Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №127/4705/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/4705/26

Провадження 2/127/1316/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

30 квітня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борисюк І.Е.,

за участю: секретаря судового засідання Обертун Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся адвокат Виростко Альбін Вікторович, діючи в інтересах ОСОБА_1 , з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 10.04.2023 між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв у власність грошові кошти в сумі 164 558, 70 гривень, що підтверджується відповідною заявою від 10.04.2023. Зазначену вище суму грошей відповідач зобов`язався повернути позивачу до 10.10.2023 готівкою та/або безготівково на банківських рахунок. На виконання договору позики відповідач повернув позивачу 400 доларів США, що складає 15 069, 24 гривень. Водночас, решта зобов`язань взятих на себе відповідачем не виконані. Позивач також вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити на його користь пеню та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду адвоката позивача із вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики від 10.04.2023 в сумі 149 489, 46 гривень, інфляційного збільшення в сумі 34 202, 52 гривень, 3 % річних в сумі 10 516, 00 гривень, пеню в сумі 51 601, 49 гривень. Також, адвоката позивача просив суд стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 23.02.2026 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Також, даною ухвалою учасникам справи запропоновано надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом; роз`яснено наслідки ненадання заяв по суті справи та доказів у встановлений судом строк без поважних причин; витребувано у позивача оригінали доказів по справі.

На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України адвокатом позивача надано разом із позовом, поданим до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами (трекінг відправлення 2210000189792). (а.с. 37-37зв.)

За інформацією з офіційного вебсайту Укрпошти вбачається, що вищевказане поштове відправлення повернулося на адресу відправника із відміткою «за закінченням терміну зберігання».

З матеріалів справи вбачається, що поштові відправлення із процесуальними документами та судовими повістками, направлені відповідачу за останньою відомою адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, повернулися до суду із відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 49-50, 66-67). Також судом було опубліковано оголошення про розгляд справи на офіційному вебсайті судової влади України. (а.с. 64) Таким чином, суд вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи.

Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд справи.

У строк, визначений судом ухвалою від 23.02.2026, від відповідача відзив на позов не надійшов.

09.03.2026 на адресу суду від адвоката позивача надійшли оригінали витребуваних ухвалою суду від 23.02.2026 доказів.

Будь-які докази по справі, крім поданих адвокатом позивача разом із позовною заявою та на виконання вимог ухвали суду від 23.02.2026, від учасників справи на адресу суду не надходили.

У судове засідання позивач та/або його адвокат, а також повторно відповідач не з`явились, хоча відповідно до ст. 128 ЦПК України були повідомленими належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Про причини неявки суду не повідомлено. Від відповідача на адресу суду заяви про відкладення розгляду справи та/або розгляд справи у його відсутність не надходили. Водночас, від адвоката позивача 31.03.2026 на адресу суду надійшла заява про проведення судового засідання без участі сторони позивача, підтримання позовних вимог в повному обсязі та відсутність заперечень щодо заочного розгляду справи.

Судом не встановлено, що нез`явлення адвоката позивача перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене, заяву адвоката позивача та положення ст.ст. 223 і 280 ЦПК України, суд постановив провести судове засідання у відсутність позивача, його адвоката та відповідача, провести заочний розгляд справи (ухвала суду постановлено без оформлення окремого документа та занесена до протоколу судового засідання).

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

10.04.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського районного нотаріального округу Богатирчуком А.М. і зареєстрований в реєстрі за № 1941. (а.с. 31)

Згідно умов вищевказаного договору позивач передав, а відповідач прийняв у власність грошові кошти у сумі 164 558, 70 гривень, що еквівалентно 4 500, 00 доларів США, згідно офіційного курсу Національного банку України станом на 10.04.2023. Факт одержання грошей підтверджується розпискою, виданою 10.04.2023 відповідачем в момент передачі йому суми позики. Відповідач зобов`язався повернути позивачу позику до 10.10.2023 готівкою та/або безготівково на банківський рахунок, відкритий на ім`я позивача (п. 1-п. 2 договору).

Із заяви відповідача від 10.04.2023, наданої на виконання умов вищевказаного договору, посвідченої приватним нотаріусом Бердичівського районного нотаріального округу Богатирчуком А.М. і зареєстрованої в реєстрі за № 1942, вбачається отримання відповідачем від позивача грошових коштів в сумі 164 558, 70 гривень, що еквівалентно 4 500, 00 доларів США, згідно офіційного курсу Національного банку України станом на 10.04.2023. (а.с. 36)

Позивач стверджує про порушення його прав відповідачем внаслідок невиконання останнім умов договору позики від 10.04.2023 і неповерненням грошових коштів у встановлений цим договором строк.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1 – ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані адвокатом позивача разом із позовом та на виконання вимог ухвали суду від 23.02.2026, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв`язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі від 23.02.2026 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 – п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті, в даному випадку – пояснення, викладені в позовній заяві, а також докази, надані разом із нею.

Суд, дослідивши письмові пояснення викладені адвокатом позивача у позовній заяві та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3. ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно з яким сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики від 10.04.2023 і заява від 10.04.2023, як документи, що підтверджують боргове зобов`язання, містять умови отримання відповідачем у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та твердження про отримання таких коштів на момент підписання цього договору.

У відповідності до ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Отже, письмове застереження, яке міститься в тексті договору або яке складено окремо, як у даному випадку, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики.

Судом враховано, що сам факт підписання договору позики від 10.04.2023 його сторонами та заяви відповідачем від 10.04.2023, враховуючи їх зміст, свідчить про укладення договору позики на зазначених у ньому умовах, а також засвідчує отримання боржником від кредитора обумовленої цим договором суми грошових коштів у розмірі 164 558, 70 гривень, що еквівалентно 4 500, 00 доларів США, згідно офіційного курсу НБУ станом на 10.04.2023, враховуючи при цьому відсутність належних та допустимих доказів на спростування цього факту.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 3 та ч. 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

У відповідності до ст. 203 ЦК України судом встановлено, що зміст договору позики не суперечить Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідач на момент укладення договору позики мав необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину на момент його укладення було вільним і відповідало його внутрішній волі. Воля сторін правочину на момент його укладення полягала в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки за договором, що й було здійснено позивачем та відповідачем. Ця воля була взаємною і спрямованою на досягнення певної мети. Правочин вчинено у формі, встановленій законом і спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд звертає увагу на те, що правомірність правочину презюмується.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачем 10.04.2023 грошових коштів за договором позики від 10.04.2023 в сумі 164 558, 70 гривень.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

Так, у п. 2 договору позики від 10.04.2023 сторони погодили строк повернення позичальником грошових коштів – до 10.10.2023.

В судовому засіданні було оглянуто і досліджено оригінали договору позики та заяви від 10.04.2023, надані адвокатом позивача 09.03.2026 на виконання вимог ухвали суду від 23.02.2026. Судом встановлено, що копії договору позики та заяви від 10.04.2023, наявні в матеріалах справи, відповідають оригіналам цих документів.

Судом прийнято до уваги повідомлені адвокатом позивача у позові обставини про часткове виконання відповідачем зобов`язання, а саме повернення коштів в сумі 400, 00 доларів США (200, 00 доларів США 21.11.2023, що станом на дату їх отримання позивачем за офіційним курсом НБУ еквівалентно 7 209, 92 гривень, і 200, 00 доларів США 08.05.2024, що станом на дату їх отримання позивачем за офіційним курсом НБУ еквівалентно 7 859, 32 гривень).

Наявність оригіналу заяви відповідача про отримання коштів у позивача, що за своєю суттю є розпискою, свідчить про те, що відповідачем грошові кошти в повному обсязі не повернуто. (а.с. 36)

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідач міг би викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористався. Відповідачем не оспорювався факт отримання ним позики, а також розмір заборгованості, визначений позивачем. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».

Отже, судом встановлено, що взяте на себе зобов`язання відповідач не виконав, грошові кошти, отримані в позику, позивачці у повному обсязі не повернув. Доказів протилежного суду відповідачем не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.

Договір позики від 10.04.2023, заборгованість за яким є предметом спору, є домовленістю сторін цього договору, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України. Предметом виконання як невід`ємним елементом виконання договору є ті конкретні суб`єктивні права і конкретні юридичні обов`язки для набуття, здійснення і виконання яких конкретні суб`єкти права вступають в конкретні правовідносини і, відповідно, до вимог норми права, що реалізується, вчиняються належні правомірні дії. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України). Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Суд вважає, що відповідачем порушено вимоги ст. 526 ЦК України, згідно з якими зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а також вимоги ст. 1049 ЦК України, яка вказує, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Добровільно відповідач не провів розрахунок за договором позики в строки, визначені його умовами, тому сума боргу підлягає примусовому стягненню.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором позики від 10.04.2023 в сумі 149 489, 46 гривень (164 558, 70 гривень – 15 069, 24 гривень).

Крім того, адвокат позивача просив суд стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в сумі 34 202, 52 гривень, 3 % річних в сумі 10 516, 00 гривень та пеню в сумі 51 601, 49 гривень за період з 11.10.2023 до 02.02.2026.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Також, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України, зокрема стягнення неустойки.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас, згідно із п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі триває.

Отже, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що неустойка та інші платежі, зокрема проценти, нараховані на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, як захід відповідальності, за період включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, не нараховуються за договорами позики і підлягають списанню позикодавцем.

Таким чином, пеня, а також нараховані адвокатом позивача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційні втрати, стягненню з відповідача не підлягають. При цьому суд зауважує, що оскільки вищенаведене є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині, суд не перевіряє порядок їх нарахування і не встановлює правомірність їх розміру.

Враховуючи вищевикладене, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних, інфляційних втрат та пені слід відмовити, оскільки такі вимоги є необґрунтованими.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 1 966, 48 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією від 19.02.2026. (а.с. 27)

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 196, 01 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (60, 82 %). Решту судового збору в сумі 770, 47 гривень слід залишити за позивачем.

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що 03.02.2026 між адвокатом Виростком А.В. та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правничої (правової) допомоги б/н та додаткову угоду № 1 до цього договору, на підставі якого видано ордер. (а.с. 38-41)

Згідно Єдиного реєстру адвокатів України Виростко А.В. є адвокатом, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 000668 від 05.05.2020.

Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження виконання адвокатом умов вищевказаного договору суду надано звіт (акт наданих послуг) від 03.02.2026 у якому міститься їх детальний опис. (а.с. 41зв.)

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Як вбачається із умов додаткової угоди № 1 від 03.02.2026 до договору про надання правничої (правової) допомоги б/н від 03.02.2026, сторони даного правочину погодили, що гонорар за цим договором складає 3 000, 00 гривень (п. 4.1 договору і п. 1 додаткової угоди), тобто є фіксованим.

Із звіту (акту наданих послуг) від 03.02.2026 вбачається перелік наданих адвокатом позивачу послуг, вартість яких узгоджується з умовами вищевказаного договору. (а.с. 41зв.)

Судом прийнято до уваги, що у разі встановлення сторонами договору про надання правової допомоги гонорару у фіксованому розмірі, як у даному випадку, надання детального опису робіт на виконання положень ч. 3 ст. 137 ЦПК України, не є необхідним, оскільки розмір гонорару, в такому випадку, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником, а отже є визначеним.

Крім цього, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Стороною позивача не надано докази оплати визначених договором про надання правничої (правової) допомоги б/н від 03.02.2026 послуг.

Водночас, судом враховано, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов`язку. Отже, оскільки в даному випадку, договірний обов`язок щодо оплати наявний, то такого обов`язку достатньо для визначення витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації позивачу.

На вищевикладене неодноразово звертав Верховний Суд у своїх постановах. Такий же висновок також викладений у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Савін проти України» (заява № 34725/08), «Тебєті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03).

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Суд прийшов до висновку, що зазначена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000, 00 гривень є співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи. Крім того, оцінка дій адвоката позивача, як то вбачається з матеріалів справи, вказує на їх відповідність критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України. Також судом враховано: поведінку сторін під час розгляду справи; дії сторін щодо досудового врегулювання спору; суму витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем в попередньому (орієнтованому) розрахунку, та суму до відшкодування.

Суд прийшов до висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу, були у даній справі необхідними, а їх розмір є розумним, реальним і виправданим.

Підстав, визначених ч. 5 ст. 137 ЦПК України, для зменшення розміру вищевказаних витрат на правничу допомогу, судом не встановлено. Матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат, з урахуванням наведених обставин, відсутні.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на корить позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 824, 60 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (60, 82 %). Решту витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1 175, 40 гривень слід залишити за позивачем.

До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, ст.ст. 3, 12, 13, 15, 16, 202, 203, 509, 524-526, 530, 533, 610, 611, 612, 614, 617, 625-629, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 6, 10-13, 43, 44, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258-259, 263-265, 273, 279-282, 284, 288-289, 354-355 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 10.04.2023 в сумі 149 489, 46 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 196, 01 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 824, 60 гривень.

Судовий збір в сумі 770, 47 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 175, 40 гривень залишити за ОСОБА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду позивачем може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_2 .

Рішення суду складено 04.05.2026.

Суддя