Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №560/2927/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/2927/26

РІШЕННЯ

іменем України

04 травня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в якому просить визнати протиправними дії керівництва військової частини НОМЕР_1 та зобов`язати їх звільнити позивача зі служби за сімейними обставинами.

Вказує, що позивача було затримано та мобілізовано до в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України. Позивач звернувся з рапортом до керівництва в/ч щодо необхідності його звільнення у зв`язку з сімейними обставинами, на що отримав відповідь, в якій військова частина зазначає, що у пакеті документів, поданих мною як додаток до рапорту, висновок ЛКК про необхідність постійного догляду за його матір`ю , подано не за тією формою , і що в даний час діє уже нова форма висновку.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує, що довідка за формою 080-4/о № 680 від 28.04.2023 видана на ім`я ОСОБА_2 містить висновок про наявність хвороби та встановлення рекомендації щодо потреби особи в отриманні соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, а не постійного догляду за зазначеною у висновку особою. Відтак, надана позивачем довідка за формою 080-4/о № 680 від 28.04.2023 видана на ім`я ОСОБА_2 не є належним доказом підтвердження потреби у постійному догляді особи з інвалідністю ІІ групи, а лише доводить факт потреби такої особи у соціальних послугах з догляду на непрофесійній основі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що позивач є військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України.

02.01.2026 до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи звернувся солдат ОСОБА_1 .

Разом з вказаним рапортом солдат ОСОБА_1 надав

наступні підтверджуючі документи, а саме: 1. Копію довідки до акту огляду МСЕК № 247012 від 06.03.2012; 2. Копію висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі № 680 від 28.04.2023; 3. Копію пенсійного посвідчення на ім`я ОСОБА_2 ; 4. Витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища; 5. Копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 із зазначенням про матір; 6. Виписку з медичної картки амбулаторного хворого № 1022/22 на ім`я ОСОБА_2 ; 7. Копію довідки Лісогринівецької сільської ради від 05.12.2025 щодо проживання ОСОБА_1 разом з матір`ю ОСОБА_2 ;

Відповідачем листом від 24.01.2026 зазначено, що підстав для звільнення з військової служби за сімейними обставинами згідно з абз. 13 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" немає, оскільки надана позивачем довідка за формою 080-4/о № 680 від 28.04.2023 видана на ім`я ОСОБА_2 не є належним доказом підтвердження потреби у постійному догляді особи з інвалідністю ІІ групи, а лише доводить факт потреби такої особи у соціальних послугах з догляду на непрофесійній основі.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до статті 1 частин 1, 2 Закону України №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Статтею 2 частиною 6 Закону України №2232-XII передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.

На момент розгляду адміністративної справи строк дію воєнного стану в Україні продовжено.

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-XII.

Підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII підставою для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Додатком до цієї Інструкції є Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Пункт 26 зазначеного Переліку визначає документи, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, передбачених частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді;

Відповідно до абзацу 8 статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 №2961-IV (далі - Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) медико-соціальна експертиза - це встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.

Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 3 зазначеного Положення медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Згідно з пунктом 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (МСЕК), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії визначають:

- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;

- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

З аналізу наведеного вбачається, що медико-соціальна експертна комісія має повноваження визначати потребу особи у сторонньому нагляді, догляді або допомозі в межах процедури проведення медико-соціальної експертизи, тобто під час встановлення (чи перегляду) інвалідності або ступеня обмеження життєдіяльності.

Щодо висновку лікарсько-консультативної комісії (ЛКК), який може бути поданий у складі пакета документів для підтвердження наявності підстав для звільнення відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд зауважує про таке.

Відповідно до положень частин першої, десятої статті 7 Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я.

Лікарсько-консультативні комісії закладів охорони здоров`я:

- визначають наявність стійкого розладу функцій організму дитини та відповідно можливі обмеження її життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем;

- складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми;

- надають консультативну допомогу з питань реабілітації та стороннього догляду, диспансерного нагляду або допомоги дітям з інвалідністю;

- забезпечують своєчасний огляд (переогляд) дітей з порушеннями стану здоров`я та дітей з інвалідністю.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917 затверджено Положення про лікарсько-консультативну комісію, яке визначає механізм проведення медико-соціальної експертизи хворих, що не досягли повноліття, і потерпілих від нещасного випадку на виробництві дітей віком від 15 до 18 років, дітей з інвалідністю з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності.

Підпункт 1 пункту 7 Положення передбачає, що лікарсько-консультативні комісії, з-поміж іншого, визначають:

- наявність стійкого розладу функцій організму та відповідно можливі обмеження життєдіяльності дитини під час взаємодії із зовнішнім середовищем;

- категорію "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А", причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати працездатності (у відсотках) у дітей віком від 15 до 18 років, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві ;

- потребу дитини з інвалідністю у забезпеченні її технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань;

- потребу дитини з інвалідністю у медичній допомозі та соціальних послугах, в тому числі додатковому харчуванні, у забезпеченні лікарськими засобами, постійному сторонньому догляді, диспансерному нагляді, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування тощо;

- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності для направлення дитини з інвалідністю до реабілітаційних установ та інших установ, що здійснюють соціальне обслуговування.

Також повноваження лікарсько-консультативної комісії визначає Порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 №1066) (далі - Порядок №189).

Так, відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку №189 при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються лікарсько-консультативні комісії.

Пункт 3 розділу ІІІ Порядку №189 визначає, що до основних завдань лікарсько-консультативних комісій належить:

1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;

2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до медико-соціальної експертної комісії для встановлення інвалідності;

3) надання до медико-соціальної експертної комісії документів хворого, направленого на огляд та обстеження;

4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Крім того, повноваження лікарсько-консультативної комісії визначає наказ Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання».

Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).

За такого нормативно-правового регулювання склалася ситуація, коли особа з інвалідністю, якій під час встановлення інвалідності медико-соціальна експертна комісія не визначила потребу в постійному догляді, для підтвердження цієї обставини, відповідно до пункту 5 Переліку документів, які подаються при звільненні військовослужбовця з військової служби, може подати альтернативний документ, що підтверджує потребу в постійному догляді для осіб з інвалідністю II групи, - висновок лікарсько-консультативної комісії. Водночас законодавство прямо не наділяє лікарсько-консультативну комісію відповідними повноваженнями.

Більш того, чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не передбачає затвердженої форми висновку лікарсько-консультативної комісії про потребу в постійному догляді.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено, зокрема, форму первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та інструкцію щодо її заповнення.

Так, відповідно до затвердженої Інструкції висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого № _____» (пункт 3) та надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №859 (пункт 4). У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 7).

Зміст висновку за формою №080-4/о та його складові елементи загалом найбільшою мірою відповідають суті документа, передбаченого пунктом 5 Переліку, проте мають істотні відмінності - зокрема щодо суб`єкта його складання (лікарська комісія, а не лікарсько-консультативна комісія), цільового призначення (використовується для отримання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі), а також через відсутність у ньому відомостей про потребу особи в постійному догляді.

Відсутність уніфікованого зразка висновку про потребу в постійному догляді та повноважень лікарсько-консультативної комісії для його прийняття свідчить про наявність прогалини та неузгодженості нормативно-правового регулювання, що спричиняє правову невизначеність у реалізації права особи на звільнення з військової служби за відповідною підставою.

Повертаючись до обставин справи, що розглядається, позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (необхідність здійснювати постійний догляд за матір`ю з числа осіб з інвалідністю I чи II групи), до якого було додано копії: довідки до акту огляду МСЕК № 247012 від 06.03.2012; висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі № 680 від 28.04.2023 за формою №080-4/о; пенсійного посвідчення на ім`я ОСОБА_2 ; Витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища; свідоцтва про народження ОСОБА_1 із зазначенням про матір; Виписку з медичної картки амбулаторного хворого № 1022/22 на ім`я ОСОБА_2 ; довідки Лісогринівецької сільської ради від 05.12.2025 щодо проживання ОСОБА_1 разом з матір`ю ОСОБА_2 .

При цьому, відмову у звільненні з військової служби позивача військова частина мотивувала тим, що в поданому позивачем висновку лікарсько-консультативної комісії не зазначено потребу в постійному догляді.

Оглядом поданого позивачем висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі № 680 від 28.04.2023 за формою №080-4/о встановлено, що у вказаному висновку у п.4 підкреслено слова: "отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи".

Варто зауважити, що Верховний Суд неодноразово зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.

Дане положення, свідчить про те, що відсутня визначена законом форма, висновку лікарської консультативної комісії, що підтверджує потребу у постійному сторонньому догляді. Водночас, суд враховує, що МСЕК не вирішує питання потреби постійного стороннього догляду у випадках, коли особа не має встановленої інвалідності.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає помилковим висновок відповідача, що долучені медичний висновок ЛКК не підтверджує потребу в постійному догляді за матір`ю позивача, оскільки такий висновок виданий особі яка є невиліковно хворою та не може самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

З огляду на наведене вище, суд вважає, що дії відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" є протиправними.

Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання відповідача звільнити з військової служби позивача, суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 (щодо меж дискреційних повноважень військового командування при звільненні) зазначено, що закон не передбачає будь-яких альтернативних варіантів дій суб`єкта владних повноважень за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця у разі встановлення судом факту наявності підстав для його звільнення.

Оскільки позивачем поданий повний та вичерпний перелік документів, які безальтернативно підтверджують його право на звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у відповідача відсутні дискреційні повноваження діяти на власний розсуд.

У цьому випадку уповноважений орган зобов`язаний прийняти єдине можливе законне рішення - про звільнення військовослужбовця.

Відтак, враховуючи те, що позивачу протиправно відмовлено у звільненні з військової служби, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде покладення на відповідача зобов`язання прийняти рішення про його звільнення з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, а саме: за сімейними обставинами (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи).

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд відповідно до статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )

Головуючий суддя О.П. Шевчук