Постанова від 02 вересня 2025 р. у справі №759/23508/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 759/23508/23

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/6700/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 вересня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Кононовій Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Педенка Євгена Михайловича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року (суддя Журибеда О.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» про витребування майна із чужого незаконного володіння,

встановив:

у листопаді 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про витребування з незаконного володіння ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 32713431 (номер запису 2807 в книзі: д.2065-249).

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 8 червня 2003 року між ним та відповідачкою був укладений шлюб. Перед одруженням, у травні 2003 року, з метою придбання спільного житла, вони з відповідачкою звернулись до АППБ «Аваль» для отримання кредиту на купівлю квартири АДРЕСА_1 . 25 червня 2003 року між ним та АППБ «Аваль» був укладений кредитний договір №014/61/08-22/2338, відповідно до умов якого він отримав в кредит грошові кошти у сумі 16 500 доларів США для придбання зазначеної квартири. 15 липня 2003 року, вже перебуваючи у шлюбі з відповідачкою, він за кредитні кошти придбав вказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенко М.І., зареєстрованого в реєстрі за №4833. 18 липня 2003 року Київським бюро технічної інвентаризації було зареєстровано за ним право власності на спірну квартиру, а 1 серпня 2003 року між ним та АППБ «Аваль» був укладений договір про заставу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенко М.І., зареєстрований в реєстрі за №5293, згідно якого він передав придбану квартиру в іпотеку. 1 серпня 2003 року відповідачкою було надано письмову заяву, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенко М.І., в якій вона надавала свою згоду на передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1 , яка є їх спільно нажитим майном.

Позивач посилався на те, що 11 травня 2005 року ним був повністю погашений кредит, отриманий за кредитним договором №014/61/08-22/2338 від 25 червня 2003 року,

що підтверджується довідкою АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 29 квітня 2014 року, виданою на його ім`я. Отже, спірна квартира була придбана за кредитні кошти, які були погашені ним. 25 липня 2008 року між ним та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Гефест», був укладений договір про надання споживчого кредиту №11376607000, відповідно до якого йому був наданий кредит у сумі 99 500 доларів США, виконання якого забезпечувалась передачею в іпотеку спірної квартири, на підставі договору іпотеки №90934, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д., зареєстрований в реєстрі за №2977. Для передачі спірної квартири в іпотеку відповідачкою було складено заяву, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д., зареєстровану в реєстрі за №2976, згідно якої вона надала йому згоду на передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1 , придбаної ними в період зареєстрованого шлюбу. У 2009 році шлюб між ним та відповідачкою був розірваний.

Позивач зазначав, що під час розгляду справи за позовом ОСОБА_3 про визнання його таким, що втратив право користування спірною квартирою, він дізнався, що не є власником цієї квартири на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 липня 2003 року у справі №2-1255, яким право власності на спірну квартиру визнано за відповідачкою, при цьому процес був начебто ініційований ним.

Позивач стверджував, що зазначене рішення суду є підробленим, оскільки з такою позовною заявою він до суду не звертався, більше того, у 2003 році вони з відповідачкою вели сімейне життя, планували народження дитини та не мали жодних спорів стосовно нерухомості. Згідно рапорту оперативного співробітника Святошинського РУ ГУ МВС України від 23 червня 2014 року, складеного в рамках кримінального провадження, встановлено, що 23 липня 2003 року за №2-1255 у Святошинському районному суді міста Києва було ухвалено рішення у справі за позовом ОСОБА_4 , а не за його позовом, відомості про звернення ним до суду з таким позовом відсутні. Згідно відповіді Святошинського районного суду міста Києва, справа № 2-1255 знищена, що підтверджується відповідним актом, позов, поданий від його імені, у журналі вхідних позовів не зареєстрований, облікова статистична картка на справу №2-1255 за його позовом не заводилась, при цьому під номером 2-1255 наявні два судові рішення від 23 липня 2003 року, одне у справі за позовом ОСОБА_4 , на яку заведено відповідну обліково-статистичну картку, а інше за його позовом.

Позивач зазначав, що вказане рішення суду датоване 23 липня 2003 року, тоді як він зареєстрував право власності на спірну квартиру 18 липня 2003 року, тобто всього за п`ять днів до ухвалення такого рішення. Більше того, у серпні 2003 року та у липні 2008 року він укладав договори застави зазначеної квартири, що свідчить про те, що рішення суду про визнання за відповідачкою права власності на спірну квартиру на той момент не існувало. Більше того, ОСОБА_5 , що був зазначений у цьому рішенні як суддя, на адвокатський запит надав інформацію, що 23 липня 2003 року жодних рішень не ухвалював, оскільки станом на 4 липня 2003 року припинились його повноваження як судді, а в період з 14 липня 2003 року по 2 вересня 2003 року він перебував у відпустці. Таким чином, відповідачка позбавила його права власності на спірну квартиру на підставі підробленого судового рішення.

Також позивач посилався на те, що про існування зазначеного судового рішення він довідався лише у квітні 2014 року, під час розгляду Святошинським районним судом міста Києва справи №759/18381/13-ц про визнання його таким, що втратив право користування квартирою. 30 квітня 2014 року він звернувся до прокуратури із заявою про вчинення злочину, яка належним чином не розслідувалась, а обставини не встановлювались.

Позивач вважав, що звернення до суду з позовом про витребування майна було неможливим, оскільки були відсутні належні і допустимі докази підроблення рішення

суду, обставина про підроблення рішення йому стала відома після надання відповіді колишнім суддею ОСОБА_5 на адвокатський запит від 16 листопада 2023 року, тому наявні поважні причини для поновлення строку звернення до суду.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року, у якому виправлено описку ухвалою суду від 5 грудня 2024 року, визнано поважною причину пропуску строку позовної давності та поновлено його, позов задоволено. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 (ОСОБА_1 прізвище до розірвання шлюбу) на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 32713431 (номер запису 2807 в книзі: д.2065-249). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 13 420грн.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Педенко Є.М. просить рішення суду скасувати та застосувати строки позовної давності у даній справі, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку зі спливом строків позовної давності.

Представник відповідачки зазначає, що позивач звертався із заявою про вчинення злочину до органів прокуратури ще 30 квітня 2014 року, посилаючись у своїй заяві на факт підроблення судового рішення, при цьому будь-яких посилань на відсутність доказів такого підроблення, що унеможливлювало б його звернення до суду з даним позовом, він не наводить. Крім цього, представник позивача у 2014 році відвідував архів Святошинського районного суду міста Києва та встановив факт того, що позивач у 2003 році з відповідним позовом до суду не звертався. Відтак, станом на 30 квітня 2014 року позивачу було достеменно відомо про порушення його прав на спірну квартиру.

Представник відповідачки вважає, що перебіг строку позовної давності починається не з моменту отримання доказів порушеного права, а з моменту порушення такого права чи законного інтересу.

Також представник відповідачки зазначає, що позивач у грудні 2014 року, в рамках розгляду справи про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, звертався до суду із заявою про зупинення провадження у справі у зв`язку з проведенням досудового розслідування за фактом можливої підробки рішення суду, однак суд апеляційної інстанції наголосив, що проведення досудового розслідування не свідчить про неможливість розгляду даної справи. При цьому, у своїй ухвалі апеляційний суд зазначив, що право власності ОСОБА_1 (ОСОБА_1) на спірну квартиру на той момент не оскаржувалось. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 18 червня 2015 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання останнього таким, що втратив право користування спірним житлом. Апеляційний суд змінив мотивувальну частину вказаного рішення, виключивши з нього посилання на норми ЖК України, при цьому як суд першої, так і суд апеляційної інстанції посилався на факт звернення позивача до правоохоронних органів у зв`язку з можливою підробкою рішення суду.

Представник відповідачки вважає, що трирічний строк позовної давності закінчився 1 травня 2017 року, а даний позов подано з пропуском такого строку та за відсутності будь-яких поважних причин для його поновлення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Говдь Р.М. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що відповідачка набула право власності на спірну квартиру на підставі підробленого судового рішення, що фактично у поданій її представником апеляційній скарзі не заперечується.

Представник позивача зазначає, що про те, що рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 липня 2003 року у справі №2-1255 щодо права власності на спірну квартиру не ухвалювалось, позивачу достеменно стало відомо лише у 2023 році, після

надання колишнім суддею ОСОБА_5 відповіді на адвокатський запит у 2023 році. Однак, у серпні 2024 року ОСОБА_5 помер, тому допитати його неможливо. Крім цього, постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року у справі № 759/4050/21, залишеною у силі постановою Верховного Суду від 4 грудня 2024 року, було встановлено, що рішення суду з приводу спірної квартири 23 липня 2003 року Святошинським районним судом міста Києва не ухвалювалось. При цьому, відомості про звернення позивача з таким позовом до Святошинського районного суду міста Києва відсутні.

Представник позивача посилається на те, що про факт підробки судового рішення позивач достеменно дізнався у листопаді 2023 року з відповіді колишнього судді ОСОБА_5 , а у березні 2024 року з відповіді КП КМР «КМ БТІ» він дізнався, що саме позивачка звернулась із заявою про реєстрацію за нею права власності на спірну квартиру на підставі підробленого судового рішення.

Представник позивача зазначає, що представник відповідача у поданій апеляційній скарзі навіть не посилається на будь-які докази правомірності набуття відповідачкою права власності на спірну квартиру, фактично не заперечуючи набуття нею права власності на спірне майно у злочинний спосіб, посилаючись виключно на пропуск позивачем строку позовної давності.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Педенка Є.М., який апеляційну скаргу підтримав, представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Говді Р.М., представника ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» - адвоката Остащенко О.М., які проти задоволення апеляційної скарги заперечували, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 8 червня 2003 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_1 , яка змінила прізвище на ОСОБА_1 (с.с.10 т.1).

25 червня 2003 року між АППБ «Аваль» (кредитор) та ОСОБА_2 (позичальник) був укладений кредитний договір №014/61/08-22/2338, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику кредит у сумі 16 500 доларів США, строком на 108 місяців, тобто з 25 червня 2003 року по 25 червня 2012 року, з щомісячним платежем у розмірі 1/108 від суми кредиту та з процентною ставкою за користування кредитом, яка складає 14 % річних (с.с.11-12 т.1).

15 липня 2003 року між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського округу Кондратенком М.І., зареєстрований в реєстрі за номером 4833, відповідно до умов якого ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_2 купив належну продавцю квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 54,50 кв.м, яка складається із двох житлових кімнат, житлова площа яких складає 30,20 кв.м. Продаж здійснено за 87 945грн, які продавець одержав повністю від покупця до підписання цього договору (с.с.14 т.1).

1 серпня 2003 року між АППБ «Аваль» (заставодержатель) та ОСОБА_2 (заставодавець) був укладений договір про заставу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенком М.І., зареєстрований в реєстрі за номером 5294/311, у пункті 1.1. якого вказано, що договір забезпечує вимоги заставодержателя, що витікають із кредитного договору №014/61/08-22/2338 від 25 червня 2003 року, укладеного між заставодержателем та заставодавцем, за умовами якого заставодавець зобов`язується перед заставодержателем погасити заборгованість по кредитному договору №014/61/08-22/2338 від 25 червня 2003 року в розмірі 16 500 доларів США, сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі, строки

та у випадках, передбачених кредитним договором №014/61/08-22/2338 від 25 червня 2003 року. В забезпечення виконання зобов`язань, вказаних у п. 1.1 цього договору застоводавець на умовах, передбачених цим договором, передає у заставу належну йому квартиру АДРЕСА_1 (с.с.15 т.1).

Відповідно до заяви, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенком М.І., ОСОБА_8 надала свою згоду на передачу під заставу її чоловіком ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , яка є спільно нажитим майном (с.с.16 т.1).

Згідно довідки АТ «Райффайзен Банк Аваль», наданої ОСОБА_2 29 квітня 2014 року, заборгованість за кредитним договором №014/61/08-22/2338 від 25 червня 2003 року погашена в повному обсязі 11 травня 2005 року (с.с.17 т.1).

25 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (банк) та ОСОБА_2 (позичальник) був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11376607000 (при застосуванні ануїтентної схеми погашення), відповідно до умов якого банк зобов`язується надати позичальнику однією сумою, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 99 500 доларів США та сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтентних платежів в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 481 858,60грн за курсом Національного банку України на день укладення цього договору (с.с.18-24 т.1).

Також 25 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) був укладений договір іпотеки № 90934, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д., зареєстрований в реєстрі за номером 2977, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенком М.І. від 15 липня 2003 року, за реєстрованим № 4833, та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 18 липня 2003 року в реєстрову книгу № д.912-36, за реєстровим номером 2807 (с.с.25-26 т.1).

Згідно заяви, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д., зареєстрованої в реєстрі за номером 2976, ОСОБА_8 надала згоду своєму чоловіку - ОСОБА_2 на підписання договору іпотеки, за ціну та на умовах на його розсуд, квартири АДРЕСА_1 , придбаної ними в період зареєстрованого шлюбу (с.с.27 т.1).

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві 2 квітня 2009 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_8 розірвали шлюб 2 квітня 2009 року. ОСОБА_8 змінила прізвище на « ОСОБА_8 » (с.с.191 т.1).

24 січня 2011 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_8 на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 липня 2003 року, реєстраційний номер майна 32713431 (с.с.50 т.1).

30 квітня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до органів прокуратури із заявою про вчинення злочину, а саме: підробки судового рішення від 23 липня 2003 року Святошинського районного суду міста Києва у справі № 2-1255, яке було протиправно використане ОСОБА_1 з метою заволодіння його майном (с.с.31-33 т.1).

Відповідно до рапорту о/у ВДСБЕЗ Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві від 23 червня 2014 року Куртєва Є.С. з метою перевірки інформації, наданої ОСОБА_2 , до Святошинського районного суду міста Києва було надіслано запит

щодо з`ясування обставин реєстрації позову та винесення судового рішення за № 2-1255 від 23 липня 2003 року та з`ясовано, що за рішенням № 2-1255 від 23 липня 2003 року в журналі реєстрації позовів Святошинського районного суду міста Києва був зареєстрований позов громадянина ОСОБА_4 та заведено відповідну статистично облікову картку, та те, що громадянин ОСОБА_2 цивільного позову до Святошинського районного суду міста Києва не подавав, на запитання звідки в архівах Святошинського районного суду міста Києва з`явилось рішення за неіснуючим позовом громадянина ОСОБА_2 , заступник начальника діловодства Святошинського районного суду міста Києва відповів, що можливо відповідний запис могли зробити колишні співробітниці архіву Святошинського районного суду міста Києва, які звільнилися у 2009 році (с.с.34 т.1).

25 червня 2014 року ОСОБА_2 було надіслано повідомлення слідчого СВ Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві про внесення на підставі його заяви відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100080005377 з попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 190 КК України та початок досудового розслідування, до якого долучено відповідний витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (с.с.114-115 т.1).

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальне провадження за № 12014100080005377 закрито 4 квітня 2018 року на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України (с.с.182 т.1).

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 18 червня 2015 року (справа № 759/18381/13-ц) було задоволено позов ОСОБА_1 , визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 (с.с.51-53 т.1).

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 10 листопада 2015 року вказане рішення суду змінено, шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання на статті 68, 71, 72 Житлового кодексу України, в решті рішення суду залишено без змін (с.с.121-123 т.1).

При цьому у рішеннях судів зазначено, що спірна квартира належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, що підтверджується рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23 липня 2003 року та копією витягу про державну реєстрацію прав.

Відповідно до інформаційної довідки № 355977193 від 27 листопада 2023 року з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, спірна квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_11 на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва (с.с.28-29 т.1).

Згідно наявної в матеріалах справи копії рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 липня 2003 року у справі № 2-1255, воно ухвалено під головуванням судді ОСОБА_5. (с.с.48-49 т.1).

Згідно довідки Святошинського районного суду міста Києва від 15 листопада 2023 року, суддя Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_5. перебував у основній щорічній відпустці з 14 липня 2003 року по 17 серпня 2003 року (с.с.41 т.1).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності на підставі встановлених обставин справи.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для поновлення ОСОБА_2 строку позовної давності у даній справі, оскільки обставина про підроблення судового рішення стала відомою позивачу у зв`язку з наданням відповіді на адвокатський запит від 16 листопада 2023 року, яку позивач отримав 25 листопада 2023 року.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції,

з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340).

Стаття 387 ЦК України передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка зареєструвала право власності на спірну квартиру на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 липня 2003 року у справі № 2-1255, ухваленого під головуванням судді ОСОБА_5.

Разом з тим, за обставинами даної справи встановлено, що суддя ОСОБА_5. такого рішення не ухвалював і цивільна справа № 2-1255 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_8 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності у провадженні Святошинського районного суду міста Києва не перебувала.

Ця ж обставина була встановлена судом під час розгляду справи № 759/4050/21 за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Фінансова компанія «Гефест», ОСОБА_2 про визнання іпотечного договору недійсним (с.с.141-148 т.1).

При цьому, ОСОБА_1 пояснень щодо обставин отримання зазначеного судового рішення не надала, а під час допиту у якості свідка у кримінальному провадженні відмовилась надавати покази, пославшись на статтю 63 Конституції України.

Отже, відповідачка не спростувала, що реєстрація права власності на спірну квартиру за нею була проведена без дотримання норм матеріального права.

З урахуванням наведеного до спірних правовідносин застосовуються положення статті 387 ЦК України.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що з наданих суду документів встановлено, що спірна квартира була придбана позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 15 липня 2003 року, укладеного під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із частиною першою Прикінцеві положення Сімейного кодексу України цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 1 січня 2004 року.

Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним до 1 січня 2004 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Оскільки спірна квартира була придбана 15 липня 2003 року під час перебування позивача у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, квартира є їх спільним майном.

Частина 1 статті 28 КпШС України передбачала, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 підтверджено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Шлюб сторін було розірвано у 2009 році, а відтак застосуванню підлягають норми Сімейного Кодексу України.

У частині першій статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є

рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира набута позивачем за час шлюбу з відповідачкою. Як вже зазначалося, рішення про визнання спірної квартири особистою приватною власністю відповідачки не ухвалювалося, а відтак відсутні підстави вважати, що це майно належить виключно позивачу або відповідачці, оскільки докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, відсутні.

Спір про поділ майна між сторонами судами не розглядався.

Як зазначав Верховний Суд у постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 462/518/18, факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім`я якої зареєстроване.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для витребування від відповідачки на користь позивача всієї спірної квартири, оскільки вона є спільною сумісною власністю сторін і у разі поділу квартири між сторонами, позивач має право на частину зазначеної квартири.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі 362/2707/19 Велика Палата відступила від висновку про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач має правові підстави для витребування із чужого незаконного володіннявідповідачки частину спірної квартири.

Разом з цим, під час розгляду справи судом першої інстанції представником відповідачки подана заява про застосування позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 зазначено, що сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

Отже, на віндикаційні позови поширюється загальна позовна давність у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив, що про порушення свого права дізнався в квітні 2014 року під час судового розгляду позову ОСОБА_8 до нього про визнання таким, що втратив право користування квартирою (справа №

759/18381/13-ц), у зв`язку із чим він звернувся до прокуратури Святошинського району міста Києва із заявою про злочин.

Позивач вважав, що не міг звернутися до суду з позовом про витребування майна, оскільки були відсутні належні і допустимі докази підроблення рішення суду, на підставі якого відповідачка зареєструвала право власності на спірну квартиру.

Позивач посилався на те, що отримав належні докази про те, що рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 липня 2003 року у справі № 2-1255 є підробленим лише 25 листопада 2023 року, коли його представник отримав відповідь на адвокатський запит від Святошинського районного суду міста Києва.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Суд першої інстанції погодився з доводами позивача про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності, зазначивши, що позивач отримав відповідь Святошинського районного суду міста Києва, яким підтверджуються обставини підробки судового рішення у справі № 2-1255, лише 25 листопада 2023 року.

Проте, суд не врахував, що в матеріалах справи наявні документи, які підтверджують звернення позивача до прокуратури із заявою про вчинення злочину, а саме підробки рішення суду, ще 30 квітня 2014 року.

Зі змісту поданої представником позивача заяви про вчинення злочину від 30 квітня 2014 року вбачається, що останній відвідував приміщення архіву Святошинського районного суду міста Києва та отримував інформацію, що ОСОБА_2 у 2003 році до суду з позовом про поділ майна не звертався, а рішення суду у справі 2-1255 є підробленим.

Крім того, під час розгляду цивільної справи № 759/18381/13-ц про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірною квартирою, його представник подав письмові заперечення, в яких виклав аналогічні твердження та заявив клопотання про зупинення провадження у справі, з огляду на те, що Святошинським РУ ГУ МВС України в місті Києві здійснюється досудове розслідування за фактом

підроблення судового рішення від 23 липня 2023 року у справі № 2-1255. Факт звернення позивача до правоохоронних органів та прокуратури з даного приводу згадується і в рішенні Святошинського районного суду міста Києва від 18 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 10 листопада 2015 року у справі № 759/18381/13-ц.

Отже, про порушення свого права власності на спірну квартиру позивач дізнався у 2014 року, однак, з даним позовом звернувся до суду у листопаді 2023 року.

Посилання позивача на те, що він був позбавлений можливості звернутись до суду з позовом про витребування майна з незаконного володіння відповідачки у зв`язку з відсутністю доказів підробки зазначеного судового рішення, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивач не був позбавлений можливості звернутися до Святошинського районного суду міста Києва для отримання офіційної інформації з приводу реєстрації позовної заяви, поданої від його імені, про поділ майна подружжя та з приводу розгляду даної справи, а також отримати ту інформацію, яка була отримана у 2023 році.

Твердження представника позивача, що докази підробки рішення суду можна було отримати тільки під час кримінального провадження, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі докази можна було отримати звернувшись до Святошинського районного суду міста Києва з відповідним запитом.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що кримінальне провадження було закрито 4 квітня 2018 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, однак позивачем не вчинялись будь-які дії для захисту свого порушеного права після цього.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про поважні причини пропуску позивачем строку звернення до суду та про наявність правових підстав для його поновлення.

Оскільки позивач пред`явив даний позов після спливу позовної давності, про застосування якої було заявлено представником відповідачки, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що позов не підлягає задоволенню саме у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, не оцінив наданих доказів, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення суд підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у позові.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно частини 1 статті 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у позові, з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 20 130грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Педенка Євгена Михайловича задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» про витребування майна із чужого незаконного володіння відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 20 130грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 4 травня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук