Вирок від 03 травня 2026 р. у справі №461/2117/26 — Галицький районний суд м. Львова

461/2117/26

1-кп/461/416/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.05.2026 року м.Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в місті Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12026141390000098 від 10.02.2026 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Львова, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, не працюючого, неодруженого, з неповною вищою освітою, згідно ст. 89 КК України раніше не судимий

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 308 Кримінального кодексу України,

встановив:

ОСОБА_4 , страждаючи на психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів, 24.05.2024 розпочав лікування, а саме проходження замісної підтримуючої терапії у ТзОВ «Аксіома Медікал», код ЄДРПОУ 44168405, який, відповідно до Ліцензії МОЗ України №4428/21/М від 19.10.2021, має право на провадження господарської діяльності, з медичної практики, філія якого розташована за адресою: м. Львів, вул. Олени Степанівни, буд. 49, під час якого, за призначенням лікаря, почав отримувати для прийому лікарський засіб «Tab metadoni», що містить наркотичний засіб, обіг якого обмежено – «метадон», відповідно до Порядку проведення замісної підтримувальної терапії осіб з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання опіоїдів, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України №200 від 27.03.2012.

Продовжуючи перебувати на замісній підтримуючій терапії та отримувати в ТзОВ «Аксіома Медікал», філія якого розташована за адресою: м. Львів, вул. Олени Степанівни, буд. 49 «Tab metadoni», що містить наркотичний засіб, обіг якого обмежено – «метадон», діючи умисно, всупереч вимог Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними», Порядку проведення замісної підтримувальної терапії осіб з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання опіоїдів, ОСОБА_4 , 22.07.2024 прибув до іншого закладу охорони здоров`я – у відокремлений підрозділ «4-а Лікарня» Комунальне некомерційне підприємство «Львівське територіальне медичне об`єднання Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», що за адресою м. Львів, вул. Фредра, 2, де подав заяву про отримання наркотичних засобів, підписав Інформаційну згоду на участь у замісній терапії із застосуванням препарату, «Metafin», що містить наркотичний засіб, обіг якого обмежено – «метадон», відповідно до якої останнього було проінформовано про характер, мету на наслідки замісної підтримувальної терапії, приховавши при цьому від працівників медичної установи інформацію про перебування на лікуванні (програмі замісної підтримуючої терапії) в іншому медичному закладі, а саме ТзОВ «Аксіома Медікал», філія якого розташована за адресою: м. Львів, вул. Олени Степанівни, буд. 49, зазначивши, що на момент звернення до відокремленого підрозділу «4-а Лікарня» Комунальне некомерційне підприємство «Львівське територіальне медичне об`єднання Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» що за адресою м. Львів, вул. Фредра, 2, він не перебуває на лікуванні в іншому закладі охорони здоров`я, де йому призначено наркотичні та психотропні лікарські засоби, зобов`язавшись при цьому, під час лікування в даному закладі не звертатись в інші медичні заклади з метою призначення йому наркотичних та психотропних лікарських засобів, ввівши таким чином в оману лікаря-психіатра, в результаті чого 22.07.2024 по 31.08.2025, незаконно отримав лікарський засіб «Tab Methadoni», кожна таблетка якого містить діючу речовину – наркотичний засіб «метадон», масою 25 мг, по чотири таблетки на добу, тим самим заволодів вказаним наркотичним засобом шляхом шахрайства.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у інкримінованому йому злочині визнав повністю, надав покази, які у повній мірі відповідають фабулі обвинувачення та вищенаведеним встановленим судом обставинам. Вказав, що у обвинувальному акті вірно відображено те, що він 24.05.2024 розпочав лікування, а саме проходження замісної підтримуючої терапії у ТзОВ «Аксіома Медікал». Продовжуючи перебувати на замісній підтримуючій терапії та отримувати в ТзОВ «Аксіома Медікал» «Tab metadoni», він 22.07.2024 прибув до іншого закладу охорони здоров`я – у відокремлений підрозділ «4-а Лікарня» Комунальне некомерційне підприємство «Львівське територіальне медичне об`єднання Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», що за адресою м. Львів, вул. Фредра, 2, де подав заяву про отримання наркотичних засобів, підписав Інформаційну згоду на участь у замісній терапії із застосуванням препарату, «Metafin», що містить наркотичний засіб, обіг якого обмежено – «метадон». Його було проінформовано про характер, мету на наслідки замісної підтримувальної терапії. Він приховав від працівників медичної установи інформацію про перебування на лікуванні (програмі замісної підтримуючої терапії) в іншому медичному закладі, а саме ТзОВ «Аксіома Медікал», зазначивши, що на момент звернення до відокремленого підрозділу «4-а Лікарня» Комунальне некомерційне підприємство «Львівське територіальне медичне об`єднання Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», він не перебуває на лікуванні в іншому закладі охорони здоров`я, де йому призначено наркотичні та психотропні лікарські засоби, зобов`язавшись при цьому, під час лікування в даному закладі не звертатись в інші медичні заклади з метою призначення йому наркотичних та психотропних лікарських засобів. В результаті цих дій 22.07.2024 по 31.08.2025, він отримав лікарський засіб «Tab Methadoni», кожна таблетка якого містить діючу речовину – наркотичний засіб «метадон», масою 25 мг, по чотири таблетки на добу. Пояснив, що події відбувались у період часу, у спосіб, за обставин, які зазначені у обвинувальному акті. Мотиви і мета вчинення ним злочину, перелік та обсяг викраденого майна, а також спосіб вчинення злочину у обвинувальному акті відображено вірно.

У вчиненому щиро розкаюється та засуджує свою поведінку. Також, просить суворо не карати та надати йому можливість стати на шлях виправлення.

Зважаючи на повне визнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, оскільки цього не заперечили учасники судового провадження і такі ніким не оспорюються.

При цьому, відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, суд з`ясував, чи правильно розуміють учасники судового провадження зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Оцінюючи покази обвинуваченого ОСОБА_4 , суд визнає їх правдивими та достовірними, оскільки вони є послідовними, об`єктивно і повно відображають обставини вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, надані ним безпосередньо у судовому засіданні, підстав для самообмови або обставин які ставлять під сумнів добровільність позиції обвинуваченого, судом не встановлено.

Оцінюючі зібрані по справі докази у їх сукупності, суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_4 своїми умисними діями скоїв заволодіння наркотичними засобами шляхом шахрайства, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 308 КК України.

В ході судового розгляду судом детально проаналізовано поведінку ОСОБА_4 після вчинення злочину, наслідки суспільно-небезпечного діяння останнього, особу обвинуваченого, його спосіб життя, ймовірність вчинення ним нових злочинів, зважено на усі обставини кримінального провадження у їх сукупності.

Крім того, судом витребувано досудову доповідь органу пробації щодо ОСОБА_4 , згідно якої, беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого ОСОБА_4 , його спосіб життя, історію правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе без ізоляції від суспільства. Зважаючи на виявлені фактори ризику вчинення повторного правопорушення (криміногенні потреби), у випадку прийняття рішення про звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає допустимим призначення обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Також, суд враховує, що згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Таким чином, обираючи вид та міру покарання, суд бере до уваги характер та тяжкість вчиненого злочину, форму вини, спосіб вчинення та стадію кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, відношення обвинуваченого до скоєного.

Також, суд враховує фактичні обставини справи і тяжкість заподіяних злочином наслідків, дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що він, згідно ст. 89 КК України, раніше не судимий, перебуває на обліку у лікаря нарколога та не перебуває на обліку у лікаря психіатра.

Пом`якшуючими покарання ОСОБА_4 обставинами суд визнає активне сприяння розкриттю злочину та щире каяття обвинуваченого. Так, обвинувачений в судовому засіданні добровільно повідомив про усі відомі йому обставини справи та надав визнавальні покази.

При цьому суд виходить з того, що системне тлумачення законодавства та судової практики вказує на те, що активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином, повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Так, ОСОБА_4 безпосередньо у судовому засіданні повідомив суду про обставини вчинення ним кримінального правопорушення, тобто про власну кримінальну діяльність. Крім того, зазначена обставина, як пом`якшуюча покарання, також визначена органом досудового розслідування, про що зазначено у обвинувальному акті.

Крім того, в ході судового розгляду обвинувачений в судовому засіданні засудив свою протиправну поведінку у присутності учасників процесу, вибачився за свої дії. При цьому суд виходить з того, що системне тлумачення законодавства та судової практики вказує на те, що щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. Крім того, суд приймає до уваги те, що щире каяття можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (наприклад, при з`явленні із зізнанням), так і після їх внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді. Вирішальним є встановлення факторів, які б свідчили про справжність, щирість визнання вини, шляхом відповідного ставлення до скоєного, що передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, і має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації (постанова ККС ВС від 23.01.2024 у справі № 283/2169/19 (провадження № 51- 5093км23).

Обтяжуючих покарання обвинуваченого обставин судом не встановлено.

Відповідно до правових орієнтирів, визначених у ст. 50, 65 КК України, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

При цьому, суд враховує положення ч. 1,2 ст.50 КК України, згідно яких, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави, як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Беручи до уваги вказані обставини, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті, за якою кваліфіковано його дії.

При призначенні покарання, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

Також, визначаючи обвинуваченому вид і розмір покарання, суд виходить з того, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Крім того, суд враховує те, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.

Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Системний аналіз та юридичний зміст положень ч.2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа.

При розгляді даного кримінального провадження суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством, як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. У свою чергу, справедливість – це одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

На переконання суду, таке покарання для засудженого відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. Наведене покарання також перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Також, виходячи із цілей та принципів права, справедливості й достатності обраного покарання, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, наведені дані про особу обвинуваченого, вищезазначені обставини справи, зокрема пом`якшуючі покарання, суд приходить до висновку, що виправлення засудженого можливе без відбування покарання, і відповідно до ст.75 КК України, вважає за можливе звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст.76 КК України, адже наведене, за переконанням суду, сприятиме досягненню справедливого балансу між правами та свободами обвинуваченого та інтересами держави і суспільства, буде достатньою для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Запобіжний захід застосований до обвинуваченого – особисте зобов`язання, до набрання вироком законної сили слід залишити без змін.

Речові докази та судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. 368, 370, 374 КПК України,

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 308 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді трьох років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням та призначити йому іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Відповідно до ст.76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_4 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід застосований до ОСОБА_4 у виді особистого зобов`язання до набрання вироком законної сили залишити без змін. Після вступу вироку у законну силу запобіжний захід застосований до ОСОБА_4 в межах даного кримінального провадження вважати скасованим.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий суддя ОСОБА_1