Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №357/503/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/503/25

Провадження № 2/357/1698/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2026 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого - судді Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання – Бондар Ж.А., учасників справи: позивача – ОСОБА_1 , представника позивача – адвоката Козін Т.В., представника відповідача – адвоката Капустіна В.В., третьої особи – ОСОБА_2 , розглянувши у порядку загального позовного провадження у судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В :

13.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною позовною заявою мотивуючи тим, що він являється власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування квартири від 05.02.2024. Вказану квартиру йому подарувала мати - ОСОБА_2 , яка придбала квартиру на підставі договору купівлі – продажу від 03.06.2000 і була одноосібним її власником до 05.02.2024. Відповідач - ОСОБА_3 являється його сестрою по матері, з якою вони проживали у вказаній квартирі до 2001 року. У листопаді 2001 року, після одруження, він виїхав з квартири, а сестра залишилася проживати у квартирі із матір`ю. У вересні 2011 року відповідач одружилася і переїхала проживати до свого чоловіка ОСОБА_4 у місто Фастів, де ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5 . Після розлучення з ОСОБА_4 відповідач 22.02.2022 одружилася вдруге і з 2013 року проживала зі своїм чоловіком ОСОБА_3 спочатку за адресою: АДРЕСА_2 в подальшому за адресою: АДРЕСА_3 , та у даному шлюбі у відповідача народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач з 22.02.2022 не проживала у квартирі АДРЕСА_1 , оскільки створила нову сім`ю та разом з новою сім`ю проживала окремо. Отже, у спірній квартирі відповідач не проживала більше одного року, не підтримувала ні родинні, ні дружні відносини ні з ним, ні з матір`ю. Причиною звернення до суду з даним позовом є те, що відповідач подала до суду позовну заяву про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом вселення, мотивуючи тим, що вона не втратила право на проживання, оскільки відсутнє рішення суду про це. Тому просив визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачки судові витрати у справі.

13.01.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу розподілено та передано до провадження судді Рижко Г.О.

14.01.2025, згідно із ч. 8 ст. 187 ЦПК України, судом отримано відповідь на запит щодо зареєстрованого місця проживання відповідача.

15.01.2025 суддею Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Рижко Г.О. постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву та відрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

24.04.2025 судом постановлено ухвалу, про закриття підготовчого засідання у справі та призначення справи до судового розгляду по суті.

21.11.2025 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області винесено Розпорядження № 33 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи, у зв`язку із Наказом суду від 06.11.2025 за № 115/в/г про надання судді Рижко Г.О. відпустки тривалістю на один рік, починаючи з 21.11.2025 по 05.11.2026.

24.11.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено та передано 25.11.2025 до провадження судді Бондаренко О.В.

26.11.2025 суддею Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бондаренко О.В. постановлено ухвалу, якою прийнято справу № 357/503/25 до провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 15.01.2026 -14:00.

15.01.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення судового засідання на 16.02.2026-14:00, у зв`язку із першою неявкою у судове засідання відповідача та забезпечення явки у судове засідання свідків.

16.02.2026 судом постановлено ухвали, які занесені до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання відповідача про оголошення перерви у судовому засіданні; про відкладення судового засідання на 26.03.2026-14:30.

26.03.2026 справу було знято з розгляду, а судове засідання перенесено на 23.04.2026-15:30, у зв`язку із Наказом Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24.03.2026 за № 11/а/г.

24.03.2026 судом постановлено ухвали, які занесені до протоколу судового засідання, про прийняття до розгляду додаткового доказу поданого представником позивача та заяви представника відповідача щодо розподілу у справі судових витрат за надання правничої допомоги.

24.03.2026 судом постановлено ухвала, яка занесена до протоколу судового засідання, про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відкладення ухвалення та проголошення судового рішення на 04.05.2026 – 16:00, згідно із ч.3 ст.124, ч.1 ст. 224, ч.6 ст. 259 ЦПК України.

Позивач – ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та зазначив, що відповідач у 2023 році подала до суду позов про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом вселення для того, щоб зареєструвати у вказаній квартирі свою дитину. Відповідач була зареєстрована у спірній квартирі з народження, як член сім`ї, однак з 2011 року, коли вперше одружилася і переїхала проживати у місто Фастів, вона не проживає у даній квартирі. Він подав даний позов до суду, оскільки представник відповідача в іншій справі наголошував на тому, що відповідачка не втратила право на користування квартирою. Однак, він вважає, якщо відповідач не проживає у квартирі більше одного року вона таке право втратила. Відповідач квартирою не цікавилася, не сплачувала комунальні послуги, проживала за іншими адресами зі своїми чоловіками, тому 02.02.2024 вона була знята за заявою матері, яка була на той час власником квартири, з реєстраційного обліку по вказаній квартирі. Рішення у даній справі необхідне для того, що мати спокійно дожила свій вік і щоб сестра не заважала їм жити.

Представник позивача – адвокат Козін Тетяна Володимирівна у судовому засіданні позов підтримала та зазначила, що позивач з 02.02.2024 являється власником квартири АДРЕСА_1 , яку подарувала йому мати. Відповідач з 2011 року у спірній квартирі не проживає, не приймає участі в утриманні майна, не сплачує комунальні послуги, лише періодично привозила свою старшу дитину до матері. Родинні відносини відповідача із матір`ю були нормальні до другого одруження відповідача з ОСОБА_7 , а після цього їх відносини змінилися. Відповідач подала до суду позов про вселення у спірну квартиру з тих підстав, що мати їй чинить перешкоди у користуванні житлом, а вона є членом родини і має намір зареєструвати свою другу дитину і себе у вказаній квартирі. Однак, відповідач втратила своє право на користування квартирою, адже не проживає у ній більше одного року. При цьому, відповідач має житло, де проживає разом зі своєю сім`єю. Так, даний позов за змістом є зустрічним позовом, однак у іншій справі за позовом відповідача було втрачено строки для його подання у тому провадженні.

Відповідач - ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, причини неявки суд не повідомила.

Представник відповідача – адвокат Капустін Віталій Володимирович у судовому засіданні заперечив проти позову та зазначив, що відповідач має право на користування спірною квартирою. Адже станом на грудень 2023 року це її право нікуди не зникло. З грудня 2022 року відповідачу почали чинитися перешкоди у користуванні квартирою, як матір`ю так і братом. Рішенням суду від 19.12.2025, яке залишено у силі апеляційним судом 16.04.2026, встановлено право ОСОБА_3 на користування квартирою. Відповідач у грудні 2023 року звернулася до суду із позовом про вселення у зв`язку із тим, що у квартирі замінили замки та позивача і третя особа її не допускали до житла, у 2024 році відповідача було знято з реєстраційного обліку третьою особою. Останній раз відповідач була у квартирі у 2022 році, з лютого 2022 року по 2024 рік вона навідувалася до квартири, але не мала до неї доступу. Відповідач, як член сім`ї власника квартири була зареєстрована та проживала у спірній квартирі, тому має право на користування вказаним житлом.

Третя особа - ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримала та зазначила, що у 2022 році на день народження відповідач подарувала їй похоронний вінок, що стало не аби яким ударом для неї. У 2022-2023 роках вона хворіла, стався інфаркт, тому вирішила подарувати спірну квартиру сину, адже тільки він її доглядав. На підставі її заяви відповідача було знято з реєстраційного обліку, а потім вона довідалася про подання відповідачем позову про вселення у спірну квартиру. Відповідач хотіла встелитися у квартиру, щоб потім отримати її у спадщину. Відповідач з 2011 року у спірній квартирі не проживає, вона проживала зі своїми чоловіками за іншими адресами. З 2020 року відповідач жодного разу до квартири не навідувалася, її не провідувала і не цікавилася її життям. Даний позов син подав у зв`язку з тим, що відповідач подала позов про вселення, де вона наголошувала про своє право на вказану квартиру і зазначала про відсутність рішення щодо визнання її такою, що втратила право на користування житлом. Рішення у даній справі надасть сину можливість розпоряджатися квартирою. Відповідачу на підставі договору купівлі – продажу належала квартира АДРЕСА_4 , однак вона подарувала цю квартиру їй, щоб не ділити її із чоловіком, а у 2020 році цю квартиру вона з відповідачем продала.

Суд, заслухавши учасників справи, показання свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.

Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №450/1686/17).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі Договору дарування квартири від 05 лютого 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Деруном А.А. та зареєстрованого у реєстрі за № 275, являється власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджено копією вказаного договору та копією Витягу з Державного реєстру речових прав від 05.02.2024 за № 364552289.

З матеріалів справи: копії паспорта НОМЕР_1 , копії Договору купівлі – продажу квартири від 03.06.2000, посвідченого державним нотаріусом Білоцерківської державної нотаріальної контори Янушевською В.М. зареєстрованого у реєстрі за № 3-1529, копії Витягу з Державного реєстру речових прав від 31.01.2024 за № 363934902, копії Довідки КПМОР «Київське обласне бюро технічної інвентаризації від 15.12.2024 за № БЦ3598, вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності третій особі - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка зареєстрована за вказаною адресою з 16 червня 2000 року.

З копії Повідомлень про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи від 01.02.2024 за № 15.2-13/006 та № 15.02-13/007, вбачається, що 01.02.2024 ОСОБА_2 подала до Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради заяви, щодо зняття ОСОБА_1 та ОСОБА_3 із задекларованого/зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_5 , на підставі пп.5 п.50 Постанови Кабінету міністрів України № 265 від 07.02.2022.

Згідно копії Витягу з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади від 06.01.2025 за № 15.2-03/31370, за адресою: АДРЕСА_5 зареєстрована одна особа - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

З Акту № 162 про фактично проживаючих осіб від 08.01.2025, складеного власником квартири ОСОБА_1 , за участю сусідів: ОСОБА_8 , який проживає за адресою: АДРЕСА_6 та ОСОБА_9 , який проживає за адресою: АДРЕСА_7 , та посвідченого Начальником КПБМР ЖЕК № 1 О.І. Ящуком, вбачається, що за адресою: АДРЕСА_5 , до зняття з реєстрації 01.02.2024 тимчасово були відсутні із числа зареєстрованих 2 особи: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не проживає за адресою з вересня 2011 року, а фактичне її місце проживання м. Фастів; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , не проживає за адресою з листопада 2001 року, фактичне місце проживання: АДРЕСА_8 .

З копії Відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, виданих Білоцерківською міською радою ОСОБА_1 , від 23.04.2026 за № 15.2-03/1826, за адресою: АДРЕСА_5 , зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 28.01.2026 про теперішній час, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 28.01.2026 про теперішній час, та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з 16.06.2000 по теперішній час.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні дав показання, що він проживає у квартирі АДРЕСА_9 з 1997 року. Квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 , а відповідач хоче її забрати собі. Відповідач проживала у спірній квартирі з народження, у дитинстві, а потім, коли вийшла заміж, переїхала. У 2012 році відповідач на 5 поверсі у будинку АДРЕСА_10 орендувала квартиру, він до неї звертався коли проводив у своїй квартирі ремонт. З 2013 року він взагалі не бачив відповідача у їх будинку. В гостях у позивача та його матері він не бував. У 2012 році він бачив відповідача один раз на місяць, так як працював допізна.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні дала показання, що вона познайомилася із ОСОБА_2 на роботі у 2010 році. З позивачем вона познайомилася у 2015 році, коли він приходив провідувати свою матір. До 2020 року вона часто приходила до ОСОБА_2 в гості, два рази на тиждень з 2011 року по 2017 рік, а потім з 2017 року по теперішній час 1 раз на місяць. У період з 2011 року по 2017 рік вона бачила відповідача щонеділі, а потім вона зібрала свої речі і переїхала до м. Фастів, коли вийшла заміж, а через пів року побачила відповідача у будинку, вона проживала на 5 поверсі в орендованій квартирі. А потім відповідач переїхала на іншу орендовану квартиру. З 2017 року по теперішній час вона не бачила відповідача у спірній квартирі, перешкод у користуванні квартирою їй ніхто не чинив.

Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні дала показання, що вона з 1998 року проживає у квартирі АДРЕСА_11 у другому під`їзді, а позивач із матір`ю проживають у першому під`їзді вказаного будинку. Вона не бувала у гостях у спірній квартирі, а лише спілкується з ОСОБА_2 на подвір`ї будинку. Відповідача знала, що коли вона була дитиною, потім бачила один раз, як вона приводила свою трирічну дитину до ОСОБА_2 . За період війни вона відповідача не бачила.

Також, до позову додано копію Договору купівлі – продажу квартири від 25.06.2018, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Федорякою О.С. зареєстрованого у реєстрі за № 1801, укладеного між ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , на підставі якого 25.06.2018 за відповідачем було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_4 , що узгоджується з копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.06.2018 за № 128833034.

Встановлено, що відповідач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , у період з 22.03.2011 до 01.02.2024 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , а фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 ; являється дочкою - ОСОБА_2 , третьої особи у справі, та ОСОБА_16 ; 24.09.2011 відповідач зареєструвала шлюб із ОСОБА_4 , у зв`язку з чим змінила прізвище з « ОСОБА_17 » на « ОСОБА_18 », а 22.02.2022 вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 , у зв`язку з чим змінила прізвище з « ОСОБА_18 » на « ОСОБА_7 », що підтверджено матеріалами справи: Відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру від 14.01.2025 за № 1030366, копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 , виданого повторно 02.12.2023, копією Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 02.12.2023 за № 00042557722, копією свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_3 від 22.02.2022 та не заперечується учасниками справи.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2025 року, у справі № 357/16405/23, провадження № 2/357/26/25, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року, задоволено позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , орган опіки та піклування – Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення, та усунуто перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_3 до даної квартири.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2025 року, у справі № 357/16405/23, встановлено, що 06.03.2019 ОСОБА_3 подарувала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_4 своїй матері - ОСОБА_2 , що підтверджується договором дарування квартири, посвідченим приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчук А.В.

У судовому засіданні третя особа - ОСОБА_2 підтвердила, що квартира АДРЕСА_4 , після укладення договору дарування, була продала нею іншій особі.

Також, вказаним рішенням встановлено, що за ОСОБА_3 , згідно з актуальною Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №422136383 від 10.04.2025, не зареєстровано право власності та інші речові права на будь-яке нерухоме майно.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст.150 ЖК України (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно із ст. 156 ЖК України (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Згідно із ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до приписів ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч.1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18 лютого 1999 року).

ЄСПЛ неодноразово зазначав про те, що концепція «житло» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому, чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків із конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року).

Звертаючи до суду з даним позовом ОСОБА_1 зазначив, що ОСОБА_3 не проживала більше одного року у спірній квартирі, тому втратила право на користування цим житлом у силу ч.2 ст. 405 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 405 ЦК України, член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Так, позивач на підтвердження своїх вимог надав докази, що ОСОБА_3 не проживає у спірній квартирі більше року, однак до суду не надано жодного доказу щодо вчинення відповідачем йому перешкод у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 , враховуючи, що він також з листопада 2001 року проживав за іншою адресою, а власником спірної квартири став лише 05.02.2024, а причиною звернення до суду з даним позовом позивач вказує лише на подання у грудні 2023 року ОСОБА_3 позову до суду про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення.

При цьому, попередній власник квартири - ОСОБА_2 не порушувала питання щодо втрати відповідачем права на користування житлом, враховуючи її посилання на обставини щодо відсутності відповідача у вказаній квартирі більше ніж рік.

Встановлено, що ОСОБА_3 була вселена та зареєстрована 22.03.2011 до житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 , як член сім`ї власника квартири - ОСОБА_2 (матері), за заявою якої відповідач була знята з реєстраційного обліку 01.02.2024, однак 28.01.2026 вона була зареєстрована у вказаному житловому приміщенні.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2025 року, у справі № 357/16405/23 та постановою Київського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року, встановлено, що перехід права власності на квартиру шляхом укладення договору дарування між позивачем та третьою особою не змінив характер цих відносин, як сімейний, та відповідно, такий перехід не припинив сервітут відповідача на право проживати у квартирі.

Вказаним рішенням суд встановив порушення прав ОСОБА_3 у користуванні спірною квартирою та захистив її права шляхом вселення до житлового приміщення, тому стверджувати, що відповідач була відсутня протягом року за зареєстрованою адресою проживання без поважних причин підстав немає.

Таким чином, відповідач - ОСОБА_3 була вселена та зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 будучи членом сім`ї власника квартири і за його згодою, не втратила право проживати у квартирі у зв`язку зі зміною власника квартири, іншого зареєстрованого за відповідачем права власності чи іншого речового права на будь-яке нерухоме майно немає, що підтверджено матеріалами справи, та у спірних правовідносинах її права захищені ст. 1 Першого протоколу до Конвенції і вона вселена до спірного житлового приміщення, що підтверджено рішенням суду у справі № 357/16405/23, яке набрало законної сили.

Крім того, позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів щодо порушення відповідачем його права власності, в Акті № 162 від 08.01.2025 зазначено, що ОСОБА_3 тимчасово відсутня за зареєстрованою адресою проживання, а пояснення позивача та третьої особи, з поданими фото та аудіо записом, зводяться лише до конфліктної ситуації, яка склалася між членами родини.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач сплатив при подачі позову судовий збір у розмірі 1211,20 грн та враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено вказані судові витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст. 47 Конституції України, ст. 15,16, 317, 319, 383, 391, 405 ЦК України, ст. 64, 150, 156 ЖК України, ст. 2, 4, 10, 12, 76 – 82, 141, 223, 258, 259, 264 – 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_12 .

Відповідач - ОСОБА_3 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_13 .

Третя особа - ОСОБА_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_12 .

Рішення складено 04.05.2026.

Суддя: О. В. Бондаренко