Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №240/14233/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року м. Житомир справа № 240/14233/25

категорія 113080000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене у вигляді повідомлення від 17 травня 2025 року, яким відмовлено у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (надалі - Закон № 3543-XII);

- зобов`язати відповідача прийняти заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII та внести відповідний запис до військово-облікових документів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що батько позивача має ІІ групу інвалідності, тому позивач доводить право на відстрочку від призову на військову службу за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII. Враховуючи умову відстрочки за вказаною нормою Закону № 3543-XII, позивач стверджує про відсутність інших осіб, які б його утримували, оскільки матір позивача (дружина батька) померла, а інші брати (сини батька): ОСОБА_2 - мобілізований до лав Збройних Сил України, а ОСОБА_3 - працівник ДСНС, мешкає окремо та не бере участі в утриманні батька. При цьому усі сини батька (брати позивача) є військовозобов`язаними, а батьком обрано саме позивача своїм доглядальником, а відтак інших осіб, не військовозобов`язаних, для догляду за батьком з інвалідністю ІІ групи наразі немає.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачем п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідач відзив не подав, проте 28 квітня 2026 року надіслав витребувані судом докази, повідомивши, що вчасне їх подання через підсистему "Електронний суд" унеможливлено зазначенням позивачем у позові невірного ідентифікаційного номера відповідача.

Розглянувши доводи позивача, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному їх дослідженні, встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд, вирішуючи цей спір, виходить з такого.

Суд встановив, що 05 травня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся ОСОБА_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.

До заяви додано: копію паспорта серії НОМЕР_1 позивача; копію картки фізичної особи-платника податків позивача; копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 позивача; копію паспорта ОСОБА_4 (батька) № НОМЕР_3 ; копію картки платника податків ОСОБА_4 (батька); витяг з Реєстру територіальної громади від 18 березня 2024 року; довідку до акта огляду МСЕК серії ЖИА № 087607; копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_5 (матері позивача та дружини батька позивача); копію паспорта серії НОМЕР_5 ОСОБА_2 (брата позивача); копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 ОСОБА_2 (брата позивача); копію військового квитка серії НОМЕР_7 ОСОБА_2 (брата позивача); копію паспорта серії НОМЕР_8 ОСОБА_3 (брата позивача); копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_9 ОСОБА_3 (брата позивача); копію військового квитка серії НОМЕР_10 ОСОБА_3 (брата позивача); заяву ОСОБА_4 (батька) за формою додатка № 15; копію військового облікового документа позивача № НОМЕР_11 .

Повідомленням першого ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13 травня 2025 року № 9/2685 доведено до відома позивача, що Комісією з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при дев`ятому відділі ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянуто заяву та підтвердні документи щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, за результатом якого протоколом від 12 травня 2025 року № 20 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Причиною відмови вказано: встановлено наявність інших осіб (сина), який не є військовозобов`язаним і, відповідно до закону зобов`язаний утримувати особу з інвалідністю. Випадків, що син є особою з інвалідністю, потребує постійного стороннього догляду, перебуває під арештом, відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі - не встановлено.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та триває дотепер.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Законом № 3543-XII (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначено засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Так, статтею 1 Закону № 3543-XII визначено мобілізацію як комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано

Статтею 23 Закону № 3543-XII обумовлено категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно з пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII призову на військову службу під час мобілізації не підлягають військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (надалі - Порядок № 560; тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону № 3543-XII.

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з пунктом 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання.

Як передбачено у пункті 58-1 Порядку № 560 військовозобов`язані, які відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, зазначають у заяві (додаток 4) про відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, а за умови наявності кількох військовозобов`язаних - додають заяву особи з інвалідністю I або II групи за формою згідно з додатком 15, в якій зазначається прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку особа з інвалідністю обирає для здійснення свого утримання.

Районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ за місцем перебування на військовому обліку військовозобов`язаного, який відповідно до закону зобов`язаний утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, або здійснює постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, під час прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації перевіряє перебування такого військовозобов`язаного на військовому обліку, родинні зв`язки військовозобов`язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов`язаний утримувати військовозобов`язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов`язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну.

Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.

Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.

Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов`язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв`язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.

Про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Додатком 5 до Порядку № 560 передбачено Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону № 3543-XII.

Так, згідно з цим Переліком для осіб, які мають право на відстрочку за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, документами, що підтверджують право на відстрочку,

для батьків військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;

для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження);

для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Отже, наведеними вище положеннями для військовозобов`язаних, які претендують на оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, передбачено обов`язок подання до районного (міського) центру комплектування та соціальної підтримки один із документів, що підтверджує інвалідність I чи II групи батьків військовозобов`язаного, документів, що підтверджують родинні зв`язки, і документів на підтвердження відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати.

Тож першою умовою є наявність одного з батьків з І або II групою інвалідності.

При цьому, у випадку наявності в батьків інших осіб, які не є військовозобов`язаними та які відповідно до закону зобов`язані їх утримувати, військовозобов`язаний повинен подати документи, що підтверджують неможливість цих інших осіб утримувати батьків військовозобов`язаного. У разі підтвердження такої обставини, варто констатувати про відсутність невійськовозобов`язаних осіб, які можуть здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи.

Тож другою умовою є факт доведення відсутності невійськовозобов`язаних осіб, які відповідно до закону зобов`язані утримувати таких батьків.

Надалі, у разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Дослідивши додані до заяви про відстрочку від 05 травня 2025 року документи суд встановив, що батько позивача - ОСОБА_4 , 1959 року народження, є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджено довідкою до акта огляду МСЕК серії ЖИА № 087607, мати позивача (дружина батька) - ОСОБА_5 померла (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 ); брат позивача - ОСОБА_2 , 1981 року народження, з 17 березня 2022 року призваний по мобілізації до лав Збройних Сил України, що підтверджено записом у військовому квитку серії НОМЕР_7 , тоді як інший брат позивача - ОСОБА_3 згідно із записом у військовому квитку серії НОМЕР_10 04 травня 2011 року на підставі Указу Президента України від 04 листопада 2010 року № 1009/2010 звільнений у запас.

Ключовим у цій справі є з`ясування, насамперед, наявності осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати батька позивача з інвалідністю ІІ групи. А тому суд звертається до норм Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (надалі - Закон № 2232-XII), відповідно до частини третьої статті 1 якого військовий обов`язок включає, зокрема, виконання військового обов`язку в запасі.

За визначенням частини дев`ятої цієї ж статті Закону № 2232-XII, військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Як встановлено у пункті "а" частини першої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.

У частині першій статті 27 Закону № 2232-XII чітко встановлено, що у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі.

Згідно з абзацом другим статті 39 Закону № 2232-XII на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Отже повнорідний брат позивача ОСОБА_3 є військовозобов`язаним у розумінні Закону № 2232-XII, а тому слід враховувати наступну умову пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII щодо вибору особою з інвалідністю з числа військовозобов`язаних однієї особи для здійснення догляду. Й у цій справі відповідачу до заяви про надання відстрочки від 05 травня 20255 року позивачем було надано заяву батька позивача ОСОБА_4 від 03 лютого 20255 року за формою згідно з додатком 15 до Порядку № 560 про те, що із числа військовозобов`язаних членів сім`ї першого ступеня споріднення для його утримання (догляду) він обирає сина - ОСОБА_1 (позивача).

За наведеного правового регулювання та виходячи зі встановлених обставин цієї справи суд доходить переконання, що позивачем належними та достатніми документами, визначеними Порядком № 560, підтверджено право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, натомість оскаржувана відмова у відстрочці не відповідає критеріям обґрунтованості, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісності та розсудливості відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Суд зауважує, що відмова у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період повинна ґрунтуватись на законодавчо визначених підставах та не створювати необґрунтованих перешкод для реалізації права особи на відстрочку.

Досліджуючи межі дискреційних повноважень адміністративних органів, Європейський суд з прав людини виснував, що згідно із загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення від 31 липня 2008 року у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки", від 22 листопада 1995 року у справі "Брайян проти Сполученого Королівства", від 21 липня 2011 року у справі "Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру", від 2 грудня 2010 року у справі "Путтер проти Болгарії").

Тому продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах частини другої статті 2 КАС України, а у силу частини другої статті 77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, підстави реалізації владної функції, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, - має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 826/1647/16, де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Виходячи зі встановлених обставин цієї справи суд доходить переконання, що позивач відповідає умовам надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, що утворює достатню підставу для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення відповідача, оформленого протоколом Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при дев`ятому відділі ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12 травня 2025 року № 20 щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.

Обираючи ефективний та відповідний порушеному праву позивача спосіб захисту суд виходить з того, що у судовій практиці сформульована стала правова позиція, яка полягає у тому, що ефективним вважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі № 2а-204/12, від 15 липня 2019 року у справі № 420/5625/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 01 червня 2022 року у справі № 620/5996/21, від 25 жовтня 2022 року у справі № 200/13288/21).

Також відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 08 лютого 2022 року № 160/6762/21, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Адже, Верховний Суд у постанові від 09 травня 2024 року у справі № 580/3690/23, аналізуючи вищенаведені положення КАС України, зазначив, що за приписами вказаних норм у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.

Оскільки процесуальні засоби відновлення порушеного права мають бути гнучкими та ефективними, враховуючи достатні та належні на підтвердження підстави для відстрочки від призову на військову службу за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII документи згідно з пунктом 13 додатку 5 до Порядку № 560, суд доходить висновку, що за результатом розгляд цієї справи задля захисту встановленого судом порушеного права позивача слід зобов`язати відповідача прийняти рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.

Обраний спосіб захисту суд вважає є належним та гарантуватиме, що виниклий між сторонами спір буде остаточно вирішений.

Таким чином, заявлені у позові вимоги слід задовольнити частково.

Виходячи з положень частини третьої статті 139 КАС України, оскільки позов ОСОБА_1 містить одну вимогу немайнового характеру, яка хоча і частково, але підлягає задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених / незадоволених позовних вимог.

Такий підхід викладено Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі № 620/1116/20 та який є застосовним при вирішенні розподілу судових витрат зі сплати судового збору у цій справі.

Тож сплачений позивачем судовий збір в сумі 1211,20 грн згідно із квитанцією від 26 травня 2025 року (оригінал в матеріалах справи) підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеним немайновим вимогам.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_12 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_13 ) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при дев`ятому відділі ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким відмовлено у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.Г. Приходько

04.05.26