Постанова від 03 травня 2026 р. у справі №340/5088/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 травня 2026 року м. Дніпросправа № 340/5088/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року (суддя Науменко В.В.) в справі № 340/5088/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 про:

визнання протиправною бездіяльності щодо виплати йому обов`язкової компенсації за отриману психічну травму в сумі 200000 гривень;

зобов`язання виплатити йому компенсацію в розмірі 200000 гривень за отриману психічну травму.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року здійснена заміна відповідача військової частини НОМЕР_2 правонаступником військовою частиною НОМЕР_1 .

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у задоволення позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення з підстав порушення судом першої інстанції процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції не досліджувались подані ним докази, не дотримано обов`язок із встановлення фактичних обставин справи, висновок суду першої інстанції фактично підтримав позицію відповідача, яка є свідомо необґрунтованою та безпідставною.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , вказане підтверджується наданою до суду відповідачем довідкою про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивачу за період з 01.07.2024 року по 25.02.2025 року № 2154/ФЕС від 24.11.2025 року.

Перебуваючи на військовій службі в Збройних Силах України у складі Військової частини НОМЕР_2 , 07.07.2025 року під час виконання бойового завдання отримав поранення та травмування. В результаті тривалого стаціонарного лікування, відповідно до свідоцтва про хворобу №34 від 04.02.2025 року, визнаний непридатним до військової служби.

Відповідно до витягу з рішення експертної команди оцінювання повсякденного функціонування особи від 24.03.2025 року №94/25/252/Р, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено ІІІ групу інвалідності з 17.03.2025 року. Інвалідність встановлена за захворюваннями, набутими під час захисту Батьківщини.

13.05.2025 року направив на адресу останнього відомого місця можливого розташування Військової частини НОМЕР_2 лист, у якому вимагалось сплатити позивачу за рахунок коштів Військової частини НОМЕР_2 компенсацію за отриману психічну травму. Вимога обґрунтована тим, що у підсумку лікування у позивача виявлено стійкий різко виражений посттравматичний стресовий розлад, тривожно-депресивний тип, проредієнтний перебіг з частими панічними атаками, значний когнітивним зниженням, стійкою інсомією, заїканням середнього ступеня, стійкими суїцидальними думками. Захворювання пов`язане із захистом Батьківщини. Призначено ІІІ групу інвалідності. До копії листа позивачем додано фіскальний чек про направлення рекомендованим листом вказаної вимоги Військовій частині НОМЕР_2 за адресою АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції вказав, що доказів отримання такого листа до суду не надано. Номер, за яким суд міг би сам пересвідчитись у отриманні чи поверненні відправлення, на копії фіскального чеку відображений не повністю - замість необхідних 13 цифр в наявності лише 11.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції вважав, що в цьому випадку відсутній між сторонами будь-який спір, а відсутність спору на день звернення позивача до суду взагалі виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Врахувавши відсутність належних та допустимих доказів протиправної бездіяльності відповідача щодо виплати компенсації у розмірі 200000,00 грн. ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача щодо виплати компенсації за отриману психічну травму під час перебування на військовій службі, що є підставою для відмови у позові, з огляду на передчасне звернення до суду із такими позовними вимогами.

Суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_2 .

Позивач 07 липня 2025 року під час виконання бойового завдання отримав поранення, внаслідок якого відповідно до свідоцтва про хворобу №34 від 04 лютого 2025 року визнаний непридатним до військової служби.

Відповідно до витягу з рішення експертної команди оцінювання повсякденного функціонування особи від 24 березня 2025 року №94/25/252/Р ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності з 17 березня 2025 року, захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини.

За твердженням позивача 13 травня 2025 року ним направлено рекомендованим листом на адресу військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) звернення, у якому вимагав сплатити компенсацію за отриману психічну травму.

Матеріали справи не містять доказів отримання військовою частиною НОМЕР_2 листа позивача.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, застосовується в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 1-2 якого військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

За положеннями частини другої статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ), дія якого поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

Статтею 110 Дисциплінарного статуту ЗСУ установлено, що усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі:

прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод;

незаконного покладення на них обов`язків або незаконного притягнення до відповідальності.

Відповідно до статті 111 Дисциплінарного статуту ЗСУ заява чи скарга з інших питань службової діяльності подається безпосередньому командирові (начальникові) тієї особи, дії якої він оскаржує, а в разі, якщо особи, які подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, заява чи скарга подається в порядку підпорядкованості. У такому самому порядку подаються пропозиції.

Згідно зі статтею 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.

Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут, застосовується у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 14 Статуту передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) визначається Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 28 грудня 2016 року № 735, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 січня 2017 року за № 94/29962 (далі - Інструкція № 735).

Пунктом 3 розділу ІІІ Інструкції № 735 передбачено, що після первинного розгляду звернень громадян керівниками органів військового управління, командирами військових частин працівник підрозділу документального забезпечення (секретаріату, канцелярії):

уносить до журналу реєстрації пропозицій, заяв і скарг громадян або реєстраційно-контрольної картки персонального комп`ютера резолюцію керівництва та встановлені терміни виконання доручень за зверненнями громадян;

здійснює відправку звернень за належністю та відповідей - їх авторам;

забезпечує оперативне доведення звернень громадян до виконавців.

Звернення громадян, одержані органом військового управління, військовою частиною для виконання, в обов`язковому порядку обліковуються в журналі обліку звернень цього органу військового управління або заводиться реєстраційно-контрольна картка.

Згідно з пунктам 4-5 розділу ІІІ «Розгляд звернень громадян» Інструкції № 735 термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється з дня, наступного за днем, з якого починається строк (таким днем є день їх надходження та реєстрації в органі військового управління, військовій частині), до дня направлення заявнику відповіді на його звернення. Якщо останній день терміну розгляду звернення припадає на неробочий день, то останнім днем терміну вважається перший після нього робочий день.

Термін розгляду пропозицій, заяв та скарг обчислюється від дня їхньої реєстрації у структурному підрозділі Міністерства оборони України, відповідальному за організацію розгляду звернень громадян.

Звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.

Судом встановлено, позивачем на підтвердження направлення звернення про виплату йому компенсації за отриману психічну травму надано копію службового чеку АТ «Укрпошта», проте матеріали справи не містять доказів отримання військової частиною звернення позивача.

Більш того, некоректне відображення номеру поштового відправлення на фіскальному чеку (замість необхідних 13 цифр в наявності лише 11) позбавило суд першої інстанції, як й суд апеляційної інстанції, можливості перевірити надходження поштового відправлення адресату.

Судом ухвалою від 23 березня 2026 року витребувано у сторін докази на підтвердження направлення позивачем звернення та отримання відповідачем такого звернення.

За повідомленням позивача звернення направлялось ним до військової частини рекомендованим поштовим відправленням без повідомлення про вручення, із наданням SMS-повідомлення, яке не зберіглось на його телефоні.

Відповідачем не надано інформації на вимогу суду.

Суд зауважує, що перевірити рух поштового відправлення №2500600423525 (такий номер вказаний позивачем у заяві, отриманій судом 27 квітня 2026 року) за трекінгом за сайті АТ «Укрпошта» неможливо, адже за інформацією сайту «Дані про відправлення за номером 2500600423525 на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі».

Відтак, судом не встановлено доказів щодо отримання військовою частиною НОМЕР_2 звернення позивача про виплату компенсації за отриману психічну травму.

Відповідно, враховуючи відсутність доказів отримання військовою частиною звернення позивача, відсутні підстави для висновку, що військовою частиною допущена протиправна бездіяльність у питанні розгляду звернення позивача про виплату йому компенсації за психічну травму.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Позивач стверджує, що ним ініційоване питання виплати йому компенсації саме за психічну травму.

Законом №2011-ХІІ установлено право осіб на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Закон №2011-ХІІ, який є спеціальним у правовідносинах щодо соціального захисту військовослужбовців, не містить приписів щодо виплати військовослужбовцям компенсації за отриману психічну травму.

Статтею 17 Закону №2011-ХІІ установлено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Якщо позивач під компенсацією за психічну травну має на увазі відшкодування йому моральної шкоди, суд зазначає таке.

Статтею 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція з питання відшкодування моральної шкоди.

Зокрема, в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17 Верховним Судом зазначено, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

При цьому у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків тощо.

Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди суд має надавати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чи існує причинний зв`язок, чи обґрунтовано грошовий вираз заявленої шкоди та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Ці обставини входять до предмету доказування у справі.

Суд констатує, що на підтвердження того, що моральної шкоди позивач зазнав саме внаслідок протиправних дій відповідача (якщо позивач має на увазі саме отримання ним моральної шкоди, заявляючи про психічну травму) позивачем не надано жодних доказів, як й не наведено обґрунтувань щодо визначення суми відшкодування (200000,00 грн).

У випадку заявлення вимог про відшкодування моральної шкоди саме позивач має зазначити та довести, в чому саме полягає моральна шкода, характер завданої шкоди, її прояви. Саме позивач має у своєму розпорядження необхідні докази завдання такої шкоди та обґрунтування розміру шкоди.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 12 листопада 2019 року в справі №818/1430/17, в постанові від 14 травня 2020 року в справі №822/231/16.

В цьому випадку позивачем не надано взагалі доказів заподіяння йому душевних страждань з вини відповідача, а сам по собі факт отримання психічної травми під час виконання обов`язків військової служби не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки завдана моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Відтак, суд погоджує висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року в справі № 340/5088/25 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року в справі № 340/5088/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 04 травня 2026 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 04 травня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко