Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №753/17545/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року місто Київ.

Справа №753/17545/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6657/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Головуючого судді: Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В, Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Бабенко Сергій Сергійович, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року (ухвалене у складі судді Комаревцевої Л.В., дата складення повного тексту рішення - 08 грудня 2025 року)

у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ

У липні 2025 року позивач ТОВ «Кей-Колект» звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що 16 травня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСббанк», з однієї сторони та ОСОБА_1 , з другої сторони було укладено договір про надання споживчого кредиту №11346209000 відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 85 000 (вісімдесят п`ять тисяч) доларів США 00 центів, що дорівнює еквіваленту 429 250 (чотириста двадцять дев`ять тисяч двісті п`ятдесят) грн. 00 коп., а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному договорі з поверненням не пізніше 16 травня 2029 року та із сплатою 13% річних з можливістю перегляду ставки шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у банку, код МФО 351005, сторони погодили сплату комісій, процентів та штрафних санкцій у разі прострочення із забезпеченням виконання зобов`язань, а саме:

- застави нерухомості (будівлі/споруди/приміщення), а саме двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та є власністю ОСОБА_1 ;

поруки ОСОБА_3 .

Згідно до Договору поруки №204250 від 16 травня 2008 року, укладеним між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», з однієї сторони та ОСОБА_4 , з другої сторони, поручитель зобов`язалась перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань перед кредитором.

Відповідно до договору іпотеки №85507, укладеного 16 травня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно до Договору факторингу №1, укладеним 12 грудня 2011року між ПАТ «УкрСиббанк», з однієї сторони та ТОВ «Кей-Колект», клієнт зобов`язався передати у власність фактору, а фактор прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.

03 березня 2025 року ТОВ «Кей-Колект» надіслано вимогу ОСОБА_1 щодо повернення в 30-ти денний термін кредитних коштів та сплати процентів в сумі 75 126.01 дол. США з яких:

58 599, 94 дол. США, що в гривневому еквіваленті складає 2 425 773,70 грн;

16 526,07 дол. США, що за курсом НБУ складає 684 104.93 грн;

18 164,09 дол. США - заборгованість за відсотками.

30 травня 2025 року ТОВ «Кей-Колект» звернулось до ОСОБА_1 з вимогою повернення кредитних коштів в сумі 75 126,01 дол. США.

30 травня2025 року ТОВ «Кей-Колект» звернулось до ОСОБА_4 щодо повернення коштів за кредитом в сумі 75 126,01 дол. США.

18 червня 2025 року ТОВ «Кей-Колект» звернулось до ОСОБА_1 з вимогою щодо повернення кредитних коштів в сумі 75 126,01 дол. США.

Відповідно до списку згрупованих відправлень ТОВ «Кей-Колект» 18 червня 2025року надіслано ОСОБА_3 , ОСОБА_1 вимоги.

Позивач просив суд:

стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за договором про надання споживчого ркедиту №11346209000 від 16 травня 2008 року в розмірі 48 907 (сорок вісім тисяч дев`ятсот сім) доларів США 43 центи, що еквівалентно 2 032 443 (два мільйони тридцять дві тисячі чотириста сорок три) гривні 12 коп;

стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 24 389 грн 31коп.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11346209000 від 16 травня 2008 року в розмірі 48 907 (сорок вісім тисяч дев`ятсот сім) доларів США 43 центи, що еквівалентно 2 032 443 (два мільйони тридцять дві тисячі чотириста сорок три) гривні 12 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 24 389 грн 31 коп.

Не погоджуючись з таким рішенням, представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Бабенко С.С., 05 січня 2026 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості. Вирішити питання судових витрат.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що cуд першої інстанції не оцінив допустимість і достовірність наданого позивачем розрахунку заборгованості.

Вказує, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, зокрема статті 76-78 ЦПК України, оскільки визнав доведеними обставини щодо вартості предмета іпотеки у розмірі 50 000 дол. США та розміру залишку заборгованості у сумі 48 907,43 дол. США за відсутності будь-яких належних і допустимих доказів на їх підтвердження.

Звертає увагу, що судом не враховано те, що позивачем пропущений строк позовної давності.

Вважає, що судом безпідставно не враховано, що порука ОСОБА_2 є припиненою.

Також, відповідачі заявляють, що докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, надану апелянтам під час перебування цієї справи в Київському апеляційному суді, будуть подані уповноваженим представником у порядку, передбаченому ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

У відзиві позивач зазначає, що доводи апеляційної скаргизводяться до незгоди скаржників з висновками суду першої інстанції, які ґрунтуються виключно на власних інтерпретаціях законодавства і не мають під собою жодного підґрунтя, а томупросять апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року - без змін.

У судовому засіданні 21 квітня 2026 року представниця відповідачів - адвокат Дуднік М.А., підтримала апеляційну скаргу, просила задовольнити з підстав, викладених у ній.

У судовому засіданні 21 квітня 2026 року представник ТОВ «Кей-Колект» - Пилипенко С.В., заперечив проти доводів апеляційної скарги.

За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представників сторін, доповідь головуючого судді Желепи О. В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Відповідно до ст. 528 ЦК України, виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.

Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно із ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно із ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольяючи позов, суд першої інстанції вважав доведеними такі обставини.

16 травня 2008 року між АКінноваційним банком «УкрСббанк», з однієї сторони та ОСОБА_1 , з другої сторони було укладено договір про надання споживчого кредиту №11346209000 відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 85 000 (вісімдесят п`ять тисяч) доларів США 00 центів, що дорівнює еквіваленту 429 250 (чотириста двадцять дев`ять тисяч двісті п`ятдесят) грн 00 коп, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному договорі з поверненням не пізніше 16 травня 2029 року та із сплатою 13% річних з можливістю перегляду ставки шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у банку, код МФО 351005, сторони погодили сплату комісій, процентів та штрафних санкцій у разі прострочення із забезпеченням виконання зобов`язань, а саме:

- застави нерухомості (будівлі/споруди/приміщення), а саме двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та є власністю ОСОБА_1 ;

поруки ОСОБА_3 .

Згідно до Договору поруки №204250 від 16 травня 2008 року, укладеним між АК інноваційним банком «УкрСиббанк», з однієї сторони та ОСОБА_4 , з другої сторони, поручитель зобов`язалась перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань перед кредитором.

Відповідно до договору іпотеки №85507, укладеного 16 травня 2008року між АК інноваційним банком «УкрСиббанк», іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст.516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно до Договору факторингу №1, укладеним 12 грудня 2011року між ПАТ «УкрСиббанк», з однієї сторони та ТОВ «Кей-Колект», клієнт зобов`язався передати у власність фактору, а фактор прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.

03 березня 2025 року ТОВ «Кей-Колект» надіслано вимогу ОСОБА_1 щодо повернення в 30-ти денний термін кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом в сумі 75 126,01 дол США з яких:

58 599, 94 дол США, що в гривневому еквіваленті складає 2 425 773,70 грн;

16 526,07 дол США, що за курсом НБУ складає 684 104.93 грн;

18 164,09 дол США - заборгованість за відсотками.

30 травня 2025 року ТОВ «Кей-Колект» звернулось до ОСОБА_1 з вимогою повернення кредитних коштів в сумі 75 126,01 дол США.

30 травня 2025 року ТОВ «Кей-Колект» звернулось до ОСОБА_4 щодо повернення коштів за кредитом в сумі 75 126,01 дол США.

18 червня 2025 року ТОВ «Кей-Колект» звернулось до ОСОБА_1 з вимогою щодо повернення кредитних коштів в сумі 75 126,01 дол США.

Відповідно до списку згрупованих відправлень ТОВ «Кей-Колект» 18 червня 2025 року надіслано ОСОБА_3 , ОСОБА_1 вимоги.

Суд встановив, що заборгованість , зазначена в вимогах не була погашена, розмір заборгованості нараховано у відповідності з умовами договору, а тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з боржника та поручителя заборгованості в розмірі зазначеному в позовній заяві.

Дослідивши наявні в справі докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, якеі суд вважав встановленими є доведеними, а висновки суду відповідають таким обставинам та вимогам Закону.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність розміру заборгованості є необґрунтованими та повністю спростовуються належними і допустимими доказами, наданими позивачем на підтвердження як факту видачі кредитних коштів, так і розміру невиконаного грошового зобов`язання.

Так, на підтвердження виникнення кредитного зобов`язання позивачем подано копію меморіального ордеру від 16 травня 2008 року, який є первинним бухгалтерським документом та підтверджує фактичну видачу позичальнику кредитних коштів у сумі 85 000,00 доларів США. Зазначений доказ беззаперечно підтверджує факт виникнення у позичальника грошового зобов`язання перед кредитором у відповідному розмірі. Крім того, матеріали справи містять Додаток № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 11346209000 від 16 травня 2008 року - графік погашення кредиту, який є невід`ємною частиною кредитного договору та визначає погоджений сторонами порядок, строки та розмір щомісячних платежів по тілу кредиту. Саме цей графік встановлює обсяг грошового зобов`язання позичальника у відповідні періоди та є належним доказом розміру заборгованості, яка підлягає сплаті відповідно до умов договору.

Також позивачем подано довідку-розрахунок залишку заборгованості за кредитним договором № 11346209000 від 16 травня 2008 року, яка фактично є випискою по позичковому рахунку, сформованою програмним комплексом Банку та відображає повний рух коштів за кредитним рахунком позичальника з моменту видачі кредиту, включаючи всі прибуткові та видаткові операції, з визначенням фінансового результату по кожній складовій заборгованості. Із змісту зазначеної довідки вбачається, що після отримання кредитних коштів у сумі 85 000,00 доларів США позичальником було здійснено 32 платежі в рахунок погашення тіла кредиту на загальну суму 9 873,99 доларів США, при цьому останній платіж було здійснено 25 липня 2014 року у сумі 104,36 доларів США. Починаючи з серпня 2014 року позичальник припинив виконання зобов`язання щодо погашення тіла кредиту, у зв`язку з чим всі наступні платежі, передбачені графіком погашення кредиту, залишились несплаченими та є простроченими.

Також, колегія суддів звертає увагу, що позивачем заявлено до стягнення виключно частину заборгованості по тілу кредиту, яка відповідно до графіка погашення підлягала сплаті у період з 17 квітня 2017 року по 16 травня 2029 року, у розмірі 48 907,43 доларів США, що повністю відповідає умовам кредитного договору та погодженому сторонами графіку виконання зобов`язання.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку,що розмір заявленої до стягнення заборгованості є документально підтвердженим та прямо випливає з умов укладеного сторонами правочину і фактичного руху коштів за кредитним рахунком. Правова позиція про те, що розрахунок заборгованості, підтверджений банківськими документами та не спростований належними доказами, є належним доказом існування та розміру заборгованості, неодноразово висловлювалась Верховним Судом. Так, у постанові Верховного Суду від 30.11.2022 року у справі № 334/3056/15 зазначено, що у разі надання кредитором розрахунку заборгованості та документів, які підтверджують рух коштів за кредитним рахунком, обов`язок спростування такого розрахунку покладається на відповідача, який повинен надати відповідний контррозрахунок або інші докази на підтвердження своїх заперечень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 року у справі № 913/618/21, в якій суд зазначив, що самі лише заперечення відповідача без надання належних доказів не можуть бути підставою для висновку про недоведеність розміру заборгованості, якщо такий розмір підтверджується поданими позивачем документами.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 року у справі № 904/5726/19 зроблено висновок про те, що відповідач, заперечуючи проти розрахунку позивача, зобов`язаний надати власний контррозрахунок, а у разі його ненадання суд має право виходити з розрахунку, наданого позивачем, якщо він підтверджений належними доказами та відповідає умовам договору.

Водночас у постанові Верховного Суду від 02.10.2020 року у справі № 911/19/19 зазначено, що у разі незгоди відповідача з розрахунком заборгованості саме на нього покладається процесуальний обов`язок подання контррозрахунку, а суд має право запропонувати відповідачу надати такий розрахунок для перевірки його доводів.

Колегія суддів звертає увагу, що у даному випадку відповідачами не надано жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував факт отримання кредитних коштів, здійснені платежі або розмір залишку заборгованості, а також не подано жодного контррозрахунку, який би свідчив про інший розмір зобов`язання. Таким чином, заперечення відповідачів фактично зводяться до їх суб`єктивної незгоди із розрахунком позивача та не підтверджені жодними доказами, що відповідно до вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України.

Доводи апелянтів щодо недоведеності вартості іпотечного майна в сумі 50 000 доларів США є такими, що не впливають на правильність рішення суду, оскільки предметом даного спору є стягнення грошової заборгованості, що виникла з кредитного договору, тоді як іпотека відповідно до положень статей 546, 572, 575 ЦК України та Закону України «Про іпотеку» має похідний (акцесорний) характер і є лише способом забезпечення виконання основного зобов`язання. Встановлення вартості предмета іпотеки має правове значення виключно у справах про звернення стягнення на предмет іпотеки та визначення початкової ціни його реалізації, тоді як у даній справі такі вимоги не заявлялись, а відтак відсутність оцінки предмета іпотеки жодним чином не впливає на встановлення факту порушення грошового зобов`язання та розміру заборгованості. Посилання у позові на вартість предмета забезпечення наведено виключно з метою обґрунтування заявлених позовних вимог щодо стягнення частини заборгованості, а не її повного розміру. Право позивача на стягнення заборгованості за конкретно обраний ним період не обмежено законом, оскільки звернення до суду є реалізацією диспозитивного права позивача, а закон не зобов`язує заявляти вимоги про стягнення всієї заборгованості за простроченим зобов`язанням. Таким чином, надані позивачем докази у своїй сукупності беззаперечно підтверджують факт отримання кредитних коштів, часткове виконання зобов`язання позичальником та наявність непогашеної заборгованості у заявленому розмірі, тоді як відповідачами не надано жодних доказів на спростування зазначених обставин.

В даній справі відсутні докази, що кредитор вже звернув стягнення на іпотечне майно, погасивши борг, за рахунок такого майна, а тому обставина вартості іпотечного майна не має правового значення для визначення розміру заборгованості.

Апеляційний суд також зазначає, що до стянення в даній справі заявлено лише сума еквівалентна 48907, 83 долари - тіло кредиту. Відповідно до наданих позивачем доказів відповідачі за увесь час повернули суму менше 10 000 доларів США. При отриманому кредиті 85 000 Доларів США, та обов`язку сплачувати відсотки, висновок суду про доведеність боргу в заявленому позивачвем розмірі є вірним.

Доводи апеляційної скарги про сплив позовної давності є безпідставні, оскільки до стягнення заявлено борг, обов`язок погашати, який згідно графіку, погодженого сторонами настав з квітня 2017 року.

Відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року (з урахуванням постанов Кабінету міністрів України №392 від 20 травня 2020 року, №500 від 17 червня 2020 року, №641 від 22 липня 2020 року, №760 від 26 серпня 2020 року, №956 від 13 жовтня 2020 року, №1236 від 09 грудня 2020 року, №104 від 17 лютого 2021 року, №405 від 21 квітня 2021 року, №611 від 16 червня 2021 року, №855 від 11 серпня 2021 року, №981 від 22 вересня 2021 року, №1336 від 15 грудня 2021 року, №229 від 23 лютого 2022 року, №630 від 27 травня 2022 року, №928 від 19 серпня 2022 року, №1423 від 23 грудня 2022 року, №383 від 25 квітня 2023 року).

Окрім цього, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 внаслідок військової агресії російської федерації проти України введено воєнний стан в Україні строком на 30 діб з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє по сьогодні.

15 березня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктом 19 такого змісту: «19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08 листопада 2023 року пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України викладено в такій редакції: «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Аналіз зазначених нормативно-правових актів дозволяє зробити висновок, що оскільки з 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у тому числі статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, тому вимоги позивача про стягнення заборгованості за період з 17 квітня 2017 року не перебувають поза позовною давністю.

Наведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду щодо застосування статей 256, 257, 258 пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ), викладені у постановах від 07 листопада 2023 року № 910/5188/22, від 06 травня 2021 року у справі №903/323/20, від 25 серпня 2021 року у справі № 914/1560/20, від 08 лютого 2022 року у справі №918/964/20, від 31 травня 2021 року у справі №926/1812/21.

Доводи скарги в частині безпідставного стягнення боргу з поручителя, оскільки порука припинилась, колегія суддів також відхиляє.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку (частина перша статті 553 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Пунктом 3.1 договору поруки від 16 травня 2008 року а.с. 22 передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до повного припинення всіх зобов`ґязань боржника за основним договром.

Отже, договором поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України.

Врегульовуючи правовідносини з припинення поруки у зв`язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Позиція відповідача в частині припинення поруки, базується на тому, що кредитор нібито змінив строки виконання зобов`язань, передбачені графіком повернення боргу,(за графіком повернення визначено щомісячними платежами до 16 травня 2029 року) направививши 09.07.2014 року вимогу про дострокове повернення кредиту.

Разом з тим відповідачі, в строки передбачені законом, одночасно з відзивом не надали суду докази направлення їм такої вимоги, не заявили жодних клопотань в установлені строки для отримання такого доказу, якщо мали труднощі в його отриманні.

В паперовому виді така вимога не була подана ні суду першої ні апеляційної інстанції.

Тому суд позбавлений можливості встановити факт зміни строку повернення боргу, яка є предметом в цій справі.

Посилання на звукозапис судового засідання в справі, яка ініціювалась позивачем в 2014 році , а в подальшому позов про стягнення боргу за тими ж договорами був залишений без розгляду, колегія також відхиляє, оскільки про такий доказ було заявлено лише 08.12.2025 року в останньому судовому засіданні , що підтверджується протоколом судового засідання, а тому суд правомірно не прийняв такі докази , керуючись ч.8 ст. 83 ЦПК України, тому, що такі подавались з порушенням строків, за відсутності об`єктивних непереборних обставин для подання їх раніше, оскільки з серпня 2025 року, відповідачі вже активно брали участь в справі, через представника.

Посилання представника відповідачів на те, що представник позивача визнавав направлення вимоги про дострокове стягнення, що підтверджувалось звукозаписом є не доведеним, а крім того представник позивача наполягав на тому, що відповідач не довів зміну строку кредитування, оскільки вимоги кредитора могла стосуватись лише поточної заборгованості. Доказів про вимогу дострокового повернення всієї суми боргу, яка є предметом розгляду у цій справі відповідачем подані не були.

Посилання апелянтів на обставини та докази, що не були подані до суду першої інстанції та відсутні у матеріалах справи, не можуть бути враховані судом і не мають жодного процесуального значення для вирішення спору. Верховний Суд, неодноразово зазначав, що обов`язок доказування обставин, на які посилається сторона, покладається саме на цю сторону, а суд не може виходити за межі наданих доказів або брати до уваги припущення чи посилання на докази, які фактично не досліджувалися судом.

З огляду на недоведеність відповідачами факту зміни строків виконання грошового зобов`язання, шляхом направлення вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту, суд правомірно стягнув борг солідарно з боржника та поручителя.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться до тлумачення норм права на розсуд апелянта.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення по суті вимог.

Колегія суддів встановила, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано норми матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Бабенко Сергій Сергійович, - залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30-ти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 квітня 2026 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова