Рішення від 30 квітня 2026 р. у справі №638/16463/25 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа №638/16463/25

Провадження № 2/638/2653/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Подус Г.С.,

за участю секретаря Двойних А.С.,

представника позивача Пекареніна А.А.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Шевченківського районного суду м.Харкова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, -

встановив:

Адвокат Пекаренін Андрій Анатолійович звернувся до Шевченківського районного суду м. Харкова із позовом в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , в якому просить суд визначити додатковий строк для подачі ОСОБА_3 до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини за законом після смерті матері – ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном два місяці з часу набрання рішенням суду законної сили.

В обґрунтування позову посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 . За життя ОСОБА_4 на праві приватної власності належало нерухоме майно: житловий будинок АДРЕСА_1 . Після смерті відкрилась спадщина. В той же час, у встановлений шестимісячний строк, який спливав в липні 2025 року, до нотаріуса позивач не звернувся. Пропуск строку обумовлений проведенням бойових дій на території Харківської області. Крім того, вказує, що за життя матерів у позивача та відповідача була усна домовленість стосовно того, що будинок вони розподіллять порівну в порядку спадкування, однак відповідач забрала усі правовстановлюючі документи та подала заяву до нотаріуса одноосібно. Позивач також наголошував, що він є юридично не обізнаною особою, а тому не знав, що заяву до нотаріальної контори після смерті спадкодавця необхідно подати суворо у цей строк.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 04.09.2025 року було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

22.10.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно змісту якого вважає вимоги позивача безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вказує, що твердження позивача стосовно того, що на території Чугуївської міської територіальної громади велись бойові дії, через що останній не мав змоги звернутись до нотаріуса є хибними, оскільки згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України, на території Чугуївської міської територіальної громади завершення бойових дій настало 26.03.2022 року. Посилання на існування усної домовленості про розподіл спадкового майні із відповідачем свідчать про те, що останній знав алгоритм дій після смерті матері, а відсутність в нього правовстановлюючих документів на будинок жодним чином не перешкоджали йому звернутись із відповідною заяво до нотаріуса, щоб дотриматись визначених законом строків. Крім того, посилання позивача на юридичну необізнаність є неспроможними, оскільки незнання законів не звільняє особу від юридичної відповідальності На підставі вищевикладеного представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 10.12.2025 року було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 03.02.2026 року закрито підготовче провадження, вирішено питання про долучення письмових доказів та виклик свідків у справі та справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позовну заяву задовольнити з підстав, зазначених у ній.

Представник відповідача та відповідач в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечували з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

ОСОБА_5 , допитана в судовому засіданні в якості свідка, повідомила суду, що вона є сестрою сторін у справі. Зазначила, що позивач знав про смерть матері. До її смерті була розмова стосовно того, що він залишиться жити у будинку після її смерті, однак покійна вказала, що будинок після її смерті перейде до ОСОБА_6 (молодшій сестрі). Натомість після смерті матері ОСОБА_7 залишився мешкати в цьому будинку, так як його вигнала дружина і жити йому нема де. Підкреслила, що сім`я не проти того, щоб ОСОБА_7 мешкав у будинку, але проти того, щоб документально будинок належав йому.

ОСОБА_8 , допитана в судовому засіданні в якості свідка, повідомила суду, що вона є невісткою покійної ОСОБА_4 , тобто її чоловік є братом позивача та відповідача у справі. Вказала, що позивач знав про смерть матері і в нього не було жодних перешкод в тому, щоб подати заяву до нотаріуса про прийняття спадщини. Ще до смерті ОСОБА_4 висловила свій намір про те, щоб будинок дістався саме ОСОБА_1 . Крім того, до смерті матері позивач мешкав у комунальній квартирі, згодом після смерті матері переїхав до її будинку де зараз і мешкає. Підкреслила також, що позивач зловживає алкогольними напоями.

ОСОБА_9 , допитана в судовому засіданні в якості свідка, повідомила суду, що вона є сестрою позивача та відповідача у справі. Зазначила, що позивач достеменно знав про смерть матері і про те, що необхідно подати заяву про прийняття спадщини, натомість не зробив цього. Вказала, що за житті він не допомагав матері та жив окремо. Також зловживав алкогольними напоями. Після смерті матері переїхав до її будинку, оскільки жити йому нема де. Жоден із представників сім`ї не проти. Натомість вважає, що позивач не має жодних поважних причин для поновлення строку для прийняття спадщини.

Суд, заслухавши вступне слово представників сторін та відповідача, допитавши свідків, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх кожний окремо та у сукупності й взаємозв`язку, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Чугуївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №6.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина.

Позивач у даній справі – ОСОБА_3 є сином померлої, що не заперечується жодним із сторін.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1261ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1269, частина перша статті 1270 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).

Зважаючи на наведене, особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовом про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Позивач є сином померлої ОСОБА_4 та спадкоємцем першої черги.

При зверненні ОСОБА_3 до нотаріальної контори з приводу прийняття спадщини, приватний нотаріус Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області Юрченко О.М.. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14.08.2025 року у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Згідно із ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 253, ч. 3, 5 ст. 254 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок; строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що позивач як спадкоємець за законом першої черги не був позбавлений права подати заяву про прийняття спадщини після смерті матері, шестимісячний строк на подачу позивачем заяви про прийняття спадщини після смерті матері почав свій перебіг 15 січня 2025 року та закінчився 15 липня 2025 року.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити із того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Дослідивши надані стороною позивача документи, суд вважає, що посилання про те, що позивач не знав про таку необхідність, а також не мав змоги через воєнні дії є неспроможними з огляду на наступне.

Так, згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України, на території Чугуївської міської територіальної громади завершення бойових дій настало 26.03.2022 року, тобто майже за три роки до смерті спадкодавця.

Зазначені стороною позивача обставини беззаперечно не свідчать про те, що позивач був позбавлений можливості своєчасно звернутися із заявою про прийняття спадщини, і що такі причини пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Крім того, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у своєму листі від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» звертає увагу на те, що судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як, юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Враховуючи викладені обставини та наведені вище норми права, зокрема те, що поважними є причини пропуску строку для прийняття спадщини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, суд приходить до висновку, що наявність обставин, зазначених позивачем, не були тією підставою, яку судом можна було б визнати такою, яка об`єктивно перешкоджала звернутись йому до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлої матері.

Під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими сторони обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Як закріплено у ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положеннями ст.89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що позивач, на виконання свого процесуального обов`язку не надав належних, і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі за його недоведеністю.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до статті 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи результат розгляду справи, судовий збір слід залишити за позивачем.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.3-5, 11-13,76-81, 83, 89, 264, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини – залишити без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Головуючий суддя: