Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №569/3863/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/3863/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

04 травня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючої судді Балацької О.Р.,

за участі секретаря судового засідання Кулікович Д.П.,

учасники справи в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позовних вимог.

В Рівненський міський суд Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_2 звернулася ОСОБА_1 , в якій просить суд змінити розмір аліментів, а саме стягувати з відповідача аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі від усіх видів доходу (заробітку) щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Позовну заяву мотивує тим, що між сторонами існують аліментні правовідносини, встановлені судовим наказом, відповідно до якого з відповідача стягувались аліменти на утримання двох дітей у частці від доходу, однак після досягнення старшим сином повноліття відпала необхідність його утримання, що свідчить про істотну зміну сімейного стану відповідача. Зазначає, що відповідач належним чином обов`язок зі сплати аліментів не виконує, допускає їх нерегулярну сплату, приховує відомості про місце роботи та доходи, у зв`язку з чим фактичне утримання неповнолітнього сина здійснюється нею самостійно. Враховуючи зменшення кількості утриманців у відповідача та необхідність забезпечення належного рівня утримання дитини, позивач вважає обґрунтованим визначення розміру аліментів на одну дитину у частці 1/4 від усіх видів заробітку (доходу) відповідача та просить суд змінити встановлений раніше розмір аліментів.

ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 лютого 2026 року справу передано судді Балацькій О.Р.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 19 лютого 2026 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. (а.с. 25-26)

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення суду у разі неявки відповідача. (а.с. 31-34)

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, на адресу суду повернувся конверт з відміткою пошти «Адресат відсутній» (а.с. 35-36, 37-38). У відповідності до ст. 128 ЦПК України відповідач являється таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, оскільки поштова кореспонденція направлялася відповідачу за місцем його перебування.

Відзиву із запереченнями на позовну заяву відповідач не надав.

Відтак суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності відповідача в заочному порядку, на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи.

В порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України, розгляд справи здійснюється судом без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

З`ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

ІІІ. Фактичні обставини справи, докази та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09.09.2024 шлюб між сторонами розірвано. (а.с. 11-12)

Від вказано шлюбу у сторін народилися двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 . (а.с. 9)

Неповнолітній ОСОБА_3 проживає разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї Національного університету водного господарства та природокористування № 03 від 05.02.2026 (а.с. 8) та відомостями про реєстрацію місця проживання особи. (а.с. 10)

Відповідно до судового наказу Рівненського міського суду Рівненської області від 17 червня 2024 року у справі № 569/11234/24, з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно. На підставі зазначеного судового наказу відкрито виконавче провадження, в межах якого здійснювалися заходи примусового виконання рішення суду. (а.с. 13)

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач певний час отримував дохід за місцем роботи у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Гюалос», однак на час розгляду справи там не працює, відомості про інше місце роботи та джерела доходу невідомі.

З довідки про отримання аліментів № 33324 від 02.02.2026 Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вбачається, що сплата аліментів відповідачем здійснювалася нерегулярно, з перервами та затримками, що свідчить про неналежне виконання ним обов`язку щодо утримання дітей. (а.с. 14)

Разом з тим судом встановлено, що старший син сторін ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 досяг повноліття, у зв`язку з чим відповідно до вимог законодавства обов`язок відповідача щодо його утримання припинився. Після цього відповідач фактично почав сплачувати аліменти у зменшеному розмірі 1/6 частини від усіх видів доходу, самостійно визначивши такий розмір як пропорційний зменшенню кількості дітей.

Таким чином, на момент розгляду справи існують правовідносини щодо утримання однієї неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка перебуває на утриманні матері, тоді як відповідач є платником аліментів та зобов`язаний брати участь у матеріальному забезпеченні дитини.

Суд враховує, що припинення обов`язку утримання однієї з дітей у зв`язку з досягненням нею повноліття є істотною зміною сімейного стану відповідача, що впливає на обсяг його аліментних зобов`язань та є підставою для перегляду раніше встановленого розміру аліментів.

Отже, спір між сторонами виник у зв`язку з необхідністю визначення справедливого та обґрунтованого розміру аліментів на утримання однієї неповнолітньої дитини з урахуванням зміни сімейного стану відповідача, фактичного виконання ним аліментного обов`язку та забезпечення найкращих інтересів дитини.

ІV. Застосовані норми права та мотиви з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Положеннями ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 51 Конституції України визначає, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Частиною 1 ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім - права батьків.

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інший законний представник, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається ними виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

При цьому закон не визначає необхідних умов чи підстав для визначення чи зміни способу стягнення аліментів, - зміна способу стягуваних аліментів на користь дитини, як одержувача аліментів, є безумовним і ґрунтується на вимогах закону саме в інтересах цієї дитини.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Водночас, правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин 1-2 статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Оцінюючи встановлені у справі обставини в їх сукупності, суд виходить із того, що на момент ухвалення судового наказу від 17 червня 2024 року відповідач був зобов`язаний утримувати двох неповнолітніх дітей, у зв`язку з чим розмір аліментів було визначено у частці 1/3 від усіх видів його доходу. Разом з тим, у подальшому відбулася істотна зміна сімейного стану відповідача, а саме досягнення старшим сином, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повноліття, що відповідно до вимог закону припинило обов`язок відповідача щодо його утримання.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що наявні підстави, передбачені ч. 1 ст. 192 СК України, для зміни раніше встановленого розміру аліментів, оскільки зміна кількості утриманців є обставиною, яка безпосередньо впливає на обсяг аліментних зобов`язань платника аліментів.

Разом з тим, суд враховує, що зменшення кількості дітей, яких зобов`язаний утримувати відповідач, не повинно призводити до погіршення матеріального становища неповнолітньої дитини, яка залишилася на утриманні позивача. Навпаки, з урахуванням принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, визначеного Конвенцією про права дитини та нормами національного законодавства, відповідач, маючи менше утриманців, має більшу можливість належним чином виконувати свій обов`язок щодо утримання однієї дитини.

Суд також бере до уваги, що відповідач належним чином не виконує свій обов`язок щодо сплати аліментів, допускає їх нерегулярну сплату, а також не надав суду жодних доказів на підтвердження свого матеріального становища, розміру доходів чи інших обставин, які могли б впливати на визначення розміру аліментів. Відповідно до положень цивільного процесуального законодавства, саме на сторони покладається обов`язок доказування обставин, на які вони посилаються, а тому ненадання відповідачем відповідних доказів не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

При визначенні розміру аліментів суд враховує положення ст. 182 СК України, відповідно до яких при визначенні розміру аліментів беруться до уваги стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у платника інших дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Доказів, які б свідчили про наявність у відповідача інших утриманців або обставин, що об`єктивно обмежують його можливість сплачувати аліменти у більшому розмірі, суду не подано.

Суд враховує, що відповідно до усталеної судової практики, при стягненні аліментів на одну дитину типовим та таким, що відповідає принципу розумності і справедливості, є визначення їх у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів.

За таких обставин, з урахуванням встановлених у справі фактів, вимог чинного законодавства та принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а розмір аліментів, встановлений судовим наказом від 17 червня 2024 року, підлягає зміні шляхом визначення їх у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору, на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір в розмірі 1331, 20 грн підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами у порядку, визначеному статтею 137 ЦПК України. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як зазначено у ч.4-6 вказаної статті розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Андріюком Сергієм Миколайовичем 10 лютого 2026 року було укладено договір про надання правової допомоги.

На підтвердження витрат за надання правничої допомоги представником позивача Андріюк С.М. подано квитанцію про оплату послуг на суму 4 000 грн. (а.с. 18)

Разом з тим, акт приймання-передачі наданих правничих послуг, який би підтверджував обсяг фактично виконаних адвокатом робіт та їх прийняття клієнтом, до матеріалів справи не долучено.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що надані докази не в повному обсязі підтверджують заявлений розмір витрат на правничу допомогу у сумі 4000 грн., оскільки відсутні належні та допустимі докази щодо обсягу фактично наданих послуг, їх деталізації та співмірності заявленій сумі.

Водночас, враховуючи характер та складність даної справи, обсяг підготовлених процесуальних документів, а також факт часткового документального підтвердження понесених витрат (наявність договору про надання правничої допомоги та платіжного документа), суд вважає за можливе частково задовольнити вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу.

З огляду на принципи розумності, співмірності та справедливості, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 грн., що є обґрунтованим та відповідає фактичним обставинам справи.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів задовольнити.

Змінити розмір аліментів, який стягується на підставі судового наказу Рівненського міського суду Рівненської області від 17 червня 2024 року.

Стягнути з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі від усіх видів доходу (заробітку) щомісячно з дня подання позову до суду та до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто Рівненським міським судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 26 січня 2007 року Рівненським РВ УМВС України в Рівненській області, місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Повний текст судового рішення складено та підписано 04 травня 2026 року.

Суддя Ольга БАЛАЦЬКА