Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №308/15153/25 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/15153/25

2/308/546/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді - Зарева Н.І., за участю:

секретаря судового засідання - Віраг Е.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, адреса: офіс 310а, будинок 8, вул. Алматинська, місто Київ, 02090, до

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач уклав даний кредитний договір з ТОВ «Макс кредит», та всупереч умовам договору взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту належним чином не виконував, у зв`язку з чим допустив заборгованість у вищевказаному розмірі. Позивач у встановленому законом порядку отримав право вимоги за договором, а тому має право на повернення даної заборгованості від відповідача.

12 січня 2026 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Доводи відзиву на позовну заяву зводяться до того, що укладення 20 січня 2025 року позивачем договору факторингу з первісним кредитором ТОВ «Макс кредит» до моменту закінчення строку дії кредитного договору відповідача (тобто до 10 червня 2025 року) є передчасною констатацією наявності боргу та факту можливої передачі вимоги щодо такого боргу від первісного кредитора позивачу. Таким чином, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником, відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «ФК «ЕЙС» на підставі договору факторингу.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу зазначає, що у задоволенні такої слід відмовити з огляду на те, що вказаний розмір витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, не узгоджується з критеріями розумності і пропорційності, так як ці витрати не мають характеру необхідних та не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника заявника, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату.

Разом з тим у відзиві представник відповідача зазначає, що матеріали справи не містять належним та допустимих доказів того, що первісний кредитор виконав умову, передбачену в п. 4.2.5 Кредитного договору, відповідно до якої він мав повідомити позичальника про відступлення права вимоги до нього іншому кредитору.

19 січня 2026 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що факт відступлення права вимоги підтверджений належними доказами, які додані до позовної заяви. Зауважив, що відповідно до Договору факторингу 20012025-МК/Ейс від 20.01.2025 року визначено, що під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Таким чином Договором факторингу № 20012025-МК/Ейс від 20.01.2025 року встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у Клієнта в майбутньому (майбутня вимога). Щодо направлення письмового повідомлення про зміну кредитора вказав, що неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. Щодо не співмірності суми витрат на професійну правничу допомогу зазначив, що Позивачем долучено акт прийому-передачі виконаних робіт, що свідчить про належне виконання наданих послуг, а отже робота адвоката виконана належним чином.

29 січня 2026 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких він зазначає, що розмір процентів, які просить стягнути позивач з відповідача не є співмірним тілу кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (розмір відсотків майже у чотири рази перевищує тіло кредиту) за користування коштами. Додає, що Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. У разі задоволення позовних вимог, просив суд розстрочити виконання рішення в частині стягнення суми заборгованості на 24 місяці.

Другого лютого 2026 року представник позивача подав додаткові пояснення у справі в яких вказує на безпідставність доводів сторони відповідача та зазначає, що відповідачем не надано будь-яких належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить; будь-яких належних і допустимих доказів того, що сторонні особи мали доступ до його банківського рахунку на яку зараховані кредитні кошти; виписки по зазначеному картковому рахунку за спірні періоди на підтвердження факту не зарахування кредитних коштів на його рахунок; доказів повернення коштів чи спростування нарахованих кредитором процентів за період користування кредитними коштами.

У судове засідання представник позивача не з`явився, однак у позовній заяві зазначив, що у разі неявки представника позивача у судове засідання просить провести розгляд справи у їх відсутності. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі. Щодо ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час, дату та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив, заяв про розгляд справи у без його участі не подавав.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач (його представник), згідно вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України, в судове засідання не з`явився, в порушення ч. 3 ст. 131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив, у зв`язку з чим суд розглянув справу у його відсутності.

Дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив таке.

15 червня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Макс кредит» та ОСОБА_1 уклали договір кредитної лінії № 00-9815940 від 15.06.2024, згідно з умовами якого кредитодавець надає позичальнику кредит, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки передбачені договором. Сума кредитного ліміту – 5500,00 гривень. Тип кредиту – кредитна лінія. Строк кредитної лінії – 360 календарних днів. Позичальник зобов`язується повернути кредит кредитодавцю 10 червня 2026 року. Тип процентної ставки – фіксована. Стандартна процентна ставка 1,45 % від суми кредиту. Сума 5500,00 грн перераховується кредитодавцем на рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу платіжної картки № НОМЕР_2 . Даний договір підписаний сторонами в електронному вигляді. Одноразовий ідентифікатор, за допомогою якого відповідач підписав договір – 07462 від 15.06.2024.

Згідно з випискою з особового рахунка за кредитним договором № 00-981940 ОСОБА_2 , заборгованість за даним договором, станом на 01.10.2025 складає 19962,25 грн, з яких 6325,00 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту, 13637,25 грн прострочена заборгованість за процентами.

Окрім цього, позивач долучив до позовної заяви правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю «Макс кредит», затверджені наказом директора товариства № 26-03/24 від 26.03.2024, паспорт споживчого кредиту, довідки про ідентифікацію клієнта ОСОБА_2 , довідку про трансакцію з реєстром, детальні розрахунки заборгованості.

20 січня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МАКС КРЕДИТ» (фактор) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу № 20012025-МК/Ейс, згідно з умовами якого Клієнт зобов`язувався відступити факторові права вимоги за укладеними кредитними договорами, згідно з реєстром боржників, в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення Прав Вимоги, а фактор зобов`язувався їх прийняти та передати (сплатити) Клієнту Суму фінансування в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. Окрім цього сторони підписали акт прийому-передачі Реєстру Боржників до даного Договору від 20.01.2025.

У витязі з Реєстру боржників за кредитним договорами, укладеними між боржниками та ТОВ «Макс Кредит» до Договору факторингу № 20012025-МК/Ейс від 20 січня 2025 року, зазначені відомості щодо боржника ОСОБА_1 , номеру кредитного договору, залишок заборгованості, кількість днів прострочення.

Оцінивши належним чином досліджені у ході судового розгляду справи докази у їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Згідно з ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За змістом ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Зі змісту ст. ст. 526, 530 ЦК України вбачається, що зобов`язання повинно виконуватися відповідно до умов договору у встановлені строки.

Згідно з ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як випливає зі змісту ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У справі, що розглядається предметом позову є заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором № 00-9815940 від 10.06.2024, станом на 01.10.2025, у розмірі 19962,25 грн, укладеного між первісним кредитором ТОВ «Макс Кредит» та відповідачем (боржником) – ОСОБА_1 .

З розрахунку заборгованості, долученому позивачем, вбачається, що дана заборгованість складається з простроченої заборгованості по сумі кредиту в розмірі 5500, 00 грн, простроченої заборгованості по процентам у розмірі 13637,25 грн, заборгованості за комісією у розмірі 825,00 гривень.

20 січня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МАКС КРЕДИТ» (фактор) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу № 20012025-МК/Ейс, згідно з умовами якого Клієнт зобов`язувався відступити факторові права вимоги за укладеними кредитними договорами, згідно з реєстром боржників, в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення Прав Вимоги, а фактор зобов`язувався їх прийняти та передати (сплатити) Клієнту Суму фінансування в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. Окрім цього сторони підписали акт прийому-передачі Реєстру Боржників до даного Договору від 20.01.2025.

У витязі з Реєстру боржників за кредитним договорами, укладеними між боржниками та ТОВ «Макс Кредит» до Договору факторингу № 20012025-МК/Ейс від 20 січня 2025 року, зазначені відомості щодо боржника ОСОБА_1 , номеру кредитного договору, залишок заборгованості, кількість днів прострочення.

На підтвердження переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача також надано платіжну інструкцію від 31.01.2025 № 2, відповідно до якої позивач здійснив перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ «Макс Кредит» за відступлення прав вимоги за Договором факторингу № 20012025-МК/Ейс від 20.01.2025.

Таким чином, перехід права вимоги до позивача від первісного кредитора також підтверджується дослідженими доказами.

Суд критично оцінює доводи представника відповідача про те, що договір факторингу був укладений до закінчення кінцевого строку сплати суми кредиту за договором та те, що його укладення свідчить про передчасну констатацію наявності боргу та факту можливої передачі вимоги щодо такого боргу від первісного кредитора позивачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Щодо доводів представника відповідача про відсутність доказів на підтвердження повідомлення відповідача про відступлення права вимоги до нього іншому кредитору суд зазначає таке.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно із статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979ц15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку щодо погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Суд бере до уваги доводи представника відповідача щодо не співмірності нарахованих відсотків тілу кредиту.

Так, згідно з статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року за єдиним унікальним номером 496/3134/19, зазначено, що: «31.14. 10.06.2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування»

Відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності)за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.».

Приписами ч. 4 ст. 42 Конституції України визначено, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

До того ж, як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013). У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Вочевидь, що між сторонами (з урахуванням правонаступництва позивача на підставі договору факторингу) було досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору № 00-9815940 від 15.06.2024 даний правочини, в силу відсутності доказів на підтвердження його нікчемності чи визнання його недійсним у встановленому порядку, створює презумпцію його правомірності, у зв`язку з чим вказаний договір споживчого кредиту є обов`язковими для виконання, а зобов`язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та їх умов, натомість відповідач не виконав зобов`язань за вказаним договором, допущену заборгованість за кредитним договором ним у встановленому порядку не погашено.

В той же час, відповідачем так і не було подано до суду жодних розрахунків, котрі б спростовували правильність розрахунків заборгованості, долучених до матеріалів справи позивачем, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11 липня 2018 року за єдиним унікальним номером судової справи 753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості (в даному випадку - заборгованості за нарахованими процентами) є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку, оскільки спростування доказів позивача є процесуальним обов`язком саме відповідача (а не суду).

Так, судом встановлено, що заборгованість відповідача за кредитом (основною сумою боргу) становить за договором кредиту № 00-9815940 від 15.06.2024 в розмірі 5500,00 грн, при цьому, заборгованість за відсотками позивач просить стягнути у розмірі 13637,25 грн, яка більш як у 2 разів перевищує розмір боргу.

Суд вважає, що нараховані позивачем (з урахуванням правонаступництва на підставі договору факторингу) суми по відсоткам за користування кредитом не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів.

Крім того, передбачення в кредитних договорах такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договору, учасником яких є відповідач як споживач, тим самим порушує його права споживача, тому вимога позивача про стягнення цієї суми заборгованості за відсотками, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим чинним ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, а наявність в останнього як кредитора можливості стягувати з відповідача як споживача надмірні грошові суми відсотків, спотворює їх дійсне правове призначення як засобу розумного стимулювання відповідача як боржника виконувати основне грошове зобов`язання, при цьому суд висновує, що загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту, відтак, такі підлягають стягненню з відповідача, оскільки знайшли своє реальне відображення у договорі.

При цьому, суд вважає релевантним посилання на вказане вище рішення Конституційного Суду України при вирішенні питання про розмір відсотків за порушення відповідачем грошового зобов`язання, а тому, враховуючи наведене, при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, суд, встановивши неспіврозмірність нарахованих відсотків невиконаному зобов`язанню відповідача, та враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважає, що належить зменшити розмір відсотків до розміру, що складатиме 100% від суми заборгованості за тілом кредиту (основною сумою боргу). На переконання суду, саме такий розмір відсотків буде справедливим, забезпечить розумний баланс інтересів сторін та є адекватним у розрізі конкретних правовідносин, враховуючи знецінення валюти гривні та велику інфляцію в Україні.

Враховуючи наявність у відповідача, непогашеної заборгованості за кредитним договором № 00-9815940 від 15.06.2024, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача частково, а саме: стягнути заборгованість за договором у розмірі 11825,00 грн, з яких: 5500,00 грн заборгованість по тілу кредиту, 5500,00 грн заборгованість за відсотками, 825,00 грн заборгованість за комісією.

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача просив суд у разі задоволення позовних вимог розстрочити виконання рішення в частині стягнення суми заборгованості на 24 місяці.

Відповідно до ч. 1 ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Згідно з ч. 3 ст. 435 ЦПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч. 4 ст. 435 ЦПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, розстрочення виконання рішення суду може бути надане у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.

На доведення матеріального становища, що унеможливлює сплату заборгованості відповідачем додано до матеріалів справи пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 , відповідно до якого відповідач є інвалідом 2 групи довічно.

У справі «Глоба проти України» (заява № 15729/07, §§ 26, 27) ЄСПЛ зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності. Суд також повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Зважаючи на низький розмір отримуваного доходу, що підтверджується долученою до справи копією пенсійного посвідчення, враховуючи, що таке розстрочення не призведе до втрат чи істотного порушення прав позивача, по справі не встановлено обставин, які б свідчили про виключний майновий інтерес позивача, що є фінансовою установою, у отриманні грошових коштів за рішенням суду єдиною виплатою, відтак суд вважає, що ОСОБА_1 слід розстрочити сплату заборгованості за кредитним договором № 00-9815940 від 15.04.2024 на 24 місяці.

Беручи до уваги висновок суду про задоволення позовних вимог, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідачки також належить стягнути на користь позивача сплачений ним судовий збір у розмірі 2422,40 гривень.

Щодо стягнення з відповідача 7000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, необхідно вказати на таке.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з вимогами ст.ст. 137, 141 ЦПК України, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до правової позиції, висловленої об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду в постанові від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19, підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року в справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

На підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн позивачем надано: договір про надання правової допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, акт прийому-передачі наданих послуг від 01.10.2025, протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 20/08/20-01 від 20 серпня 2025 року та додаткову угоду № 25770856187 до договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року.

Разом з тим, представник відповідача у відзиві на позовну заяву покликається на неспівмірність заявленої позивачем суми витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим просить у її стягненні відмовити. Зазначає, що вказаний представником позивача розмір витрат на правничу допомогу, не узгоджується з критеріями розумності і пропорційності, так як ці витрати не мають характеру необхідних та не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату.

Суд зауважує, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого адвокатом часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Надаючи правову оцінку заявленому розміру витрат на правничу допомогу, про відшкодування яких просить представник позивача, суд дійшов переконання про обґрунтованість заперечень представника відповідачки та вважає за належне зменшити їх розмір з огляду на невисоку складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та їх необхідність, ціну позову та значення справи, розгляд якої відбувався у порядку спрощеного позовного провадження, що на переконання суду є суттєвим, позаяк, вимагає значно меншого рівня підготовки адвоката до її розгляду, з урахуванням зменшення позивачем позовних вимог, на підставі чого дійшов висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн, і саме такий розмір, на думку суду, є співмірним із складністю та значенням справи, ціною позову та обсягом наданих послуг, що повністю відповідає критеріям розумності, справедливості та пропорційності.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 4, 7, 10, 49, 76, 79, 211, 228, 258, 259, 264, 265, 279, 280 - 282, 289, 354 ЦПК України, ст. ст. 549-551, 625, 651, 1049-1050, 1052, 1054 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» суму заборгованості за кредитним договором № 00-9815940 від 15.06.2024 в розмірі 11825,00 грн (одинадцять тисяч вісімсот двадцять п`ять грн 00 коп), з яких:

- 5500,00 грн – заборгованість за основним тілом кредиту;

- 5500,00 грн – заборгованість за відсотками;

- 825,00 грн – заборгованість за комісією.

3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) на відшкодування витрат по сплаті судового збору та 3000,00 грн (три тисячі грн 00 коп) понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

4. Розстрочити ОСОБА_1 сплату заборгованості за кредитним договором № 00-9815940 від 15.06.2024 на 24 місяці рівними платежами по 492,70 грн (чотириста дев`яносто дві грн 70 коп) щомісяця.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Н.І. Зарева