Постанова від 03 травня 2026 р. у справі №946/2316/26 — Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/2316/26

Провадження № 3/946/698/26

У К Р А Ї Н А

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 травня 2026 року м. Ізмаїл

Суддя Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Яковенко І.І., розглянув справу про адміністративне правопорушення відносно

ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП),

встановив:

ОСОБА_1 31.03.2026 о 09:12 годині на 8 км по вул. Болградське шосе в м. Ізмаїлі Одеської області керував транспортним засобом – електромопедом марки «Forte» без державного номерного знаку – з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, різке забарвлення шкіряного покрову обличчя, але від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння відповідно до встановленого порядку відмовився, порушивши п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 (далі – ПДР), чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Притягуваний ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи неодноразово був повідомлений належним чином. Так, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення 31.03.2026 притягуваний був повідомлений про те, що справа розглядатиметься Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області 09.04.2026 о 10:00 годині, про що свідчить його особистий підпис у протоколі, копія якого йому була вручена. Але судове засідання, призначене на вказану дату було відкладено за клопотанням притягуваного ОСОБА_1 , в якому він просив надати йому можливість ознайомитися з матеріалами справи та підготувати свою правову позицію. Незважаючи на те, що у притягуваного ОСОБА_1 було достатньо часу для цього з огляду на термін з моменту складання проколу до дати його розгляду (з 31.03.2026 до 09.04.2026, справа надійшло до суду вже 01.04.2026), а також з моменту подачі клопотання про відкладення до дати розгляду справи (з 06.04.2026 до 09.04.2026), суд задовольнив клопотання притягуваного та судовий розгляд був відкладений на 04.05.2026, про що притягуваний ОСОБА_1 був повідомлений належним чином за номером мобільного телефону, який він особисто надав під час складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно нього, що підтверджується телефонограмою.

Зазначені обставини дають змогу суду дійти висновку про наявність даних про своєчасне сповіщення притягуваного ОСОБА_1 про місце і час розгляду справи. Однак, у судове засідання притягуваний не з`явився.

Крім того, ОСОБА_1 04.05.2026, тобто у день розгляду справи, безпосередньо перед судовим засіданням, звернувся до суду з клопотанням про витребування інформації та документів, а також просив провести судове засідання, призначене на 04.05.2026, за його відсутності.

Відповідно до даних службової записки керівника апарату суду, з 23.12.2025 в Ізмаїльському міськрайонному суді Одеської області не здійснюється відправка поштової кореспонденції у зв`язку з відсутністю маркової продукції, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості відкласти судове засідання та здійснити повторний виклик притягуваного.

Справу може бути розглянуто під час відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (ч. 1 ст. 268 КУпАП).

Оскільки є дані про своєчасне сповіщення притягуваного ОСОБА_1 про місце і час розгляду справи і від нього не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, суд у відповідності до ч. 1 ст. 268 КУпАП вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Вина ОСОБА_1 у відмові від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння повністю підтверджується дослідженими судом доказами.

Частиною 1 ст. 130 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції (далі – огляд на стан сп`яніння), а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Так, відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.

Згідно ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

З урахуванням однієї з основних засад судочинства змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, встановленої п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, кожна сторона, у тому числі і сторона захисту, має право відстоювати свою правову позицію, права, свободи і законні інтереси засобами, не забороненими законом, а також є вільною у збиранні та поданні до суду речей, документів та інших доказів, у тому числі з метою спростування позиції протилежної сторони, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, лише створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння.

На відеозаписі події правопорушення з відеотехніки службового транспортного засобу зафіксовано, як електромопед «Forte» без державного номерного знаку під керуванням притягуваного ОСОБА_1 рухався, після чого був зупинений поліцейськими.

На відеозаписі події правопорушення зафіксовано, як працівники поліції пропонували притягуваному ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння на місці поліцейським за допомогою технічних засобів або лікарем в медичному закладі, однак притягуваний ОСОБА_1 в обох випадках відмовився від цього, при цьому не заперечував наявність у нього ознак алкогольного сп`яніння та не виказував заперечень щодо його керування транспортним засобом, зазначив, що вживав спиртні напої перед тим як сісти за кермо транспортного засобу. Після цього поліцейським чітко було повідомлено ОСОБА_1 про те, що на нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП за його відмову як особою, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Будь-яких фактичних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів достовірність вищезазначеного відеозапису стороною захисту не надано. Не встановлено таких і судом.

З акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів (який відповідно до п. 10 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України № 1452/735 від 09.11.2015, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 за № 1413/27858 (далі – Інструкція) складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається у поліцейського та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення у разі встановлення стану сп`яніння) вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Вказані обставини справи також підтверджуються даними протоколу про адміністративне правопорушення, згідно з якими ОСОБА_1 31.03.2026 року о 09:12 годині керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, різка зміна забарвлення шкіряного покрову обличчя, але відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння відповідно до встановленого порядку. До цього ж в цьому протоколі притягуваний ОСОБА_1 зробив власноручний запис про те, що він випив стакан вина. Суд визнає ці докази такими, що складені повноважною особою, а саме поліцейським ОСОБА_2 , який відповідно до абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП є уповноваженою особою органів Національної поліції на складання протоколів про адміністративні правопорушення, у тому числі за ст. 130 КУпАП.

Суд визнає зазначені докази допустимими, оскільки вони зібрані з дотриманням вимог ст.266 КУпАП, Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1103 від 17.12.2008, Інструкції та інших нормативно-правових актів.

Зі змісту ч. 1 ст. 266 КУпАП випливає, що оглядові на стан алкогольного сп`яніння підлягають особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до п. 2 Розділу І «Загальні положенні» Інструкції, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі – поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

У п. 3 Розділу І «Загальні положення» Інструкції визначені ознаки алкогольного сп`яніння, які дають підстави поліцейському вважати, що особа перебуває у стані сп`яніння, серед яких запах алкоголю з порожнини рота, різка зміна забарвлення шкіряного покрову обличчя, які були виявлені поліцейським у притягуваного ОСОБА_1 , а тому були підставами для проведення його огляду.

Отже, суд визнає надані особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, докази допустимими, оскільки вони зібрані з дотриманням вимог ст. 266 КУпАП, Порядку та Інструкції, та їх допустимість та достовірність стороною захисту не спростована. Суд також визнає надані докази належними, достатніми, а їх сукупність – взаємопов`язаною для ухвалення рішення у справі.

Свою правову позицію сторона захисту відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України має довести відповідними доказами, яких суду надано не було. А перебирання судом на себе функцій захисту шляхом збирання доказів з метою підтвердження її правової позиції при наявності можливості та обов`язку щодо збирання цих доказів у самої сторони захисту, суперечитиме фундаментальним принципам змагальності та рівності сторін.

Так, у своєму клопотанні про витребування інформації та документів притягуваний просив суд витребувати з Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області такі інформацію та документи: а) чи реєструвалася інформація про вказане правопорушення у журналі судового єдиного обліку відділу поліції; б) на який пристрій було зроблено відеозапис патрульним, вказавши його інвентарний та номенклатурний номери; в) чому в порушення вимог ст. 265-2 КУпАП не було тимчасово затримано транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 ; г) чому всупереч вимогам ст. 266 КУпАП ОСОБА_1 не було відсторонено від керування транспортним засобом та надано можливість продовжувати рух; д) чи мав поліцейський, який складав протокол про адміністративне правопорушення, на час складання протоколу спеціальний жетон та дійсне службове посвідчення; е) копію акту тимчасового затримання транспортного засобу.

При цьому притягуваний лише формально послався на те, що в казана інформація має значення для розгляду справи, але при цьому не тільки не довів, а й не навів жодних обґрунтувань того, що вона дійсно має значення, а також яким чином вона впливає чи може вплинути на доведеність чи недоведеність його вини у вчиненні розглядуваного правопорушення та/або на допустимість, належність долучених до протоколу про адміністративне правопорушення доказів. Одне лише бажання притягуваного не може бути підставою для витребування певної інформації чи документів та для безпідставного затягування розгляду справи.

Зокрема, притягуваний ОСОБА_1 не обґрунтував, яким чином відомості про інвентарний та номенклатурний номери пристрою, на який було зроблено відеозаписи, впливає на зміст цих відеозаписів, на їх достовірність чи недостовірність. Щодо назви пристроїв, то така інформація міститься в самому протоколі про адміністративне правопорушення. Притягуваний так само не обґрунтував яким чином реєстрація чи не реєстрація інформації про правопорушення у журналі єдиного обліку відділу поліції, а також затримання чи не затримання транспортного засобу, відсторонення чи не відсторонення його від керування ним відповідно до ст.ст. 265-2, 266 КУпАП впливає на доведеність чи не доведеність його винуватості в інкримінованому йому правопорушенні. Як раз вказані обставини жодним чином не впливають на саму подію розглядуваного правопорушення, і чинним законодавством не встановлені як такі, що є обов`язковими для встановлення.

Крім того, на ступінь вини притягуваного ОСОБА_1 в порушенні ним вимог п. 2.5 ПДР не може вплинути не застосування після складання протоколу про адміністративне правопорушення такі заходи забезпечення провадження в справі про адміністративне правопорушення як тимчасове затримання транспортного засобу працівником уповноваженого підрозділу Національної поліції, передбачений ст. 265-2 КУпАП, а також відсторонення особи від керування транспортними засобами, передбачений ч. 1 ст. 266 КУпАП. Так, ч. 1 ст. 265-2 КУпАП встановлено не безумовне застосування цього заходу забезпечення провадження, а передбачені певні передумови, які дають поліцейському підстави для його застосування. Крім того, ч. 2 ст. 265-2 КУпАП передбачений обов`язок поліцейського надати особі можливість повідомити про тимчасове затримання транспортного засобу та його місцезнаходження іншу особу за власним вибором і вжити заходів щодо повернення автомобіля до місця постійної дислокації, а ч. 3 зазначеної статті КУпАП встановлені випадки, коли транспортний засіб взагалі не може бути доставлений для зберігання на спеціальний майданчик. Частиною 1 ст. 266 КУпАП передбачено, що особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Але самий порядок та спосіб відсторонення (винесення якогось рішення, протоколу, акту та ін.) вказаною нормою не встановлений. Тому таке відсторонення не заборонене шляхом надання усної вказівки про це поліцейським. А вже відповідальність за дотримання цієї вказівки повністю лежить на самій особі, яка відстороняється від керування транспортним засобом.

В решті решт, невжиття поліцейським заходів забезпечення провадження не звільняє притягуваного від неухильного виконання ним вимог ПДР, у тому числі щодо його обов`язку відповідно до п. 2.5. ПДР.

Так, відповідно до п. 2.5. ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Однак, з сукупності усіх досліджених судом доказів випливає, що ОСОБА_1 в порушення вимог вказаного п. 2.5 ПДР на вимогу поліцейських пройти у встановленому порядку огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння відмовився.

Саме тому суд не знайшов підстав для задоволення клопотання притягуваного ОСОБА_1 про витребування певної інформації та документів, у зв`язку з чим підстав для чергового відкладення розгляду справи також не було.

При цьому при визначенні нормативного акту, що передбачає відповідальність за вчинене ОСОБА_1 правопорушення суд виходить з такого.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19.12.2008, «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при розгляді кримінальних та адміністративних справ зазначених категорій суди мають ураховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема, примітки до ст. 286 КК, ч. 7 ст. 121 КУпАП, п. 1.10 ПДР.

Після ухвалення вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України та внесення змін до неї стаття 121 КУпАП неодноразово змінювалася, та станом на час розгляду цієї справи про адміністративне правопорушення, поняття «транспортні засоби» визначено у ч. 12 ст. 121 КУпАП, згідно якій під транспортними засобами слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.

При цьому слід звернути увагу на те, що у примітці до ст. 286 КК дещо по іншому визначене поняття транспортного засобу, а саме відповідно до неї під транспортними засобами слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

Відмінність полягає у тому, що ч. 12 ст. 121 КУпАП до транспортних засобів, окрім інших, віднесені інші транспортні засоби, а приміткою до ст. 286 КК – інші механічні транспортні засоби. Ці поняття не є тотожними, і кожне з них визначене у п. 1.10. ПДР.

Так, згідно п. 1.10. ПДР механічний транспортний засіб – це транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна; цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт. Тоді як транспортний засіб – це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Отже, особливістю механічного транспортного засобу є приведення його в рух з допомогою двигуна, тоді як для транспортного засобу ця особливість не властива, це лише пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Тобто поняття «транспортний засіб» є більш широким ніж поняття «механічний транспортний засіб» та перше поняття охоплює друге. Відмінність механічного транспортного засобу від транспортного засобу полягає в обов`язковій наявності двигуна у першому або електродвигуна потужністю понад 3 кВт, і у необов`язковій його (їх) наявності у другому.

Виходячи з викладеного та з п. 1.10. ПДР, не всі транспортні засоби є механічними транспортними засобами, але всі механічні транспортні засоби є транспортними засобами, зокрема, велосипед та причіп є транспортними засобами, але не механічними.

Враховуючи, що до сфери регулювання ч. 12 ст. 121 та ч. 1 ст. 130 КУпАП віднесені адміністративні правопорушення на транспорті, а також ч. 1 ст. 130 КУпАП визначено предметом адміністративної відповідальності саме «транспортний засіб», а не «механічний транспортний засіб», то саме положення норм КУпАП, а не положення примітки до ст.286 КК слід застосувати при розгляді цієї справи про адміністративне правопорушення, як спеціальних норм. А тому відповідальність за ст.130 КУпАП настає при описаних в її диспозиції обставин під час керування саме «транспортними засобами» в розумінні ч. 12 ст. 121 КУпАП.

Крім того, слід звернути увагу також на таке.

Пунктом 1.10. ПДР встановлено, що мопед – це двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об`ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт. Крім того, п. 2.13. ПДР передбачено, що мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт належать до транспортних засобів категорії А1.

При цьому слід зазначити, що наведеними положеннями ПДР не визначено особливості конструкції цих транспортних засобів, а лише визначені обов`язкові їх ознаки – для мопеду (інших двоколісних транспортних засобів) це двоколісність та двигун з робочим об`ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт. Тому при визначенні поняття мопеду та іншого двоколісного транспортного засобу слід виходити саме з основних ознак, що наведені у вказаних нормах.

Тому, і мопед, і інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт, відносяться до транспортних засобів, та об`єм і потужність двигуна при вирішенні питання про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, оскільки всі вони відносяться до транспортних засобів.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 керував двоколісним транспортним засобом, який має електродвигун, то незалежно від його потужності ОСОБА_1 керував транспортним засобом в розумінні ч. 12 ст.121 та ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому підпадає під регулювання ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Таким чином, аналіз сукупності усіх досліджених у суді доказів дозволяє суду дійти висновку про наявність адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та про доведеність винності ОСОБА_1 в його вчиненні.

При накладенні адміністративного стягнення на ОСОБА_1 суд враховує характер вчиненого правопорушення, особу винного, ступінь його вини, майновий стан та обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення вказує на те, що він вчинив грубе порушення порядку користуванням правом керування транспортного засобу, що відповідно до ч. 2 ст. 30 КУпАП є однією з підстав для накладення адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Обставин, які відповідно до ст. ст. 34, 35 КУпАП пом`якшують та обтяжують відповідальність ОСОБА_1 за вчинене ним адміністративне правопорушення, суд не вбачає.

Санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП окрім основного стягнення у виді однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, передбачено ще й обов`язкове додаткове стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік.

А вирішуючи питання про те, чи можливо накласти на притягуваного таке додаткове стягнення як позбавлення права керування транспортним засобом, суд виходить з такого.

Відповідно до даних довідки начальника САП Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області, згідно облікових даних ІП «ГСЦ Посвідчення водія» ІТС ІПНП від 31.03.2026, ОСОБА_1 не отримував посвідчення водія на право керування транспортними засобами.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).

У Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 (далі – Рішення) Конституційний Суд України зазначив, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності правопорушення і стягнення, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину. Категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права – є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного (п/п. 4.1 п. 4 вказаного Рішення).

Принцип рівності всіх громадян перед законом – конституційна гарантія правового статусу особи, що поширюється, зокрема, на призначення кримінального покарання. Притягнення особи, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності не лише означає рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності (п/п. 4.2 п. 4).

Хоча у зазначеному Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 Конституційного Суду України йдеться про покарання за злочин, висновки, що наведені у ньому, є застосовними й у справах про адміністративні правопорушення при вирішенні питання про накладення адміністративного стягнення за адміністративні правопорушення, адже незалежно від виду правопорушення, чи то воно є кримінальним, чи то адміністративним, у будь-якому разі, має бути дотримана засада справедливості.

Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. (ст. 1 КУпАП).

Згідно зі ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 КУпАП, позбавлення наданого даному громадянинові права керування транспортними засобами застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом. А згідно ч. 3 ст. 30 КУпАП, якщо особою, позбавленою права керування транспортним засобом, до закінчення строку дії такого стягнення вчинено нове адміністративне правопорушення, за яке застосовано стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, до стягнення за вчинення нового адміністративного правопорушення приєднується невідбута частина стягнення. При цьому загальний строк позбавлення права керування транспортним засобом може перевищувати гранично допустимий строк, передбачений частиною другою цієї статті.

Суд звертає увагу на те, що безпосередньо у ст. 30 КУпАП не встановлено обмежень щодо накладення додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КУпАП, особам, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами.

Суб`єкт адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КК, є фізична особа, яка досягла 16-річного віку (загальний), і керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Отже, додаткових вимог до суб`єкта, який керував транспортним засобом, а саме наявність у нього права на керування транспортними засобами, ст. 130 КУпАП не містить.

Отже, ані норми Загальної частини КУпАП, ані ч. 1 ст. 130 КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами щодо осіб, які вчинили правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, при керуванні транспортним засобом (при виконанні функцій водія), у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами. Лише у тому випадку, коли правопорушник не виконував функцій водія транспортного засобу, наприклад, при передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, не тягне за собою накладення додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, як таке, що вчинене іншою особою, окрім водія, що прямо передбачено у санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до положень ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п. 20).

Виходячи із системного аналізу зазначених норм, суд вважає, що правова природа додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної статті (частини статі) КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.

Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого стягнення, передбаченій ст. 23 КУпАП. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.

Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення водія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди майну, здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.

При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.

Крім того, як зазначила Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі – ОП ККС ВС) у постанові від 04.09.2023 у справі №702/301/20, особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.

Також ОП ККС ВС у вказаній постанові зазначила, що підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.

Незважаючи на те, що у вказаній постанові йдеться про додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами за вчинення особою кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 286, 286-1 КК, але правовий висновок, наведений у ній, підлягає застосуванню і у справах про адміністративні правопорушення при вирішенні питання про можливість застосування додаткового адміністративного стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки незалежно від виду правопорушення, чи то воно є кримінальним, чи то адміністративним, у будь-якому разі, йдеться про той самий захід примусу, а саме про позбавлення права керувати транспортними засобами, у зв`язку з вчиненням правопорушення, а також, у будь-якому разі, має бути дотримана засада справедливості та принцип рівності всіх перед законом при застосуванні цього заходу примусу.

Тому, враховуючи зазначене, виходячи із аналізу положень ст.ст. 1, 23, 30, 33, ч. 1 ст. 130 КУпАП, особі, яку визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та яка виконувала функції водія під час вчинення цього правопорушення, суд має призначити додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа (водій) на момент вчинення цього адміністративного правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.

Отже, враховуючи зазначені обставини справи, беручи до уваги особу ОСОБА_1 , а також безальтернативну санкцію ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд дійшов висновку, що з метою його виховання в дусі додержання законів України, а також запобігання вчиненню ним нових правопорушень на нього необхідно накласти адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів.

В силу ч. 1 ст. 40-1 КУпАП, з ОСОБА_1 має бути стягнутий судовий збір в розмірі, передбаченому п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», а саме 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2026, що складає 665,60 грн.

Керуючись ст. ст. 283 – 285 КУпАП, суд –

постановив:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги та підлягає зверненню до виконання протягом трьох місяців з моменту її винесення. В разі ж оскарження постанови перебіг строку давності звернення її до виконання зупиняється до розгляду скарги.

СУДДЯ

Ізмаїльського міськрайонного суду І.І. Яковенко