Рішення від 04 травня 2026 р. у справі №466/10739/25 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/10739/25

Провадження № 2/466/1651/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2026 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Білінської Г.Б.

секретаря судових засідань Ханас С.О.

за участю позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

третьої особи ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третіх осіб: Органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав,-

у с т а н о в и в

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, у якому просить позбавити батьківських прав стосовно малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_2 .

В обгрунтування своїх вимог покликається на те, що вона є бабцею ОСОБА_5 . Останній разом із матір`ю ОСОБА_3 перебував у будинку дитини Державної установи Кам`янська виправна колонія (№ 34)» до досягнення 3-х річного віку. ЇЇ донька ОСОБА_3 виявила бажання передати позивачці дитину до досягнення нею 3-х річного віку і звернулася з цього приводу до адміністрації установи.

Батько дитини ОСОБА_2 був засуджений вироком Галицького районного суду м. Львова від 11.03.2024 до 6 років і 6 місяців позбавлення волі та відбував покарання в місцях позбавлення волі. Однак, висловив бажання піти воювати, був мобілізований і відправлений у військову частину, де на даний час проходить військову службу.

Дитина перебуває з позивачкою. Батько дитини не проявляє до дитини жодної цікавості, не вважає себе біологічним батьком, не приймає жодної участі в її вихованні та утриманні. А тому вимушена звертатись до суду.

У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги та дала пояснення, аналогічні його змісту.

Відповідач ОСОБА_2 у режимі відеоконференції проти позову не заперечив, просить його задовольнити, оскільки не є біологічним батьком дитини і не має наміру займатись вихованням та утриманням дитини ОСОБА_5 .

Представник третьої особи - органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації м.Львова позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити.

Третя особа - мати дитини ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала та в режимі відеоконференції, дала пояснення про те, що відповідач дійсно не є біологічним батьком дитини, а тому його позиція щодо позбавлення його батьківських прав щодо дитини є логічною.

Заслухавши доводи сторін , дослідивши письмові докази, суд прийшов до наступного.

Відповідно до змісту ст.6 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право не рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р. в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Також згідно положення ч.8 ст.7 СК України - регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Ст. 150 Сімейного кодексу України визначено обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Зокрема, крім іншого, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ч.3,4 ст.155 СК України).

Також згідно положення ч.8 ст.7 СК України - регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

У відповідності до п.2 ч.1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати і батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх воз`єднання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) Верховний Суд зазначив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

У постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) Верховний Суд вказав, що з верненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21).

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

З урахуванням цього, суд констатує, що судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків можливі лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого Галицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 132, батьками малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Державна реєстрація народження дитини проведена відповідно до ст. 133 Сімейного кодексу України.

Матір дитини - ОСОБА_3 вироком Галицького районного суду Львова від 11.03.2024 засуджена до 6 років 1 міс позбавлення волі та відбуває покарання в Державній установі Кам`янська виправна колонія (№ 34)». Закінчення строку покарання 11.04.2030р.

ОСОБА_3 прибула в установу для відбування покарання разом з малолітньою дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Малолітній ОСОБА_6 разом із матір`ю перебував у будинку дитини Державної установи «Кам`янська виправна колонія (№ 34)» і згідно з ст. 141 Кримінально-виконавчого кодексу України міг перебувати на території установи до досягнення 3-х річного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте, засуджена ОСОБА_3 виявила бажання передати дитину своїй матері- позивачці у справі раніше, ніж йому виповниться три роки , і звернулася з цього приводу до адміністрації установи.

Державною установою «Кам`янська виправна колонія (№ 34)» направлено лист в Управління «Служба у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо вирішення питання про надання малолітньому ОСОБА_5 статусу дитини, яка залишилась без батьківського піклування і його тимчасового влаштування до бабусі ОСОБА_1 до моменту звільнення ОСОБА_3 з місць позбавлення волі.

Батько дитини - ОСОБА_2 також засуджений вироком Галицького районного суду м. Львова від 11.03.2024 до 6 років і 6 місяців та відбував покарання в Державній установі «Городищенська виправна колонія (№96)». 07.06.2024 звільнився з місць позбавлення волі на підставі ст. 81-1 Кримінального кодексу України і на даний час проходить військову службу у ЗСУ.

29.08.2025 позивачка ОСОБА_1 - бабуся малолітнього ОСОБА_6 подала заяву у Відділ «Служба у справах дітей» Шевченківського району про тимчасове влаштування внука у її сім`ю.

Наказом Управління «Служба у справах дітей» департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 29.08.2025 малолітнього ОСОБА_5 взято у Відділ «Служба у справах дітей» Шевченківського району на облік дітей, які залишились без батьківського піклування та тимчасово влаштовано дитину у сім`ю бабусі ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Дитина передана бабусі 13.10.2024 р.

З цього часу малолітній ОСОБА_5 постійно проживає з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка забезпечує його усім необхідним для повноцінного розвитку та виховання.

Відповідач ОСОБА_2 не вважає себе біологічним батьком дитини, що не заперечила третя особа ОСОБА_3 , не має наміру приймати участь у вихованні дитини та в її матеріальному утриманні, такі дії не вчиняв з моменту народження дитини.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни здійснюють основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків та не бажає опікуватись дитиною, надав заяву з якої випливає, _що він не заперечує щодо позбавлення його батьківських прав.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.Однак, як зазначено в ч.6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.Так, даний висновок робиться на підставі засідань комісії органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав. Для підготовки цього висновку комісія спілкується з обома батьками та вивчає наявність підстав для позбавлення батьківських прав.

З висновку органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №260001 від 16.03.2026 р. вбачається, що після спілкування із батьками неповнолітнього ОСОБА_5 , обстеження умов проживання та виховання дитини у сім`ї позивачки, дослідження всіх обставин відношення батьків до виконання своїх обов`язків та, із врахуванням інтересів дитини, орган опіки та піклування прийшов до переконання про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Оцінюючи вище вказані докази в їх сукупності, суд вважає, що під час дослідження доказів судом встановлено достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, а тому відповідач ОСОБА_2 повинен бути позбавлений батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Керуючись ст.ст. 164, 166 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 141 ч.1, ч. 2 п. 1, ч. 8, 247, 259, 263, 264, 265, 268, 272 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Г. Б. Білінська