Постанова від 03 травня 2026 р. у справі №755/19709/25 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 755/19709/25

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/5006/2026

Головуючий у суді першої інстанції В. І. Галаган

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

04 травня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 листопада 2025 року, ухвалене у складі судді В. І. Галаган, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 у жовтні 2025 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , просить стягнути з відповідача на свою користь додаткові витрати на утримання дитини у розмірі 69 932,64 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що від зареєстрованого шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07.11.2023 року, ухваленим у справі № 755/14913/23 шлюб між сторонами розірвано. Постановою державного виконавця Дніпровського ВДВС у м. Києві від 29.01.2025 року ВП № 77011328 відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового наказу Дніпровського районного суду м. Києва № 755/789/25 від 24.01.2025 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, з 14.01.2025 року і до досягнення дитиною повноліття. Разом з тим, відповідач не достатньо утримує дитину, тому позивач вимушена нести самостійно додаткові витрати на дитину. Позивач за власні кошти купує дитини одяг, продукти харчування, організує відпочинок, сплачує додаткові спортивні заняття, здійснює лікування. Вказані витрати понесено позивачкою одноособово, відповідач у добровільному порядку не надає кошти на додаткові витрати на дитину, тому позивач вимушена звернутись з даним позовом до суду.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 13.11.2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що висновок суду першої інстанції, що до матеріалів справи не додано жодних доказів про наявність рекомендацій лікарів щодо необхідності зайняття дитини у обраному нею закладі не відповідають дійсності.

Так, до матеріалів справи був долучений медичний документ, а саме консультаційний висновок спеціаліста від 15.05.2024, в якому зазначено діагноз: Рекурентний обструктивний бронхіт J44 та бронхіальна астма J45. Рекомендації: заняття в плавальному басейні. Прийняття рішення щодо заняття плаванням ОСОБА_3 не є примхою матері ОСОБА_1 , а є необхідним заходом для покращення функції дихальної системи дитини. Так, плавання було рекомендоване лікарем як найбільш ефективний вид фізичної активності для зміцнення легенів та бронхів, що є профілактикою загострень хронічних захворювань дихальних шляхів. Систематичні заняття сприяють загальному оздоровленню організму, що є критично важливим для дитини з ослабленим здоров`ям.

Зауважує, що заняття плаванням саме в спортивному клубі ENERGYM обумовлено близьким розташуванням з домом, де проживає дитина. До того ж, в жодному нормативно правовому акті не вказано про необхідність зазначення у консультаційному висновку лікаря конкретного закладу, де має займатися дитина. Мати ОСОБА_1 обирала спортивний заклад ENERGYM виходячи із зручного місцерозташування закладу, оскільки батько дитини ( відповідач) не виявляє бажання займатися фізичним розвитком дитини.

Звертає увагу суду апеляційної інстанції на ту обставину, що батько дитини відповідач ОСОБА_2 ніколи не заперечував щодо того, щоб дитина ходила до приватного дитячого садочку. Відповідачу про цей дошкільний заклад ПО ЗДО ОСОБА_4 відомо, й одного разу він забирав дитину з нього. Тому твердження суду про те, що навчальний дошкільний заклад було обрано ОСОБА_1 на власний розсуд, без погодження із відповідачем є хибним й таким що не відповідає дійсності.

Так, син позивачки, за рекомендацією лікаря, має спеціальний режим харчування в обраному апелянтом садочку, чого не можуть забезпечити садочки комунальної власності. Звертає увагу суду, що спеціальний режим харчування є дуже важливим для ОСОБА_3 через його схильність до алергічних реакцій. На думку апелянта, комунальні садочки не можуть забезпечити підтримання належного рівня чистоти та гіпоалергенного середовища, що є критично важливим для здоров`я ОСОБА_3 . Також, для розвитку індивідуальних здібностей дитини приватний заклад забезпечує наявність додаткових спортивних та художніх гуртків (футбол, гімнастика, дзюдо, мистецтво, логопед, акторська майстерність, кулінарні майстер класи), а також вивчення англійської мови, що суттєво перевищує можливості комунальних закладів та є інвестицією в майбутній розвиток. Також, графік роботи приватного садочка з 8:00 до 20:00 відповідає потребам матері та її чоловіка, які забезпечують догляд та виховання дитини, та є додатковою необхідною умовою для належного забезпечення догляду за дитиною у зв`язку з об`єктивними обставинами, які виходять за межі стандартного робочого дня комунальних садочків.

Щодо зазначення судом першої інстанції про здійснення ОСОБА_5 платіжних операцій, зокрема, за навчання ОСОБА_3 та ПО ЗДО ОСОБА_4 , наголошує, що так як вона - ОСОБА_1 перебуває у відпустці по догляду за дитиною (свідоцтво про народження наявне в матеріалах справи), вся сім`я знаходиться на утриманні її чоловіка - ОСОБА_5 , який і здійснює оплату витрат на ОСОБА_3 .

Щодо твердження суду першої інстанції про те, що понесені апелянтом витрати на придбання велосипеду неможливо розцінювати як додаткові, зазначає, що велосипед Miqilong ST є першим велосипедом дитини. Оскільки дитина активно займається спортом, відвідує футбол, дзюдо, плавання, гімнастику, велосипед є необхідним спортивним інвентарем для підтримки фізичної форми, витривалості, координації та розвитку м`язового апарату, що є невід`ємною частиною її фізичного розвитку. Вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що придбання велосипеду покривається аліментами, які призначені для щоденних потреб (харчування, одяг, стандартне навчання).

Відповідачем ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_6 подано до суду відзив на апеляційну скаргу позивача.

Зазначає, що відповідач своєчасно, у відповідності до наказу Дніпровського районного суду м. Києва від 17.01.2025 у справі № 755/789/25 та норм чинного законодавства сплачує аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , про що надав до першої інстанції відзив з відповідними доказами (квитанції про оплату аліментів).

Як зазначав відповідач у відзиві до Дніпровського районного суду м.Києва, починаючи з травня 2025 р. він тимчасово не отримує доходу від здійснення підприємницької діяльності, оскільки у зв`язку з військовим станом в Україні, має тимчасові труднощі з пошуком клієнтів.

Вищевказане підтверджується банківськими виписками по рахунку фізичної особи- підприємця з яких вбачається, що у відповідача з травня 2025 року, відсутній дохід. Водночас, відповідач своєчасно продовжує сплачувати аліменти на утримання сина ОСОБА_3 за рахунок своїх заощаджень.

Зауважує, що звертаючись до суду, позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, щодо необхідності понесення нею додаткових витрат на утримання дитини, а суд першої інстанції правильно оцінив консультаційний висновок спеціаліста від 15.05.2024, як неналежний та недопустимий доказ на підтвердження понесених додаткових витрат на дитину, на зайняття дитиною спортом у спортивному клубі ENERGYM.

Щодо наміру позивачки стягнути з відповідача 43750 грн витрат, які понесені ОСОБА_5 на послуги дошкільної освіти та за навчання ОСОБА_3 , сторона відповідача вважає, що суд першої інстанції правильно застосував існуючу судову практику, адже позивачкою не доведено необхідність обрання нею саме приватного дошкільного учбового закладу, з батьком дитини вона своє рішення не узгоджувала.

Твердження позивачки про неможливість комунальними садочками забезпечити підтримання належного рівня чистоти та гіпоалергенного середовища, не доведено жодним належними та допустимим доказами. Зазначені позивачкою «додаткові спортивні та художні гуртки (футбол, гімнастика, дзюдо, мистецтво, логопед, акторська майстерність, кулінарні майстер класи), а також вивчення англійської мови», для розвитку індивідуальних здібностей дитини, не узгоджувались з відповідачем та, на його думку, є надмірним навантаженням для дитини 2020 року народження.

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що усі вищезазначені витрати позивачка здійснювала одноособово, без погодження з відповідачем.

У відповідності до вимог п. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд перевірив доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах його апеляційного оскарження, та дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відмовляючи у задоволенні позову, судом зазначено що пред`являючи вимоги про стягнення додаткових витрат на оплату занять у спортивному клубі, позивачем не доведено та матеріали справи не містять жодних доказів про наявність рекомендацій лікарів щодо необхідності зайняття дитини у цьому закладі у тому числі не доведено, що такі заняття, пов`язані із розвитком певних здібностей дитини.

Крім того, позивач не навела мотивів вибору освітнього дошкільного закладу, що, зокрема, залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що між нею та відповідачем були узгоджені питання щодо вибору освітнього дошкільного закладу та навчання дитини. Навчальний дошкільний заклад було обрано позивачем на власний розсуд, без погодження із відповідачем.

За таких обставин, понесені позивачкою витрати на оплату занять, дошкільного закладу, придбання велосипеду, лікування дитини неможливо розцінювати як додаткові, тобто як такі, що викликані особливими обставинами у розумінні ст. 185 СК України. Докази понесення інших витрат, що є додатковими, тобто викликані особливими обставинами у розумінні ст. 185 СК України, позивачем до матеріалів справи не долучено та позивачем не надано доказів того, що заявлені витрати не покриваються стягнутими судовим рішенням з відповідача аліментами.

Колегія суддів в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_2 мають спільну неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними свідоцтва про народження, виданого Дніпровським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану ЦМУ МЮ (м. Київ) від 07.02.2020 року, актовий запис № 356. (а.с. 9)

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07.11.2023 року, ухваленим у справі № 755/14913/23 розірвано шлюб сторін по справі.

Постановою державного виконавця Дніпровського ВДВС у м. Києві від 29.01.2025 року ВП № 77011328 відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового наказу Дніпровського районного суду м. Києва № 755/789/25 від 24.01.2025 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку з 14.01.2025 року і до досягнення дитиною повноліття. (а.с. 7 зв.-8 зв.)

Згідно Додатку № 3 до Публічного договору (Договору публічної оферти) про надання послуг від 18.06.2024 року, укладеного між ТОВ «Джей-Спорт» та ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_8 , останній укладено для відвідування Клубу та отримання фізкультурно-спортнивних послуг, вартість послуг становить 12 900,00 грн. (а.с. 29)

ТОВ «Альфа-Забава» складено Лист № 170У від 19.06.2025 року щодо витрат в період з 17.01.2025 року по 17.06.2025 року по картці постійного клієнта ОСОБА_1 мережі магазинів «Будинок іграшок». (а.с. 28)

Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи квитанції про здійснення ОСОБА_5 платіжних операцій, зокрема, за навчання ОСОБА_3 та ПО ЗДО ОСОБА_4 . (а.с. 11-27)

Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей.

Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними у кожному конкретному випадку.

За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню у рахунок відшкодування додаткових витрат, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Наявність додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 у справі № 6-1489цс17 зроблено висновок, що «СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону, брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого. Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення».

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На думку колегії суддів, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не навела особливих обставин, які б свідчили про необхідність понесення додаткових витрат, які викликані розвитком здібностей дитини, хворобою дитини тощо.

Так, суд першої інстанції правильно оцінив консультаційний висновок спеціаліста від 15.05.2024, як неналежний та недопустимий доказ на підтвердження понесених додаткових витрат на дитину, на зайняття дитиною спортом у спортивному клубі ENERGYM.

Зазначена позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.04.2023 у справі № 760/10847/20, де зазначено: регулярне відвідування дітьми басейну, придбання спортивного комплексу для вправ, поїздки з дітьми до моря на відпочинок тощо, не є тими додатковими витратами, які викликані особливими обставинами у розумінні статті 185 СК України, а є витратами на утримання дітей, тобто аліментами, які вже стягнуті з відповідача.

Щодо твердження апелянта про необхідність стягнення з відповідача 43750 грн витрат, які понесені ОСОБА_5 на послуги дошкільної освіти та за навчання ОСОБА_3 в дошкільному закладі ПО ЗДО ОСОБА_4 , позивачкою не доведено необхідність обрання нею саме приватного дошкільного учбового закладу, адже у справі відсутні докази того, що апелянт узгоджувала своє рішення з батьком дитини, а він таку обставину заперечує.

Також ОСОБА_1 зазначаючи про неможливість комунальними садочками забезпечити підтримання належного рівня чистоти та гіпоалергенного середовища для своїх вихованців, не подала до суду належних доказів на підтвердження зазначеного.

Окрім того, зазначені позивачкою «додаткові спортивні та художні гуртки (футбол, гімнастика, дзюдо, мистецтво, логопед, акторська майстерність, кулінарні майстер класи), а також вивчення англійської мови», для розвитку індивідуальних здібностей дитини, також не узгоджувались з відповідачем, докази, що були б свідченням протилежного в матеріалах справи відсутні, відповідач такі узгодження заперечує.

Щодо твердження апелянта про необхідність забезпечення дитини спортивним інвентарем для підтримки спортивних форм, у зв`язку з чим нею було придбано дитячий велосипед Miqilong ST за ціною 4388,90 грн, на думку колегії суддів, ОСОБА_1 не довела необхідність понесення таких витрат для розвитку дитини.

Так, витрати на придбання велосипеда та занять у спортзалі не можна вважати додатковими витратами, оскільки такі витрати не викликані особливими обставинами, не відносяться до загального розвитку дитини, і є не обов`язковими, а добровільним волевиявленням одного із батьків, у даному випадку матері. Таким чином, апелянт не надала доказів, що понесені нею витрати пов`язані з розвитком певних здібностей дитини чи схильність її до занять певним видом спорту, а суд першої інстанції правильно оцінив подані до справи документи.

Щодо твердження апелянта, що нею надано докази, які на її думку підтверджують факт понесення нею витрат пов`язаних з медичними послугами та лікуванням дитини:

- консультацію лікаря алерголога та медичні дослідження;

- витрати на лікування дитини, в тому числі гострих алергічних реакцій, інших гострих та хронічних станів.

На думку колегії суддів, судом вірно встановлено, що надані позивачкою докази, а саме рахунок на оплату № Алі-250816-0028 від 16.08. 2025 та аптечні чеки на 3 аркушах, не є належними та допустими доказами понесення витрат на оздоровлення дитини, не містять інформації про наявність захворювань, а понесені позивачкою витрати не пов`язані з особливостями розвитку дитини та не є додатковими витратами в розумінні ст. 185 СК України.

Окрім того, слід звернути увагу і на ту обставину, що усі зазначені позивачем у позові витрати, вона здійснювала за власним волевиявленням, без погодження таких витрат з батьком дитини.

Таким чином, суд першої інстанції правильно оцінив додані до позовної заяви документи, і з дотриманням норм процесуального права, з правильним застосуванням норм матеріального права ухвалив рішення про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки витрати, які понесла позивачка, не є додатковими витратами на утримання дитини, половину яких має нести батько дитини.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин з дотриманням норм матеріального та процесуального, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення додаткових витрат на утримання дитини у зв`язку з їх недоведеністю.

При цьому колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги суд відносить на рахунок держави, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 листопада 2025 року залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна