Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №753/1171/23 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/1171/23

провадження № 2/753/502/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва у складі судді Якусика О.В., за участю секретаря судового засідання Гайової С.Г., представника позивача за первісним позовом - адвоката Кизенка Д.О., відповідача за первісним позовом - ОСОБА_1 , представника відповідача за первісним позовом - адвоката Лук`янової Н.М., представника відповідача 2 за зустрічним позовом - адвоката Рибака Є.В., розглянувши справу за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та визнання права спільної сумісної власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права особистої власності на майно та поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить:

- визнати трикімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 82,7 кв.м., житлова площа 50,5 кв.м. (далі - Квартира), спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину трикімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 82,7 кв.м., житлова площа 50,5 кв.м.;

- визнати земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 3220881701:01:003:0055, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 3220881701:01:003:0055, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати об`єкти незавершеного будівництва, що розташовані на земельній ділянці площею 0,1 га, кадастровий номер 3220881701:01:003:0055, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину кожного з об`єктів незавершеного будівництва, що розташовані на земельній ділянці площею 0,1 га, кадастровий номер 3220881701:01:003:0055, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за час перебування сторін у шлюбі вони набули майно, а саме трикімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 3220881701:01:003:0055, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , а також розпочали на цій земельній ділянці будівництво житлового будинку, гаража інших господарських споруд, які не введені в експлуатацію з вини відповідача. Враховуючи, що вказані об`єкти придбано у період перебування сторін у шлюбі, за спільні кошти подружжя, позивач вважає вказане майно спільною сумісною власністю подружжя та просить розподілити його в рівних частинах.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 січня 2023 року позовну заяву передано для розгляду судді Якусику О.В.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 23 лютого 2023 року позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

05 квітня 2023 року від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 26 квітня 2023 року відкрито провадження у цій справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 01 червня 2023 року.

23 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить:

1. визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 46/100 частин трикімнатної квартири АДРЕСА_3 .

2. Поділити спільне майно подружжя наступним чином:

2.1. Виділити в натурі та визнати за ОСОБА_1 право власності:

на земельну ділянку по АДРЕСА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), площею 0,10 га, кадастровий номер 3220881701:01:003:0055, де 1/2 частина належить йому як частка у спільному майні подружжя, інша - 1/2 частина набувається за результатами поділу.

на будівельні матеріали, обладнання, вироби, конструкції тощо, у складі недобудованого житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_4 , що були використані в процесі самочинного будівництва, що розташовані на земельній ділянці площею 0,10 га, кадастровий номер 3220881701:01:003:0055, та розташовані по АДРЕСА_4

на грошові кошти в сумі 8 500 доларів США, що становить 1/2 частину сімейних заощаджень, які знаходяться у відповідачки ОСОБА_2 .

2.2. виділити в натурі та визнати за ОСОБА_2 право власності:

- на рухоме майно - побутову техніку та меблі, яка купувалась в період шлюбу та встановлена в спірній квартирі АДРЕСА_3 , а саме: пральну машину марки «Electrolux», вартістю 9 899,00 грн., посудомийну машину вбудована марки «Electrolux», вартістю 14 258,00 грн.; мікрохвильову піч марки «Electrolux», вартістю 10 699,00 грн.; телевізор марки «LG», діагональ 49", вартістю 22 082,50 грн.; витяжку «Eleyus Тгоу», вартістю 8 509,00 грн.; варильну поверхню електричну «Electrolux», вартістю 13 499 грн.; холодильник марки «Gorenje», вартістю 25 999,00 грн.; кухонний стіл, вартістю 21 000 грн.; диван розкладний, вартістю 14 800,00 грн.; ліжко спальня 2, вартістю 11 980,00 грн.; ліжко спальня 3, вартістю 13 540 грн.; електричну духову шафу марки «Bosch», вартістю 8 999,00 грн., всього на загальну суму 175 264,50 грн.;

- на 54/100 частин в трикімнатній квартирі АДРЕСА_3 , загальною площею 82,7 кв.м., житловою площею 50,5 кв.м., вартістю 2 108 057, 40 грн.

- виділити та визнати за ОСОБА_2 право власності на грошові кошти в сумі 8 500 доларів США, що становить 1/2 частину сімейних заощаджень, які знаходяться у відповідачки ОСОБА_2 .

Вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що для придбання Квартири мати позивача за зустрічним позовом 22 березня 2019 року продала належну їй двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 та подарувала отримані від її продажу кошти позивачеві, який ці кошти у сумі 865 000 грн. вніс як інвестицію за Квартиру, а тому у процентному співвідношенні за особисті кошти позивача було проінвестовано 46% вартості Квартири, інша частка у розмірі 54% Квартири є об`єктом спільного майна подружжя. Також спільним майном є рухоме майно - побудова техніка та меблі, які купувалися в і встановлювалися в квартирі в період шлюбу загальною вартістю 175 264,50 грн.

Щодо земельної ділянки та незавершеного будівництва, позивач за зустрічним позовом вказує, що будівництво було розпочато без відповідного повідомлення про початок будівельних робіт, тобто самочинно, ступінь будівельної готовності самочинного будівництва становить 59% і до його завершення сторони є власниками лише будівельних матеріалів, обладнання, виробів, конструкцій тощо, що були використані в процесі самочинного будівництва.

Крім цього, позивач заявив вимоги щодо поділу заощаджень у сумі 17 000 доларів США, які залишилися у одноосібному володінні відповідачки ОСОБА_2 , які зберігалися у належному позивачеві сейфі у квартирі її батьків.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 10 липня 2023 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на майно та поділ спільного майна подружжя до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та визнання права спільної сумісної власності; вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом та призначено у справі підготовче засідання на 13 липня 2023 року.

24 липня 202 року відповідачка за зустрічним позовом подала відзив на зустрічну позовну заяву, у якому просила відмовити у задоволенні зустрічного позову.

21 серпня 2023 року представник позивача за зустрічним позовом - адвокат Лук`янова Н.М. подала відповідь на відзив, у якому зазначила, що самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці не є об`єктом права власності і не підлягає поділу як об`єкт нерухомості; щодо поділу рухомого майна зазначає, що відповідачка, не погоджуючись з обсягом майна та його вартістю не надає натомість розрахунку альтернативної вартості спірного майна; зауважує, що здійснюючи поділ будівельних матеріалів у складі самочинного будівництва, слід враховувати, що певні ремонтно-будівельні роботи ОСОБА_2 здійснював після припинення шлюбу у 2022 році.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року призначено у цивільній справі № 753/1171/23 судову будівельно-технічну та оціночно-земельну експертизу, провадження у справі у справі зупинено до отримання висновку судової експертизи.

14 вересня 2023 року представник позивача - адвокат Кизенко Д.О. подав до суду заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року поновлено провадження у справі для вирішення заяви про забезпечення позову.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року частково задоволено заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 25 жовтня 2023 року провадження у справі зупинено.

23 лютого 2024 року від судових експертів надійшло клопотання про надання додаткових матеріалів для складання висновку експертів за результатами комплексної судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 27 лютого 2024 року поновлено провадження у справі № 753/1171/23, розгляд справи призначено на 18 березня 2024 року.

15 березня 2024 року представник позивача за первісним позовом - адвокат Кизенко Д.О. подав клопотання про долучення наявних у позивача за первісними позовом документів на виконання клопотання експертів.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року зупинено провадження у справі.

24 червня 2024 року від судових експертів надійшло клопотання про надання додаткових матеріалів для складання висновку експертів за результатами комплексної судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 25 червня 2024 року поновлено провадження у справі для розгляду клопотання експертів, підготовче засідання призначено на 11 липня 2024 року.

11 липня 2024 року підготовче засідання відкладено на 22 липня 2024 року.

У підготовчому засіданні сторонами заявлено клопотання про виклик експертів для з`ясування питання щодо документів, які необхідні для розгляду їх клопотання.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 22 липня 2024 року відкладено підготовче засідання та викликано експертів Кравченко С.А., Маніту В.О., Барахту А.С. у підготовче засідання з розгляду їх клопотання на 27 вересня 2024 року.

У судовому засіданні 27 вересня 2024 року представники сторін та судові експерти надали пояснення щодо клопотання експертів про надання додаткових матеріалів.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 27 вересня 2024 року провадження у справі зупинено, справу направлено до Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру для проведення експертизи.

13 січня 2025 року від Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру надійшли матеріали справи разом з повідомленням експертів про неможливість проведення судової експертизи.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 23 січня 2025 року поновлено провадження у справі, призначено підготовче засідання на 28 лютого 2025 року.

24 лютого 2025 року представник позивача за зустрічним позовом подав заяву про зменшення/збільшення розміру позовних вимог, в якій просила:

- виділити та визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки Toyota RAV4, VIN НОМЕР_1 , рік випуску 2018, чорного кольору, вартістю 1 067 510 грн;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частки у праві спільної власності на майно - автомобіль Toyota RAV4, VIN НОМЕР_1 , рік випуску 2018, чорного кольору, в загальній сумі 533 755 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 28 лютого 2025 року прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог за зустрічним позовом, відкладено підготовче засідання на 24 березня 2025 року, залучено до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_3 .

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 24 березня 2025 року призначено у цивільній справі № 753/1171/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та визнання права спільної сумісної власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права особистої власності на майно та поділ спільного майна подружжя судову будівельно-технічну, оціночно-земельну та оціночно-будівельну експертизу. Проведення експертизи доручено експертам Київського НДЕКЦ МВС України. Провадження у справі № 753/1171/23 зупинено на час проведення судової експертизи.

05 травня 2025 року представник відповідача 2 за зустрічним позовом - адвокат Рибак Є.В. подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні будь-яких позовних вимог учасників справи щодо майна відповідача 2, посилаючись на те, що спірний автомобіль є власністю відповідача 2, що був придбаний за кошти, що були подаровані бабусею і дідусем від продажу належної їм автомобіля, спірний автомобіль був зареєстрований на відповідача 2.

13 січня 2026 року від Київського НДЕКЦ МВС України надійшли матеріали справи разом з висновком експерта.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 13 січня 2026 року поновлено провадження у справі, призначено підготовче засідання на 24 лютого 2026 року.

24 лютого 2026 року суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до розгляду по суті, викликав як свідків ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 , ОСОБА_1 (за його згодою) ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

21 квітня 2026 року суд розглянув справу по суті і відклав проголошення судового рішення до 04 травня 2026 року.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, зареєстрованому 16 вересня 2000 року Лівобережним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім`ї, актовий запис № 967.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року у справі № 753/5219/22 шлюб між сторонами розірвано.

13 квітня 2020 року ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджується Договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косарєвою-Соловей Т.В., зареєстрованим в реєстрі за № 907 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 206722761 від 13 квітня 2020 року.

Пунктом 5 цього договору визначено, що продаж вчиняється за ціною 1 891 210,90 грн., які покупець сплатив до підписання договору шляхом безготівкового розрахунку на підставі Інвестиційного договору № ДР2/К425/1 від 15 січня 2019 року.

Здійснення розрахунку також підтверджується Актом звірки розрахунків з інвестором згідно з договором № ДР2/К425/1 від 15 січня 2019 року, який містить дати і суми платежів, здійснених ОСОБА_1 .

Згідно з пунктом 6 договору, квартира купується за згодою дружини - ОСОБА_2 , справжність підпису якої на заяві про згоду засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косарєвою-Соловей Т.В., 13 квітня 2020 року за реєстровим № 905.

03 березня 2015 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко А.С., за умовами якого ОСОБА_1 придбав земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 3220881701:01:003:0055, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

На вказаній земельній ділянці розташовані об`єкти незавершеного будівництва: житловий будинок садибного типу, з господарським будівлями та спорудами.

Згідно з Висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної, оціночно-земельної та оціночно-будівельної експертизи вартість Квартири складає 5 648 336,00 грн., Земельної ділянки - 192 481,00 грн., залишкова вартість заміщення об`єктів незавершеного будівництва, а саме: житлового будинку садибного типу, загальною проектною площею 223,40 кв.м., з господарськими будівлями і спорудами, які розташовані на Земельній ділянці, з врахуванням вартості земельної ділянки складала 2 696 786,00 грн., ступінь готовності ОНБ, які розташовані на Земельній ділянці складає: житловий будинок разом з прибудованим гаражем 70,47 %, господарська будівля 100%.

Також наявними у матеріалах справи письмовими доказами підтверджується набуття сторонами час шлюбу рухомого майна, а саме побутової техніки та меблів, що знаходяться в Квартирі.

Факт набуття цього майна сторонами не оспорюється.

Статтею 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є зокрема: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Також, як визначено частиною сьомою статті 57 СК України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Наведені вище норми матеріального права свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Також згідно з висновками щодо застосування норм права, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2022 року у справі № 495/6578/17, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2024 року у справі № 742/3129/21, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує допоки не спростована. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя.

Проте за наявності спору така презумпція може бути спростована, тому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на заінтересовану особу, яка її оспорює.

Позивач у цій справі посилалася на придбання спірного майна під час її перебування у шлюбі з відповідачем.

У цій справі як на підстави заперечення проти позовних вимог відповідач посилався на те, що Квартира частково придбана за його особисті кошти, подаровані йому матір`ю.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Так, відповідач вказував, що кошти у сумі 865 000 грн., які були внесені як інвестиція за Квартиру, були його власністю, оскільки подаровані його матір`ю, яка в свою чергу набула їх від продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_6 .

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 22 березня 2019 року ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_6 . За погодженням сторін продаж квартири вчинено за 865 000 грн., які повністю сплачені до підписання договору.

Як слідує з Акту звірки розрахунків з інвестором згідно з договором № ДР2/К425/1 від 15 січня 2019 року, ОСОБА_1 17 січня 2019 року сплатив 643 122,90 грн., 20 лютого 2019 року - 125 000 грн., 20 березня 2019 року - 30 000 грн., 19 квітня 2019 року - 74 000 грн., 20 травня 2019 року - 73800 грн., 20 червня 2019 року - 74 000 грн., 17 липня 2019 року - 100 000 грн., 19 серпня 2019 року - 50 000 грн., 19 вересня, 21 жовтня, 19 листопада 23 грудня 2019 року - по 74 000 грн., 13 січня 2020 року - 80 000 грн, та 05 лютого 2020 року - 345 288 гривень.

Допитана як свідок ОСОБА_4 повідомила, що до придбання Квартири її син з сім`єю проживав з тещою та він звернувся до нею за допомогою у придбанні Квартири, оскільки власних коштів не вистачало. З цією метою свідок продала належну їй квартиру за 33 тис. доларів США (29 тис. Євро) і отримані від її продажу кошти передала у борг синові, який він їй до цього часу не повернув.

Свідок ОСОБА_6 у своїх показання повідомила, зокрема, що також допомагала подружжю, в тому числі давала кошти на внесок на Квартиру у сумі 200 000 грн., на ворота у Воронькові 1 500 дол. США, а також передала зятю кошти у сумі 4 500 дол. США для їх доньки ОСОБА_10 .

Оцінюючи вказані вище доводи відповідача за первісним позовом у сукупності із наданими доказами, суд враховує, що

- відповідно до частини п`ятої статті 719 ЦК України договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Такого договору відповідач суду не надав.

- допитана як свідок ОСОБА_4 повідомила, що отримані нею кошти від продажу квартири вона не подарувала, а позичила синові і він борг не повернув. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 208 ЦК України правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, належить вчиняти у письмовій формі. У контексті цих свідчень суд також враховує положення частини першої статті 218 ЦК України, згідно з якою недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Також оцінюючи наведені обставини та показання свідків в цій частині, суд виходить з критеріїв допустимості та достовірності доказування цих обставини.

Так, відповідно до статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦК України).

З огляду на те, що ОСОБА_4 є матір`ю відповідача, беручи до уваги суперечності у показаннях свідка і твердженнях відповідача щодо правової природи коштів, відсутність документального підтвердження подальшого використання цих коштів, такі показання викликають у суду сумнів у їх достовірності та повноті. За таких обставин показання свідків не можуть самі по собі спростовувати презумпцію спільності права власності подружжя на це майно.

- наданий відповідачем за первісним позовом Акт звірки розрахунків з інвестором згідно з договором № ДР2/К425/1 від 15 січня 2019 року також не підтверджує внесення ОСОБА_1 коштів у сумі 865 000 грн. (або близької до неї суми) для придбання Квартири, натомість свідчить про помісячне внесення ним коштів, що унеможливлює ідентифікацію таких коштів як особистих коштів відповідача за первісним позовом, які були отримані ним від матері.

- відсутні будь-які докази обізнаності позивачки за первісним позовом про отримання відповідачем будь-яких коштів у дар чи у позику. При цьому суд враховує, що отримання коштів у позику і використання їх для придбання Квартири, тобто інтересах сім`ї, не спростовує правовий режим спільного майна подружжя та не має наслідком зміну розміру часток у праві спільної власності.

Таким чином, з наведених підстав досліджені під час судового розгляду обставини, письмові докази та показання свідків дають підстави для висновку, що Квартира, як і Земельна ділянка разом із збудованими на ній об`єктами були набуті під час перебування сторін у шлюбі, за кошти, які об`єктом права спільної сумісної власності, тобто є їх спільним сумісним майном.

Відповідач не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на вказані об`єкти.

Разом з тим вимоги позивача за первісним позовом про визнання цих об`єктів спільною сумісною власністю подружжя задоволенню не підлягають як такі, що не відповідають критерію ефективності способу захисту порушеного права позивачки. Така вимога складає підставу (а не предмет) позову про поділ майна подружжя і не потребує окремого артикулювання в позовній заяві (наразі такий підхід є усталеним у практиці Верховного Суду).

Оцінюючи вимоги за зустрічним позовом про поділ коштів у сумі 17 000 доларів США, суд виходить з того, що позивач за зустрічним позовом не надав належних і достатніх доказів наявності у подружжя коштів у вказаній сумі, збереження їх позивачкою за зустрічним позов, а тому у задоволенні таких вимог суд відмовляє.

Щодо вимог про виділення в натурі і визнання за ОСОБА_2 права власності на рухоме майно - побутову техніку та меблі, суд виходить з того, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, проте позивач за зустрічним позовом не надав доказів такої вартості. Наведена позивачем вартість майна визначена станом на момент його придбання у 2020 році та не враховує його знос, амортизацію та зниження його вартості зі спливом значного часу від дати його придбання.

Також не підлягають задоволенню вимоги позивача за зустрічним позовом про виділення та визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль марки Toyota RAV4, VIN НОМЕР_1 , рік випуску 2018, чорного кольору та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації 1/2 частки у праві спільної власності на це майно у сумі 533 755 грн., оскільки власником цього транспортного засобу від моменту його придбання є ОСОБА_3 , яка у встановленому порядку ввезла його на територію України, а отже це майно не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і не підлягає поділу між сторонами.

Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Судам також роз`яснено, що суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (абзац другий частини першої статті 71 СК України) (див.: постанову Верховного Суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).

У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім`єю (див.: пункт 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-12274св21) зазначено: «Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див.: пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.

Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див.: пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20))».

У пункті 50 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.

За обставинами цієї справи, з огляду на значну різницю у вартості об`єктів, що є спільним майном подружжя, їх неподільність, відсутність згоди сторін на отримання компенсації замість їх частки у праві спільної сумісної власності, суд позбавлений можливості присудити такі об`єкти кожному із подружжя.

Так, позивачкою за первісним позовом заявлено вимогу про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину кожного з об`єктів незавершеного будівництва, що розташовані на земельній ділянці площею 0,1 га, кадастровий номер 3220881701:01:003:0055, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 138 постанови від 08 квітня 2026 року у справі № 607/10858/22 дійшла висновку про наявність підстави для конкретизації сфери застосування правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, та зазначила, що для застосування такого висновку недостатньо встановити, що об`єкт нерухомості, який є предметом спору, не введено в експлуатацію.

Необхідною кваліфікуючою ознакою є встановлення судом, що до складу відповідного об`єкта, про поділ якого заявлено вимогу, входять самочинно збудовані споруди (елементи), які відповідають ознакам, визначеним частиною першою статті 376 ЦК України.

Згідно з наведеною нормою житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У цій справі сторонами не надано доказів наявності документа, який дає право виконувати будівельні роботи.

У вказаній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що висновок, викладений у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 необхідно читати так: «у разі неможливості поділу [яка обумовлюється входженням до складу відповідного об`єкта самочинно збудованих споруд] незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку».

У тому ж разі, коли об`єкт не має ознак самочинного будівництва, проте не вводиться в експлуатацію з вини одного з подружжя (формального забудовника), то суд має право визнати за іншим з подружжя (співвласником) право на частку в об`єкті незавершеного будівництва, усунувши невизначеність у правовому режимі відповідної споруди.

Водночас, згідно з Висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної, оціночно-земельної та оціночно-будівельної експертизи ступінь готовності ОНБ, які розташовані на Земельній ділянці складає: житловий будинок разом з прибудованим гаражем 70,47 %, господарська будівля 100%, що підтверджує також відсутність підстав для введення його в експлікацію відповідачем з первісним позовом з огляду на те, що його будівництво не завершено. З матеріалів справи також слідує, що вказаний житловий будинок не використовується сторонами.

З урахуванням викладеного. в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку в будівельних матеріалах, виробах, обладнанні та конструктивних елементах тощо, використаних в процесі будівництва житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташовані на земельній ділянці площею 0,10 га, кадастровий номер 3220881701:01:003:0055 по АДРЕСА_2 .

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Відповідно частини першої статті 141 ЦПК України, у порядку розподілу судових витрат між сторонами суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача судовий збір за подання позову.

Керуючись статтями 12-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та визнання права спільної сумісної власності задовольнити частково.

У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати за ОСОБА_2 право власності на:

- 1/2 частину трикімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 82,7 кв.м., житлова площа 50,5 кв.м.;

- 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 3220881701:01:003:0055, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- 1/2 частку в будівельних матеріалах, виробах, обладнанні та конструктивних елементах тощо, використаних в процесі будівництва житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташовані на земельній ділянці площею 0,10 га, кадастровий номер 3220881701:01:003:0055 по АДРЕСА_2

В іншій частині вимог - у задоволенні первісного позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви у сумі 12 956 (дванадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість) гривень.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права особистої власності на майно та поділ спільного майна подружжя відмовити.

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_4 )

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 04 травня 2026 року.

Суддя Олександр ЯКУСИК