Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №580/13150/25 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року справа № 580/13150/25

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В. В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

- визнати п. 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 4939 від 14.09.2025 в частині, що стосується старшого лейтенанта ОСОБА_1 – протиправним;

- скасувати п. 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 4939 від 14.09.2025: « 3. За низьку виконавчу дисципліну та порушення вимог статей 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статей 11, 16 розділу 1 частини І, статей 115, 116 розділу 3 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, начальника групи планування-заступника начальника штабу 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , старшого лейтенанта ОСОБА_2 притягнути до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення «догана»;

- скасувати п. 3.1. наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 4939 від 14.09.2025: « 3.1. Начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 , відповідно до частини 1 статті 4 розділу XVI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та деяким іншим особам № 260 від 07 червня 2018 року», начальнику групи планування заступнику начальника штабу 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , старшому лейтенанту ОСОБА_1 виплатити премію за жовтень 2025 у розміру 90%.»;

- скасувати дисциплінарне стягнення «догана» накладене наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 4939 від 14.09.2025 та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 внести відповідні зміни до особової справи старшого лейтенанта ОСОБА_1 ;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 Збройних сил України на користь старшого лейтенанта ОСОБА_1 не отриманого грошового забезпечення, що передбачене згідно наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення Додатки: військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» у сумі коштів що передбачалось щомісячною премією за вересень 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню через грубе порушення процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності. Вказує, що позивача не було ознайомлено з наказом під підпис, чим порушено п. 63 Дисциплінарного Статуту ЗСУ, а також у порушення п. 61 Дисциплінарного Статуту ЗСУ не заслухано його пояснень та не повідомлено про причини прийняття оскаржуваного наказу. Відсутність належного обґрунтування та порушення права на захист суперечать принципу правової визначеності, а також нормам ст. 19, 55 Конституції України та ст. 2 КАС України, що свідчить, на думку позивача, про протиправність спірного наказу.

Ухвалою від 02.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

16.12.2025 військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позову. Вказує, що позивач, який з 04.09.2025 офіційно приступив до виконання обов`язків, зобов`язаний знати вимоги Статутів ЗСУ та Інструкції з діловодства. Оскаржуваний наказ № 4939 виданий на підставі рапорту ТВО начальника штабу майора ОСОБА_3 через неналежне виконання позивачем обов`язків, що негативно вплинуло на роботу штабу батальйону та виконання бойових завдань. Зазначає, що командир військової частини діяв у межах повноважень, керуючись Дисциплінарним статутом ЗСУ. Позивач був особисто поінформований про стягнення начальником штабу бригади згідно зі ст. 97 Статуту. Твердження про ненадання пояснень є безпідставними, оскільки позивач мав право та обов`язок подати письмовий рапорт із запереченнями, проте свідомо не скористався цією можливістю, ухилившись від надання арґументів. Тому відповідач вважає, що оскаржуваний наказ виданий уповноваженою особою за наявності законних підстав і спрямований виключно на зміцнення військової дисципліни та боєздатності підрозділу. Відсутність ініціативи позивача щодо подання пояснювального рапорту не зупиняє дисциплінарне провадження та не свідчить про незаконність дій командування. Також посилається на пропуск позивачем місячного строку звернення до суду. Зазначає, що позивач дізнався про спірний наказ 23.09.2025, про що сам вказав у позовній заяві, тому останній день строку — 23.10.2025. Однак позовна заява подана до суду 29.11.2025. Тому просить позовну заяву залишити без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. У разі відмови у залишенні без розгляду — відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою від 31.03.2026 суд витребував у відповідача додаткові докази та зупинив провадження у справі.

Ухвалою від 29.04.2026 суд поновив провадження у справі.

З`ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.09.2025 № 249 позивач був допущений до тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою начальника штабу-заступника командира НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , ВОС-0210003. Вважався таким, що з 04.09.2025 посаду прийняв та приступив до тимчасового виконання посадових обов`язків.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 13.11.2025 № 216 позивач був звільнений з військової служби.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.11.2025 № 328 щодо ОСОБА_1 з 23 листопада 2025 року припинено дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

ТВО начальника штабу-заступника командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 04.09.2025 № 39896, відповідно до якого за низьку виконавчу дисципліну та порушення вимог статей 2, 3, 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, статей 11, 16 розділу 1 частини 1, статей 115, 116 розділу 3 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України просив притягнути до дисциплінарно відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення «догана» ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 3 витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про притягнення військовослужбовців до дисциплінарної відповідальності» від 14.09.2025 № 4939 у зв`язку з низьким рівнем виконавчої дисципліни військовослужбовців, випадками систематичного порушення військової дисципліни та неналежного виконання службових обов`язків деякими військовослужбовцями, з метою профілактики та недопущення порушень у майбутньому за низьку виконавчу дисципліну та порушення вимог статей 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статей 11, 16 розділу 1 частини І, статей 115, 116 розділу 3 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, начальника групи планування-заступника начальника штабу 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , старшого лейтенанта ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення «догана». Підстава: рапорт № 39896 від 04.09.2025 ТВО начальника штабу-заступника командира військової частини НОМЕР_1 , майора ОСОБА_5 .

Начальнику фінансово-економічної служби — головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 , відповідно до частини 2 статті 4 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам № 260 від 07.06.2018, ОСОБА_1 виплатити премію за вересень 2025 року у розмірі 90 відсотків (пп. 3.1 п. 3 наказу від 14.09.2025 № 4939).

Позивач вважає оскаржуваний наказ в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності протиправним, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду із позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частини першої статті 2 зазначеного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово було продовжено й який триває дотепер.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 (далі Порядок № 608).

Відповідно до пункту 2 розділу I зазначеного Порядку терміни, що вживаються у цьому Порядку, мають такі значення, зокрема:

виконавська дисципліна - належне, своєчасне та якісне виконання військовослужбовцями службових обов`язків, наказів Міністерства оборони України, Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, командирів (начальників), доручень, рішень, планів, програм, які затверджуються в органах військового управління або надходять для виконання до Міністерства оборони України або інших органів військового управління (військових частин);

службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Згідно з пункту 1 розділу II Порядку № 608 службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

Відповідно до 2 розділу II Порядку № 608 службове розслідування не призначається: у разі надходження анонімних повідомлень, заяв, скарг; якщо причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення, ступінь вини, розмір заподіяної матеріальної шкоди та інші обставини, які мають значення для прийняття рішення командиром (начальником) про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення, не потребують додаткового встановлення (уточнення) або їх встановлено під час проведення інспектування, інвентаризації, аудиту, за рішенням суду.

З матеріалів справи суд встановив, що у спірному випадку службове розслідування не призначалось, адже наведена норма звільняє командира від обов`язку проводити розслідування, якщо ступінь вини та обставини правопорушення є встановленими та не потребують додаткових перевірок.

Так, підставою для прийняття оскаржуваного наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.09.2025 № 4939 «Про притягнення військовослужбовців до дисциплінарної відповідальності», згідно з яким до ОСОБА_1 за низьку виконавчу дисципліну та порушення вимог статей 2, 3, 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, статей 11, 16 розділу 1 частини 1, статей 115, 116 розділу 3 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани, став рапорт ТВО начальника штабу — заступника командира військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_5 від 04.09.2025 № 39896.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі Статут, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 11 зазначеного Статуту визначає загальні обов`язки військовослужбовців. Так, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов`язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Згідно із ст. 14 Статуту із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Стаття 16 Статуту визначає, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до ст. 115 Статуту заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення в мирний і воєнний час відповідає за організацію і проведення заходів з морально-психологічного забезпечення, за військову дисципліну, морально-психологічний стан, за морально-психологічне забезпечення бойової готовності, бойової підготовки, бойових завдань, повсякденної діяльності особового складу роти, за національно-патріотичну підготовку та інформаційну роботу, організацію дозвілля військовослужбовців роти, їх соціальний захист.

Заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення підпорядковується командирові роти і є прямим начальником усього особового складу роти. У заходах з морально-психологічного забезпечення головні зусилля він зосереджує на індивідуальній роботі з кожним військовослужбовцем.

Статтею 116 Статуту визначає обов`язки заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний Статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (Дисциплінарний Статут ЗСУ, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Дисциплінарного Статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Відповідно до ст. 2 Дисциплінарного Статуту ЗСУ військова дисципліна грунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Стаття 6 Дисциплінарного Статуту ЗСУ встановлює, що право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст. 7 Дисциплінарного Статуту ЗСУ застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.

Стаття 45 Дисциплінарного Статуту ЗСУ передбачає, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Згідно зі ст. 48 Дисциплінарного Статуту ЗСУ на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення, зокрема, догана.

Статтею 83 Дисциплінарного Статуту ЗСУ встановлено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Згідно із ст. 87 Дисциплінарного Статуту ЗСУ дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.

Відповідно до ст. 88 Дисциплінарного Статуту ЗСУ військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.

Як встановив суд, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , де згідно з витягом із наказу командира (по стройовій частині) від 05.09.2025 № 249 був допущений до тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою начальника штабу — заступника командира НОМЕР_4 механізованого батальйону (ВОС-0210003) та вважається таким, що з 04.09.2025 посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків.

Суд зауважує, що з моменту прийняття посади та фактичного приступу до виконання обов`язків начальника штабу батальйону, позивач був зобов`язаний неухильно дотримуватися вимог статей 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, які визначають сутність військової дисципліни та обов`язки військовослужбовця щодо її додержання, а також статей 11, 16 розділу 1 частини 1 та статей 115, 116 розділу 3 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, що регламентують загальні обов`язки посадових осіб штабу та порядок управління підрозділом.

Таким чином, позивач мав бути безперечно обізнаним із вимогами Статуту внутрішньої служби ЗСУ, Дисциплінарного статуту ЗСУ та положеннями Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, оскільки це є базовою передумовою належного виконання завдань за його посадою.

Як було зазначено вище, ТВО начальника штабу-заступника командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 04.09.2025 № 39896, відповідно до якого за низьку виконавчу дисципліну та порушення вимог статей 2, 3, 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, статей 11, 16 розділу 1 частини 1, статей 115, 116 розділу 3 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України просив притягнути до дисциплінарно відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення «догана» ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 3 витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про притягнення військовослужбовців до дисциплінарної відповідальності» від 14.09.2025 № 4939 у зв`язку з низьким рівнем виконавчої дисципліни військовослужбовців, випадками систематичного порушення військової дисципліни та неналежного виконання службових обов`язків деякими військовослужбовцями, з метою профілактики та недопущення порушень у майбутньому за низьку виконавчу дисципліну та порушення вимог статей 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статей 11, 16 розділу 1 частини І, статей 115, 116 розділу 3 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, начальника групи планування-заступника начальника штабу 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , старшого лейтенанта ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення «догана». Підстава: рапорт № 39896 від 04.09.2025 ТВО начальника штабу-заступника командира військової частини НОМЕР_1 , майора ОСОБА_5 .

Таким чином, підставою для застосування дисциплінарного стягнення стало неналежне виконання позивачем посадових обов`язків, що виявилося у низькому рівні виконавчої дисципліни та недотриманні вимог статутів щодо зразкового виконання завдань військової служби. Вказані факти підтверджуються рапортом від 04.09.2025 № 39896, який став правовою підставою для видання оскаржуваного наказу від 14.09.2025 № 4939.

Тому, суд вважає, що командир військової частини діяв виключно на підставі та в межах повноважень, визначених чинним законодавством, реалізуючи свої дискреційні права задля зміцнення військової дисципліни, а не з метою заподіяння шкоди правам чи інтересам військовослужбовця.

Суд звертає увагу, що у позовній заяві позивач не заперечує по суті фактів порушення ним вимог статей 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ та статей 11, 16, 115, 116 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, що стали підставою для видання наказу від 14.09.2025 № 4939.

Заперечення позивача ґрунтуються виключно на формальних процедурних аспектах, зокрема на твердженнях про відсутність його ознайомлення з наказом під підпис та ненадання пояснень, чим, на його думку, порушено вимоги статей 61 та 63 Дисциплінарного статуту ЗСУ щодо заслуховування військовослужбовця та повідомлення йому причин накладення стягнення. Тобто, позивач оскаржує лише процедуру накладення стягнення, але не заперечує сам факт порушення, оскільки в позові немає жодних аргументів щодо суті проступку, описаного в рапорті.

Суд урахував, що відповідно до пункт 4 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання військового обов`язку та проходження військової служби» від 17.10.2019 № 205-IX у Дисциплінарному статуті Збройних Сил України, затвердженому Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 22-23, ст. 197 із наступними змінами): статті 48-74 та назви відповідних підрозділів розділу III виключити.

Таким чином, позивач обґрунтовує свою правову позицію нормами, які на момент виникнення спірних правовідносин не існують у діючій редакції закону, що нівелює будь-які арґументи, побудовані на їх змісті.

Тому, посилання позивача на статті 61 та 63 Дисциплінарного статуту ЗСУ є безпідставними, оскільки дані норми втратили чинність.

Також суд зауважує, що позивач у позовній заяві зазначив, що про наявність спірного наказу від 14.09.2025 № 4939 йому стало відомо 23.09.2025.

Суд врахував, що відповідно до ст. 110 Дисциплінарного статуту ЗСУ усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі: прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод; незаконного покладення на них обов`язків або незаконного притягнення до відповідальності.

Згідно зі ст. 112 Дисциплінарного статуту ЗСУ військовослужбовці, які подали заяву чи скаргу, мають право: особисто викласти свої аргументи особі, яка перевіряє заяву чи скаргу, звернутися з вимогою залучити до розгляду свідків; подати додаткові матеріали, що стосуються справи, або клопотати, щоб їх вимагав командир (начальник) або орган, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім під час розгляду заяви чи скарги; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; ознайомитися з матеріалами перевірки заяви чи скарги; оскаржити прийняте за їх заявою чи скаргою рішення в суді; вимагати відшкодування завданих їм збитків у встановленому законом порядку.

Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позивач, будучи обізнаним про наявність претензій з боку командування, проявив пасивну процесуальну поведінку. У разі наміру надати пояснення щодо суті порушення або висловити незгоду з діями командування, ОСОБА_1 був зобов`язаний реалізувати своє право шляхом подання письмового рапорту.

Однак, суд встановив, що жодних заперечень чи пояснень від позивача на адресу командування не надходило.

Твердження позивача про те, що у нього не взяли пояснення, суд розцінює як спробу перекласти відповідальність за власну бездіяльність на керівництво військової частини, позаяк ОСОБА_1 мав реальну можливість скористатися своїми статутними правами, проте не вчинив жодних активних дій для цього.

Крім того, твердження позивача щодо необізнаності про накладене стягнення спростовуються матеріалами справи. Таким чином, посилання на порушення процедури ознайомлення є безпідставними.

Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ від 14.09.2025 № 4939 виданий належною уповноваженою особою, в межах її компетенції та за наявності об`єктивних законних підстав.

Щодо посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду, то суд врахував наступне.

Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення за судовим захистом, суд виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).

Як було зазначено вище, позивач у позовній заяві вказав, що про наявність оскаржуваного наказу дізнався 23.09.2025.

Згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті, позивач звернувся до суду з цим позовом 24.11.2025. Відповідно до ч. 9 ст. 120 КАС України строк подання позовної заяви визначається саме за датою здачі документа на пошту.

Таким чином, навіть виходячи з дати, яку позивач самостійно визначив як момент ознайомлення з наказом (23.09.2025), встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України місячний строк для звернення до суду закінчився 23.10.2025. Оскільки позовну заяву було здано до відділення зв`язку лише 24.11.2025, позивач пропустив процесуальний строк більше ніж на один місяць.

Однак, суд врахував, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 по особовому складу від 13.11.2025 № 216 позивач був звільнений з військової служби, а згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 23.11.2025 № 328 щодо ОСОБА_1 , з 23 листопада 2025 року припинено дію контракту про проходження ним військової служби у Збройних Силах України з одночасним виключенням зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Тому, враховуючи, що позивач звернувся до суду 24.11.2025 (наступного дня після офіційного виключення зі списків частини), це підтверджує, що протягом усього періоду з моменту виникнення спору і до моменту подання позову він перебував у стані повної службової залежності та виконував обов`язки військової служби в умовах воєнного стану.

Суд зауважує, що саме статус діючого військовослужбовця та пов`язані з ним обмеження перешкоджали позивачу вчасно звернутися за професійною правничою допомогою. Факт звернення до суду фактично одразу після звільнення зі служби свідчить про добросовісний намір позивача захистити свої права при першій реальній можливості.

Ураховуючи зазначене, суд вважає, що строк звернення до суд з цим позовом пропущений позивачем з поважних причин, тому наявні підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду згідно зі ст. 121 КАС України.

За таких обставин, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя та враховуючи особливий правовий режим воєнного стану, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання позивача та поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а тому позов не підлягає до задоволення.

Підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.

Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО