Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 03 травня 2026 р.
Справа: №460/16161/25
Суддя: Бруновська Надія Володимирівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
головуючий суддя у першій інстанції: Нор У.М.
04 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/16161/25 пров. № А/857/9162/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі № 460/16161/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В :
08.09.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головного управління пенсійного фонду у Рівненській області у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 262740012939 від 16.07.2025р. про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п.«є» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити пенсію за вислугу років відповідно до п «є» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. № 213-VIII з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019р.;
- зобов`язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в м. Києві виплатити пенсію за вислугу років з дня звернення за її призначенням, а саме з 08.07.2025р..
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 08.01.2026р. позов задоволено.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08.01.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Також, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині, що стосується зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п.«є» ст. 55 Закону України від 05.11.1991р. № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» з 08.07.2025р., апеляційну скаргу подав апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Апелянт просить суд, Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08.01.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 08.07.2025р. ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №262740012939 від 16.07.2025р. відмовлено в призначенні пенсії, у зв`язку з тим, що відсутній необхідний страховий стаж станом на 11.10.2017р. – 25 років.
У рішенні також вказано:
Вік заявника становить 45 років 04 місяця 21 день;
Страховий стаж особи на дату звернення становить 25 років 04 місяця 10 днів;
Страховий стаж особи станом на 11.10.2017 становить 17 років 09 місяців 27 днів;
Перебування у складі збірних команд України станом на 11.10.2017 становить 09 років 01 місяць 00 днів.
За доданими документами до страхового та спеціального стажу зараховано всі періоди.
ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991р. (далі Закон № 1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003р. (далі - Закон № 1058-IV).
Так, ст.2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. № 1788-ХІІ визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно ст.7 Закону України «Про пенсійне забезпечення», звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
ст.52 Закону України «Про пенсійне забезпечення», передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, спортсмени відповідно до п."є" ст.55.
В п. «є» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесених змін Законом України від 02.03.2015р. № 213-VІІІ, що набрали чинності 01.04.2015р.) встановлено, що спортсмени - заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд при загальному стажі роботи не менше 20 років - у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. № 213-VІІІ підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, зокрема п. «є» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» був викладений в наступній редакції: "Право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, спортсмени - заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд при загальному стажі роботи не менше 25 років - у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.".
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019р. № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п."а" ст.54, ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.201р.5 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України "від 24.12.2015р. № 911-VIII.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 04.06.2019р. № 2-р/2019 зазначено, що на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом № 213 до оспорюваних положень Закону № 1788 щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону № 1788, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону № 1788поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст.54,ст.55 Закону № 1788. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону № 1788випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п."а" ст.54, п. "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" ст. 55 Закону № 1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положення п."а" ст.54, ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відповідно до п.2 резолютивної частини рішенням Конституційного Суду України від04.06.2019 № 2-р/2019, положення п."а" ст.54, ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991р. № 1788-XIIзі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015р. № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України"від24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто, зазначені положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" втратили чинність з 04.06.2019р..
Отже, з 04.06.2019р. при призначенні пенсії за вислугу років необхідно керуватися статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції чинній до внесення до неї змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015р. № 213-VIII та «;Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015р. № 911-VIII, які визнано неконституційними.
В п. «є» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України № 213-VIII від 02.03.2015р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» видно, що право на пенсію за вислугу років мають спортсмени - заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд при загальному стажі роботи не менше 20 років - у порядку, який визначається КМ України, незалежно від віку.
Тобто, особа, яка станом на момент звернення до пенсійного органу має не менше 20 років стажу роботи у порядку, який визначається КМ України, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.
Порядок призначення і виплати пенсій за вислугу років заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу - членам збірних команд України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992р. № 583 (далі - Порядок № 583).
Згідно п.1 Порядку № 583 пенсії за вислугу років призначаються спортсменам, які мають особливі заслуги перед фізкультурним рухом, - заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу при стажі роботи не менше 25 років і перебуванні в складі збірних команд України не менше 6 років незалежно від віку.
Таким чином, колегія суддів звертає увагу пенсійного органу, що при призначенні пенсії з 04.06.2019р. повинні застосовуватись норми п. «є» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, таким же чином повинні застосовуватись і положення п.1 Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років заслуженим майстрам спорту, майстрам спорту міжнародного класу - членам збірних команд України, затвердженого постановою № 583, щодо загального стажу роботи - не менше 20 років.
В п.1, п.4 Порядку № 583 видно, що до стажу роботи зараховується перебування вказаних осіб у складі збірних команд України, а також інші види діяльності, передбачені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Стаж, який дає право на пенсію за вислугу років, обчислюється на підставі трудової книжки та інших документів, що підтверджують перебування в складі збірних команд України, а також у разі наявності звання заслуженого майстра спорту або майстра спорту міжнародного класу.
Пенсії за вислугу років призначаються і виплачуються за умови вибуття вказаних осіб зі збірних команд України.
З аналізу вказаних норм вбачається, що право на пенсію за вислугу років мають:
- спортсмени - заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд;
- за наявності загального стажу роботи не менше 20 років незалежно від віку;
- перебування в складі збірних команд України не менше 6 років;
- вибуття вказаних осіб зі збірних команд України.
У контексті наведеного суд враховує, що ст.1 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» від 24.12.1993р. № 3808-ХІІ (далі - Закон № 3808-ХІІ) визначено, що спортсмен - фізична особа, яка систематично займається певним видом (видами) спорту та бере участь у спортивних змаганнях.
Відповідно до ч.4-ч.6 ст. 37 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» встановлено, що склад національних збірних команд щорічно затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, та включає основний склад та склади спортсменів різних вікових груп з урахуванням вимог міжнародних спортивних федерацій.
До основного складу національних збірних команд включаються спортсмени, які мають найвищі спортивні результати на всеукраїнських та міжнародних змаганнях.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, на конкурсній основі формує штатну команду національних збірних команд України з олімпійських, неолімпійських та національних видів спорту, що включає спортсменів та фахівців сфери фізичної культури і спорту, зокрема тренерів, а з видів спорту осіб з інвалідністю - Український центр з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, укладає трудовий договір (контракт) із спортсменами та фахівцями штатної команди національних збірних команд України з олімпійських, неолімпійських та національних видів спорту, а з видів спорту осіб з інвалідністю - Український центр з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю.
Спортсмени - члени штатної команди національних збірних команд України беруть участь у міжнародних змаганнях або інших спортивних змаганнях, не включених до Єдиного календарного плану фізкультурно-оздоровчих спортивних заходів та спортивних змагань України, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, відповідно до умов трудового договору (контракту) (ч.9 ст.37 Закону № 3808-ХІІ).
Згідно ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
В ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється КМ України.
Постановою КМ України від 12.08.1993р. № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
В п.1, п.2 Порядку № 637, видно , що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
п.20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств та організацій. У довідці повинно бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, та результати проведення атестації робочих місць на підприємстві.
Так, записами трудової книжки позивача довідкою Міністерства молоді та спорту України від 03.09.2024р. № 724/К-458/24/15 підтверджується, що ОСОБА_1 працював на посаді спортсмена-інструктора штатної команди національної збірної команди України з сучасного п`ятиборства, що свідчить про наявність у позивача спеціального трудового стажу - перебування в складі збірних команд України у кількості понад 09років (при необхідних 6 років).
Також, матеріалами справи підтверджено, і зазначені обставини не заперечуються сторонами, що загальний страховий стаж позивача становить 25 років 04 місяців 10 день (при необхідному 20 років).
Покликання апелянта на те, що страховий стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п.«є» ст.55 Закону № 1788-ХІІ, обчислений по 11.10.2017р., повинен становити 25 років, є безпідставним, оскільки пенсійний орган фактично застосував редакцію Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка рішенням Конституційного Суду України 04.06.2019р. № 2-р/2019 визнана неконституційною.
За наведених обставин, з огляду на те, що ОСОБА_1 є майстер спорту України міжнародного класу з сучасного п`ятиборства, що підтверджується посвідченням №209 та наказом Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту від 18.09.2006р. №3165, на момент звернення до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії мав загальний страховий стаж понад 25 років, з них понад 09 років - перебував в складі збірних команд України, та як наслідок має право на пенсію за вислугу років відповідно до п.«є» ст.55 Закону України від 05.11.1991р. № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», а тому рішення про відмову в призначенні пенсії, прийняте Головним управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 16.07.2025р. №262740012939, підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині- задоволенню.
Застосовуючи механізм захисту права позивача на пенсію, порушеного відповідачем, колегія суддів наголошує, що з урахуванням повноважень, наданих суду ч.2 ст.245 КАС України, в частині позовної вимоги зобов`язального характеру позов належить задовольнити шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до п.«є» ст. 55 Закону України від 05.11.1991р. № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», з дати звернення – 08.07.2025р.
Водночас, зобов`язання органу призначити позивачу пенсію з дати її звернення з відповідною заявою є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. При цьому, жодних інших перешкод та/або недотримання процедури звернення із заявою про призначення пенсії, ніж вирішених в судовому порядку, пенсійним органом не наведено, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем виконані всі передбачені законодавством умови для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Такий спосіб захисту матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не є втручанням у дискреційні повноваження органу пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи та відповідачем під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії не було встановлено інших підстав для відмови у призначенні пенсії, ніж досліджені та спростовані судом під час розгляду справи.
При цьому, суд враховує, що у силу абз.14 п.4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020р. № 25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до абз.п.4.10 Порядку №22-1, після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви ОСОБА_1 від 08.07.2025р. визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, то саме останній має завершити процедуру розгляду заяви позивача та вирішити питання про призначення пенсії.
ч.1,ч.2 ст.6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
В ст.9 Конституції України, ст.17, ч.5 ст.19 Закону України від 23.02.2006р. 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005р.) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscutav. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкти владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві діяли не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві – залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року у справі № 460/16161/25- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Оригінал: reyestr.court.gov.ua