Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №753/21070/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 753/21070/25

провадження № 22-ц/824/4116/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Ратнікової В. М., Ящук Т. І.

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 14 жовтня 2025 року в складі судді Кулика С. В.,

встановив:

01.10.2025 ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шупика О. А. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення солідарно на користь ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 5 491 811,02 грн, з яких: 5 371 288 грн - сума основної заборгованості, 120 523,02 грн - сума трьох відсотків річних.

В обґрунтування позову зазначив, що 04.12.2018 ОСОБА_1 було надано у позику ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 130 000 доларів США.

Станом на 04.12.2018 ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_3 .

Грошові кошти були надані в позову в інтересах сім`ї позивача - для придбання автомобіля марки Mercedes-Benz G 500.

Зі спливом строку на повернення коштів - 31.12.2024, сума позики повернута не була.

Одночасно з позовом представник ОСОБА_1 - адвокат Шупик О. А. подав заяву про забезпечення позову.

Просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні відповідачам об`єкти нерухомого та рухомого майна, в межах суми заборгованості 5 491 811,02 грн, зокрема, на автомобіль Mercedes-Benz G 500, 2020 року випуску.

Зазначав, що існують ризики невиконання судового рішення в даній справі, оскільки сума заборгованості є значною, з приводу автомобіля між відповідачами існує спір, про який в мережі інтернет опубліковано низку публікацій.

За наявності суперечностей між відповідачами та відсутності арешту на автомобіль наявні ризики його подальшого відчуження на користь третіх осіб.

До того ж, в мережі інтернет оприлюднене оголошення про продаж автомобіля Mercedes-Benz G 500, 2020 року випуску, особою на ім`я ОСОБА_4 .

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 14 жовтня 2025 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на належний ОСОБА_3 транспортний засіб «Mercedes-Benz G500», 2020 року випуску.

Враховуючи характер спірних правовідносин, предмет спору , їх співмірність, а також те, що для вжиття заходів забезпечення позову є достатні підстави, які дозволяють припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, суд дійшов висновку про доцільність вжиття заходів забезпечення позову.

03.11.2025 ОСОБА_3 через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 14 жовтня 2025 року та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24 червня 2024 року в справі № 753/9923/24, яке набрало законної сили 25 липня 2024 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 від 10.09.2025 року, виданого органом ТСЦ 3245, ОСОБА_3 є власником автомобіля марки MERСEDES-BENZ модель G 500, VIN НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , тобто автомобіль, на який було накладено арешт, набутий нею більше, ніж через рік після розірвання шлюбу. Вона придбала цей автомобіль у своєї матері- ОСОБА_5 .

Звертає увагу, що позовні вимоги у справі є штучно створеними її колишнім чоловіком за домовленістю з позивачем з метою тиску на неї та арешту її особистого майна.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 липня 2025 року відкрито провадження у справі № 361/8138/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. В заяві про поділ майна подружжя ОСОБА_2 не зазначив про наявність боргових зобов`язань подружжя, які є предметом розгляду у цій справі, та їх поділ. Невключення договору позики до маси, що підлягає поділу, є свідомим кроком зі сторони ОСОБА_2 та додатково вказує на його штучність.

ОСОБА_2 також пред`явив позов про стягнення коштів за неіснуючим договором позики у справі № 753/18648/25, до матері ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , яка нібито надавалася з метою придбання цього ж автомобіля її матір`ю. А з позовної заяви у даній справі стало відомо про ще один договір позики, грошові кошти за яким нібито передані на придбання цього ж автомобіля.

Крім цього, у провадженні Дарницького районного суду міста Києва знаходиться справа № 753/19479/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору, на підставі якого 10.09.2025 здійснено перереєстрацію на ім`я ОСОБА_3 автомобіля Mercedes-Benz, який належав її матері.

Більше того, у провадженні Дарницького районного суду міста Києва перебуває ще одна цивільна справа № 753/21315/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 80 000 дол. США, які нібито ОСОБА_2 взяв в інтересах сім`ї для будівництва будинку.

Вважає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вступили у змову з метою неправомірного стягнення грошових коштів та/або звернення стягнення на її майно, а саме на житловий будинок у АДРЕСА_1 та автомобіль Mercedes Benz, який ніколи не належав їм з ОСОБА_2 як подружжю, а є її особистою власністю.

Також вважає, що позивачем не доведено ймовірної обґрунтованості позовних вимог, існування реальної загрози ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в майбутньому, співмірність заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам.

Для підтвердження наявності спору ОСОБА_1 до заяви про забезпечення позову не надано жодного документу, який би підтвердив її згоду на укладення договору позики, документи, які б підтвердили доходи позивача та можливість надати позику у зазначеному розмірі, ні доказів, про будь-які транспортні засоби колишнього подружжя, які могли були придбані на кошти отримані за договором позики.

Згідно деталізованої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про майно з врахуванням всіх змін у позивача відсутнє будь-яке нерухоме майно та транспортні засоби станом на зараз, так само як його і не було у власності позивача станом на дату, що зазначена в «договорі позики», що дає об`єктивні підстави вважати про його незадовільний майновий стан, а отже і неможливість надати таку суму грошових коштів будь-кому в борг та штучний характер спору.

За відсутності доказів на підтвердження вимог позивача суд не пересвідчився, чи між сторонами дійсно виник спір та неправомірно вжив заходів забезпечення позову.

З огляду на необґрунтованість заявлених позовних вимог та недоведеності ризиків унеможливлення виконання рішення суду, відсутність обґрунтованої пропозиції зустрічного забезпечення, просила апеляційну скаргу задовольнити.

26.02.2026 представник ОСОБА_1 - адвокат Шупик О. А. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін.

Посилається на те, що між сторонами наявний спір про стягнення заборгованості за договором позики від 04.12.2018 року, вимоги позивача спрямовані на захист його порушеного права та на реальний результат, а саме - н а повернення наданих ним грошових коштів в борг та на солідарне стягнення заборгованості за договором позики з обох відповідачів. Доводи відповідача про незадовільний майновий стан повивача та неможливість надати в борг грошові кошти є безпідставними та необґрунтованими, не стосуються розгляду заяви про забезпечення позову.

Зважаючи на те, що предмет спору у цій справі стосується позики, за рахунок якої був придбаний автомобіль, накладення арешту на такий автомобіль є співмірним предметом позову та дозволить забезпечити виконання судове рішення у цій справі.

Доказів на підтвердження випадків, у яких суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення, передбачених ч. 3 ст. 154 ЦПК України, суду надано не було.

31.03.2026 представник ОСОБА_2 - адвокат Пономаренко К. П. подала відзив на апеляційну скаргу, в якій просить її задоволенні відмовити, а ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 14 жовтня 2025 року залишити без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Зазначила, що предмет та підстави судового розгляду у справах №361/8138/25, №753/21315/25, №753/19479/25 не стосуються даної справи. Обґрунтованість позовних вимог у інших справах буде оцінюватися за результатами судового розгляду у відповідних справах.

Між відповідачами була наявна домовленість про подальше володіння та користування ОСОБА_2 автомобілем MERCEDES-BENZ G500, у зв`язку з придбанням якого у позику він мав намір повернути позику. Втім, діючи недобросовісно, всупереч попереднім домовленостям з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вирішила заволодіти автомобілем MERCEDES BENZ G500, здійснюючи низку відповідних спроб, які характеризуються протиправністю.

Наявність ризиків ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у справі № 753/21070/25, у разі задоволення позову, полягають у тому, що ОСОБА_3 , як власник автомобіля MERCEDES-BENZ G500, має правомочності щодо подальшого відчуження такого автомобіля, в той час як предмет позову у справі № 753/21070/25 заборгованість, сума якої становить 130 000 доларів США, є доволі істотною. Відповідно, погашення такої заборгованості, у разі подальшого відчуження відповідачкою автомобіля MERCEDES-BENZ G500 на користь третіх осіб, є сумнівною.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 - адвокат Тарасенко О. В. підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Шупик О. А. та представник ОСОБА_2 - адвокат Пономаренко К. П. присили в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату , час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (пункти 1, 10 частини першої статті 150 ЦПК України).

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності (пункт 4 частини першої статті 151 ЦПК України).

Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті (частина перша статті 153 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 212/4159/23, провадження № 61-1837св24; від 21 серпня 2024 року у справі № 757/37408/23, провадження № 61-2365св24; від 25 липня 2024 року у справі № 565/1607/23, провадження № 61-2438св24; від 29 травня 2024 року у справі № 757/67718/21, провадження № 61-4863св23).

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову в разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, провадження № 14-88цс20).

У постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року в справі № 361/8953/21 (провадження № 61-8786св23) зазначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729сцс19) виснувала, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Отже, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Тому при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові від 12 липня 2022 року в справі № 910/8482/18 (910/4866/21) Верховний Суд виснував, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору. Зазначено, що такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 755/12931/23, провадження № 61-16704св23; від 11 грудня 2024 року у справі № 760/18839/23, провадження № 61-5451св24).

Предметом судового розгляду в даній справи є вимога ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення на його користь суми боргу за договором позики в розмірі 5 491 811 грн.

При цьому позивач у справі, обґрунтовуючи подану заяву про забезпечення позову посилався на те, що на час звернення до суду із вказаним позовом відповідач ОСОБА_2 , який на час отримання позики перебував в шлюбі з ОСОБА_3 , не виконує зобов`язання по договору позики, після закінчення строку повернення позики грошові кошти повернуто не було. Грошові кошти були передані в позику в інтересах сім`ї позичальника, а тому у відповідачів виник солідарний обов`язок з їх повернення.

Враховуючи предмету спору - стягнення заборгованості за договором позики в сумі 5 491 811 грн, що є значною сумою, обставини, на які посилається позивач - тривалий строк неповернення позики, існують обґрунтовані припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.

При цьому апеляційний суд враховує, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову є співмірними заявленим позовним вимогам та забезпечать позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення про задоволення позову, в тому числі сприятимуть запобіганню потенційним труднощам у виконанні такого рішення.

З огляду на доведеність наявності між сторонами спору, існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову, враховуючи предмет та підстави позову та приймаючи до уваги, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову спрямований на ефективний захист та поновлення порушених прав і може забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, визначений позивачем.

Забезпечення позову у цій справі є пропорційним та відповідає меті застосування заходів забезпечення.

Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не є достатніми для висновку про штучність пред`явленого позову, спрямованого на заволодіння майном ОСОБА_3 , а також про те, що подання даної заяви спрямоване на зловживання учасником справи своїми правами.

Щодо доводів апеляційної скарги про не вирішення судом першої інстанції питання зустрічного забезпечення, слід зазначити таке.

Відповідно до частин першої, другої, пункту 1 частини третьої, частини шостої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Таким чином, заявник не позбавлений права подати клопотання про зустрічне забезпечення після застосування судом заходів забезпечення позову. Відсутність зустрічного забезпечення на час подання заяви про забезпечення позову, не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього існують правові підстави. Натомість ненадання зустрічного забезпечення на вимогу суду є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову.

Як вбачається із матеріалів справи, подана заява про забезпечення позову не підпадає під вказані положення статті 154 ЦПК України, коли суд зобов`язаний вжити заходів зустрічного забезпечення позову, оскільки позивач має зареєстроване місце проживання в Україні.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення поданої заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно відповідача.

Інші доводи апеляційної скарги стосуються вирішення питання по суті спору, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції.

Враховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що правильне застосовування судами приписів статей 149, 150 ЦПК України не викликає розумних сумнівів, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судом першої інстанції не порушено норм процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Судовим рішенням щодо забезпечення позову розгляд справи по суті не закінчується, а судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом апеляційної скарги, мають бути розподілені судом першої інстанції за загальними правилами розподілу судових витрат в залежності від задоволення чи відмови в задоволенні позову.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 14 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01.05.2026.

Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: В. М. Ратнікова

Т. І. Ящук