Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №759/4830/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/4830/25 Головуючий у І інстанції Журибеда О.М.

Провадження №22-ц/824/5160/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,

за участі секретаря Кононової Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Зозулянського Дмитра Олександровичана рішення Святошинського районного суду м. Києвавід 30 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат,

ПОСТАНОВИВ:

У березні 2025 року ОСОБА_2 , через свого представника Хомюк П.М. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на його користь борг з нарахованими процентами згідно ст. 1048 ЦК України, 3% річних та інфляційних витрат за прострочений період в розмірі: 2 658 399,76 грн; 49 559, 24 доларів США, що еквівалентно 2 061168,79 грн 79 коп.

В обґрунтування позову зазначав, що 14.02.2022 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 в позику грошові кошти в сумі 1 565000,00 грн та 31500,00 доларів США.

На підтвердження укладення договору позики та передачі грошових коштів позичальником було оформлено письмову розписку, за умовами якої відповідач зобов`язався повернути борг протягом трьох місяців з моменту пред'явлення вимоги про повернення.

Вимогу про повернення коштів позивач направив відповідачу 25.11.2023 року, відповідно строк повернення позики настав 25.02.2024 року, проте відповідач проігнорував вказану вимогу, грошові кошти не повернув.

У зв`язку із вищевикладеним позивач просив стягнути:

- основну суму боргу у розмірі 1 565000,00 грн та 31 500,00 доларів США;

- відсотки за користування коштами відповідно до ст. 1048 ЦК України у розмірі 853 861,02 грн та 17 186,34 дол. США за період з 14.02.2022 року по 28.01.2025 року;

- 3% річних у розмірі 43 368, 03 грн та 872, 90 доларів США за період з 26.02.2024 року по 31.12.2024 року та 196170,71 грн інфляційних втрат за період з 01.03.2024 року по 28.01.2025 року.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 борг у розмірі 1 051 854 грн 43 коп., 65 5360 грн 20 коп. процентів, 30 420 грн 86 коп. 3% річних, 131 887 грн 44 коп. інфліяційних втрат, а всього 1 869 522 грн 93 коп.

Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 борг у розмірі 31 500 доларів США та 3% річних у розмірі 872 долари 90 центів США, а всього 32372 долари 90 центів США.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах відповідача ОСОБА_1 звернувся його представник - адвокат Зозулянський Д.О., який, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В доводах апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що із тексту рішення вбачається прояв неповаги суду першої інстанції до відповідача та представника відповідача, адже рішення побудовано не на встановлених фактах, в деяких доводах вбачається, також як і у позивача, алегорична позиція суду, що суперечить окрім матеріальних та процесуальних норм права діючого законодавства, нормам Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою кожен має право на незалежний і справедливий суд, Міжнародному пакту про громадянські та політичні права, Бангалорським принципам поведінки суддів, схвалених резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, Європейській хартії про закон щодо статусу суддів та Кодексу суддівської етики.

Вказує, що у наявній в матеріалах справи розписці не має підтвердження отримання ОСОБА_1 грошових коштів, не вказано зобов`язання повернення цих коштів.

Всупереч зазначеному суд першої інстанції обґрунтував своє рішення так (Витяг із оскаржуваного рішення): «За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей».

Скаржник звертає увагу суду на те, що договори позики, які за твердженнями Позивача, підтверджуються розписками, копії яких додані до позовної заяви, носять фіктивний характер оформлених угод, дійсною метою яких є отримання неправомірної вигоди, шляхом проведення шахрайських дій.

Зміст наданих розписок є суперечливим та не підтверджує укладення між сторонами договорів позики, оскільки не підтверджує факт отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача.

Крім того, позивач - ОСОБА_2 не є фінансовою установою, а тому, враховуючи чинне законодавство, не має права надавати фінансові послуги та отримувати відсотки за розпискою

Скаржник вказує, що ОСОБА_1 відповідно до квитанцій та розписок надавав кошти ОСОБА_2 , зокрема: 14.02.2022 - 5025,13 грн; 07.07.2022 - 266,33 грн; 15.07.2022 - 358,75 грн; 20.07.2022 - 115,58 грн; 29.07.2022 - 126,63 грн; 05.08.2022 - 386,93 грн; 15.08.2022 - 291,46 грн; 15.08.2022 - 331,66 грн; 15.09.2022 - 447,24 грн; 12.01.2023 - 6259,49 грн; 11.02.2024 - 42754,00 грн; 18.06.2024 - 2010,05 грн; 24.06.2024 - 2010,05 грн; 28.06.2024 - 2010,05 грн; 02.07.2024 - 2914,57 грн; 18.07.2024 - 5025,13 грн; 18.09.2024 - 8600,00 грн; 08.10.2024 - 11324,00 грн; 27.11.2024 - 8643,22 грн; 24.12.2024 - 20500,00 грн.

Таким чином, ОСОБА_1 було сплачено ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 119400,27 грн, які не були враховані судом.

Судом першої інстанції не були дослідженні зазначені докази щодо позичкових відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (щодо реально повернутих позичкових коштів, які були отримані з 2019 року за договором позики) та були ініціоновані ОСОБА_5 за розпискою, датованою 14.02.2022.

Скаржник вказує на виписку АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» від 17.11.2025 року, з якої вбачається, що погашення заборгованості за позикою має місце від 16.02.2021 року. Також, з цієї виписки по рахункам вбачається, що 14.02.2022 ОСОБА_1 здійснював переказ заборгованості по позиці у розмірі 5025,13 грн на користь ОСОБА_6 , що на думку апелянта є беззаперечним доказом неотримання ОСОБА_7 14.02.2022 позики за сумнівною розпискою, датованою 14.02.2022 року.

При цьому, з вказаної виписки вбачається, що ОСОБА_1 сплачував кошти ОСОБА_8 з 2021 року, а саме: 16.01.2021 - 10301,51 грн; 22.01.2021 - 3517, 59 грн; 15.03.2021 - 3500,00 грн.; 15.03.2021 - 10301,51 грн; 16.04.2021 - 3517,59 грн; 14.05.2021 - 10301,51 грн; 24.05.2021 - 3467,34 грн16.06.2021 - 13693,47 грн; 15.07.2021 - 10301,51 грн.; 17.08.2021 - 10301,51 грн.; 17.09.2021 - 10610,56 грн; 19.10.2021 - 10250,00 грн; 22.10.2021 - 9880,00 грн; 19.11.2021 - 10250,00 грн; 20.12.2021 - 13125,00 грн.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не з`ясував, з якого часу почалися взаємовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та з якого часу вони припинились. Хоча сторона відповідача неодноразово наголошувала, що вказані взаємовідносини почалися з 2019 року.

Також, ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду першої інстанції з клопотаннями про призначення почеркознавчої експертизи, проте суд першої інстанції відмовляв в цих клопотаннях. Так, ОСОБА_1 вказав, що не пам`ятає, чи підписував розписку від 14.02.2022 року, на підставі якої позивач просить стягнути кошти з відповідача, та стверджував, що в той день не отримував кошти від ОСОБА_6

Апелянт також посилається на безпідставність задоволення судом вимог позивача про стягнення з відповідача процентів та інфляційних витрат на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.

Посилаючись на положення пунтку 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, зазначає, що у період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надійшло.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та представник позивача - адвокат Хомюк П.М. проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Зозулянський Д.О. в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства.

Представник відповідача - адвокат Зозулянський Д.О. 22.04.2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» подав клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на неможливість явки до апеляційного суду у зв`язку із участю адвоката в іншому процесі в Біляєвському районному суді Одеської області в справі №496/551/24.

З`ясувавши думку позивача ОСОБА_2 та його представника - адвоката Хомюк П.М. з приводу вказаного клопотання, ознайомившись із доданими до клопотання доказами, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.

Розгляд даної справи було призначено на 22 квітня 2026 року о 17 год. 00 хв. ухвалою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2026 року.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Зозулинський Д.О. був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи 19.02.2026 року, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду. (а.с. 208)

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

Як неодноразово зазначалось Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи та/або їх представників, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з`явилась (див. зокрема, постанови Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16, від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18, від 22 листопада 2024 року у справі № 727/6078/22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2024 року у справі № 990SCGC/20/24 зазначила, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Також Верховний Суд у своїх судових рішеннях, зокрема по справах № 802/562/18-а, № 826/4504/17, звертав увагу на те, що «повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними».

