Постанова від 03 травня 2026 р. у справі №520/4351/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 р. Справа № 520/4351/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2025, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 29.05.25 по справі № 520/4351/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач 1, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій просила:

- скасувати рішення ГУ ПФУ у Запорізькій області про відмову у призначенні їй пенсії від 30.12.2024 за №204250009291;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу періоди роботи відповідно до записів у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 , виданої на її ім`я, а саме: з 07.06.1990 по 05.07.2001, з 14.05.2002 по 30.10.2002 та з 29.05.2003 по 28.08.2003 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.02.2025 позовну заяву задоволено частково.

Скасовано рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 30.12.2024 за №204250009291.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Запорізькій області провести повторний розгляд заяви ОСОБА_1 від 26.12.2024 про призначення пенсії, із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи відповідно до записів у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 , виданої на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: з 07.06.1990 по 05.07.2001 та з 14.05.2002 по 30.10.2002 та з 29.05.2003 по 28.08.2003 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 .

Стягнуто з ГУ ПФУ в Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив суд рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що за результатами розгляду документів відповідачем встановлено, що вік заявника становить 60 років 2 місяці 19 днів, страховий стаж складає 14 років 6 місяців 2 дні. До страхового стажу не зараховано:- період роботи з 07.06.1990 по 05.07.2001, оскільки згідно з записами трудової книжки № НОМЕР_2 номер наказу про звільнення дописано, відсутня дата наказу про звільнення. Стаж після 20.03.2000 (переведення) зараховано частково доглядом за дитиною та відповідно до даних персоніфікованого обліку (ОК5);- періоди роботи з 14.05.2002 по 30.10.2002, з 29.05.2003 по 28.08.2003 згідно з трудовою книжкою № НОМЕР_2 , оскільки відповідно до даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування не прослідковується робота за вказаний період.

У зв`язку з наведеним, ГУ ПФУ в Запорізькій області, відмовляючи позивачці у призначенні пенсії, діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України .

Позивачка правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

Відповідно до ч.1 ст.308, п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.

26.12.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі-Закон №1058-ІV).

Зазначена заява була розглянута ГУ ПФУ в Запорізькій області.

За результатами розгляду заяви ГУ ПФУ в Запорізькій області прийнято рішення від 30.12.2024 за №204250009291, яким ОСОБА_2 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону 1058-ІV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Пенсійним органом встановлено, що вік позивачки становить 60 років 02 місяці 19 днів. Право на призначення пенсії за віком після досягнення 60-річного віку виникає за наявності страхового стажу 31 рік, 63-річного віку- за наявності страхового стажу 24 роки, 65-річного віку- за наявності страхового стажу 15 років. Відповідно до наданих документів страховий стаж позивачки становить 14 років 6 місяців 2 дні.

У рішення зазначено, що до страхового стажу позивачки не зараховано період:

- з 07.06.1990 по 05.07.2001 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , оскільки номер наказу про звільнення дописано, дата наказу про звільнення відсутня. Стаж після 20.03.2000 (переведення) зараховано частково доглядом за дитиною та відповідно до даних персоніфікованого обліку (ОК5);

- з 14.05.2002 по 30.10.2002 та з 29.05.2003 по 28.08.2003 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , оскільки відповідно до даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування не прослідковується робота за вказаний період. Починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови №794). Отже, з 01.07.2000 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є обов`язковим.

Не погодившись із рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 30.12.2024 за №204250009291 , позивачка звернулася до суду з даним позовом за для захисту своїх прав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 30.12.2024 за №204250009291.

Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист. Таким чином, період трудової діяльності позивачки з 07.06.1990 по 05.07.2001 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 має бути зарахований у повному обсязі.

Суд вказав, що обов`язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України працівник позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам у сфері соціального захисту. Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків в повному обсязі за період з 14.05.2002 по 30.10.2002, з 29.05.2003 по 28.08.2003 не є підставою для позбавлення позивачки права на перерахунок пенсії.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон №1058-ІV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

За приписами ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Положеннями ч.1 ст. 26 Закону №1058-ІV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV).

Частиною 4 ст. 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ ( далі - Закону № 1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю (ч.2 ст.56 Закону №1788-ХІІ).

Так, ст.62 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 , за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

Щодо не зарахування пенсійним органом до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи з 07.06.1990 по 05.07.2001 відповідно до записів її трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 колегія суддів зазначає наступне.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі-Інструкція №58).

Відповідно до п.1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно з пп.2.2 п.2 Інструкції № 58, заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст" "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування..

Відповідно до пп.2.11 п.2 Інструкції № 58, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

За приписами пп.2.12 п. 2 Інструкції № 58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пп.2.4. п.2 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Аналогічні положення щодо правил заповнення трудових книжок містить Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, яка була чинна на момент внесення відповідних записів.

Аналіз вищенаведених положень дозволяє дійти висновку, що відповідальним за заповнення трудової книжки, у тому числі внесення до неї записів, є підприємство роботодавець.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року за № 310 ( далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство у колгоспі : прийняття в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Отже, трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Зі змісту наявної в матеріалах справи копії трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 колегією суддів встановлено, що 07.06.1990 позивачка була прийнята у члени колгоспу «8 Березня» (протокол №8 від 14.06.1990, запис №3), 05.07.2001 вона була звільнена із членів колгоспу за власним бажанням за ст.38 КЗпП України (наказ №634, запис №6) (а.с.11-14).

Згідно з рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії від 30.12.2024 №204250009291, до страхового стажу позивачки не було зараховано, в тому числі, період роботи в колгоспі з 07.06.1990 по 05.07.2001 , оскільки номер наказу про звільнення дописано, дата наказу про звільнення відсутня.

Згідно з пунктом 13 Основних Положень відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність відповідно до статуту та правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а у передбачених законом випадках – іншу відповідальність.

Отже, відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця.

Вказане дає підстави для висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права, а відтак недотримання роботодавцем усіх вимог при заповненні трудової книжки, не може бути беззаперечною підставою для відмови в призначенні пенсії, особи, яка звернулася за такою.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Колегія суддів зазначає, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Колегія суддів зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.

Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові від 06 квітня 2022 року у справі № 607/7638/17, від 30.09.2021 у справі №300/860/17.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а звернув увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

У постанові від 30.09.2021 у справі №300/860/17 Верховний Суд дійшов висновку, що за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Таким чином, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивачку права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Колегія суддів звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Колегія суддів вважає, що право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних та сама по собі не здача облікових книг в архівний відділ не є беззаперечним доказом відсутності у позивачки страхового стажу у зазначені періоди.

Отже, позивачка не може нести відповідальність за правильність оформлення трудової книжки роботодавцем та на неї не можуть бути покладені негативні наслідки недотримання роботодавцем вимог щодо правильності заповнення трудової книжки та виправлення помилок у ній.

Відповідач не надав суду належних доказів, які б свідчили про те, що позивачка не має права на зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи, оскільки недоліки в трудовій книжці останньої, ще не є підставою вважати, що в цей період вона не працювала.

За наведених обставин, колегія суддів зазначає, що надана позивачем разом із заявою про призначення пенсії копія трудової книжки колгоспника у достатній мірі підтверджує період її трудової діяльності в колгоспі «8 Березня» з 07.06.1990 по 05.07.2001, що мав бути зараховані відповідачем до її страхового стажу для призначення пенсії за віком.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 25.04.2019 в справі №593/283/17 та від 30.09.2019 в справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та перерахунку пенсії.

З урахуванням вищенаведеного та правових висновків Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що записи трудової книжки колгоспника позивачки серії НОМЕР_1 стосовно періоду роботи з 07.06.1990 по 05.07.2001 не можуть вважатись неправильними або неточними та підлягають зарахуванню до страхового стажу позивачки під час повторного розгляду її заяви від 26.12.2024 про призначення їй пенсії за віком, а рішення пенсійного органу від 30.12.2024 в частині не зарахування цього періоду роботи ОСОБА_1 є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Щодо не зарахування пенсійним органом до страхового стажу ОСОБА_1 періодів її роботи з 14.05.2002 по 30.10.2002, з 29.05.2003 по 28.08.20023, оскільки відповідно до даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування не прослідковується робота за вказаний період, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ та пунктом 1 Порядку № 637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Колегією суддів встановлено, що записами трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 підтверджується, що ОСОБА_1 у період з 14.05.2002 по 30.10.2002 працювала в СТОВ «Безмятежне» на сезонних роботах на прополці цукрових буряків (записи №7-8); з 29.05.2003 по 28.08.2003- в ТОВ «Безмятежне» на некваліфікованих сезонних роботах різноробочою на прополці цукрових буряків в режимі неповної зайнятості (записи 9-10) (а.с.14-15).

Таким чином спірний період роботи позивачки: з 14.05.2002 по 30.10.2002 та з 29.05.2003 по 28.08.2003 підтверджуються записами трудової книжки.

Разом з тим, згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-5) в період з 14.05.2002 по 30.10.2002 та з 29.05.2003 по 28.08.2003 відсутні дані про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 та сплату страхових внесків роботодавцем (а.с.21-22).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування/

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Cтраховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з ч.1 ст. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі..

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.(ч.2 ст.20 Закону №1058-ІV).

Частинами 10 та 12 статті 20 Закону № 1058-IV зазначено, що якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законом.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Відповідно до ст.106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Колегія суддів зазначає, що спірний період трудової діяльності ОСОБА_1 з 14.05.2002 по 30.10.2002 та з 29.05.2003 по 28.08.2003 підтверджується записами у трудовій книжці колгоспника, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, а відповідачем не наводилось будь-яких спростувань щодо його реальності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що пенсійний орган наділений правом здійснювати перевірки та звірки щодо достовірності виданих документів шляхом направлення відповідних запитів, що передбачено ч.3 ст.44 Закону №1058-ІV.

Однак, матеріали справи не містять відомостей про те, що апелянтом вживались будь-які заходи, спрямовані на отримання відомостей щодо трудової діяльності ОСОБА_1 у спірний період.

Колегія суддів зазначає, що сама по собі відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за вказаний період не є самостійною підставою для позбавлення позивачки права на призначення пенсії.

Внаслідок невиконання ТОВ «Безмятежне» обов`язку зі сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивачка позбавлена соціальної захищеності, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Несвоєчасна сплата підприємством загальнообов`язкових страхових внесків не повинна порушувати права особи на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у виді заробітної плати покладені на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку , внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Колегія суддів зазначає, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків роботодавцем для нарахування пенсії не є підставою для неврахування пенсійним органом спірного періоду роботи ОСОБА_1 з 14.05.2002 по 30.10.2002 та з 29.05.2003 по 28.08.2003 до її страхового стажу.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а , від 04.09.2018 у справі № 482/434/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 01.11.2018 у справі № 199/1852/15-а, від 27.02.2019 у справі № 638/5795/17, від 02.08.2022 у справі №560/4616/20 та, відповідно до частини 5 статті 242 КАС України підлягає застосуванню при розгляді цієї справі.

Зважаючи на те, що як обов`язок зі сплати страхового внеску, так і обов`язок по його нарахуванню покладено саме на страхувальника (роботодавця), отже, відповідальність за не нарахування страхового внеску покладено також на страхувальника. Таким чином, позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, отже, не нарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивачку у спірний період, не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії вищезазначеного періоду її роботи до страхового стажу.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що період з 14.05.2002 по 30.10.2002 та з 29.05.2003 по 28.08.2003 має бути врахований при обчисленні страхового стажу позивачки, тому рішення відповідача від 30.12.2024 і в цій частині є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено правомірність його рішення щодо відмови позивачці у призначенні пенсії за віком.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі № 520/4351/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін