Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №757/10699/23-ц — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року місто Київ.

Справа № 757/10699/23-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/7839/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Головуючого судді: Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києвавід 26 лютого 2025 року (у складі судді Левицької Т.В.)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про стягнення моральної шкоди та процесуальних судових витрат

ВСТАНОВИВ

У листопаді 2024 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.

Не погоджуючись з такою ухвалою, позивач засобами поштового зв`язку 30 січня 2026 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позовну заяву суд першої інстанції повернув помилково, посилаючись на не усунення ОСОБА_1 недоліків. Разом з тим ним подано заяву від 2.01.2025 року про виправлення недоліків. Таким чином суд першої інстанції позбавив позивача права на доступ до правосуддя та на справедливий судовий розгляд.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що у березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вищої ради правосуддяпро відшкодування шкоди.

Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 24 березня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 передано на розгляд за підсудністю до Шевченківського районного суду м.Києва.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 3 грудня 2024 року позову заяву залишено без руху, а ОСОБА_1 надано строк для усунення недоліків позовної заяви. Суд вказав, що в позові не зазначено:

обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; заява не містить виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; не містить зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; не зазначено перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; не містить зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); відсутнє зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; не містить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; не зазначено підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; позивачем додано до суду неякісні, нечитабельні копії позовної заяви та копії всіх документів. Крім того, позовна заява є нечитабельною, із змісту неможливо встановити обставини, які вона містить. Позовна заява та додатки виготовлені за допомогою пристрою друку неякісно, частина тексту не відображена на сторінках.

Копію ухвали Шевченківського районного суду м. Києва про залишення позову без руху, позивач ОСОБА_1 отримав 28 січня 2025 року, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.23).

31 січня 2025року ОСОБА_1 направлено заяву про усунення недоліків позову, яка отримана судом 05 лютого 2025 року, в якій окрім іншого ОСОБА_1 просив поновити йому строк на подачу заяви про усунення недоліків.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 26 лютого 2025року позовну заяву ОСОБА_1 до ВРП про відшкодування шкоди, визнано неподаною та повернуто заявникові.

Визнаючи позовну заяву неподаною та повертаючи її позивачеві, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не усунуті недоліки позовної заяви.

Проте, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з положеннями ст.ст. 185-187 ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.

Статтею 175 ЦПК України встановлено ряд вимог, яким повинна відповідати позовна заява.

Відповідно до частин першої-третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Дослідивши зміст позовної заяви ОСОБА_1 , суд встановив, що вона надрукована і текст її повністю можливо прочитати.

З матеріалів справи також відомо, що 31 січня 2025 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку, на виконання вимог ухвали Шевченківського районного суду м.Києва від 3 грудня 2024 року, надіслав до суду заяву про усунення недоліків, в якій зазначив розрахунок розміру заявлених ним вимог, також просив поновити йому строк для усунення недоліків. Заява про усунення недоліків була отримана судом 05 лютого 2025 року.

Разом з тим, суд в ухвалі про повернення позову, жодним чином не вказав про факт отримання судом такої заяви та не обґрунтував, чому подана позивачем заява на усунення недоліків не свідчить про те, що позивачем були виконані вимоги суду. Не зазначено також в ухвалі про вирішення клопотання позивача про поновлення йому строку на усунення недоліків, чи відмову в задоволенні такого клопотання.

Ухвала про залишення позовної заяви без руху не містила конкретного способу її виконання.

За таких обставин, колегія суддів робить висновок, що повернення позовної заяви є передчасним, не відповідає загальним засадам цивільного судочинства, не відповідає принципу розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі й порушує сутність права заявника на доступ до суду, що з огляду на положення статті 6 Конвенції є недопустимим.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом в постанові від 20 квітня 2022 року у справі № 127/27294/20 (провадження № 61-16328св21)

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У справі «Беллет проти Франції» (рішення від 04 грудня 1995 року) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Голднер проти Сполученого Королівства», серія A № 18, пункт 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення ЄСПЛ від 29 липня 1998 року у справі «Герен проти Франції», § 37; від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України», заява № 23436/03, § 22).

ЄСПЛ зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно п.п. 4. ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Встановивши, що судом допущені порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали,яка перешкоджає подальшому провадженню, колегія суддів робить висновок, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 379, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києвавід 26 лютого 2025 року - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова