Рішення від 23 квітня 2026 р. у справі №638/10710/25 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/10710/25

Провадження № 2/638/1599/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2026 року Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретаря Рудської В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту не проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання особи такою, що не прийняла спадщину, -

встановив:

Адвокат Крицина Юлія Олександрівна звернулась до Шевченківського районного суду м. Харкова в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із позовом до ОСОБА_3 , в якому просила: встановити факт не проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із спадкоємцем ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати сторін – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якої відкрилась спадщина, що складається із 1/2 частки житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . На день відкриття спадщини до кола спадкоємців першої черги спадкодавця відносилися донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .. На день відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 разом з померлою були зареєстровані її діти, що є сторонами по даній справі, однак фактично проживали лише позивачі – ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . ОСОБА_4 за життя заповіт не складала. Інші спадкоємці відсутні.

Також вказує, що ОСОБА_3 з 2015 року постійно проживав на території російської федерації, тобто перебував за межами території України, в телефонній розмові пояснив, що не має наміру повертатися в Україну і щоб позивач самостійно займалася упорядкуванням документів з приводу спадкового майна матері. Відповідно до відмітки у паспорті ОСОБА_3 № НОМЕР_1 , виданого 25.10.2019 року органом 610-055, останнє місце реєстрації значиться, як АДРЕСА_3 , російська федерація. Також, відповідно до копії міграційної карти серія 4014 №0225921, громадянин ОСОБА_3 перетнув кордон України та виїхав у бік міста Ростов на Дону 09.07.2015 року. Зазначає, що оскільки відповідач за адресою: АДРЕСА_1 був зареєстрований, однак фактично не проживав, сама по собі реєстрація місця проживання не може вважатися саме місцем проживання та свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини.

ОСОБА_1 зі своєю матір`ю восени 2021 року поїхали до російської федерації в гості до родичів, де ОСОБА_4 сильно захворіла та не мала фізичної можливості повернутися до України за місцем реєстрації. Було прийняте рішення дати матері одужати. Однак, 24.02.2022 року російська федерація здійснила озброєне вторгнення на територію України. Місто Ізюм з перших днів російської військової агресії потерпає від щоденних ракетних та артилерійських обстрілів, руйнувань будівель та інфраструктури села, тому повернення до міста Ізюм було великою загрозою для життя. При першій же можливості, в середині квітня через зелений коридор, ОСОБА_2 разом з родиною виїхала до матері з сестрою, де знаходилася до смерті матері. Однак, через пережиті хвилювання та хворобу, ОСОБА_4 не справилась із хворобою та померла. Позивачі весь цей час знаходилися поряд з матір`ю, і як тільки з`явилася можливість покинути територію країни-агресора, вони виїхали до Латвійської Республіки, де зараз й перебувають. Позивачі проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а також були фактично зареєстровані за однією адресою. ОСОБА_1 13.12.2022 року звернулася до Посольства України в Латвійській Республіці, де другий секретар з консульських питань Царук О.Г. засвідчив справжність її підпису на заяві про прийняття спадщини. Маючи намір надіслати дану заяву разом із заявою сестри – ОСОБА_6 до компетентних органів нотаріату України, попередньо зателефонувавши нотаріусу з метою дізнатися повний перелік документів, вони отримали роз`яснення, щодо неможливості оформлення спадщини на двох спадкоємців, у зв`язку з тим, що за адресою реєстрації спадкодавця на день її смерті був зареєстрований ще один спадкоємець першої черги – син спадкодавця та брат позивачів – ОСОБА_3 , а тому є необхідним встановлення факту не проживання ОСОБА_3 із спадкодавицею на час відкриття спадщини, оскільки він хоч і був зареєстрований за однаковою адресою з матір`ю на момент смерті останньої, однак фактично не проживав та в період з 2015 року знаходився за межами країни. Разом з цим, позивачі фактично проживали з ОСОБА_4 на день смерті та у строки встановленні законом прийняли спадщину. Встановлення факту непроживання ОСОБА_3 з ОСОБА_4 на момент відкриття спадщини позивачам необхідно для реалізації свого права на спадщину, так як вони є спадкоємцями першої черги після її смерті.

Представником відповідача подано до суду заяву за підписом відповідача про визнання позову, за змістом якої зазначає, що спадщину після смерті матері він не приймає та не претендує на неї, з 2015 року не проживає за місцем реєстрації в Україні, на день відкриття спадщини не проживав з матір`ю тривалий час.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Харкова від 14.07.2025 року після усунення допущених недоліків заяви, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 29.09.2025 року, від 14.11.2025 року та від 20.03.2026 року витребувано докази по справі.

Ухвалою суду від 27.01.2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивачі та їх представник в судове засідання не з`явились, про розгляд повідомлялись, представник надала до суду заяву, в якій просила справу розглядати у її відсутність та відсутність позивачів, позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.

Відповідач (його представник) в судове засідання не з`явились, про розгляд повідомлялись, представник відповідача просив справу розглянути без присутності відповідача та його представника.

У відповідності до ч.1, 3, 4 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

З цього приводу Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність нез`явившихся осіб за наявними матеріалами справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов наступного висновку.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.»

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За приписом ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 2 ст.13 та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи. Кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п.2, п.4, п.6 - п.7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч.8 ст.279 ЦПК України, судом досліджуються письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи і докази, надані до суду.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у місті Ростов-на-Дону Ростовської області російської федерації померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 , виданого 12.07.2022 року відділом записів актів громадянського стану Адміністрації Родіоново-Несвєтайського району Ростовської області.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не заперечується сторонами у справі.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина.

13.12.2022 року ОСОБА_1 склала заяву про прийняття спадщини після смерті матері із засвідченням власного підпису у Посольстві України в Латвійській Республіці, однак до жодного нотаріуса, який здійснює свою діяльність на території України, її не подала. Зазначену обставину підтвердила у письмовій заяві представник позивачів. Також матеріали справи не містять даних щодо звернення до нотаріуса з метою отримання спадщини ОСОБА_2 . В матеріалах справи наявне повідомлення приватного нотаріуса ХМНО Ротфельд О.О. №69/01-16 від 21.06.2025 року щодо розгляду звернення ОСОБА_1 з метою отримання консультації.

Розглядом справи встановлено, що відповідач ОСОБА_8 з 01.04.2016 року значиться зареєстрованим за адресою АДРЕСА_1 , однак з 2015 року фактично мешкає на території російської федерації.

Згідно ст. ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ст. ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

За статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

При цьому за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Орієнтовний перелік судових способів захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою статті 16 ЦК України.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) та інші).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Предметом позову у цій справі позивачі визначили вимоги про встановлення факту непроживання відповідача ОСОБА_8 із спадкодавицею на час відкриття спадщини та визнання його таким, що не прийняв спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 матері ОСОБА_4 .

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаються на те, що вони є спадкоємцями першої черги після померлої матері ОСОБА_4 .. З метою оформлення спадкових прав ОСОБА_1 звернулась через Посольство України в Латвійській Республіці із заявою про прийняття спадщини. На день відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 разом з померлою були зареєстровані її діти ( ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 ), однак фактично проживали лише позивачі. При цьому зазначає, що позивач ОСОБА_1 з матір`ю восени 2021 року виїхали до російської федерації, до України не повертались. ОСОБА_2 разом з родиною також виїхала до російської федерації після повномаштабного вторгнення через зелений коридор. Позивачі зазначають, що на теперішній час мешкають на території Латвійської Республіки. ОСОБА_3 з 2015 року постійно проживав на території російської федерації, тобто перебував за межами території України. ОСОБА_4 за життя заповіт не складала. Інші спадкоємці відсутні.

Отже, предметом заявлених вимог є встановлення факту, що має юридичне значення, з метою належного оформлення позивачами спадщини після смерті матері.

Однак, виходячи зі змісту позовних вимог, позивачі фактично намагаються довести те, що лише вони є спадкоємцями першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_4 ..

Ураховуючи викладене, заявлені в цій справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовні вимоги про встановлення факту непроживання відповідача із спадкодавицею на час відкриття спадщини та визнання його таким, що не прийняв спадщину, не відповідають належному способу захисту.

Суд звертає увагу на те, що ефективним способом захисту прав позивачів є визнання права власності на спадкове майно, однак таких вимог останні не заявляли. За таких обставин відсутні підстави для застосування обраного позивачами способу захисту, оскільки він не відновлює будь-яких порушених прав та інтересів позивачів і не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України.

Факти, про які позивачі просять ухвалити рішення у цій справі, щодо постійного непроживання відповідача із спадкодавицею на день смерті останньої та визнання його таким, що не прийняв спадщину, підлягають встановленню при розгляді позовних вимог про визнання права власності на спадщину.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76)».

З огляду на викладене, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову.

Крім того, на підставі викладено суд не вбачає законних підстав для прийняття визнання відповідачем позову.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до статті 141 ЦПК України. Оскільки в задоволенні позову відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачами.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 11-13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту не проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання особи такою, що не прийняла спадщину – залишити без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору залишити за позивачами.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення суду складено 04.05.2026 року.

Сторони:

позивачі: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 .

Головуючий суддя: Д. В. Цвірюк