Рішення від 23 квітня 2026 р. у справі №363/4253/20 — Вишгородський районний суд Київської області

24.04.2026 Справа № 363/4253/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Баличевої М.Б., при секретарі Гриб І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вишгород цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

12.11.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області із вказаним позовом в якому просив стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 225 198,25 грн., а також судові витрати.

В обґрунтування позову вказав, що 30.12.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений усний договір позики за якими ОСОБА_2 отримав грошові кошти у розмірі 230 198,25 грн. і зобов`язався їх повернути до 31.01.2020 року. На підтвердження передачі грошових коштів ОСОБА_2 написав розписку. 13.01.2020 року ОСОБА_2 повернув грошові кошти у розмірі 5 000,00 грн. Втім, не зважаючи на досягнуту домовленість ОСОБА_2 не виконав свої зобов`язання в повному обсязі та не повернув всі кошти, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у розмірі 225 198,25 грн.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 09.12.2020 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

08.02.2021 року до суду від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Шевченка М.М. надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним. В обґрунтування зустрічного позову відповідач вказав, що жодних грошових коштів від ОСОБА_1 він не отримував та договору позики не укладав, оскільки ОСОБА_1 шляхом вчинення неправомірних дій (примусу) змусив його під впливом погроз та застосування економічного, фінансового тиску написати розписку про нібито отримання коштів у борг. Так, 30.12.2019 року ОСОБА_2 написав розписку, що він отримав грошові кошти у розмірі 230 198,25 грн. та зобов`язується їх повернути до 31.01.2020 року, проте на момент складання даної розписки ОСОБА_2 працював торгівельним представником філії «ЛКО-О» ТОВ «ЛКО-О» ТОВ «ЛКО РУП», що є відокремленим підрозділом ТОВ «ЛКО РУП». У свою чергу ОСОБА_1 виконував обов`язки начальника служби охорони на даному підприємстві, який скористався своїм службовим положенням, змусив ОСОБА_2 скласти розписку, зокрема із застосуванням погроз, про те, що його буде звільнено з роботи та проти нього буде розпочату службове розслідування щодо привласнення виручки підприємства та буде внесено відповідний запис в службове досьє та інформаційну базу даних до якої матимуть доступ інші роботодавці, що позбавить ОСОБА_2 можливості знайти нове місце роботи за фахом та професійними навичками. На підставі викладеного ОСОБА_2 просив визнати недійсним договір позики укладений 30.12.2019 року між ним та ОСОБА_1 , а також стягнути з останнього судові витрати.

Також, 08.02.2025 року до суду від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Шевченка М.М. надійшов відзив на позовну заяву в якому вказано, що ОСОБА_2 жодних грошових коштів не отримував, договору позики не укладав, оскільки позивач шляхом вчинення неправомірних дій (примусу) змусив відповідача під впливом погроз та застосування економічного та фінансового тиску написати розписку про нібито отримання грошових коштів у борг.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 17.02.2021 року прийнято до розгляду зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним та об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом.

15.04.2021 року до суду від представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) – адвоката Нагалки Я.Я. надійшов відзив на зустрічну позовну заяву в якому вказано, що в грудні 2019 року ТОВ «КО ГРУП» встановлено наявність дебіторської заборгованості контрагентів перед вказаним підприємствам, інтереси якого у правовідносинах з цими контрагентами представляв позивач за зустрічним позовом по даній справі - ОСОБА_2 (у тому числі, шляхом отримування оплати за поставлений ТОВ «ЛКО ГРУП» товар). За результатами попереднього аналізу причин виникнення вказаної вище дебіторської заборгованості, ТОВ «ЛКО ГРУП» встановлено, що починаючи з червня 2019 року ОСОБА_2 присвоював кошти отримані від контрагентів вказаного підприємства, переданих йому в рахунок оплати поставленого ТОВ «ЛКО ГРУП» товару, в загальному розмірі 230 198, 25 грн. Вказана вище обставина підтверджується власноруч написаними ОСОБА_2 поясненнями від 30.12.2019. Цього ж дня, ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 , якого знав більше року та перебував з ним у товариських відносинах, з проханням надати в борг грошові кошти в розмірі 230 198,25 грн., з метою повернення боргу підприємству, на що відповідач за зустрічним позовом погодився. 30.12.2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно із яким позивач за зустрічним позов отримав у борг від відповідача за зустрічним позовом, кошти в сумі 230 198, 25 грн. з умовою їх повернення у повному обсязі до 31.01.2020. На підтвердження укладення договору позики та його умов ОСОБА_2 власноруч складено розписку та передано її ОСОБА_1 в присутності трьох свідків. 13.01.2020 року ОСОБА_2 повернув частину суми боргу, у розмірі 5 000,00 грн. В свою чергу, не зважаючи на досягнуту між сторонами домовленість, позивач за зустрічним позовом свої зобов?язання згідно укладеного договору позики (оформленого розпискою) в повному обсязі не виконав, у зв?язку з чим ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області із позовною заявою про стягнення боргу в розмірі 225 198,25 грн.

Також, 15.04.2021 року до суду від представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) – адвоката Нагалки Я.Я. надійшла відповідь на відзив у якій викладено аналогічні обставини щодо отримання грошових коштів у борг, що вже були наведені у відзиві на зустрічну позовну заяву. Разом із цим заперечується факт вчинення примусу до написання розписки з посиланням на те, що відповідач за первісним позовом протягом тривалого часу до моменту звернення до суду не звертався до правоохоронних органів. Крім того, зазначається, що часткове повернення позики свідчить про дійсність правочину, укладеного між сторонами.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 02.06.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 15.06.2023 року, за клопотанням представника відповідача за первісним позовом (відповідача за зустрічним), призначено у справі №363/4253/20 комплексну судову психолого-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз та зупинено провадження у справі.

05.11.2025 року до суду надійшов висновок експертів за результатами проведення судової психологічної експертизи та судової почеркознавчої експертизи №28436/23-32/28437/23-61 від 15.10.2025 року.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 07.11.2025 року поновлено провадження у справі та призначено судове засідання.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) та його представник в судове засідання не з`явились, при цьому 24.04.2026 року до суду від представника позивача – адвоката Нагалки Я.Я. надійшла заява в якій розгляд справи просив проводити за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) та його представник в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, поважності причин неявки не повідомили, із заявами та/або клопотаннями до суду не звертались.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснив, що раніше обіймав посаду керівника ОСОБА_2 . По суті справи зазначив, що йому відомо про наявність нестачі під час роботи ОСОБА_2 , а також про те, що останній повідомляв про свої особисті проблеми, зокрема хворобу матері. Згодом ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 за фінансовою допомогою, яку той йому надав. Вказав, що за його відомостями, ОСОБА_2 власноруч написав розписку, після чого ОСОБА_1 передав йому грошові кошти. Точний розмір коштів йому невідомий, однак орієнтовно становив близько 280000 грн. Під час написання розписки були присутні ще двоє осіб. Крім того зазначив, що в день складання розписки ОСОБА_2 поводився адекватно, без ознак примусу. Йому також було відомо про наявність у ОСОБА_2 інших боргових зобов`язань. ОСОБА_2 отримував грошові кошти від дистриб`юторів, однак не передавав їх підприємству, а привласнював. У зв`язку з цим ОСОБА_2 самостійно звернувся до ОСОБА_1 з метою отримання коштів для погашення заборгованості перед підприємством.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані сторонами докази, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення по суті, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 30.12.2019 року ОСОБА_2 , будучи торгівельним представником, написав пояснювальну записку, згідно якої він починаючи з червня 2019 року присвоїв кошти дистриб`ютора ЛКО-О з дебю`торської заборгованості контрагентів у сумі 23 198,25 грн., якими він розпорядився на власний розсуд. Вказані кошти зобов`язався повернути до 31.01.2020 року.

30.12.2019 року ОСОБА_2 написав розписку, згідно якої він взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 230 198,25 грн. у присутності свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Борг зобов`язується повернути до 30.01.2020 року, перший платіж зобов`язався здійснити до 08.01.2020 року в сумі 50 000,00 грн.

13.01.2020 року ОСОБА_2 повернув частину суми боргу у розмірі 5 000,00 грн.

З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12020110150000342 вбачається, що ОСОБА_3 (свідок по справі) будучи представником філії «ЛКО-О» ТОВ «ЛІКО ГРУП» 12.03.2020 року звернувся до правоохоронних органів із заявою про те, що в період часу з квітня по грудень 2019 року ОСОБА_2 скориставшись службовим становищем, перебуваючи на посаді торгівельного представника ТМ «МЕДОФФ» забрав із торгівельних точок, що розташовані в Київській області та привласнив собі грошову виручку і товар.

Заперечуючи проти позовних вимог, укладення договору позики та отримання грошових коштів ОСОБА_2 посилаючись на наявність примусу з боку ОСОБА_1 заявив клопотання про призначення у справі комплексної судової психолого-почеркознавчої експертизи, яке було задоволено судом.

З висновку експертів за результатами проведення судової психологічної експертизи та судової почеркознавчої експертизи №28436/23-32/28437/23-61 від 15.10.2025 року вбачається, що рукописний текст, що починається словами «Розписка» і закінчується цифрами та словами «30.12.2019 ОСОБА_2 », який міститься в розписці від 30.12.2019 – виконаний самим ОСОБА_2 без ступеню прояву та характеру ознак порушень координації рухів (збиваючих факторів), які б свідчили про факт незвичності письма.

Згідно положень п. 4 ч. 3 статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч.1 ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.

Згідно з ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання "наявність боргового документа у боржника" варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на "знаходження" в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зазначено, що "за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки".

Згідно ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 530 ч. 1 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. ст.509, 525, 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону і одностороння відмова від зобов`язання не допускається

Відповідно до положень статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З огляду на вищезазначені норми цивільного законодавства за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як факт його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Тобто, розписка - це документ, що засвідчує в письмовій формі факт одержання особою у власність, користування чи розпорядження грошей від іншої особи. Крім того, розписка має також містити дату отримання коштів.

Для того, щоб договір позики набрав чинності, необхідне підтвердження одержання позичальником позики.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс 15. В цій постанові зазначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми та дату отримання коштів.

Розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14, договір позики є укладеним з моменту передання грошей; складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. Факт передання коштів повинен бути підтверджений розпискою.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови, договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей. Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд в справах цієї категорії. При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (провадження № 61-41934св18), від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19 (провадження № 61-3411св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і, залежно від установлених результатів, робити відповідні правові висновки. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

За вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. ч. 1. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час судового розгляду судом встановлено, що ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 230198,25 грн. на підставі розписки, відповідно до якої ОСОБА_2 зобов`язався повернути отримані кошти до 31.01.2020 року, зокрема здійснити перший платіж у розмірі 50 000 грн до 08.01.2020 року. Разом із тим, у ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 частково виконав взяті на себе зобов`язання, повернувши 5000 грн, однак у повному обсязі борг не погасив, у зв`язку з чим зобов`язання залишилось невиконаним.

Доводи позивача підтверджуються належними та допустимими доказами, зокрема розпискою, у тому числі її оригіналом, який було оглянуто судом та якому надано належну правову оцінку, а також показаннями свідка ОСОБА_3 , який підтвердив факт передачі грошових коштів ОСОБА_2 та обставини самостійного звернення останнього до ОСОБА_1 за фінансовою допомогою з метою погашення заборгованості, що виникла внаслідок нестачі, допущеної ОСОБА_2 під час виконання службових обов`язків.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 посилався на те, що грошові кошти ним не отримувались, договір позики не укладався, а розписка була написана під примусом. Однак зазначені доводи є безпідставними та спростовуються, зокрема, висновком судової експертизи, призначеної за клопотанням самого ОСОБА_2 , яким підтверджено відповідні обставини щодо виконання розписки. Інших належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень відповідачем суду не надано.

За таких обставин, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про доведеність первісних позовних вимог, наявність правових підстав для їх задоволення та необхідність стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики у розмірі 225 198,25 грн.

Враховуючи, що під час судового розгляду не встановлено наявності будь-яких обставин, які б свідчили про вчинення примусу щодо ОСОБА_2 при складанні розписки, на які останній посилався як на підставу своїх заперечень, а також беручи до уваги висновок судової почеркознавчої експертизи №28436/23-32/28437/23-61 від 15.10.2025 року згідно якої розписка від 30.12.2019 року виконана самим ОСОБА_2 без ступеню прояву та характеру ознак порушень координації рухів (збиваючих факторів), які б свідчили рол факт незвичності письма, суд приходить до висновку про безпідставність доводів відповідача ОСОБА_2 .

За таких обставин, з урахуванням того, що первісні позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі, підстави для задоволення зустрічних позовних вимог про визнання договору позики недійсним відсутні, у зв`язку з чим вони підлягають залишенню без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що первісні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволені в повному обсязі з ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 251,98 грн.

Керуючись ст. ст.4, 10-13, 258-268, 354 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Первісний позов – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 225 198,25 грн. та витрати по сплаті судового збору – 2 251,98 грн.

У задоволенні зустрічної позовної заяви – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення, за приписами ч. 1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 04.05.2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ; поштова адреса: АДРЕСА_2 );

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 ).

Головуючий: М.Б.Баличева