Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №754/16386/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2458/26

Справа №754/16386/25

РІШЕННЯ

Іменем України

04 травня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ТОВ «Коллект Центр» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11.08.2016 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії (далі - кредитний договір) № CCNG-630457010, відповідно до умов якої банк зобов`язався надати відповідачу кредит в сумі 200 000,00 грн., а останній зобов`язався повернути використану суму кредитних коштів в строк до 11.08.20218 року та сплатити проценти за користування коштами у розмірі 40 % річних. Банк належним чином виконав свої зобов`язання за кредитними договорам, надавши позичальнику кредитні кошти. Однак, відповідачем взяті зобов`язання щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами порушені, у зв`язку з цим виникла заборгованість.

17.05.2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Флексіс» укладено договір факторингу № 2, відповідно до якого банк відступив на користь ТОВ «ФК «Флексіс» права вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі за договорами № CCNG-630457010 від 11.08.2016 року, який був укладений з ОСОБА_1

18.05.2021 року між ТОВ «ФК «Флексіс» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 18-05/21, згідно із яким ТОВ «ФК «Флексіс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі за вищевказаним договором, укладеним з відповідачем.

10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір про відступлення права вимоги № 10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № CCNG-630457010 від 11.08.2016 року.

Позивач вказував, що станом на дату відступлення йому права вимоги загальний розмір заборгованості відповідача за договором № CCNG-630457010 від 11.08.2016 року становить 41 817,22 грн., з яких: 32 954,12 грн. - тіло кредиту; 5899,36 грн. - пеня та/або штрафи; 2199,93 грн. - інфляційні втрати; 763,81 грн - 3 % річних.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просить задовольнити його вимоги та стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 16 000,00 грн.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 02.10.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

05.03.2026 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому відповідач просить про застосування строку позовної давності, а також зазначає про відсутність належного кредитного договору, відсутність доказів фактичної видачі коштів та недоведеність правонаступництва.

З урахуванням наведеного, а також зазначаючи про не співмірність витрат на правничу допомогу, позивач просив відмовити у задоволенні позову.

10.03.2026 року до суду надійшла відповідь представника позивача ОСОБА_2 на відзив відповідача. У даному відзиві представник позивача зазначає про те, що строк позовної давності не є пропущеним, а до позовної заяви надано належні докази щодо укладення кредитного договору та переходу прав вимоги, а також обґрунтованості витрат на правову допомогу.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 11.03.2026 року витребувано у АТ «Сенс Банк» відомості щодо успішності проведення транзакції із зарахування кредитних коштів, а також факту встановлення та зарахування кредитного ліміту на особовий рахунок № НОМЕР_1 (IBAN: НОМЕР_2 ), що належить ОСОБА_1 відповідно до умов Угоди № CCNG-630457010 від 11.08.2016 року, із підтвердженням факту надходження зазначених коштів на вказаний рахунок.

13.03.2026 року до суду надійшли письмові пояснення представника позивача ОСОБА_3 щодо нарахування заборгованості.

Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, при цьому звернувся до суду з заявою про розгляд справу в його відсуність, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у відзиві просить розглядати справу в його відсутність.

Враховуючи обставини справи та тривалість судового розгляду, наявність відзиву та відповіді на відзив, достатність часу для реалізації сторонами своїх прав на захист, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних доказів.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились, відповідно до ст.247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 11.08.2016 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 шляхом підписання оферти було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії (далі - кредитний договір) № CCNG-630457010, відповідно до умов якої банк зобов`язався надати відповідачу кредит в сумі 200 000,00 грн., а останній зобов`язався повернути використану суму кредитних коштів в строк до 11.08.20218 року та сплатити проценти за користування коштами у розмірі 40 % річних.

Банк належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши позичальнику кредитні кошти.

Однак, відповідачем взяті зобов`язання щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами порушені.

17.05.2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Флексіс» укладено договір факторингу № 2, відповідно до якого банк відступив на користь ТОВ «ФК «Флексіс» права вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі за договорами № CCNG-630457010 від 11.08.2016 року, який був укладений з ОСОБА_1

18.05.2021 року між ТОВ «ФК «Флексіс» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 18-05/21, згідно із яким ТОВ «ФК «Флексіс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі за вищевказаним договором, укладеним з відповідачем.

10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір про відступлення права вимоги № 10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № CCNG-630457010 від 11.08.2016 року.

Станом на дату відступлення позивачу права вимоги загальний розмір заборгованості відповідача за договором № CCNG-630457010 від 11.08.2016 року становить 41 817,22 грн., з яких: 32 954,12 грн. - тіло кредиту; 5899,36 грн. - пеня та/або штрафи; 2199,93 грн. - інфляційні втрати; 763,81 грн - 3 % річних.

Вирішуючи спір по суті суд керується наступними нормами права.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до статті 202, частини першої статті 626 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором є домовленість двох або більше сторін на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 ЦК України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Так, у статті 625 ЦК України передбачено відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність застосовується до правовідносин зобов`язального характеру, які виникають з приводу грошових зобов`язань.

За змістом положень статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 3-30гс15 зазначено, що зміст зобов`язання (обсяг прав та обов`язків сторін) внаслідок заміни кредитора у зобов`язанні залишається незмінним. Відтак, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора, але обсяг цих прав та умови визначаються саме на момент переходу цих прав до нового кредитора.

Отже, уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов`язанні, не впливає на зміст самого зобов`язання і заміна сторони у зобов`язанні ніяким чином не порушує права та інтереси боржника, адже саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад в частині кредитора.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц (провадження № 61-43067св18)).

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

З наявних доказів у справі судом встановлено, що відповідач уклав із АТ «Альфа-Банк» кредитний договір, умови якого не виконав.

Позивач набув право вимоги до відповідача на підставі договорів про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року та № 10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року.

Згідно зі статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення, породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Вказані вище договори про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги ОСОБА_1 не оспорені і судом недійсними не визнавалися, отже ТОВ «Коллект Центр» має право вимоги до відповідача за кредитним договором.

Доводи відповідача про те, що позивач просить стягнути кошти за договором № CCNG-630457010 від 11.08.2016 року, який сторонами не укладався, а надана анкета-заява не є кредитним договором в розумінні ст.1054 ЦК України, спростовуються наступним.

Як вбачається із анкети-заяви про акцепт публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладенні договору про банківське обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Альфа-Банк», ОСОБА_1 уклав договір про банківське обслуговування № CCNG-630457010 від 11.08.2016 року і того ж дня уклав угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк».

Відповідно до чек-листа з переліком документів, які формують досьє клієнта по продукту «Максимум-готівка» досьє збиралось на виконання угоди за № 630457010. У виписці по рахунку за кредитною карткою також зазначено договір № 630457010. Як Даний номер відповідає номеру договору № CCNG-630457010 від 11.08.2016 року, що підтверджується долученим до позовної заяви чек-листом № 630945697, а перші букви ССNG є відображенням продукту кредитора «Максимум».

Отже, суд не погоджується твердженнями відповідача, що вимога пред`явлена по неіснуючому договору.

Також, на думку суду, долучені до матеріалів справи виписки по рахунку за договором № CCNG-630457010 від 11.08.2016 року підтверджують факт видачі відповідачу кредиту (встановлення і використання кредитного ліміту) та користування ним кредитним коштами.

Також суд звертає увагу, що виписка з рахунку заборгованості є первинним бухгалтерським документом відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором (постанови у справах № 910/10254/18, № 910/16143/18, № 554/4300/16-ц, № 381/1647/21, № 298/825/15-ц).

З наявних доказів у справі вбачається, що відповідач за договором № CCNG-630457010 від 11.08.2016 року має заборгованість у розмірі 41 817,22 грн., з яких: 32 954,12 грн. - тіло кредиту; 5899,36 грн. - пеня та/або штрафи; 2199,93 грн. - інфляційні втрати; 763,81 грн - 3 % річних.

Водночас під час відступлення права грошової вимоги за кредитним договором № CCNG-630457010 від 11.08.2016 року в реєстрі боржників була допущена описка в частині суми 5899,36 грн., яка фактично не являється пенею, а є нарахованими процентами до первинного відступлення права вимоги, що підтверджується розрахунком заборгованості банку (а.с. 20 зв.) та відповідає сумі боргу, яка була зазначена у витязі із додатку № 1-1 до договору факторингу № 2 від 17 травня 2021 року, що був укладений між АТ «Альфа-Банк» (наразі - АТ «Сенс Банк») та ТОВ «ФК «Флексіс».

Аналіз матеріалів справи свідчить, що нарахування неустойки не проводилось жодним із кредиторів за кредитними договорами.

З урахуванням наведеного, суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення вищевказаних сум з відповідача.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, суд зазначає, що в пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України зазначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З матеріалів справи вбачається, що інфляційні втрати та 3 % річних нараховані відповідачу за період до 23 лютого 2022 року, отже на них не розповсюджує дію пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Що стосується заяви відповідача про пропуск позивачем строк позовної давності, то суд дійшов наступних висновків.

Як зазначив Верховний суд у своїй постанові від 12.07.2017 (справа № 6-2458цс16), закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів.

Як вбачається з виписки по картковому рахунку за Договором № CCNG-630457010 від 11.08.2016 року, останнім протягом всього строку користування кредитними коштами майже щомісяця здійснювались погашення кредитної заборгованості, у зв`язку з чим строк позовної давності постійно переривався. Останнє погашення заборгованості було здійснено 12.02.2020 року, що в контексті положень, передбачених ч.1 ст.264 ЦК України, є дією особи, що свідчить про визнання відповідачем свого боргу або іншого обов`язку. В силу положень зазначеної статті перебіг позовної давності для стягнення заборгованості з відповідача за договором почався спочатку, а саме з 12.02.2020 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України, за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ від 30 березня 2020 року Перехідні та прикінцеві положення ЦКУкраїни доповнено пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVІD -19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався постановами КМ України до 30 червня 2023 року.

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 зазначено, що у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину.

Отже, починаючи з 12 березня 2020 року строк позовної давності продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), тобто до 30 червня 2023 року.

Проте, 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, у зв`язку з військовою агресією російської федерації по відношенню до України, відповідно пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України. Закону України «Про правовий режим воєнного стану» - на території України з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і затверджувався Верховною радою України та діє до цього часу.

Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, чинного на момент звернення позивача до суду з позовом, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Враховуючи, що до введення воєнного стану загальний строк позовної давності не минув, на момент звернення позивача до суду з позовом діяв правовий режим воєнного стану, відповідно, позовна заява подана у жовтні 2025 року в межах строку позовної давності.

Законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своїх прав та інтересів. Тобто загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.

Таким чином, вирішуючи даний спір, дослідивши надані докази та зваживши доводи сторін, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Коллект Центр» та стягнення з ОСОБА_1 на корить позивача заборгованості за кредитним договором № CCNG-630457010 від 11.08.2016 року у загальному розмірі 41 817,22 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 16 000,00 грн. суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3ст. 137ЦПК України).

Суд зазначає, що позивачем не доведено розмір витрат на правову допомогу у заявленому розмірі 16000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2024 року між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» було укладено Договір про надання правової допомоги № 01-07/2024.

01.08.2025 року між АО «Лігал Ассістанс» та позивачем було підписано заявку № 2341 на виконання доручення до договору про надання правової допомоги від 01.07.2024 на суму 16 000,00 грн. у справі щодо боржника ОСОБА_1 .

Згідно витягу з акту № 13 про надання юридичної допомоги від 31.08.2025 року, загальна сума витрат становить 16 000,00 грн.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України.

Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу, суд встановив, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу адвоката, які включають послуги: надання усної консультації з вивченням документів та складання позовної заяви зводяться до єдиної дії - підготовка та подання до суду позовної заяви і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги, як окремі послуги.

За таких обставин, надавши оцінку доказам щодо понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу, врахувавши складність справи, суть спору (про стягнення заборгованості), характер послуг, розгляд справи, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, суд прийшов до висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи в суді першої інстанції є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 19, 23, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 274, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором № CCNG-630457010 від 11.08.2016 року в розмірі 41 817,22 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 9000,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», код ЄДРПОУ 44276926, адреса місцезнаходження: м.Київ, вул.Мечнікова, 3, офіс 306.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: