Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №440/11961/25 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 04 травня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/11961/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 , законному представнику дитини ОСОБА_3, грошового забезпечення та додаткової винагороди зниклого безвісті військовослужбовця ОСОБА_2 за період починаючи з моменту його зникнення, а саме з 04 жовтня 2024 по січень 2025 року включно;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 , законному представнику дитини ОСОБА_3, грошове забезпечення та додаткової винагороди зниклого безвісті військовослужбовця ОСОБА_2 за період починаючи з моменту його зникнення, а саме з 04 жовтня 2024 по січень 2025 року включно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_3 є сином безвісти зниклого 04.10.2024 військовослужбовця ОСОБА_2 . 13.11.2024 позивачем було подано до ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву про виплату грошового забезпечення зниклого військовослужбовця. 14.11.2024 Лубенський РТЦКтаСП через засоби «СЕДО» передав до військової частини НОМЕР_1 подані позивачем документи. Однак жодних виплат за період з моменту зникнення ОСОБА_2 не отримує. За результатами звернення позивача листом від 15.03.2024 військова частина НОМЕР_1 повідомила, що виплати грошового забезпечення призупинена, а рішення призначення виплати грошового забезпечення законним представникам за зниклого безвісти військовослужбовця, буде прийматися командуванням в/ч після приведення Кабінетом Міністрів України нормативно-правових актів у відповідність із законом від 08.10.2024 року №3995-ІХ. Представник позивача зверталася до відповідача з адвокатським запитом на отримання інформації про причину невиплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, але відповідь не надійшла. Зазначила також, що в п. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 зазначено, виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Підсумовуючи викладене зазначила, що серед підстав для відмови у виплаті грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця не має такої підстави як відсутність законодавства, яке б регулювало питання таких виплат. Вважає, що відповідач діяв протиправно, чим порушив право сина на тримання належних виплат.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

22.09.2025 до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову та зазначає, що відповідно до довідки про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення, додаткової грошової винагороди, інших виплат за період зникнення безвісти від 17.09.2025 року ОСОБА_1 з грудня 2024 року почали здійснюватися виплати аліментів на неповнолітню дитину. При цьому позивачка стверджує, що жодних виплат за період з моменту зникнення батька дитини по 01.0.2025 (змінилося законодавство) не отримувала. Відповідач зазначає, що виплата грошового забезпечення та грошової винагороди здійснювалась матері військовослужбовця відповідно до чинного на той момент законодавства. На момент виникнення спірних правовідносин за військовою частиною не було закріплено обов`язку з`ясування кола осіб, що мають право на отримання виплат. Військова частина не зобов`язана і не має права самостійно витребовувати будь-які документи у родичів, а отримує їх від відповідного ІНФОРМАЦІЯ_1 у встановленому порядку. Тобто вказані виплати здійснювали матері військовослужбовця в рамках чинного на той момент законодавства, також і зв`язку з відсутністю заяви ОСОБА_1 Військова частина НОМЕР_1 діє виключно в межах положень вказаних вище чинних нормативно-правових актів.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а батьком є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії серії НОМЕР_2 .

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00047557014 від 19.10.2024 внесено запис про розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_2 на підставі рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області № 539/3671/18 від 03.12.2018.

Згідно зі сповіщенням військової частини НОМЕР_3 від 06.10.2024 №1043 ОСОБА_2 було визнано зниклим безвісти 04.10.2024 під час захисту Батьківщини (в районі населеного пункту с. Григорівка Бахмутського району Донецької області).

Суд встановив, що 13.11.2024 року ОСОБА_1 звернулась до командира військової частини НОМЕР_1 через ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою у відповідності до Постанови КМУ №884 від 30.11.2016 (в редакції чинній на час формування звернення), в якій просила виплатити грошове забезпечення. Даний факт підтверджується відповіддю ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.08.2025 № 1/5798.

На звернення позивача щодо невиплати грошового забезпечення військова частина НОМЕР_1 листом від 15.03.2025 № 0989/10/1116 повідомили, що виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди військовослужбовцям, які зникли безвісти, тимчасово призупинено. Відновлення виплат можливе після приведення нормативно-правових актів у відповідність до Закону України від 08.10.2024 № 3995-IX та отримання повного пакета документів від усіх першочергових отримувачів.

Через відсутність відповідей, представником позивача 08.05.2025 року було направлено адвокатський запит до військової частини НОМЕР_1 через Міністерство оборони України з проханням повідомити про причину невиплати грошового забезпечення та додаткової винагороди зниклого безвісти солдата ОСОБА_2 . Відповідь на вказаний запит не надана.

Позивач з такою позицією відповідача не погоджується, що й стало підставою для її звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

За приписами частини шостої статті 9 Закону №2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Відповідно абзацу 1 частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Абзацом 2 частини четвертої 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260).

У пункті 3 розділу ХХХ Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.

Так, Порядком №884 визначається механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх.

У цьому Порядку під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку №884).

Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Згідно із пунктом 4 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, копія сторінки паспорта з такою відміткою).

З матеріалів справи встановлено, що 13.11.2024 року ОСОБА_1 подала до військової частини НОМЕР_1 через ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву у відповідності до Постанови КМУ №884 від 30.11.2016 (в редакції чинній на час формування звернення), до якої було надано пакет документів. Даний факт підтверджується заявою ОСОБА_1 від 13.11.2024, яка завірена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до вимог пунктів 5, 6 Порядку №884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.

Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.

Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.

Відповідно до пункту 6 даного Порядку виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей, зокрема, військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації), зокрема, протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Пунктом 7 Порядку №884 визначено, що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.

Аналіз норм частини шостої статті 9 Закону №2011 та пункту 7 Порядку №884 дає підстави для висновку, що першочергове право на виплату грошового забезпечення мають дружина (чоловік) військовослужбовця.

В разі їх відсутності це право переходить до повнолітніх дітей військовослужбовця, які проживають разом із ним. На рівні із особами другої черги право на отримання грошового забезпечення мають: 1) законні представники (опікуни, піклувальники) чи усиновлювачі неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку); 2) особи, які перебувають на утриманні військовослужбовців.

У випадку, якщо військовослужбовець не перебуває у шлюбі та не має неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні та/або повнолітніх дітей, які проживають разом із ним, право на отримання грошового забезпечення переходить до батьків військовослужбовця.

Крім того, у випадку наявності декількох осіб, що мають право на виплату їм грошового забезпечення, сума виплати розподіляється рівними частками на кожного (кожну) із них.

У ході судового розгляду встановлено, що заява позивача про призначення та виплату грошового забезпечення і додаткової винагороди 14.11.2024 була направлена через територіальний центр комплектування та соціальної підтримки засобами електронного документообігу (СЕДО-М) до військової частини НОМЕР_1 за вихідним номером 1743/1/3759, що підтверджується листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.08.2025 № 1/5798. Таким чином, відповідач був належним чином повідомлений про звернення позивача.

Водночас суд звертає увагу на те, що відповідач у відзиві посилається на відсутність зазначеної заяви, що є безпідставним та внутрішньо суперечливим. Зокрема, відповідач одночасно стверджує про відсутність заяви, однак зазначає, що саме після її подання розпочато здійснення виплат аліментів. Така логічна неузгодженість свідчить про недоведеність позиції відповідача та ставить під сумнів достовірність його доводів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач фактично отримав заяву, однак не забезпечив її належного розгляду та не прийняв за результатами її розгляду відповідного рішення щодо призначення і виплати належних сум.

Крім того, як встановлено судом з додатків 1 та 2 до наказу командира військової частини від 18.02.2025 № 427, змінено отримувача грошового забезпечення та додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн. Також відповідно до додатка до протоколу № 5 засідання комісії щодо розгляду виплати грошового забезпечення та інших належних коштів членам сімей захоплених у полон, безвісно відсутніх (безвісти зниклих) військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 від 30.04.2025 визначено перелік членів сім`ї - отримувачів грошового забезпечення та додаткових винагород сім`ям захоплених у полон та безвісно відсутніх, а саме: мати - ОСОБА_4 , батько - ОСОБА_5 (по 25% кожному), а також передбачено виплату аліментів на користь матері неповнолітньої дитини ОСОБА_1 .

Зазначені обставини свідчать, що відповідач здійснював розподіл грошового забезпечення та був обізнаний про коло осіб, які мають право на відповідні виплати. Водночас нерозгляд поданої заяви позивача від 13.11.2024 та неприйняття за нею відповідного рішення свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, що призвела до порушення прав та інтересів дитини на отримання належних виплат.

Відтак, бездіяльність військової частини, яка полягає у нерозгляді заяви позивача та неприйнятті рішення щодо призначення і виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди за спірний період, є протиправною.

Щодо позовних вимог визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 , законному представнику дитини ОСОБА_3 , грошового забезпечення та додаткової винагороди зниклого безвісті військовослужбовця ОСОБА_2 за період починаючи з моменту його зникнення, а саме з 04 жовтня 2024 по січень 2025 року включно та зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 , законному представнику дитини ОСОБА_3 , грошове забезпечення та додаткової винагороди зниклого безвісті військовослужбовця ОСОБА_2 за період починаючи з моменту його зникнення, а саме з 04 жовтня 2024 по січень 2025 року включно, суд зазначає таке.

Згідно з п. 4 ч. 2, ч. 4 ст. 245 КАС у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Отже, можливість суду зобов`язати відповідача вчинити певні дії, або прийняти певне рішення, може бути обмежена у зв`язку з такими обставинами: 1. для прийняття такого рішення, чи вчинення дій, виконано не всі умови, визначені законом; 2. прийняття такого рішення передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (дискреційні повноваження).

Умовами для виплати грошового забезпечення військовослужбовця членам сім`ї законодавство визначає цілком визначені матеріально-правові факти (відповідність умовам, визначеним законом, подання заяви та необхідних документів), а не бажання та вільний розсуд (дискрецію) відповідача, тому повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Разом з цим, суд зазначає, що встановлених у цій справі обставин не достатньо для висновку, що виконано всі необхідні умови для виплати на користь позивача грошового забезпечення у розмірі 50%, оскільки відповідач не здійснив усіх необхідних дій для перевірки суми виплати.

Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов належить задовольнити частково та прийняти рішення про інший спосіб захисту прав позивача, а саме зобов`язати відповідача розглянути заяву позивача та вирішити питання щодо належних виплат відповідно до заяви позивача від 13.11.2024, з урахуванням висновків суду.

Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав частково задовольнити позовні вимоги та зобов`язати відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 , подану 13.11.2024 року командиру військової частини НОМЕР_1 через ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо виплатити грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення та всіх належних коштів та вирішити питання щодо належних виплат з урахуванням висновків суду, а в решті вимог - відмовити.

Беручи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 243-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у нерозгляді заяви від 13.11.2024 ОСОБА_1 про призначення та виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди військовослужбовця, який зник безвісти.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.11.2024, подану командиру військової частини НОМЕР_1 через ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо виплатити грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення та всіх належних коштів та вирішити питання щодо належних виплат з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.О. Чеснокова