Постанова від 03 травня 2026 р. у справі №367/707/26 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 367/707/26

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/8574/2026

Головуючий у суді першої інстанції М. О. Ткаченко

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

04 травня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 19 січня 2026 року,

у с т а н о в и в :

У січні 2026 року до Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Ірпінської міської ради про стягнення аліментів та визначення місця проживання неповнолітніх дітей.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 19 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачці.

Роз`яснено позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 19 січня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до Ірпінського міського суду Київської області.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, передбачені ст. 188 ЦПК України. Однак, на думку апелянта, суд дійшов помилкового висновку про порушення правил об`єднання позовних вимог, не врахувавши положення ч. 1 ст. 188 ЦПК України.

Звертає увагу суду апеляційної інстанції та ту обставину, що позовні вимоги до відповідача про стягнення аліментів та визначення місця проживання дітей можуть бути об`єднані, оскільки вони пов`язані між собою правами та інтересами малолітніх дітей (принцип рівності прав дітей, закріплений у ст. 141 СК України).

Зауважує, що навіть у разі, якщо суд мав сумніви щодо доцільності спільного розгляду таких заявлених вимог, процесуальним законом (ч. 6 ст. 188 ЦПК України) передбачено інститут роз`єднання позовних вимог, а не повернення заяви, що у даному випадку є проявом надмірного формалізму та обмежує доступ до правосуддя.

Відповідач ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Ірпінської міської ради правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачкою вимоги виникають з різних правовідносин, спрямовані на досягнення різної мети, а цивільний процес передбачає різні порядки їх розгляду. Питання визначення місця проживання неповнолітніх дітей розглядається в порядку загального позовного провадження, а стягнення аліментів на утримання дітей розглядається за правилами спрощеного провадження. А тому оскільки позовні вимоги позивачки мають різний предмет, вони є самостійними позовними вимогами, не є похідними одне від одного, їх спільний розгляд може ускладнити вирішення справи по суті, що призведе до порушення вимог ЦПК України.

Тобто повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, передбачені ст. 188 ЦПК України.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, виходячи з такого.

Пунктами 4, 5 частини 3 статті 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Статтею 181 СК України визначено право звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на дитину тим з подружжя, з ким вона проживає, у разі відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину.

Питання про визначення місця проживання малолітньої дитини у разі наявності спору між батьками регулюється ст. 161 СК України.

Таким чином і питання стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей і питання визначення місця проживання дітей регулюються положеннями СК України, дані питання виникли з сімейних правовідносин і підлягають вони розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з пунктом другим частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадку, коли порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень ст. 188 цього Кодексу).

Але у даному випадку позовні вимоги мають розглядатись саме в порядку цивільного судочинства, правила об'єднання позовних вимог у даній справі позивачкою не порушені.

Відповідно до частин першої та другої статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення цивільного спору.

Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Об`єднаними можуть бути позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів). Однорідними є позовні вимоги, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

При цьому об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.

Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у ч. 1 ст. 188 ЦПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах чотири, п`ять вказаної статті.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 18 серпня 2023 року тю справі № 910/21280/21 сформульовано правовий висновок щодо застосування норм про об`єднання позовів, який є релевантним і для цивільного судочинства в контексті тлумачення аналогічних процесуальних норм. Верховний Суд зазначив, що порушення правил об`єднання вимог має місце, якщо вимоги не пов`язані підставами виникнення або доказами. Однак, якщо заявлені в одному позові вимоги є однорідними або пов`язані доказами, у суду відсутні підстави для повернення позовної заяви. Верховний Суд також наголосив, що аналіз пункту 2 частини 4 статті 185 ЦПК України (аналог ст. 174 ГПК) у системному зв`язку з частиною 6 статті 188 ЦПК України свідчить про те, що у разі сумнівів щодо доцільності спільного розгляду, суд має право роз`єднати позовні вимоги, а не повертати заяву. Повернення заяви є крайнім заходом, який застосовується, коли об`єднані вимоги підлягають розгляду в порядку різного судочинства або різними судами (виключна підсудність), чого в даній справі не встановлено.

На думку колегії суддів, суд дійшов помилкового висновку про порушення правил об`єднання позовних вимог, не врахувавши положення ч. 1 ст. 188 ЦПК України. Адже, позовні вимоги про стягнення аліментів та визначення місця проживання дітей можуть бути об`єднані, оскільки пов`язані між собою правами та інтересами малолітніх дітей (принцип рівності прав дітей, закріплений у ст. 141 СК України). Такий розгляд в одному провадженні не лише не ускладнює, а навпаки сприяє повному та об`єктивному з`ясуванню обставин, оскільки дозволяє суду бачити цілісну картину позовних вимог, що підтверджується єдиним комплексом доказів (рішенням про розірвання шлюбу, витягами з реєстру територіальних громад, довідками, тощо), які є спільними для обох правовідносин. Тому у даному випадку позовні вимоги є однорідними та пов`язаними доказовою базою.

Слід зауважити, що навіть у разі сумнівів суду щодо доцільності спільного розгляду, процесуальним законом (ч. 6 ст. 188 ЦПК України) передбачено інститут роз`єднання позовних вимог, а не повернення заяви, що у даному випадку є проявом надмірного формалізму та обмежує доступ до правосудця.

Отже, слід дійти висновку, що суд дійшов помилкового висновку про недоцільність спільного розгляду всіх заявлених позовних вимог та не вирішив питання про застосування положень ч. 6 ст. 188 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Так, у справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що ст.6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви постановлена з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до положень ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню на підставі ст.379 ЦПК України, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 19 січня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна