Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №183/84/26 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Єдиний унікальний номер справи 183/84/26

Провадження № 2-а/183/65/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2026 року м. Самар Дніпропетровської області

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді Майної Г. Є., розглянувши в письмовому, спрощеному позовному провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області з вимогами про:

- скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6348148 від 15 грудня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Рудик М. Р. звернувся до суду із вищезазначеним адміністративним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 15 грудня 2025 року поліцейським Самарівського районного відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області старшим сержантом поліції Стороженком Володимиром Михайловичем складено постанову про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 6348148. Відповідно до вищевказаної постанови, ним, начебто, було скоєно адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. Як зазначено у постанові 15.12.2025 о 13:04 год., за адресою: с. Піщанка, траса М-18 203 км, водій не виконав вимогу дорожнього знаку проїзд без зупинки заборонено. Чим порушив п. 8.4.б ПДР - порушення вимог знаків пріоритету, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 340,00 грн.

Із зазначеною постановою він не згоден оскільки, 15 грудня 2025 року, він, керуючи транспортним засобом, завчасно зменшив швидкість руху перед блокпостом та здійснив повну зупинку перед дорожнім знаком 2.2, який передбачає обов`язкову зупинку транспортного засобу. Переконавшись у безпечності подальшого руху та відсутності будь-яких перешкод, він продовжив рух у встановленому напрямку, неухильно дотримуючись вимог Правил дорожнього руху України. Лише після цього його транспортний засіб був зупинений працівником поліції, який без наведення будь-яких фактичних обставин та без пред`явлення доказів повідомив про нібито нездійснення ним зупинки перед відповідним дорожнім знаком. На пояснення ОСОБА_1 про те, що зупинка була виконана у повному обсязі, працівник поліції належної оцінки не надав, наведені аргументи проігнорував та жодних дій для перевірки фактичних обставин події не здійснив. Після нетривалого спілкування працівник поліції попросив у нього його посвідчення водія та відійшов у невідомому напрямку, а згодом повернувся вже зі складеною постановою про адміністративне правопорушення, що свідчить про формальний підхід до розгляду справи та упереджене ставлення до нього. На його законну вимогу надати докази вчинення адміністративного правопорушення, зокрема відеофіксацію, фотоматеріали або інші об`єктивні дані, працівник поліції відмовився виконати такий обов`язок, обмежившись відповіддю: «Оскаржуйте в суді», що прямо суперечить принципу змагальності та обов`язку суб`єкта владних повноважень доводити правомірність прийнятого рішення. Крім того, під час розгляду справи працівником поліції не було роз`яснено його права, передбачені ст. 268 КУпАП, а також не було роз`яснено положення ст. 63 Конституції України, чим істотно порушено встановлену законом процедуру розгляду справи та конституційні права ОСОБА_1 . При цьому він неодноразово звертав увагу працівника поліції на необхідності роз`яснення його прав, однак такі законні зауваження були повністю проігноровані, а будь-яких дій, спрямованих на забезпечення реалізації прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, працівником поліції вчинено не було. Також він звертає увагу, що в оригіналі постанови про адміністративне правопорушення в графі, де передбачений підпис особи, яка притягується до адмін. відповідальності про те, що йому роз`яснено права, передбачені ст. 268 КУпАП, ним було поставлено прочерк. Зазначена обставина свідчить про те, що він відмовився підтвердити факт роз`яснення йому процесуальних прав, оскільки такі права фактично йому не роз`яснювалися. Таким чином, він письмово зафіксував відсутність роз`яснення прав, що є істотним порушенням вимог ст. 268 КУпАП та процедури притягнення до адміністративної відповідальності в цілому. Варто також акцентувати увагу на тому, що вимоги Позивача щодо надання законних та допустимих доказів нібито вчинення адміністративного правопорушення були повністю проігноровані. Жодних доказів пред`явлено не було, оскільки вони фактично відсутні, а оскаржувана постанова ґрунтується виключно на суб`єктивних припущеннях працівника поліції. Крім того, у змісті оскаржуваної постанови відсутні будь-які відомості про відеозапис чи інші технічні засоби фіксації, якими нібито було зафіксовано правопорушення, що прямо підтверджує відсутність належної та допустимої доказової бази щодо події і складу адміністративного правопорушення. Також слід звернути увагу на те, що копія оскаржуваної постанови, надана йому працівником поліції, не містить підпису посадової особи, яка її винесла, а також інших обов`язкових реквізитів, попри те, що така копія повинна повністю та достовірно відтворювати зміст і форму оригіналу постанови. Указане свідчить про істотне порушення встановленого законом порядку оформлення та вручення постанови. Таким чином, ОСОБА_1 був фактично позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права, передбачені статтею 268 КУпАП, зокрема: подати письмові клопотання; надавати пояснення по справі; отримати докази для підготовки свого захисту; скористатися правовою допомогою; заявити клопотання про участь захисника у справі і тд. У зв`язку з чим, позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом, постанову у справі про адміністративне правопорушення просить скасувати і вирішити питання щодо судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із пред`явленим позовом, відповідач Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області через свого представника, звернулось на адресу суду із відзивом на позовну заяву, відповідно до змісту якого останній просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є законною та обґрунтованою, оскільки винесена уповноваженою особою в межах наданих повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства. Зазначає, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а саме порушення вимог дорожнього знаку, зафіксовано належним чином, а постанова винесена на місці вчинення правопорушення відповідно до вимог законодавства. Також відповідач указує, що під час розгляду справи поліцейським було встановлено всі необхідні обставини, особу правопорушника, роз`яснено його права, а надані докази оцінені у сукупності відповідно до ст. 251–252 КУпАП. У зв`язку з цим вважає доводи позивача безпідставними та такими, що спрямовані на уникнення адміністративної відповідальності. Також вказав про те, що надати відеозапис події не є можливим, у зв`язку із закінченням строку його зберігання, визначеного наказом МВС України № 1026 від 18 грудня 2018 року, а саме відео зберігаються обмежений строк - 30 днів, після закінчення якого автоматично видаляються з серверів зберігання, а також вказує на відсутність можливості подання копії оскаржуваної постанови, оскільки 02 січня 2026 року за вих. № 882-2026 постанову направлена до Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Крім того, відповідач заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів їх понесення, зокрема договору, розрахунку витрат, підтвердження оплати та детального опису наданих послуг. У зв`язку з цим відповідач вважає відсутніми правові підстави як для задоволення позову, так і для стягнення заявлених судових витрат.

Позивач ОСОБА_1 звернувся на адресу суду із відповіддю на відзив на позовну заяву, вважає, що викладені у відзиві доводи відповідача є необґрунтованими, не підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовують обставин, викладених у позовній заяві. Відповідач не виконав покладений на нього ч. 2 ст. 77 КАС України обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, оскільки не надав належних і допустимих доказів факту вчинення Позивачем адміністративного правопорушення. Саме по собі винесення постанови не є доказом вини особи, а обов`язок доведення обставин покладається на суб`єкта владних повноважень. Посилання відповідача на нібито здійснену відеофіксацію події є припущенням і не підтверджене матеріалами справи. Більше того, в оскаржуваній постанові відсутні відомості про технічний засіб фіксації, що є обов`язковим реквізитом відповідно до вимог ст. 283 КУпАП, а тому такі доводи не можуть братися судом до уваги. Також під час розгляду справи були порушені процесуальні права позивача, гарантовані ст. 268 КУпАП, зокрема право на ознайомлення з матеріалами справи, подання пояснень та доказів, а також належне роз`яснення прав. Вказане свідчить про істотне порушення процедури притягнення до адміністративної відповідальності. Відповідно до ст. 62 Конституції України всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а у даному випадку такі сумніви є очевидними та не усунутими відповідачем. Щодо витрат на правничу допомогу, вони підтверджені належними доказами (договором, додатковою угодою та актом наданих послуг із фіксованим гонораром), що відповідає усталеній практиці Верховного Суду та є достатнім для їх відшкодування. Таким чином, постанова є необґрунтованою, прийнятою з порушенням вимог закону, а доводи відповідача не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Заперечення на відповідь на відзив на адресу суду не надходили.

Ухвалою судді від 09 січня 2026 року позовну заяву позивача залишено без руху з наданням позивачеві строку для усунення недоліків його позовної заяви, що було зроблено позивачем – 19 лютого 2026 року та указані документи передано головуючому судді 24 лютого 2026 року.

Ухвалою судді від 25 лютого 2026 року постановлено про прийняття позовної заяви до розгляду за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Цією ж ухвалою заміненои відповідача Департамент патрульної поліції на належного відповідача - Головне управління Національної поліції України в Дніпропетровській області. А також цією ухвалою установлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив на позовну заяву, а також заперечень.

Сторони про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Оцінивши повідомлені обставини і перевіривши достатність наявних у справі доказів для їх встановлення, належить дійти такого висновку.

Судом установлено, що 15 грудня 2025 року поліцейським Самарівського районного відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області старшим сержантом поліції Стороженком Володимиром Михайловичем винесено постанову серії ЕНА №6348148 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП і на накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн. Відповідно до змісту постанови ОСОБА_1 15 грудня 2025 року о 13:04:39 год., с. Піщанка, траса М-18 203 км, водій не виконав вимогу дорожнього знаку проїзд без зупинки заборонено, чим порушив ч. 1 ст. 122 КУпАП, чим порушив п. 8.4.б ПДР - порушення вимог знаків пріоритету.

Розглядаючи вимоги позову, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України установлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Частиною 2 ст. 11 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ст. 287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

Згідно з вимогами ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність (частина друга статті 33 КУпАП).

Згідно з частиною першою статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно положень ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 за № 1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з п. 8.4.б Правил дорожнього руху, дорожні знаки поділяються на групи, зокрема знаки пріоритету, які встановлюють черговість проїзду перехресть, перехрещень проїзних частин або вузьких ділянок дороги.

Відповідно до п. 2.2 розділу 33 Правил дорожнього руху, знак пріоритету. Проїзд без зупинки заборонено.

Положеннями частини 1 ст. 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів за годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як роз`яснив Пленум Верховного суду України у п. 24 Постанови № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

У розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Отже, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Указані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду щодо надання достатніх та належних доказів в підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, викладеним у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 357/10134/17 (провадження № К/9901/32368/18).

Проте відповідачем не надано належних доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Згідно з ч. 9 ст. 80 КАС України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Матеріали справи не містять доказів про наявність адміністративного правопорушення в діях позивача. При цьому, сама по собі постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не є безперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки така постанова за своєю правовою природою є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому повинно передувати фіксування цього правопорушення, що в даному випадку працівником патрульної поліції здійснено не з порушенням Інструкції, як зазначалось вище, із недодержанням безперервності відеозапису.

Суд ураховує, що у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення Конституційний суд України в своєму рішенні від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 зазначив, що провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачає низку визначених у законі послідовних дій відповідного органу (посадової особи). За загальним правилом фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення уповноваженою посадовою особою протоколу про його вчинення.

Суд зазначав у згаданому Рішенні, що КУпАП визначає систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Вказані положення є законодавчими гарантіями об`єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності (п.2.2 Рішення).

Окрім того, суд у вказаному Рішенні аналізує можливість притягнення особи до відповідальності у так званому скороченому провадженні. При цьому Суд вказує, що скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.

Тобто, позиція суду полягає у тому, що навіть у випадку, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, стадія фіксації адміністративного правопорушення та формування адміністративної справи є обов`язковою та має передувати такому розгляду справи.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП (ч. 2 ст. 251 КУпАП).

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано належних, допустимих та достатніх доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та притягнення останнього до адміністративної відповідальності з дотриманням визначеної законом процедури.

З аналізу вищезазначених норм процесуального права слідує, що законодавець встановив презумпцію вини суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується, - повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб`єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.

З матеріалів справи не убачається, що такий обов`язок суб`єктом владних повноважень виконано.

Відповідачем жодними належними та допустимими доказами не доведено факту вчинення позивачем зазначеного у оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення, зокрема, не представлено відео- або фото фіксації можливого порушення правил дорожнього руху, або свідків події на місці вчинення правопорушення під час його вчинення.

Відповідно до норми статті 62 Конституції України вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Із урахуванням положень і тлумачень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.

За таких обставин, оцінивши усі досліджені судом докази у їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події та складу адміністративного правопорушення.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б давали суду підстави дійти обґрунтованого висновку щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Разом з тим, відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Поліцейський Самарівського районного відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області старшим сержантом поліції Стороженко В. М. виносив оскаржувану постанову в порядку ч. 2 ст. 222 КУпАП від імені органу Національної поліції.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Матеріали справи містять копії: свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Рудика М. Р., Договору про надання правничої допомоги від 21 грудня 2025 року; Додаткової угоди № 1 до Договору про надання правничої допомоги № б/н від 21.12.2025; акта наданих послуг адвокатом від 21 грудня 2025 року, згідно з яким адвокатом надано консультацію та складено позовну заяву про оскарження постанови про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, вартість яких складає 6000 грн, також вказано про те, що адвокат своїм підписом свідчить про оплату клієнтом всієї суми наданих послуг, а клієнт підтверджує факт оплати зазначеної грошової суми та відсутність будь-яких претензій щодо наданих адвокатом послуг; Крім того, матеріали справи містять докази понесених позивачем витрат на сплату судового збору в розмірі 484,40 грн.

Верховний Суд у постанові від 10.06.2021 по справі №820/479/18, аналізуючи відповідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в частині відшкодування витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, у зв`язку з розглядом справи, зробив висновок, що суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Оцінюючи складність цієї справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, суд вважає, що заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн є неспівмірною з категорією складності справи, витраченим адвокатом часом, об`ємом наданих послуг.

За таких обставин, ураховуючи характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, значення справи для сторони, з урахуванням того, що розгляд цієї цивільної справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, суд приходить до висновку, що на користь позивача ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн, а також судовий збір в сумі 484,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.77, 120, 139, 241-246 ,250, 268-271, 286 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення – задовольнити.

Постанову поліцейського Самарівського районного відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області старшого сержанта поліції Стороженка Володимира Михайловича серії ЕНА № 6348148 від 15 грудня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП – скасувати.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП – закрити.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 відшкодування справленого судового збору в розмірі 484,40 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 40108866адреса: 49101, м. Дніпро, вул. Троїцька, 20-А.

Рішення суду складено і підписано 04 травня 2026 року.

Суддя Г.Є. Майна