Рішення від 16 квітня 2026 р. у справі №362/3363/25 — Васильківський міськрайонний суд Київської області

cправа № 362/3363/25

провадження № 2/362/3636/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.04.26 року

Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого – судді Поповича О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кострубіцької Т.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Василькові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Учасники справи, які взяли участь у розгляді справи по суті:

позивач ОСОБА_1 ;

представник позивача – адвокат Попович В.М.;

представники відповідачів – адвокати Дуля Т.В., Шумило Н.М.

Суд установив:

Суть і підстави позову. Позиція відповідачів

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідачів солідарно грошові кошти в сумі 90 000,00 доларів США.

В обґрунтування позову зазначив, що 09 січня 2016 року між ним та ОСОБА_2 укладено Договір позики, відповідно до якого останній отримав в борг грошові кошти в сумі 90 000,00 доларів США для будівництва житлового будинку. Вказане підтверджується розпискою від 09 січня 2016 року власноручно написаною та підписаною ОСОБА_2 у присутності свідків. Грошові кошти в сумі 90 000,00 доларів США ОСОБА_2 зобов`язався повернути за першою вимогою позивача. На час звернення до суду ОСОБА_2 свої зобов`язання за Договором позики від 09 січня 2016 року не виконав, грошові кошти, отримані в позику, на вимогу позивача не повернув. На момент укладення вказаного договору відповідачі перебували в зареєстрованому шлюбі, а отже, на думку позивача, відповідачі є солідарними боржниками.

У судовому засіданні позивач і його представник підтримали позовні вимоги.

Від ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання вказала, що не визнає заявлених до неї вимог. Зокрема, зазначила, що у період перебування у шлюбі із ОСОБА_2 ними було набуто в спільну сумісну власність рухоме та нерухоме майно, зокрема побудовано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 174,9 кв.м, житловою площею 104,3 кв.м. Окрім того, відповідачем зазначено, що у провадженні Васильківського міськрайонного суду Київської області перебуває цивільна справа № 362/7508/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ їх спільного сумісного майна як подружжя. Предметом поділу спільного сумісного майна подружжя, серед іншого, є вказаний житловий будинок. Звертаючись до суду з позовом про поділ майна відповідач повідомила, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 за їх спільні кошти було побудовано такий житловий будинок. Разом із тим, у межах вказаної справи відповідач заперечив факт побудови вказаного житлового будинку за спільні кошти подружжя. При цьому, не зазначив, що такий будинок побудований за отримані у позику кошти. Отже, на думку ОСОБА_3 , ОСОБА_2 не бажаючи ділити спільне майно, у тому числі житловий будинок, вже після відкриття провадження у справі №362/7508/24 про поділ майна подружжя написав в інтересах позивача розписку з метою солідарного стягнення боргу. Також посилається на той факт, що у розписці відсутній її підпис, як дружини позичальника. Така розписка також не містить конкретизації щодо будівництва якого саме будинку взяті у позику кошти. Відповідач також посилається на те, що матеріали справи не містять доказів того, що взяті у позику кошти використані саме на будівництво спільного житлового будинку. Таким чином, відповідач зазначає, що заявлені позивачем до неї вимоги є безпідставними.

У відповіді на відзив позивач посилається на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Наголошує на наявності підстав вважати, що грошові кошти, отримані ОСОБА_2 в якості позики, використані останнім за цільовим призначенням, а саме для будівництва житлового будинку в садовому товаристві «Колос». На переконання позивача, отримання коштів з метою будівництва житлового будинку в інтересах сім`ї прослідковується в діях відповідача та не викликає сумніву. Враховуючи, що вимога про повернення коштів відповідачем проігнорована, позивач вбачає достатність підстав для задоволення позовних вимог так як за спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном

У судовому засіданні представник ОСОБА_3 щодо позову заперечив.

Представник ОСОБА_2 визнав позов у частині стягнення з нього 45 000,00 доларів США.

Процедура

Ухвалою від 19 травня 2025 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою від 29 травня 2025 року суд перейшов до розгляду цивільної справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 04 червня 2025 року суд задовольнив заяву представника позивача про забезпечення позову, вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_2 , а саме житловий будинок номер АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 25 вересня 2025 року суд задовольнив клопотання про виклик свідків і викликав для допиту в судовому засіданні у якості свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Цією ж ухвалою суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

Вступна та резолютивна частини судового рішення оголошені 17 квітня 2026 року.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді, а також перебуванням у відрядженні з 30 квітня 2026 року по 01 травня 2026 року, повний текст судового рішення складений 04 травня 2026 року.

Встановлені судом фактичні обставини справи та їх оцінка

09 січня 2016 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено Договір позики, відповідно до якого останній отримав в борг грошові кошти в сумі 90 000,00 доларів США.

Так, зі змісту розписки від 09 січня 2016 року вбачається, що ОСОБА_2 взяв в боргу у ОСОБА_1 90 000,00 доларів США для будівництва будинку. Цією ж розпискою ОСОБА_2 зобов`язався повернути отримані в борг гроші за першою вимогою. Вказана розписка написана у присутності двох свідків.

Судом також встановлено, що 12 вересня 2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб. Вказаний шлюб розірвано рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 лютого 2025 року (справа №362/6489/24).

Окрім того, в провадженні Васильківського міськрайонного суду Київської області перебувала справа № 362/7508/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності та, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення компенсації.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року, частково задоволено позов: визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0500 гектара, кадастровий номер 3210700000:09:004:0006, для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки «BMW», модель «X 5», номерний знак НОМЕР_1 , в сумі 217 190,34 грн. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.

Крім того, суд задовольнив зустрічний позов: стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки «Volkswagen», модель «E-Golf», номерний знак НОМЕР_2 , в сумі 282 923,58 грн.; стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 у відшкодування судових витрат грошові кошти в сумі 15 140,00 грн.; стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у відшкодування судових витрат грошові кошти в сумі 2 829,24 грн.

Вказане судове рішення набрало законної сили 05 листопада 2025 року.

Вирішуючи даний спір суди обох інстанцій встановили, що перебуваючи у шлюбі, сторонами набуто у власність, зокрема житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0500 гектара, кадастровий номер 3210700000:09:004:0006, для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зазначене майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки у даній справі відповідачем презумпцію спільності такого майна подружжя спростовано не було.

При цьому, суди критично оцінили доводи відповідача, що вказаний житловий будинок було побудовано і придбано земельну ділянку за грошові кошти, які належали йому особисто.

У ході розгляду справи встановлено, що згідно Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 липня 2012 року ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку під АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3210700000:09:004:0006.

З наявної у матеріалах даної справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 21 жовтня 2016 року на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації серія КС №142162421406, виданої 29 серпня 2016 року. Вказаний об`єкт нерухомості розташований на земельних ділянках з кадастровими номерами 3210700000:09:004:0006 та 3210700000:09:004:0005.

До матеріалів справи також долучено Звіт щодо підтвердження/спростування наявності/відсутності забудови на земельних ділянках з кадастровими номерами 3210700000:09:004:0006 та 3210700000:09:004:0005 в період з 2016 року, а також визначення орієнтовних термінів забудови на вказаних земельних ділянках за адресою АДРЕСА_3 , виконаний 25 березня 2026 року Центром оцінки та приватизації ПП «Актив Інвест».

З висновку вказаного звіту вбачається, що отриманні після обробки данні ствердно вказують, що на запитуваних земельних ділянках в період до 2012 або на протязі до серпня 2012 року проведено будівництво будівельного об`єкту за формою та розмірами схожому до індивідуального житлового або садового будинку. Перелік проведених робіт: загальнобудівельні роботи: земельні, фундаментні, зведення стін, перекриттів, накриття даху покрівлею.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка позивач підтвердив, що надав грошові кошти саме з метою будівництва житлового будинку відповідачів.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 повідомила суду, що їй невідомі обставини щодо надання грошових коштів відповідачам у позику, а також зазначила, що будинок відповідачі будували разом. При цьому вказала, що будівництво такого будинку було розпочато до 2016 року.

Нормативно-правове регулювання та мотиви суду

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України па підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, водночас він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

У частинах першій, третій статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою у момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 03 червня 2020 року у справі № 688/3024/17, від 08 вересня 2021 року у справі № 163/1531/16-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 308/4890/20.

З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

У справі, що розглядається, позивач наполягає на тому, що ОСОБА_2 не виконав своїх зобов`язань за договором позики.

Згідно з нормами статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін.

Тягар доведення обґрунтованості заявлених вимог за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх не спростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

Матеріалами справи підтверджено, а сторонами не спростовано наявність боргових зобов?язань ОСОБА_2 перед позивачем.

З розписки вбачається, що ОСОБА_2 таку розписку написав власноручно, при цьому, наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваної суми, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Таким чином, ОСОБА_2 умови укладеного договору не виконав та борг в сумі 90 000,00 доларів США до цього часу не повернув.

Щодо солідарної відповідальності відповідачів як боржників суд зазначає таке.

Звертаючись до суду із позовом позивач посилався на те, що борг за договором позики є спільним боргом подружжя відповідачів, оскільки кошти надавались в інтересах сім`ї, а тому зобов?язання щодо повернення суми боргу покладається на них у солідарному порядку.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Суд зауважує, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 30 червня 2020 року (справа №638/18231/15-ц) зазначила, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

З урахуванням презумпції спільності права власності подружжя, тягар спростування якої покладений на того з подружжя хто її спростовує, ОСОБА_3 не надала до суду доказів того, що кошти, отримані за договором позики, були використані не в інтересах сім`ї, а на особисті потреби відповідача ОСОБА_2 .

Щодо посилань ОСОБА_3 на те, що спірний будинок було побудовано значно раніше суд зазначає таке.

Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України.

За змістом частини другої вказаної статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, чинне законодавство пов`язує виникнення права на нерухоме майно (квартири, будинки, земельні ділянки) з моментом його державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Вирішуючи даний спір суд виходить з того. що фактично право власності у відповідачів на житловий будинок, для будівництва якого позичені грошові кошти, виникло у жовтні 2016 року, тобто вже після укладення договору позики.

Показання свідка та наявний у матеріалах звіт не можуть беззаперечно свідчити на користь висновку, що будівництво спірного будинку було завершене до 2016 року. Зокрема, наданий відповідачем звіт місить узагальнену інформацію щодо об`єму виконаних будівельних робіт у 2012 році, що, у свою чергу, не виключає того факту, що будівництво будинку станом на січень 2016 року ще тривало.

Окрім того, відсутність у розписці посилань на конкретний будинок, з метою будівництва якого наданого позику, не може бути підставою для висновку, що ОСОБА_2 позичив кошти для якогось іншого будівництва за відсутності відповідних доказів.

Суд також зазначає, що для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що докази повернення позивачу грошей за договором позики відсутні, а відповідачем ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили проте, що договір позики було укладено в особистих майнових інтересах ОСОБА_2 , кошти за вказаним договором були використані ним одноособово, для його власних потреб та не в інтересах сім`ї, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Оцінюючи встановлене, суд приходить до висновку стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за договором позики в сумі 90 000,00 доларів США.

Керуючись статтями 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

1. Задовольнити позов.

2. Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 90’000 (дев`яносто тисяч) доларів США.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення: 04 травня 2026 року.

Суддя О.В. Попович