Постанова від 26 квітня 2026 р. у справі №761/20917/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 761/20917/23

номер провадження 22-ц/824/6424/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,

учасники справи: представник позивача Ігнатенко О.О.,

представник відповідача Павлов І.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 липня 2025 року /суддя Юзькова О.Л./

у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджи Системс» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерджи Системс» звернулося до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 липня 2025 року позов задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні ТОВ «Енерджи Системс» права користування та розпорядження своїм майном шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача судовий збір у розмірі 2684 грн. /а.с. 94-106/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість та незаконність висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, які мають істотне значення для її правильного вирішення, а саме: факт перебування ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , тривале фактичне проживання його у спірній квартирі як члена сім`ї колишньої власниці, а також відсутність у нього будь-якої іншої житлової площі. Апелянт наголошує, що його виселення без надання іншого постійного житлового приміщення прямо суперечить вимогам частини другої статті 109 ЖК УРСР, оскільки кредитний договір № 07Ф-178 від 17 вересня 2007 року був укладений для споживчих цілей, а не для придбання спірної квартири, у зв`язку з чим, виняток щодо виселення без надання іншого житла у цьому випадку не застосовується. На обґрунтування своєї позиції апелянт посилається на постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року та постанову Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №761/22020/17, в яких було відмовлено у виселенні ОСОБА_3 та її неповнолітньої доньки ОСОБА_4 з цієї ж квартири без надання іншого житлового приміщення, та вважає, що аналогічна правова позиція повинна бути застосована і щодо нього як чоловіка ОСОБА_3 . Крім того, апелянт вказує на дію воєнного стану в Україні та необхідність застосування положень пункту 5-2 розділу VI Закону України «Про іпотеку» (в редакції Закону № 2120-IX), відповідно до якого у період дії воєнного стану зупиняється виселення мешканців з житлових приміщень, переданих в іпотеку.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Енерджи Системс» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Вказує, що ОСОБА_1 вселився до квартири після укладення договору іпотеки без згоди іпотекодержателя, не має жодного правового титулу на проживання, не був зареєстрований у квартирі та не проживав там на момент укладення іпотеки. Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №361/4481/19, згідно з якою такі особи підлягають виселенню без надання іншого житла. Відзначає, що справа №761/22020/17 не має преюдиційного значення, оскільки ОСОБА_1 не був її учасником. Пункт 5-2 Розділу VI Закону «Про іпотеку» не застосовується, бо звернення стягнення відбулося в позасудовому порядку.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що 17 вересня 2007 року між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 07Ф-178 для споживчих цілей, відповідно до умов якого банк відкриває позичальнику відкличну кредитну лінію з кредитної заборгованості у розмірі 1 250 000 доларів США, на строк з 17 вересня 2007 року по 17 вересня 2008 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,00% річних.

Для забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за вищевказаним Кредитним договором 18 вересня 2007 року між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір другої черги, відповідно до умов якого іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов`язання, що випливає з кредитного договору № 07Ф-178, ОСОБА_3 передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки - 4-х кімнатну квартиру, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 153 кв.м.

05 лютого 2014 року за договором факторингу ПАТ «Брокбізнесбанк» як первісний кредитор відступив на користь ПАТ «Банк національний кредит» права вимоги до позичальника ОСОБА_3 за кредитним договором № 07Ф-178 від 17 вересня 2007 року. Крім того, було укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечними договорами, у тому числі за іпотечним договором, що був укладений на забезпечення вищевказаного кредитного договору із ОСОБА_3

07 лютого 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» був укладений договір факторингу, відповідно до умов якого ПАТ «Банк національний кредит» відступив на користь ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» права вимоги за кредитами, зокрема, за зобов`язанням, яке виникло на підставі договору про надання ОСОБА_3 кредиту за кредитним договором №07Ф-178 від 17 вересня 2007 року.

ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» на підставі іпотечного застереження договору іпотеки зареєструвала на себе право власності на квартиру.

05 вересня 2016 року на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна серія та номер: б/н, виданого 29 серпня 2016 року, видавник ТОВ «ФК «Капітал Гарант Інвест» та ТОВ «Кантрі Девелопмент» право власності на спірну квартиру перейшло та було зареєстроване за ТОВ «Кантрі Девелопмент».

Зазначене підтверджується копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №322994672 від 15.02.2023р.

З метою усунення порушення прав та інтересів, Товариством направлено вимогу від 29.09.2016р. вих.02/16 колишній власниці квартири про виселення протягом одного місяця з дня отримання вимоги, однак ця вимога не виконана.

Зазначене встановлено Київським апеляційним судом про що зазначено в постанові від 19 червня 2019 року в справі № 761/22020/17 (Дата набрання законної сили: 19.06.2019р., цей факт ОСОБА_3 та/або відповідачем ОСОБА_1 не спростовувався та не оскаржувався, відомості про зворотнє відсутні.

Так, 12.10.2010р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, зареєстрований Центральним відділом з реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї було зареєстровано шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 12 жовтня 2010 , актовий запис №3158.

Як вбачається з відзиву на позов, стороною відповідача не заперечується та обставина, що ОСОБА_1 проживає в спірній квартирі АДРЕСА_1 .

Із матеріалів справи вбачається що у 2016 році у квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані та проживали 3 особи, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Зазначене підтверджується довідкою Ф3 Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хмельницький» від 02.18.2016р. вих.№3 (копія довідки наявна в матеріалах справи).

Як свідчать матеріали справи, відповідач ОСОБА_1 вселився до квартири, яка була предметом іпотеки, після укладення договору іпотеки без дозволу іпотекодержателя.

Будь-яких доказів або відомостей про отримання письмового дозволу третьою особою ОСОБА_3 від іпотекодержателів або власників житлового приміщення на передачу ОСОБА_1 квартири у користування, суду не надані.

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України щодо права власника та усунення перешкод у користуванні майном; ст. 9, 40 Закону України «Про іпотеку» щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення; ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР щодо виселення при зверненні стягнення на іпотечне майно.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що ОСОБА_1 не набув права користування спірною квартирою, оскільки вселився до неї після укладення договору іпотеки без згоди іпотекодержателя та нового власника, не має жодного правового титулу на проживання у квартирі, яка належить позивачу на праві власності, а тому підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення.

Колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Апелянт безпідставно посилається на преюдиційне значення постанови Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року та постанови Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 761/22020/17, оскільки ОСОБА_1 не був учасником тієї справи, а встановлені в ній обставини стосуються інших осіб і не поширюються на нього.

Посилання на споживчий характер кредитного договору також не має юридичного значення для вирішення спору, оскільки він не є позичальником за споживчим кредитом, вирішальним є факт вселення відповідача після виникнення іпотеки без згоди іпотекодержателя, що прямо заборонено частиною третьою статті 9 Закону України «Про іпотеку».

Доводи щодо застосування пункту 5-2 розділу VI Закону України «Про іпотеку» яким встановлюється мораторій на виселення у період воєнного стану, колегія також відхиляє, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки у цій справі відбулося в позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності, а не на підставі судового рішення про звернення стягнення. Зазначена норма закону застосовується виключно до випадків, коли виселення відбувається на виконання судового рішення про звернення стягнення, чого у даній справі не було. Крім того, він не є позичальником за договором.

Апелянт безпідставно посилається на частину другу статті 109 Житлового кодексу УРСР, вважаючи, що як член сім`ї колишньої власниці квартири (чоловік ОСОБА_3 ) він не може бути виселений без надання іншого житлового приміщення.

Такий довід не ґрунтується на законі. Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України «Про іпотеку» особа, яка вселилася у житлове приміщення, що є предметом іпотеки, після укладення іпотечного договору без згоди іпотекодержателя, не набуває права на користування цим приміщенням і підлягає виселенню без надання іншого житла.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19, в якій Велика Палата Верховного Суду, розглянувши спір щодо виселення членів сім`ї іпотекодавця, які вселилися після укладення договору іпотеки, дійшла висновку, що положення частини другої статті 109 ЖК УРСР у такому випадку не застосовуються.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що пріоритет у цьому випадку має спеціальне законодавство про іпотеку, яке спрямоване на забезпечення стабільності цивільного обороту, захисту прав добросовісного набувача (нового власника) іпотечного майна та відновлення порушених прав іпотекодержателя. Застосування загальних норм Житлового кодексу УРСР щодо надання іншого житла у разі звернення стягнення на предмет іпотеки унеможливило б ефективну реалізацію права власності на іпотечне майно та суперечило б меті інституту іпотеки.

Суд також враховує, що ОСОБА_1 вселився у спірну квартиру після укладення іпотечного договору (18 вересня 2007 року), без отримання згоди іпотекодержателя, що прямо підтверджується матеріалами справи та не заперечується апелянтом. Тому він не набув жодного правового титулу на проживання у квартирі, яка з 2016 року належить новому власнику на підставі відступлення прав за іпотекою.

Докази, долучені до апеляційної скарги на а.с. 123-159 повертаються апелянту, скільки не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апелянтом причин, що об`єктивно не залежали від нього, для подання нових доказів до суду апеляційної інстанції, не вказано, у зв`язку з чим відсутні підстави для прийняття нових доказів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, дав належну правову оцінку всім доказам у їх сукупності, правильно застосував норми матеріального і процесуального права та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 липня 2025 року - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 липня 2025 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 04.05.2026 р.

Головуючий: Судді: