Постанова від 03 травня 2026 р. у справі №240/20408/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/20408/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернова Ганна Валеріївна

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

04 травня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №063350037784 від 24.06.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та/або Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 03.07.1985 по 31.12.1997 в ЗАТ "Агробім" (код 03583918);

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 16.06.2025.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки його страховий стаж підтверджується записами трудової книжки. Вказує на те, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. При цьому, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. В зв`язку з чим вважає відмову відповідача у призначенні пенсії протиправною та такою, що порушує його гарантоване Конституцією та Законами України право на отримання пенсії.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №063350037784 від 24.06.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 16.06.2025 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

16.06.2025 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуло ГУ ПФУ в Івано-Франківській області та прийняло рішення №063350037784 від 24.06.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю страхового стажу.

Зокрема у спірному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить - 24 роки 9 місяців 19 днів та до загального страхового стажу, після надання пояснень свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , не зараховано період з 03.07.1985 по 31.12.1997, оскільки в матеріалах справи відсутні документи про стаж заявника за період роботи в ЗАТ "Агробім" (03583918) з 03.07.1985 по 24.12.2001.

При цьому, ГУПФУ в Івано-Франківській області прийнято інформацію з трудової книжки позивача по попереднім записам, які підтвердженні первинними документами, про навчання та проходження військової служби, а також період роботи позивача у ЗАТ "Агробім" з 01.01.1998 - 24.12.2001.

Позивач звертався у всі архіви м.Житомира з метою підтвердження інформації про роботу у спірний період, однак роботодавець жодних документів до архівів не здавав; намагався отримати інформацію безпосередньо від підприємства через адвокатський запит, однак відповіді також не отримав. Зазначає, що місцем реєстрації в ЄДРПОУ ЗАТ "Агробім" також відсутнє, тому у позивача вичерпані позасудові шляхи вирішення даного питання.

З метою захисту своїх прав, позивач звернувся з цим позовом до суду.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржило його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що страховий стаж позивача становить 24 роки 9 місяців 19 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано періоди роботи, згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 від 09.07.1985, оскільки на титульному аркуші наявна печатка «Для документів» організації, назва якої не відповідає назві підприємства, що заповнювала трудову книжку, чим порушено п. 2.11 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162. Згідно даних Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування наявні індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01.01.1998 по 24.12.2001.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003.

Статтею 1 Закону 1058-ІV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.

Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Статтею 56 Закону України № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону України № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Таким чином, системний аналіз норм Закону України №1058-IV та Закону України №1788-XII свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2004 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Як встановлено судом, спірним рішенням ГУПФУ в Івано-Франківській області позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю страхового стажу. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки від 09.07.1985 НОМЕР_1 з 03.07.1985 по 31.12.1997 в ЗАТ "Агробім" (код 03583918), оскільки її титульний аркуш завірений печаткою "Для довідок" організації, назва якої не відповідає назві підприємства, на якому вперше заповнювалася трудова книжка, що не відповідає пункту 2.12 Інструкції, та інформація про зміну назви організації відсутня в матеріалах електронної пенсійної справи.

Як убачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, підставою для прийняття оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії стало незарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 03.07.1985 по 31.12.1997 у ЗАТ "Агробім", що, у свою чергу, зумовлено виключно зауваженнями відповідача до оформлення титульного аркуша трудової книжки.

Водночас, наявність у трудовій книжці відповідних записів про трудову діяльність позивача у спірний період відповідачем не заперечується, а сумніви висловлені лише щодо належності оформлення такого документа.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 62 Закону України №1788-XII трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, а згідно зі статтею 24 Закону України №1058-IV, у частині періодів до впровадження системи персоніфікованого обліку, страховий стаж визначається саме на підставі документів, оформлених відповідно до законодавства, що діяло раніше.

При цьому, ані Закон України №1788-XII, ані Закон України №1058-IV не ставлять можливість зарахування періодів роботи у залежність від бездоганності оформлення трудової книжки чи відсутності у ній будь-яких формальних недоліків.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, правове регулювання порядку ведення трудових книжок (Інструкція №162, постанова №656, Інструкція №58) покладає обов`язок щодо їх належного оформлення, обліку та зберігання на роботодавця, а не на працівника.

Отже, саме роботодавець несе відповідальність за можливі порушення при веденні трудової книжки, тоді як працівник не може впливати на правильність внесення записів та не повинен нести негативні наслідки таких порушень.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що формальні недоліки у веденні трудової книжки, зокрема використання неналежної печатки чи відсутність відомостей про перейменування підприємства, не можуть нівелювати юридичне значення внесених до неї записів та не спростовують факту здійснення особою трудової діяльності.

Аналогічний підхід неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема у постановах від 09.08.2019 у справі №654/890/17, від 04.07.2023 у справі №580/4012/19, від 29 березня 2019 року у справі №548/2056/16-а та від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, у яких наголошено на неприпустимості перекладення на особу тягаря доведення достовірності даних трудової книжки та недопустимості обмеження права на пенсійне забезпечення з формальних підстав.

Додатково колегія суддів враховує, що відповідач, приймаючи спірне рішення, фактично визнав достовірність трудової книжки позивача, оскільки зарахував інші періоди, зазначені у ній (навчання, військову службу, а також частину періоду роботи у ЗАТ "Агробім" після 1998 року), що свідчить про вибірковий підхід до оцінки одного й того ж доказу.

Доводи апелянта про відсутність підтверджуючих документів щодо роботи позивача у спірний період не спростовують наведених висновків, оскільки законодавство прямо визначає трудову книжку основним документом, що підтверджує стаж роботи за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивач вжив усіх залежних від нього заходів для отримання додаткових доказів, однак їх відсутність зумовлена обставинами, які не залежать від його волі, зокрема неналежним зберіганням документів роботодавцем.

При цьому, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції та узгоджується з позицією Верховного Суду, витребування додаткових документів та перевірка відомостей є правом пенсійного органу, і неможливість реалізації такого права не може обмежувати право особи на пенсійне забезпечення.

Отже, посилання відповідача на порушення порядку оформлення трудової книжки, відсутність окремих відомостей чи документів не є достатніми підставами для неврахування спірного періоду роботи, оскільки такі обставини не спростовують сам факт здійснення позивачем трудової діяльності, підтверджений записами у трудовій книжці.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова ГУ ПФУ в Івано-Франківській області у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 03.07.1985 по 31.12.1997 є безпідставною та такою, що суперечить вимогам законодавства.

Як наслідок, рішення відповідача від 24.06.2025 №063350037784 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо належного способу захисту порушеного права позивача.

З огляду на те, що призначення пенсії, визначення страхового стажу та оцінка відповідних документів належать до компетенції органів Пенсійного фонду України, суд не вправі підміняти собою такий орган та приймати рішення замість нього.

Саме тому зобов`язання відповідача безпосередньо зарахувати спірний період до страхового стажу не відповідає принципу розподілу влад та виходить за межі повноважень суду.

У даному випадку ефективним способом захисту є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням правової оцінки суду, із забезпеченням повного, всебічного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи та доказів.

Крім того, колегія суддів враховує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а відтак відповідно до меж апеляційного перегляду не підлягає перевірці судом апеляційної інстанції та не потребує надання правової оцінки.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.