Виходячи з наведеного, колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання неявки представника відповідача в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи та з огляду на те, що він був завчасно і належним чином повідомлений про призначене судове засідання в суді апеляційної інстанції.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача та представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2025 року зазначеним вимогам закону відповідає не в повному обсязі.

Судом першої інстанції встановлені наступні фактичні обставини у даній справі.

Відповідно до розписки від 14.02.2022 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1565000,00 грн та 31500 доларів США, які зобов`язався повернути після 3-ьох місяців з моменту вимоги про повернення грошових коштів.

Зазначена обставина підтверджуються наявною в матеріалах справи розпискою, яка містить особистий підпис відповідача.

25.11.2024 року позивачем на адресу відповідача ОСОБА_1 адреса: АДРЕСА_1 було направленописьмову вимогу про повернення грошових коштів.

Проте, зобов`язання щодо повернення грошових коштів відповідач до даного часу не виконав в повному обсязі.

Як встановлено судом та не заперечувалось відповідачем, ОСОБА_1 повернув ОСОБА_2 частину боргу, а саме: 70 882,15 грн.

Окрім того, відповідач передав позивачеві в рахунок погашення боргу матеріальні цінності (спортивне спорядження та одяг) на загальну суму 442 263,42 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором позики, суд першої інстанції виходив із того, що отримання 14.02.2022 року ОСОБА_1 грошових коштів в позику від ОСОБА_2 у сумі 31500,00 доларів США та 1 565000,00 грн підтверджується розпискою. З урахуванням частково сплачених відповідачем грошових коштів в рахунок погашення боргу, залишок боргу в розмірі 1 051 854, 43 грн та 31500, 00 доларів СШАпідлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Згідно з статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

За обставинами даної справи відповідач не довів й не доводив, що між сторонами наявні інші правовідносини, тому суд першої інстанції правильно виходив з того, що між сторонами виникли позикові правовідносини, з чим колегія суддів також погоджується.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 (провадження № 61-4389св21).

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Отже, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (провадження № 61-41934св18), від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19 (провадження № 61-3411св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав у борг грошові кошти у розмірі 31500,00 доларів США та 1565 000,00 грн за розпискою від 14.02.2022 року з обов`язком їх повернення після трьох місяців з моменту вимоги про повернення, що підтверджується власноручно написаною та підписаною відповідачем борговою розпискою.

Розписки про отримання в борг грошових коштів за своєю правовою природою є документами, які видаються боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору, так і зміст його умов та факт отримання боржником від кредитора відповідної грошової суми. Отже, позивачем належними та допустимими доказами підтверджено факт надання відповідачу грошових коштів у позику.

Доводи апеляційної скарги про те, що зміст розписки не підтверджує отримання ОСОБА_1 грошових коштів та не містить зобов`язання про повернення не можуть бути взяті до уваги, оскільки спростовуються текстом самої розписки: «Я ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Комунарським РВ ГУМВС України в Запорізькій області 03.04.1997 р., що мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , отримав від ОСОБА_2 суму в розмірі 1 565 000 грн (один мільйон п`ятсот шістдесят п`ять тисяч гривень 00 коп.) та 31 500 $ (тридцять одна тисяча п`ятсот доларів США). Зобов`язуюсь повернути після 3х місяців з моменту вимоги на повернення».(а.с. 11)

Зміст вказаної розписки не є суперечливим, як на це вказує апелянт, натомість з її змісту вбачається, що відбулась передача певної суми від позикодавця до позичальника, крім того зафіксовано зобов`язання повернення коштів, строк виконання якого має обраховуватись протягом трьох місяців з дня пред`явлення вимоги про повернення.

Доводи відповідача про фіктивний характер розписки не підтверджені належними та допустимими доказами, із позовом про визнання договору позики недійсним з підстав фіктивності останній до суду не звертався.

Також, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом частково сплачених відповідачем в період 2021-2024 років коштів на погашення позики, оскільки судом першої інстанції такі доводи перевірено та на підставі наданих сторонами доказів встановлено, що відповідачем повернуто частину боргу в сумі 70 882, 15 грн, а також в рахунок погашення боргу позивачу передано відповідачем матеріальні цінності (спортивне спорядження) на загальну суму 442 263,42 грн.

Суд першої інстанції також обґрунтовано відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи у даній справі, оскільки відповідач в ході розгляду справи в своїх поясненнях не заперечував наявності боргу перед ОСОБА_2 , а клопотання про призначення експертизи обґрунтовував наявністю у нього сумніву щодо підписання ним розписки 14.02.2022 року.

Колегія суддів апеляційного суду також погоджується із висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог позивача простягнення процентів за розпискою від 14.02.2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Велика Палата ВС у постанові № 310/11534/13-ц зробила висновок про те, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Також, Велика Палата ВС наголосила на тому, що в охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочки виконання грошового зобов`язання. Таким чином, період правомірного користування коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування супроводжується нарахуванням процентів у порядку та розмірі, що визначені у кредитному договору, а у разі прострочки позичальником виконання зобов`язань зі своєчасного повернення кредиту права кредитора захищаються шляхом нарахування процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У постанові від 04.02.2020 р. у справі №912/1120/16 Велика Палата ВС, також зазначила, що регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

Відповідно положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Оскільки умовами договору позики, укладеного між сторонами, погоджено строк виконання трьома місяцями з моменту вимоги про повернення, та враховуючи, що таку письмову вимоги позивач направив відповідачу 25.11.2024 року, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що вимоги позивача про стягнення процентів за час користування грошовими коштами відповідно до рівня облікової ставки Національного банку України можуть бути задоволенні лише в межах строку дії договору з 15.02.2022 року по 25.02.2024 року включнов сумі - 655360,20 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України процентів від суми позики на рівні облікової ставки НБУ в доларах США, суд правильно констатував необгрунтованість таких вимог.

Поряд із цим, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині задоволення вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, не взяв до уваги, що ОСОБА_1 відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України звільняється від їх сплати внаслідок наявності військового стану в Україні.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022«Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України і діє до цього часу.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів апеляційного суду враховує, що договір позики укладений мід сторонами 14 лютого 2022 року, тому на нього розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а відтак позичальник ОСОБА_1 звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.

На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є чинними.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина друга статті 4 ЦК України).

Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15).

Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із невиконанням грошових зобов`язань, що випливають із договору позики, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та внаслідок неправильного застосування норм матеріального права дійшов помилкового висновку про задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів уважає, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2025року слід скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих як на заборгованість в гривні, так і в доларах, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, у зв`язку із чим абзац другий та третій резолютивної частини рішення підлягає викладенню в новій редакції, із зазначенням коректної суми заборгованості, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За результатом розгляду справи у суді апеляційної інстанції суму заборгованості, задоволену судом першої інстанції зменшено на 7% (3 227 242,35 грн / 3 028 324,63 грн * 100%).

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, понесені ним витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 18 168,00 грн підлягають частковому відшкодуванню позивачем, пропорційно до задоволених вимог скарги в розмірі 1271 (18168,00/100*7) грн 76 коп.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Зозулянського Дмитра Олександровича задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2025 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, у зв`язку із чим викласти абзац другий та третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ) борг у розмірі 1 051 854 (один мільйон п`ятдесят одна тисяча вісімсот п`ятдесят чотири) грн 43 коп., 655 360 (шістсот п`ятдесят п`ять тисяч триста шістдесят) грн 20 коп. процентів, а всього 1 707 214 (один мільйон сімсот сім тисяч двісті чотирнадцять) грн 63 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ) борг у розмірі 31500 (тридцять одна тисяча п`ятсот) доларів США.»

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 )понесені останнім витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог скарги в розмірі 1271 (одна тисяча двісті сімдесят одна) грн 76 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухваленнята може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 30 квітня 2026 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Борисова О.В.

Голуб С.А.