Постанова від 03 травня 2026 р. у справі №480/2542/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 р. Справа № 480/2542/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 року (ухвалене суддею Павлічек В.О.) в справі № 480/2542/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, у якому просила: визнати протиправними дії відповідача щодо виплати компенсації втрати частини доходів у сумі 242056,02 грн. не разом з виплатою боргу пенсії у вересні 2024 року, а з затримкою виконання грошового зобов`язання в грудні 2024 року; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити інфляційне збільшення, а також 3% річних, від простроченої суми 242056,02 грн. за весь період прострочення з вересня 2023 року до моменту виплати в грудні 2024 року, відповідно до ст. 625 ЦК України.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 р. відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", Цивільного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивачка вважає, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив інфляційне збільшення, а також 3% річних, від простроченої суми 242056,02 грн. за весь період прострочення з вересня 2023 року до моменту виплати в грудні 2024 року, відповідно до ст. 625 ЦК України, тому вважає дії відповідача протиправними та такими, що порушують її права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 р. в справі №480/5361/21 частково задоволено позов ОСОБА_1 , а саме: зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 р. на вказаний нею банківський рахунок.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2022 р. рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 р. в справі № 480/5361/21 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з проведенням компенсації втрати частини доходу та у вказаній частині ухвалити нове рішення, яким зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 р. на вказаний нею банківський рахунок відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та здійснити нарахування і виплату відповідної пенсії з проведенням компенсації втрати частини доходу; в іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 р. в справі № 480/5361/21 залишено без змін.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28.06.2023 р. в справі №480/1040/23 задоволено позов ОСОБА_1 , а саме: зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 07.10.2009 р., з урахуванням стажу роботи та надбавки за понаднормовий стаж відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням обов`язкових автоматичних масових перерахунків пенсії та індексації, відповідно до ст. 28, ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на момент фактичної виплати пенсії, за винятком сплачених сум.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 р. в справі №480/1902/24 задоволено позов ОСОБА_1 , а саме: зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області провести ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 р. до 12.09.2023 р. (включно) нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованої суми пенсії на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.06.2023 р. в справі №480/1040/23.

На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 р. в справі №480/1902/24, відповідачем було нараховано та виплачено (у грудні 2024 року) позивачці компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованої суми пенсії на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.06.2023 р. в справі №480/1040/23 за період з 07.10.2009 р. по 12.09.2023 р. у загальному розмірі 242056,02 грн., що підтверджується довідкою про розмір компенсації втрати частини доходу, та не заперечується позивачкою.

В подальшому, на звернення представника позивача щодо нарахування та виплати інфляційних втрат та 3% річних на нараховану суму компенсації, відповідно до ст. 625 ЦК України, листом від 30.04.2025 р. Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повідомило про відсутність підстав для нарахування та виплати "інфляційних втрат та 3% річних на суму компенсації", як зазначено у зверненні.

У даному листі зазначено, що нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованої суми пенсії проведено ОСОБА_1 на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2022 р. в справі № 480/5361/21 та рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 р. в справі № 480/1902/24.

Не погодившись з діями відповідача щодо не нарахування та не виплати інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних зі складу грошового зобов`язання, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон №1058-ІV).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За змістом ч. 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно з ч. 2 ст. 46 Закон № 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” (в подальшому - Закон №2050-ІІІ).

Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з ст. 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до ст.ст. 3, 4 Закону № 2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Статтею 6 Закону № 2050-III визначено, що компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ постановою Кабінетом Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (подальшому - Порядок №159), відповідно до пункту 2 якого, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Відповідно до п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно із п. 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Із урахуванням вищевикладених норм, суд апеляційної інстанції зазначає, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічну правову позицію сформовано Верховним Судом в постанові від 21.08.2023 у справі №460/6767/20.

При цьому суд враховує висновок Верховного Суду викладений у постанові від 02.04.2024 р. в справі № 560/8194/20, про те, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» врегульовано питання відповідальності держави в особі певних органів за неналежне виконання грошового зобов`язання щодо пенсіонера, а саме виплати компенсації втрати частини доходів через невчасно виплачену пенсію.

Судовим розглядом встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою перерахованої пенсії позивачці на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.06.2023 р. в справі №480/1040/23.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 р. в справі №480/1902/24 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області провести ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 р. до 12.09.2023 р. (включно) нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованої суми пенсії на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.06.2023 р. в справі №480/1040/23.

На виконання вищезазначеного рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області нарахована компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в сумі 242056,02 грн., яка була виплачена позивачці 13.12.2024 р. разом з основним розміром пенсії.

Позивачка обґрунтовуючи позовні вимоги виходила з приписів статті 625 Цивільного кодексу України вказуючи, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Стягнення з боржника інфляційних втрат регулюється ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, якими є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Законодавцем окреслено, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях.

Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 р. в справі № 2а-11853/10/1570 викладена наступна правова позиція: за змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом розглядом встановлено, що між позивачем та відповідачем як суб`єктом владних повноважень відсутні цивільно-правові правовідносини, що обумовлює відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Таким чином, в цій справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічні правові висновки щодо застосування вказаних норм права викладені в постановах Верховного Суду від 15.04.2021 р. в справі №807/542/17, від 26.07.2021 р. в справі 712/23614/12.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні підстави для нарахування та виплати на користь позивачки втрат від інфляції та суми 3% річних від простроченої суми 242056,02 грн. за весь період прострочки з вересня 2023 року до моменту виплати в грудні 2024 року, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Стосовно посилань позивачки на правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладенні в справах № 646/14523/15-ц, №703/2718/16-ц, №911/952/22, № 761/2987/18 та № 910/4590/19, суд апеляційної інстанції зазначає, що спірні правовідносини в них не є тотожними відносинам у справі, що розглядається, оскільки вищезазначені справи ухвалені за наслідками розгляду цивільних та господарських справ у спорах, які виникли з приводу невиконання грошових зобов`язань, що випливають з договірних відносин, або з приводу відшкодування шкоди у грошовій формі.

В постанові від 16.05.2018 р. в справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що приписи ст. 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 р. в справі № 910/4590/19 зазначила, що за змістом ч. 2 ст. 22, ст. 1192 Цивільного кодексу України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

Оскільки в межах спірних в цій справі правовідносин у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку ст. 11 Цивільного кодексу України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, тобто відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України, то й застосування правових наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання до цих правовідносин неможливо.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що компенсація пенсіонерам втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, врегульовані спеціальним законом Законом України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», відтак норми ст. 625 Цивільного кодексу України в такому випадку не застосовуються.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 29.05.2025 р. в справі №580/9536/23, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, враховується судом.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду викладених в справі №580/9536/23 не змінюють наведених висновків суду, оскільки у будь-якому випадку у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання у розумінні ст. 11 Цивільного кодексу України, відповідно, відсутні підстави для застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 в справі № 480/2542/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін