Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №357/4155/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/4155/26

Провадження № 2/357/4509/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Ярмола О. Я. ,

при секретарі – Вдовика А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення зі сплати аліментів, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2026 року представник позивача, адвокат Рашкова В.В. звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача пеню за несвоєчасну сплату аліментів в розмірі 120 340 грн. 61 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 20.06.2024 з відповідача було стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/ 4 частини з усіх видів заробітку відповідача, щомісячно, починаючи з 09.02.2024 року і до досягнення дитиною повноліття. На примусовому виконанні у Білоцерківському відділі ДВС у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції знаходиться виконавчий лист з виконання вказаного рішення суду про стягнення аліментів. Відповідач ухилявся від обов`язку, щодо сплати аліментів, в зв`язку з чим утворилася заборгованість. Позивач здійснила розрахунок пені за прострочення сплати аліментів за період з 01.02.2024 по 01.07.2025, що становить 120 340,61 грн. Позивач стверджує, що відповідач почав виконувати рішення суду по стягненню аліментів і заборгованості по аліментам лише, з березня 2025, а тому позивач має право на отримання неустойки у розмірі 1 відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Представник відповідача, адвокат Коннова Н.І. в системі «Електронний суд» 28.04.2026 подала відзив на позов, заперечила повністю позовні вимоги, зазначивши, що відсутня вина ОСОБА_2 у виникненні заборгованості по аліментам, оскільки він не знав про існування рішення суду щодо стягнення аліментів. Між сторонами мала місце усна домовленість, щодо погашення відповідачем спільних боргів, а тим часом позивач, мала не звертатися до суду з питанням стягнення аліментів. В 2024 році відповідач був працевлаштований, але примусове виконання рішення суду про стягнення аліментів чомусь державним виконавцем не виконувалося, а отже вини відповідача у виникненні боргу не має. Також представник відповідача зазначила, що на день звернення позивача до суду заборгованості по аліментам майже не має.

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області своєю ухвалою від 17.03.2026 року прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі в порядку спрощеного провадження, призначив справу до розгляду.

29.04.2026 представник відповідача подала суду відзив на позов.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Рашкова В.В. підтримала позов та заперечила поновленню строку для прийняття відзиву.

В судовому засіданні представник відповідача адвокат Коннова Н.І. позов не визнала, просила поновити строк для подання відзиву, надала докази, що відповідач перебуває в лавах ЗСУ, в зв`язку з чим пізно звернувся за правничою допомогою та пропустив строк для подачі відзиву на позов з доказами своєї позиції.

З метою дотримання завдань та основних засад цивільного судочинства, дотримуючись пропорційності та розумного балансу інтересів сторін, з урахуванням того, що суду надані докази перебування відповідача на військовій службі за контрактом (а.с.50), що розцінюється поважною причиною пропуску стороною строку на подання відзиву, суд, протокольною ухвалою, постановив поновити строк для подання відзиву на позовну заяву.

Представник позивача не подала клопотання про відкладення судового засідання, вказавши, що не потребує час для подання відповіді на відзив.

Заслухавши позицію сторони позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Так, по справі встановлено, що сторони ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).

Згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.06.2024 року по справі № 357/2442/24 з відповідача було стягнуто аліменти на користь позивача на утримання їхньої дитини, в розмірі 1 /4 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 09.02.2024 року і до досягнення дитиною повноліття .

Виконавчий лист з виконання вказаного судового рішення по справі №357/2442/24 знаходиться на примусовому виконанні у Білоцерківському відділі державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ), постанова про відкриття виконавчого провадження від 09.09.2024 року (а.с.17).

Згідно довідки-розрахунку державного виконавця від 12.03.2026 № 62582, заборгованість відповідача за період з 09 лютого 2024 по 01.02.2026 становить 1010,39 грн. (а.с.19-20).

Позиція суду та оцінка аргументів сторін. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Одним із найголовніших та найважливіших обов`язків батьків, що випливає не тільки з усталених моральних принципів нашого суспільства, а й чинного законодавства, є моральне виховання та матеріальне утримання дитини.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно вимог ч.1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження №14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (частина третя статті 195 СК України).

В даному випадку, стороною позивача обрахована пеня без урахування норми ч. 1 ст. 196 СК України, де зазначено, що пеня може бути визначена не більше 100 відсотків заборгованості.

Згідно довідок–розрахунків заборгованості по аліментах від 10.02.2026 та від 12.03.2026 в жодний період, починаючи з дня стягнення з відповідача аліментів, заборгованість не становила 120 340,61 грн., тому розрахунок пені є необгрунтованим.

Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3 визначено, що передбачена ст.196 СК відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення аліментів.

Отже, така відповідальність може бути застосована лише за наявності вини боржника, яку необхідно довести. Тобто, якщо заборгованість виникла з незалежних від відповідача обставин (хвороба, помилка бухгалтера, фактична неможливість здійснювати виплати з інших поважних причин), пеню на неї нараховувати не можна.

Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо). Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.

Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19).

В даному випадку, суд виходить з того, що відповідач довів відсутність своєї вини у виникненні заборгованості.

Суду не надано доказів, що відповідач був обізнаний про наявність рішення суду про стягнення з нього аліментів чи про примусове виконання даного рішення. Посилання представника позивача на те, що виконання відповідачем рішення суду по стягненню аліментів почалося в червні 2024 р., не заслуговують на увагу, оскільки лише 20.06.2024 було ухвалено судом рішення про стягнення аліментів, а примусове виконання цього рішення суду в ДВС розпочалося 09.09.2024. Тобто на день відкриття виконавчого провадження з виконання рішення про стягнення аліментів вже мала місце заборгованість, яка обраховувалася з 09.02.2024р. Доказів того, що відповідач був обізнаний про існуючу заборгованість суду не надано. Державним виконавцем було зараховано за минулий період добровільні оплати позивачу коштів на утримання дитини за червень 2024 та грудень 2024.

При цьому слід зазначити, що позивач подала в ДВС на виконання рішення суду про стягнення аліментів у вересні 2024, і на той час вже мала місце заборгованість по аліментам за півроку (з 09.02.2024р.). Тобто, не подання позивачем на виконання рішення суду від 20.06.2024 негайно, можна розцінювати, як сприяння самим же позивачем затягуванню строку виконання і виникнення боргу у відповідача.

Крім того, з наданих суду доказів вбачається, що на момент відкриття ВП з примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів, відповідач був офіційно працевлаштований в ТОВ «Білоцерківський автобусний парк», однак державним виконавцем не були вчасно проведені дії з направлення виконавчого листа на виконання за місцем його роботи, а тому не відбувалося відрахування аліментних платежів із доходу боржника.

Як зазначила в судовому засіданні представник відповідача, що з моменту обізнаності відповідача про існуючу заборгованість по аліментам, відповідач вчиняє дії спрямовані на погашення боргу та наразі борг погашений.

Отже, в даній справі, при дослідженні всіх обставин та наданих доказів, суд не вбачає свідомого та навмисного умислу ухилення від сплати аліментів, а тому відсутні підстави для нарахування пені за прострочення сплати аліментних платежів за період з 01.02.2024по 01.07.2025, та ще й у розмірі 120 340,61 грн., що перевищує 100 відсотків заборгованості, яка станом на 01.07.2025 становила 32 232,25грн.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. (Висновок ВС викладений у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17).

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду наведеного, аналізуючи надані докази, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення неустойки /пені/ за прострочення сплати аліментів не підлягає до задоволення.

Виходячи з положень ст. 141 ЦПК України, з огляду на відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, підстави для стягнення з відповідача на судових витрат, відсутні.

Керуючись ст.ст. 13, 81, 133, 137, 141, 142, 258, 259, 264, 265, 268, 270, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення зі сплати аліментів – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду

Повний текст рішення складено і підписано 04.05.2026 року.

Суддя О. Я. Ярмола