Постанова від 03 травня 2026 р. у справі №440/16718/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 р. Справа № 440/16718/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.02.2026, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/16718/25

за позовом ОСОБА_1

до Кобеляцького сектору Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області , Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кобеляцького сектору Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області (далі по тексту – Кобеляцький сектор УДМС в Полтавській області, перший відповідач), Управління державної міграційної служби України в Полтавській області (далі – УДМС в Полтавській області, другий відповідач), в якому просить суд визнати бездіяльність органів міграційної служби та зобов`язати Кобеляцький сектор УДМС в Полтавській області та УДМС в Полтавській області застосувати та провести процедуру (надати статус біженця) ОСОБА_1 згідно чинного законодавства України для легального перебування на території України.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року по справі № 440/16718/25 адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, яке полягає в неповному з`ясуванні обставин, на які апелянт посилався як на підставу своїх вимог та заперечень, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року по справі № 440/16718/25 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що під час розгляду даної справи, суд першої інстанції не врахував, що предметом спору є саме бездіяльність відповідачів після скасування судом рішення про примусове повернення позивача до країни походження, а не повторна оцінка правомірності такого рішення, яку вже було надано у справі № 532/824/25. Вказує, що після ухвалення постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2025, якою рішення про примусове повернення було скасовано, він неодноразово звертався до Кобеляцького сектору УДМС та Управління ДМС у Полтавській області з метою отримати роз`яснення щодо можливого механізму легалізації перебування в Україні, однак отримував лише формальні відповіді без визначення конкретної процедури, яку можливо застосувати до його ситуації.

Апелянт наголошує, що суд першої інстанції не врахував його фактичне правове становище, а саме відсутність чинних документів російської федерації, закінчення строку дії закордонного паспорта та анулювання тимчасового посвідчення громадянина України, у зв`язку з чим він фактично позбавлений можливості самостійно оформити належний правовий статус без сприяння компетентного органу. Апелянт вважає, що відповідачі, як органи, які реалізують державну політику у сфері міграції, громадянства, біженців та протидії нелегальній міграції, не повинні були обмежуватися формальним цитуванням законодавства, а надати йому зрозумілий та ефективний алгоритм дій для врегулювання правового статусу.

Крім того, стверджує, що суд безпідставно погодився з позицією відповідачів щодо неподання ним повного пакета документів та відсутності належного підтвердження припинення громадянства російської федерації, не надавши належної оцінки доказам його активних дій, зокрема зверненням до дипломатичних установ російської федерації за кордоном щодо виходу з громадянства. Апелянт вказує, що суд не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26.01.2026 у справі № 140/34075/23, відповідно до яких держава не може залишати особу без правового статусу, а об`єктивна неможливість отримання документів від органів російської федерації в умовах припинення дипломатичних відносин та воєнної агресії має враховуватись органами міграційної служби.

На переконання апелянта, відповідачі упереджено поставилися до його ситуації, фактично переклавши на нього негативні наслідки відсутності дієвого механізму врегулювання статусу, тоді як він діяв добросовісно, неодноразово звертався до компетентних органів та намагався легалізувати своє перебування в Україні у правовий спосіб.

Другий відповідач у поданому до суду відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Вказує, що позивач є громадянином російської федерації, який після скасування рішення про оформлення набуття громадянства України та отримання довідки про припинення громадянства України не виїхав за межі України, не оформив документів на право проживання та на теперішній час перебуває на території України без належних правових підстав. Зазначив, що після звернень позивача щодо легалізації перебування, поновлення у громадянстві України, подання декларації про відмову від іноземного громадянства, а також щодо отримання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, УДМС та його територіальний підрозділ надали відповіді у встановлені законом строки та роз`яснили порядок дій відповідно до Закону України «Про громадянство України», Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та підзаконних нормативних актів. Звертає увагу, що позивачем не подано повного пакета документів, необхідного для оформлення відповідного правового статусу, зокрема документів, передбачених для поновлення у громадянстві України або оформлення законного перебування на території України. Сам факт звернення до органів міграційної служби, на думку відповідача, не є достатнім, оскільки законодавство покладає на іноземця обов`язок вчинити активні дії та подати визначений законом пакет документів.

Вважає безпідставними посилання апелянта на бездіяльність органів міграційної служби, оскільки усі його звернення були розглянуті, відповіді надані, а конкретних дій, які відповідачі були зобов`язані вчинити та від яких ухилились, апелянтом не доведено.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином РФ, що підтверджується копією його паспорту № НОМЕР_1 , виданого 17.01.2007 відділом внутрішніх справ Октябрського району міста Калінінград.

06.03.2020 позивачу терміном до 16.10.2021 було видане тимчасове посвідчення громадянина України, серія НОМЕР_2 .

Листом від 01.12.2022 №5325-730/5325-22 позивача повідомлено про скасування рішення про набуття позивачем громадянства України та необхідність звернутися до Кобеляцького сектору УДМС в Полтавській області для отримання довідки про припинення громадянства України.

15.12.2022 за №5325-769/5325-22 позивачеві видана довідка про припинення громадянства України відповідно до ст. 21 Закону України "Про громадянство України".

20.03.2025 щодо позивача винесена постанова ПН МПТ 003311 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3417,00 грн за порушення ч.1,3 ст.3, ч.3 ст. 9, ст.17 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", п.2 Порядку, затвердженого ПКМУ №150 від 15.02.2012 на підставі протоколу про адміністративне правопорушення ПР МПТ 003314 від 20.03.2025 за ч.2 ст. 203 КУпАП, яка позивачем виконана 20.03.2025.

21.03.2025 за № 5325130100018025 Кобеляцьким сектором УДМС в Полтавській області винесене рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, яким вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина російської федерації ОСОБА_1 та зобов`язати його покинути територію України у термін до 19.04.2025. Роз`яснено право на оскарження рішення в суді.

Вважаючи протиправним вказане рішення, позивач звернувся до Кобеляцького районного суду Полтавської області з позовом, у якому просив визнати його протиправним та скасувати.

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 09.07.2025 по справі № 532/824/25 відмолено у задоволенні позову.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду по справі 532/824/25 від 13.08.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 09.07.2025 по справі № 532/824/25 скасовано. Прийнято постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 21.03.2025 № 5325130100018025.

Як стверджує позивач, після ухвалення вказаного судового рішення, він, намагаючись реалізувати своє право на легальне перебування на території України, неодноразово звертався до відповідачів із заявами про надання роз`яснень щодо легалізації перебування позивача на території України та щодо надання йому статусу біженця.

Однак, станом на час звернення до суду з цим позовом, не отримав від відповідачів відповідей на порушені ним питання.

У зв`язку з чим, вважаючи наведену бездіяльність відповідачів протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебуває на території України без належних документів на право проживання, не подав повного пакета документів для оформлення відповідного правового статусу, а його звернення до органів міграційної служби були розглянуті з наданням письмових відповідей та роз`яснень.

Суд зазначив, що сам факт звернення позивача до відповідачів не свідчить про наявність у них обов`язку застосувати конкретну процедуру легалізації без подання передбачених законом документів. Крім того, позивачем не доведено наявності підстав для надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі по тексту - Закон № 3773-VI).

Пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, це іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території або тимчасово перебувають в Україні.

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону № 3773-VI, строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до положень п. п. 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 360 від 20.08.2014, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Основними завданнями ДМС є: 1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

За змістом п. 4 Положення про Державну міграційну службу України, ДМС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема,

проводить аналіз міграційної ситуації в Україні, проблем біженців та інших категорій мігрантів, розробляє поточні та довгострокові прогнози із зазначених питань;

здійснює у межах компетенції провадження з питань прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України та подає відповідні документи на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства, а також забезпечує виконання рішень Президента України з питань громадянства;

приймає відповідно до законодавства рішення про встановлення належності до громадянства України, оформлення набуття громадянства України та їх скасування;

організовує роботу з провадження за заявами про надання дозволів на імміграцію і поданнями про відкликання або визнання недійсними дозволів на імміграцію та виконання прийнятих рішень і у передбачених законодавством випадках приймає рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію;

забезпечує розгляд поданих в адміністративному порядку скарг на дії або бездіяльність посадових осіб територіального органу чи територіального підрозділу ДМС, які порушують порядок та строки розгляду заяв про надання дозволу на імміграцію, та прийняті такими особами рішення, у тому числі про відмову в наданні дозволу на імміграцію або визнання його недійсним;

здійснює оформлення, обмін і видачу іноземцям та особам без громадянства посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, пересилає, визнає недійсними, відкликає, вилучає та знищує такі документи в передбачених законодавством випадках;

приймає рішення про продовження строку перебування, про відмову в продовженні строку перебування, про скасування продовження строку перебування та про скорочення строку перебування, а також продовжує строк тимчасового проживання іноземців та осіб без громадянства на території України;

приймає рішення про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства в країну походження або третю країну, про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства з України, рішення про поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, про реадмісію, про заборону в`їзду іноземцям та особам без громадянства в Україну, здійснює заходи, пов`язані з примусовим поверненням/видворенням іноземців та осіб без громадянства з України;

приймає рішення про визнання/відмову у визнанні особою без громадянства, зупинення/поновлення/припинення розгляду заяви про визнання особою без громадянства, про продовження строку розгляду заяви про визнання особою без громадянства, про відкликання або визнання недійсним рішення про визнання особою без громадянства, а також видає довідку про звернення за визнанням особою без громадянства, продовжує строк її дії та вилучає її;

здійснює ідентифікацію осіб, в тому числі тих, які звернулися із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, а також іноземців та осіб без громадянства, які втратили документи, що посвідчують особу, та підлягають видворенню або реадмісії;

приймає рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про задоволення скарги, про відхилення скарги, про залишення скарги без розгляду, про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про припинення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про зобов`язання територіального органу ДМС повторно розглянути заяву про визнання біженцем, про визнання особою, яка потребує додаткового захисту, про втрату статусу біженця/додаткового захисту, про позбавлення статусу біженця/додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем/особою, яка потребує додаткового захисту, про відсутність підстав для втрати/позбавлення статусу біженця/додаткового захисту, про відсутність підстав для скасування рішення про визнання біженцем/особою, яка потребує додаткового захисту, про виправлення помилок/неточностей, про позбавлення тимчасового захисту та у передбачених законодавством випадках розглядає скарги на такі рішення і скасовує їх у разі, коли вони були прийняті з порушенням законодавства;

вживає у межах компетенції заходів для сприяння реалізації прав біженців та інших категорій мігрантів;

здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов`язаних з діяльністю ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери її управління;

здійснює відповідно до закону державний контроль за дотриманням законодавства у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів у передбачених законодавством випадках, притягає порушників до адміністративної відповідальності.

З аналізу наведених норм слідує, що Державна міграційна служба України та її територіальні органи діють виключно в межах визначених законом повноважень та реалізують державну політику у сфері міграції, зокрема шляхом розгляду заяв, прийняття рішень за результатами таких звернень та надання відповідних роз`яснень.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 колегією суддів встановлено, що причиною, яка зумовила його звернення до суду з цим позовом є протиправна, на його думку, бездіяльність відповідачів, яка полягає у ненаданні у відповідях на його звернення вичерпних роз`яснень на порушені ним питання щодо можливих механізмів легалізації перебування на території України та отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Так, з матеріалів електронної справи вбачається, що після ухвалення постанови Другого апеляційного адміністративного суду по справі 532/824/25 від 13.08.2025, якою було визнано протиправним та скасовано рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 21.03.2025 № 5325130100018025, ОСОБА_1 15.09.2025 направив до першого відповідача звернення, в якому просив роз`яснити йому яким чином він може легалізувати своє право законно перебувати на території України, враховуючи що на час такого звернення він не має ані документів РФ (відсутній паспорт), ані закордонного паспорта (закінчився термін дії), а ні документів щодо законного перебування в Україні (тимчасове посвідчення громадянина України анульоване).

Листом від 21.10.2025 №5325-787/5325-25 за результатами розгляду його звернення першим відповідачем надано відповідь, в якій, посилаючись на п. 14 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», зазначено, що наразі позивач перебуває в статусі нелегального мігранта та проживає без документів на право проживання в Україні. Роз`яснено, що легалізація перебування в Україні можлива через отримання посвідки на тимчасове або постійне проживання. Для короткострокового перебування, якщо країна має безвізовий режим, термін обмежений 90 днями протягом 180 днів в інших випадках відповідно до оформленої візи.

Також, заявнику (позивачу) роз`яснено основні вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо легалізації перебування на території України шляхом отримання посвідки на тимчасове або постійне проживання (за наявності відповідних підстав) та необхідність надання документів на підтвердження підстав перебування на території України відповідно до статті 4 Закону. Підсумовуючи викладене, в листі першим відповідачем повідомлено, що для легалізації перебування на території України шляхом отримання посвідки на тимчасове або постійне проживання (за наявності відповідних підстав) заявнику необхідно надати документи на підтвердження підстав перебування на території України відповідно до статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Отже, наведене свідчить, що звернення ОСОБА_1 від 15.09.2025 було розглянуто першим відповідачем та надано письмову відповідь із роз`ясненням можливих способів легалізації перебування на території України, зокрема шляхом оформлення посвідки на тимчасове або постійне проживання за умови наявності передбачених законом підстав та подання документів, які такі підстави підтверджують.

При цьому зі змісту листа від 21.10.2025 №5325-787/5325-25 вбачається, що відповідач не ухилився від розгляду порушених позивачем питань, а надав відповідь у межах своєї компетенції та з посиланням на норми спеціального законодавства, яке регулює правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні.

Крім того, з матеріалів електронної справи вбачається, що у відповідь на адвокатський запит № 45 представника позивача – адвоката Савчука О.В. від 23.09.2025, в якому останній просив другого відповідача надати відповідь на заяву ОСОБА_1 від 21.08.2025 про надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, УДМС України в Полтавській області листом № 5301.5-6930/53.1-25 від 03.10.2025 надало копію відповіді заявнику, датовану 18.09.2025 за вихідним № К-33/6/5301-25/5301.5/69-25 та копію квитанції про підтвердження поштового відправлення.

У вказаному листі другим відповідачем повідомлено ОСОБА_1 , що із зазначеного у зверненні питання заявнику було надано відповідь від 21.07.2025 за вих. номером К-20/6/5301-25/5301.5/48-25. Разом з цим, повторно інформовано, що порядок звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, регулюється Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (Закон) та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС від 07.09.2011 № 649, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.10.2011 № 1146/19884. Зокрема, частинами 1, 2, 5 статті 5 Закону визначено, що особа, яка має намір бути визнаною в Україні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту:

протягом п`яти робочих днів, якщо перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України;

без зволікань, якщо під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України;

до закінчення дозволеного строку перебування на території України, якщо під час тимчасового перебування особи на законних підставах в Україні, в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження.

Вказано, що під час опрацювання звернення ОСОБА_1 з`ясовано, що він порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні, передбачений статтею 5 Закону. У дозволений проміжок часу за захистом в Україні не звертався. Прийняття рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється відповідно до частини 6 статті 5 Закону, за умови дотримання заявником порядку звернення із заявою, передбаченою вказаною статтею Закону.

Зауважено, що на сьогодні Україна перебуває в умовах воєнного стану, введеного та продовженого відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX (зі змінами) у зв`язку із повномасштабною збройною агресією з боку Російської Федерації. А відтак, повідомлено, що пунктом 12 Позиції УВКБ ООН щодо повернення в Україну (березень 2022 року) визначено, що за нинішніх обставин УВКБ ООН не вважає Україну безпечною країною для проживання та рекомендує направляти іноземців, які проживали на території України, і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту, для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні. На сьогоднішній день Україна не може гарантувати безпеку для життя і здоров`я особам, які проживають в країні, в період проведення повномасштабних бойових дій та невибіркових ракетних обстрілів території з боку країни-агресора.

Статтею 15 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Україною 17.07.1997 р.) визначено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов`язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов`язанням згідно з міжнародним правом. Статтею 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася 10.01.2002, визначено, що ніщо не позбавляє Договірну Державу права під час війни вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з`ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки.

Отже, наведене свідчить, що другим відповідачем було розглянуто звернення позивача щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, та надано відповідь із роз`ясненням порядку звернення за таким захистом, строків подання відповідної заяви, а також наслідків їх недотримання.

При цьому УДМС України в Полтавській області не залишило порушене позивачем питання без реагування, а повідомило заявника про нормативне регулювання процедури визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із посиланням на Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правила, затверджені наказом МВС України від 07.09.2011 № 649.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідачами у межах наданих повноважень розглянуто звернення позивача та надано вичерпні роз`яснення з порушених ним питань щодо можливих способів легалізації перебування на території України та порядку звернення за визнанням біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що виключає наявність протиправної бездіяльності з боку органів міграційної служби.

Сама лише незгода позивача зі змістом наданих роз`яснень не спростовує наведеного висновку.

Надаючи оцінку вимогам позивача в частині зобов`язання відповідачів застосувати та провести процедуру (надати статус біженця) згідно чинного законодавства України для легального перебування на території України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Отже, зі змісту наведених положень КАС України вбачається, що вимога про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії є похідною від вимоги про визнання його бездіяльності протиправною та застосовується судом як спосіб відновлення порушеного права лише у разі встановлення протиправної поведінки такого суб`єкта.

Оскільки під час апеляційного перегляду справи не встановлено протиправної бездіяльності відповідачів щодо розгляду звернень позивача, відсутні правові підстави для покладення на них обов`язку вчиняти будь-які додаткові дії, у тому числі застосовувати процедуру надання ОСОБА_1 статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, поза межами визначеного законом порядку, як того вимагає у позовній заяві позивач.

При цьому, колегія суддів зазначає, що зі змісту наведеного вище листа УДМС в Полтавській області від 18.09.2025 вбачається, що другим відповідачем було розглянуто звернення ОСОБА_1 щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та за результатами його опрацювання встановлено порушення позивачем порядку і строку звернення за захистом в Україні, передбачених статтею 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Разом з тим, у межах даної справи позивач не оскаржує рішення про відмову у прийнятті заяви, відмову в оформленні документів чи відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що додатково свідчить про відсутність правових підстав для зобов`язання відповідачів надати йому відповідний статус.

Колегія суддів також враховує, що прийняття рішень за результатами розгляду заяв про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, належить до дискреційних повноважень органів ДМС та здійснюється виключно у порядку, визначеному спеціальним законодавством, за умови подання особою відповідної заяви та дотримання встановленої процедури.

Доводи апелянта про відсутність у нього можливості легалізувати свій статус через відсутність чинних документів та складність їх отримання, колегія суддів відхиляє, оскільки наведені обставини не звільняють його від обов`язку дотримання встановленої законом процедури легалізації перебування на території України та подання визначеного законодавством пакета документів.

Колегія суддів зауважує, що норми чинного законодавства не покладають на органи ДМС обов`язку визначати за особу конкретний спосіб набуття правового статусу чи здійснювати відповідні дії замість неї.

Посилання апелянта на те, що відповідачі мали надати йому ефективний алгоритм дій щодо легалізації перебування в Україні, також є безпідставними, оскільки, як встановлено вище, відповідачами надано роз`яснення щодо передбачених законодавством способів легалізації перебування, що відповідає межам їх компетенції.

Доводи апелянта щодо вжиття ним заходів для припинення громадянства російської федерації та неможливості отримання відповідних документів не впливають на висновки суду у цій справі, оскільки предметом спору є наявність чи відсутність протиправної бездіяльності відповідачів, а не вирішення питання щодо набуття позивачем певного правового статусу.

Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 26.01.2026 у справі № 140/34075/23, відповідно до яких держава не може залишати особу без правового статусу, а об`єктивна неможливість отримання документів від органів російської федерації в умовах припинення дипломатичних відносин та воєнної агресії має враховуватись органами міграційної служби, також не змінюють висновків суду апеляційної інстанції. В межах даної справи не встановлено факт залишення позивача без правового статусу внаслідок протиправної поведінки відповідачів, натомість встановлено, що відповідачами надано роз`яснення у межах їх повноважень, а позивач не скористався передбаченими законом процедурами у визначений спосіб.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини справи, надану відповідачами оцінку зверненням позивача та відсутність протиправної бездіяльності з їх боку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року по справі № 440/16718/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк