Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №761/28193/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/28193/25

Провадження № 2/761/3123/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Греку Д.С.

за участі:

позивача: ОСОБА_1 ,

відповідача: ФОП ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (Фотоательє «Міг») про захист прав споживачів; стягнення грошових коштів; відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У липні 2025р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача, в якому просив суд:

- визнати порушенням прав споживача - позивача, з боку продавця - відповідача з відмови за товар неналежної якості, безоплатного усунення недоліків у виконані роботі (наданій послузі) у розумний строк; або безоплатного виготовлення іншої речі такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи, або повернення сплачених за нього коштів, вартості товару в 2100,0 грн. (далі по тексту - вимога № 1);

- стягнути з відповідача на користь позивача кошти відшкодування споживачу вартості продукції у десятикратному розмірі виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, що складає 21000,0 грн. за порушення прав споживача, яке полягає у відмові у обміні товару, неналежної якості на безоплатне усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк або безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи (далі по тексту - вимога № 2);

- стягнути з відповідача на користь позивача кошти відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 2000,0 грн. (далі по тексту - вимога № 3).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 24 березня 2025р. він звернувся до відповідача ФОП ОСОБА_2 (Фотоательє «Міг»), за адресою: АДРЕСА_1 , із замовлення виготовлення таблички із керамограніту на пам`ятник своєї покійної дружини розміром 150?200 мм, вартість замовлення № 008174, склала 2100,0 грн., яке складається з: дизайнерських послуг вартістю 200,0 грн. та безпосереднього виготовлення замовленої продукції - 1900,0 грн. На зазначений товар, відповідачем було надано гарантію терміном 50 років.

10 квітня 2025р. позивачем було отримано сплачений товар та виявлено, що придбаний ним товар має суттєві недоліки, зокрема: дизайн таблички не відповідає замовленому, зображення на табличці не чітке, порушені пропорції обличчя, які порушують схожість із обличчям на наданій для зразка фотографії, на самій табличці, по всій площині маються вертикальні подряпини.

В досудовому порядку адміністратор фотоательє відмовив позивачу у прийнятті товару, для усунення недоліків, і тому позивач 18 квітня 2025р. письмово звернувся до відповідача з листом-вимогою про повернення сплачених ним грошових коштів за товар, у зв`язку з його недоліками. Однак, відповідачем лист-вимога позивача була проігнорована, щодо недоліків придбаного товару та повернення грошових коштів, сплачених за нього не були повернуті.

Оскільки в досудовому порядку, звернення сторони позивача щодо повернення сплачених коштів було проігноровано відповідачем, додатково спричиненого позивачу, моральні страждання, з метою захисту порушених прав позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом для захисту своїх порушених прав.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Юзькової О.Л. від 08 липня 2025р. відкрито провадження по справі, за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Розпорядженням від 25 лютого 2026р. за № 01-08-247 призначено повторний автоматизований розподіл справи між суддями Шевченківського районного суду м. Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Шевченківського районного суду м. Києва від 25 лютого 2026р. визначено головуючого суддю Волошина В.О.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 02 березня 2026р. прийнято до розгляду цивільну справу та продовжено розгляд справи, в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) учасників справи.

У встановленому законом порядку, учасники справи були оповіщені судом про відкриття провадження по справі та призначення справи за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) учасників справи.

В судовому засіданні, позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, наведених у позові, просив суд позов задовольнити.

Відповідач, в судовому засіданні проти позову заперечив, у встановлений судом строк, відзив на позов стороною відповідача до суду не подавався.

Суд, заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024р. у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023р. в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023р. у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019р. в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019р. у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022р. в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21).

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023р. в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023р. в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, та не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, що 24 березня 2025р. позивач звернувся до відповідача ФОП ОСОБА_2 (Фотоательє «Міг»), за адресою: АДРЕСА_1 , із замовлення виготовлення таблички із керамограніту на пам`ятник своєї покійної дружини, розміром 150?200 мм, вартість замовлення № 008174, склала 2100,0 грн., яке складається з: дизайнерських послуг вартістю 200,0 грн. та безпосереднього виготовлення замовленої продукції - 1900,0 грн. На зазначений товар, відповідачем було надано гарантію терміном 50 років.

В судовому засіданні відповідач не заперечував факту укладення між сторонами договору підряду, у вигляді замовлення № 008174 та сплати позивачем всієї суми замовлення в розмірі 2100,0 грн., на користь сторони відповідача.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, сторона позивача зазначала, що в досудовому порядку, 10 квітня 2025р., нею було отримано замовлення № 008174, та виявлено, що придбаний ним товар має суттєві недоліки, зокрема: дизайн таблички не відповідає замовленому, зображення на табличці не чітке, порушені пропорції обличчя, які порушують схожість із обличчям на наданій для зразка фотографії, на самій табличці, по всій площині маються вертикальні подряпини.

На підтвердження зазначених обставин, стороною позивача було надано до суду до огляду, оригінал придбаного (замовленого) ним товару, який дійсно має недоліки, які були зазначені позивачем за змістом позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. При цьому, ст. 663 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу (ч. 1 ст. 665 ЦК України).

На підставі ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

За змістом ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Положеннями ст. 846 ЦК України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові (ч. 1 ст. 853 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець повинен надати послугу особисто.

У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору (ст. 902 ЦК України).

За змістом ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ч. 1 ст. 905 ЦК України передбачено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом (ч. 1 ст. 907 ЦК України).

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Правові наслідки порушення зобов`язання визначенні ст. 611 ЦК України, якою передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановленні договором або законом, зокрема, розірвання договору.

У відповідності з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ч. 3, 4 ст. 83 ЦПК України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Так, протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною відповідача, в обгрунтування заперечень на позов, взагалі не було подано до суду жодного доказу, як і не було подано стороною відповідача відзив на позов. При цьому судом неодноразово роз`яснювалось стороні відповідача, що в силу положень ч. 4 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів», сторона відповідача вправі клопотати перед судом про призначення відповідного виду судової експертизи (у разі коли під час гарантійного строку необхідно визначити причини втрати якості продукції, продавець (виконавець, виробник) зобов`язаний у триденний строк з дня одержання від споживача письмової згоди організувати проведення експертизи продукції. Експертиза проводиться за рахунок продавця (виконавця, виробника). Якщо у висновках експертизи буде доведено, що недоліки виникли після передачі продукції споживачеві внаслідок порушення ним встановлених правил використання, зберігання чи транспортування або дій третіх осіб, вимоги споживача не підлягають задоволенню, а споживач зобов`язаний відшкодувати продавцю (виконавцю, підприємству, яке виконує його функції) витрати на проведення експертизи. Споживач, продавець (виконавець, виробник) мають право на оскарження висновків експертизи у судовому порядку).

Однак, в судовому засіданні, відповідач зазначав, про недоцільність призначення судової експертизи по справі, щодо визначення якості придбаного позивачем товару.

Положеннями ч. 1 ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов`язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 цього Закону України, споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Судом встановлено, що в досудовому порядку 18 квітня 2025р. позивач письмово звернувся до відповідача з листом-вимогою про повернення сплачених ним грошових коштів за товар, у зв`язку з його недоліками. Однак, відповідачем лист-вимога позивача була проігнорована. В судовому засіданні відповідач не міг пояснити суду, з яких об`єктивних причин, стороною відповідача не була надана відповідь, і взагалі була проігнорована лист - вимога позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо, зокрема: порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою.

Суд вважає, що неможливість позивача, як споживача отримати належної якості товар, вартість якого ним була сплачена своєчасно, свідчать про порушення відповідачем вимог Закону.

З моменту укладення договору (здійснення позивачем замовлення та його сплати), не виявлено будь-яких претензій або вимог від відповідача щодо неналежного виконання позивачем своїх зобов`язань по цьому договору, які б могли стати перешкодою для виконання відповідачем своїх зобов`язань з надання послуг.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлена позовна вимога № 1 підлягає частковому задоволенню, враховуючи те, що аналогічний товар вже було замовлено та придбано позивачем в іншого виробника, а тому з метою захисту прав позивача, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вартість, сплачених позивачем грошових коштів за договором (замовлення № 008174) в розмірі 2100,0 грн.

За змістом п. 1) ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб`єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8, частиною першою статті 9 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

Суми штрафів зараховуються до державного бюджету (ч. 2 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Так, заявляючи вимогу № 2, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь кошти відшкодування споживачу вартості продукції у десятикратному розмірі виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, що складає 21000,0 грн. за порушення прав споживача, яке полягає у відмові у обміні товару, неналежної якості на безоплатне усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк або безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи.

З урахуванням, вищенаведених положень ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», суд не вбачає правових підстав для задоволення вимоги № 2.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то в силу положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, Верховний Суд зазначив, в постанові від 02 червня 2021р. (справа №355/1454/19), що при вирішенні питання в частині відшкодування моральної шкоди у правовідносинах, на які поширюється Закон України «Про захист прав споживачів» (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019р. у справі № 360/723/16-ц (провадження № 61-22702сво18), відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди. Відносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), регулюються Законом України «Про захист прав споживачів». Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди (частини перша, друга статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020р. у справі № 216/3521/16 (провадження № 14-714цс19) зазначено, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Судом встановлено, що позивачу протиправними діями відповідача була спричинена моральна шкода, яка полягає у психологічних стражданнях, душевних хвилюваннях, необхідністю докладання додаткових зусиль, пов`язаних із поверненням сплачених грошових коштів за товар неналежної якості, зверненням за захистом своїх прав до суду, а тому суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути у відшкодування моральної шкоди - 1000,0 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,2 грн.

Стосовно вимог позивача, в частині стягнення з відповідача судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,0 грн., то в цій частині витрати не підлягають відшкодуванню, виходячи з наступного.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020р. у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.

Аналогічним чином тлумачить це питання і Європейський суд з прав людини, висновки якого, зокрема, у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000р. у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020р. у справі № 755/9215/15-ц).

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Також, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20 травня 2019р. у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019р. у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019р. у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019р. у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019р. у справі № 915/237/18).

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Враховуючи те, що стороною позивача не надані докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, відсутні відомості про вартість і обсяг наданих позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,0 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 19, 23, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 274, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. ст. 15, 16, 22, 525, 526, 530, 610 - 612, 627-629, 638, 901-907 ЦК України; ст. 4, 10, 21-23, 26 Закону України «Про захист прав споживачів», суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; місце здійснення підприємницької діяльності: АДРЕСА_4 ) про захист прав споживачів; стягнення грошових коштів; відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2100,0 /дві тисячі сто/ грн., які були сплачені ним на виконання договору про надання послуг та виготовлення товару (замовлення № 008174) від 24 березня 2025р.; у відшкодування моральної шкоди 1000,0 /одна тисяча/ грн.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211 /ода тисяча двісті одинадцять/ грн. 20 коп.

В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 04 травня 2026р.

Суддя: