Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №160/7751/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 рокуСправа №160/7751/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

30.03.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, з урахуванням інформації, яка вказана у Військовому квитку НОМЕР_1 від 30.12.1987 ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у військовому квитку ОСОБА_1 від 30.12.1987 серії НОМЕР_1 на сторінці «2» зроблено запис від 09.10.1987, що ІНФОРМАЦІЯ_3 останній зарахований в запас, на сторінці «8» значиться, що присвоєно військове звання рядовий, на сторінці «11» зазначено категорія обліку 2, склад солдати, на сторінці «16» стоїть відмітка від 09.10.1987, що позивач придатний до нестройової служби. На думку позивача, згідно ст. 27, 28, 32, 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», який був чинний на час 40-річчя позивача до набрання чинності 01.04.2014 Закону України № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації», має бути виключений з військового обліку як такий, хто досяг граничного віку перебування в запасі. 18.03.2026 після оновлення свої даних у електронному кабінеті «Резерв+», позивач дізнався, що має статус «Військовозобовязаний». 19.03.2026 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 зі скаргою щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку. Оскільки відомості в електронному кабінеті «Резерв+» не змінилися, позивач був змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами з 01.05.2026, відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою надано відповідачу строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

22.04.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позову та зазначає, що позивачем не надано будь якого підтвердження того, що останній був виключений з військового обліку по досягненню граничного віку – 40 років. На думку відповідача, відсутні законні підстави для виключення позивача з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 у зв`язку з не отриманням до 40-річного віку військовооблікової або спорідненої з нею спеціальності. При цьому, п.17-1 Порядок реалізації експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2024 р. № 932 визначено: Стосовно громадян України чоловічої статі віком від 16 до 60 років ДМС одноразово формує перелік відомостей, зазначених у підпунктах 1 - 11 пункту 5 цього Порядку, та передає їх Міноборони для внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів в установленому законодавством порядку. На підставі відомостей, отриманих Міноборони відповідно до абзацу першого і другого цього пункту, здійснюється автоматичне взяття зазначених осіб на військовий облік. Взяття на військовий облік зазначених осіб проводиться без направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну предмету позову шляхом збільшення позовних вимог у справі № 160/7751/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

27.04.2026 від представника позивача до суду надійшло клопотання про недолучення відзиву на позовну заяву через пропуск строку його подання відповідачем. Так, представник зазначає, що отримання відповідачем 06.04.2026 Ухвали від 06.04.2026 по справі №160/7751/26 від Дніпропетровського окружного адміністративного суду на свій Електронний кабінет в системі «Електронний суд» є дата (06.04.2026) відліку процесуального строку (15 днів) для подання Відзиву на позов, тобто закінчення строку на подання Відзиву на позов буде 20.04.2026 року. Отже, на думку позивача, відповідачем подано відзив від 22.04.2026 на позовну заяву з порушенням процесуального строку (15 днів) на подання відзиву на позов. Також представник позивача акцентує, що відзив підписано та подано особою, яка не має на це право.

Розглянувши подане представника позивача клопотання про недолучення відзиву на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 159, 166 КАС України, заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у визначених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

За приписами ст. 175 КАС України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати:

1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову;

2) позивачу, іншим відповідачам, третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За приписами ст. 251 КАС України, враховуючи Закон України від 29 червня 2023 року № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами», суд зауважує, що якщо судове рішення (ухвалу) надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Так, за відомостями Діловодства спеціалізованого суду та Електронного суду, ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 про відкриття провадження у справі №160/7751/26 була доставлена до електронного кабінету відповідача 06.04.2026 о 19:50.

З огляду на вище викладене, ІНФОРМАЦІЯ_4 отримав ухвалу суду – 07.04.2026. Враховуючи перебіг процесуальних строків, крайньою датою подання відзиву – є 22.04.2026.

Відзив направлено 22.04.2026 року засобами системи «Електронний суд» та зареєстровано канцелярією суду у той же день.

Таким чином, суд доходить висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_4 відзив на позовну заяву у справі №160/7751/26 подано в межах процесуальних строків.

Доводи представника позивача, що відзив на позовну заяву підписано та подано особою, яка не має на це право, суд відхиляє як безпідставні та необґрунтовані з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої та третьої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

За приписами частини четвертої статті 55 КАС України держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

Самопредставництво суб`єкта владних повноважень, виходячи зі змісту приписів статті 55 КАС України, здійснюється особами, які уповноважені від його імені на підставі закону, статуту, положення або трудового договору (контракту).

Так, до відзиву на позовну заяву на підтвердження повноважень представника додано: довіреність, видану в порядку передоручення від 16.09.2024, яка сформована засобами системи «Електронний суд» у кабінеті користувача, ОСОБА_2 , який діє на підставі Витягу з ЄДР від 16.09.2024; а також витяг з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (по особовому складу) від 27.02.2022 №53, яким призначено підполковника ОСОБА_2 начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Спірне питання неодноразово розглядалось Верховним Судом, який у постановах від 22 липня 2021 року у справі № 280/6557/20, від 09 вересня 2021 року у справі №200/11717/20-а дійшов висновку, що дія статті 59 КАС України (щодо підтвердження повноважень представників сторін та інших учасників справи довіреністю юридичної особи) не поширюється на випадки самопредставництва юридичної особи. Інші норми вказаного Кодексу також не вимагають додавання, зокрема до відзиву, скарги, заяви, пояснень, документів, що підтверджують повноваження відповідного керівника чи іншої особи у випадку самопредставництва юридичної особи. Більш того, правом підпису документу, поданої юридичною особою, суб`єктом владних повноважень, який не є юридичною особою, наділений керівник, уповноважений член виконавчого органу або представник, повноваження якого повинні бути визначені у відповідному документі, що посвідчує такі повноваження.

Таким чином, представник ІНФОРМАЦІЯ_4 Лубенець Катерина Ігорівна підтвердила свої повноваження на пред`явлення відзиву на позовну заяву.

За таких обставин, суд доходить висновку, що клопотання представника позивача від 26.04.2026 задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до військового квитка серії НОМЕР_1 від 30.12.1987, ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку з 24.12.1987. Військовий квиток містить відмітки про взяття та зняття позивача з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . Останній запис від 26.09.2002 свідчить про взяття позивача на облік ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Згідно з відомостями про службу в запасі (арк. 11 військового квитка), позивач має категорію обліку – 2, група обліку – СА, склад – солдат. Відповідно до запису від 09.10.1987, ОСОБА_1 був визнаний медичною комісією придатним до нестройової служби (ст. 75А).

18.03.2026, після оновлення даних в електронному кабінеті «Резерв+», позивач дізнався, що за ним закріплено статус «Військовозобов`язаний». Позивач зазначає, що мав бути виключений з військового обліку на підставі ст. 27, 28, 32, 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент досягнення ним граничного віку перебування в запасі — 03.05.2009).

У зв`язку з цим, 19.03.2026 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 зі скаргою щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про його виключення з військового обліку. Проте станом на момент звернення до суду з цією позовною заявою, відповідні зміни до Реєстру внесені не були.

Не погоджуючись із вказаною бездіяльністю органу ТЦК та СП, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

За приписами ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі – Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до частин 1- 3 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-XII, від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно ч. 10 ст. 1 Закону № 2232-XII, зокрема, громадяни, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;

прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Резервісти зобов`язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.

Частиною 8 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 2232-XII у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.

Частиною 2 статті 28 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній станом на 24.03.2009) було встановлено, що вйськовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.

При цьому ч. 4 ст. 28 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній станом на 24.03.2009) передбачено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

Водночас, за приписами п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній станом на 24.03.2009) виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України) підлягають громадяни України, які: 4) досягли граничного віку перебування в запасі.

З матеріалів справи вбачається, що позивач мав звання рядового складу «солдат» та на дату досягнення 40 років (03.05.2009) мав право на виключення з військового обліку за досягненням граничного віку перебування в запасі та військовому резерві. При цьому, суд зауважує, що військовий квиток ОСОБА_1 НОМЕР_1 не містить відповідної відмітки.

Разом з цим, положення Закону № 2232-XII в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов`язаних осіб в запасі, в подальшому зазнавало змін.

Так, Законами України від 27.03.2014 № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» (далі – Закон № 1169-VII) та від 22.07.2014 № 1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 1604-VII) до ст. 28 Закону № 2232-XII було внесено зміни, згідно з якими з 27.03.2014 граничний вік військовозобов`язаних, які перебувають в запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу другого розряду збільшено з 40 років до 50 років, а з 22.07.2014 та станом на теперішній час з 50 років до 60 років.

При цьому, положення ч. 4 ст. 28 Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, станом на теперішній час змін не зазнало.

Тобто, з набранням чинності змінами до ч. 2 ст. 28 Закону № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під дію цього Закону і вважається військовозобов`язаним, як особа, яка ще не досягла передбаченого цим Законом граничного віку (60 років) перебування в запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Отже, суд вважає, що у зв`язку із продовженням граничного віку перебування у запасі, оскільки позивач не досягнув 60-річного віку, повинен згідно з чинним законодавством України перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.

Крім того, суд зауважує, що стаття 58 Конституції України визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У спірних правовідносинах юридичним фактом за вольовим критерієм є подія, настання якої не залежить від волі та свідомості людини, - недосягнення позивачем граничного віку перебування у запасі.

Вік особи як юридичний факт-стан є триваючою обставиною, що породжує для такої особи юридичні наслідки, а в спірних правовідносинах такими наслідками є застосування до позивача положень зазначених Законів № 1169-VII та № 1604-VII.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Так, у зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних в запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

Від часу опублікування (набрання чинності) змін до цього Закону № 2232-XII він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на усіх осіб, що не досягли граничного віку перебування в запасі.

З огляду на зазначене, суд не вбачає порушення принципів юридичної визначеності та дії законів у часі.

Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних правових норм наведена Верховним Судом у постановах від 19.09.2018 у справі № 814/4386/15 та від 17.02.2020 у справі № 820/3113/17.

Законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку осіб, які досягли граничного віку (40 років) перебування в запасі та військовому резерві. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов`язаних, на загальних підставах, передбачених частиною першою статті 37 Закону № 2232-XII, якщо відсутні передбачені діючою редакцією частини шостої статті 37 Закону №2232-XII підстави для виключення з військового обліку.

Таким чином, позивач мав право бути виключеним з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, передбаченого ч. 2 ч. 4 ст. 28 Закону № 2232 (в редакції станом на час виключення позивача з військового обліку). Нова редакція цієї статті від 18.05.2024 встановила нові правовідносини у виді нових підстав виключення з військового обліку, які почали діяти з 18.05.2024. Наслідком нового унормування стало те, що якщо особа, яка була виключена на законних підставах з військового обліку, після того як такі підстави відпали і за умови, що вона відповідає законодавчо встановленим критеріям взяття на військовий облік, підлягає взяттю на такий облік. При цьому, нове взяття на військовий облік, слід розглядати не як продовження попередніх правовідносин під час дії яких особа була виключена з військового обліку, так як ці правовідносини завершились, а їх слід розцінювати як нові правовідносини, які виникли на підставі нової норми права.

У цій справі відсутні підстави для застосування зворотної дії закону, оскільки спірні правовідносини виникли після 18.05.2024, тобто після набрання чинності відповідними змінами до Закону № 2232-XII.

Як було встановлено судом, ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_9 (нині - ІНФОРМАЦІЯ_4 ) з 26.09.2002 року.

При цьому, судом не встановлено факту виключення позивача з військового обліку, зокрема, за досягнення ним граничного віку перебування в запасі.

Таким чином, оскільки за чинними нормами Закону №2232-XII позивач є старшим 25 років, перебуває на військовому обліку та є військовозобов`язаним, суд не вбачає протиправної дії/бездіяльності відповідача, а відтак і підстав для зобов`язання внести відомості в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів відносно про виключення ОСОБА_1 з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що доводи позовної заяви не знайшли свого документального та нормативного підтвердження та спростовуються висновками суду, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України в разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини четвертої ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно частини п`ятої ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132,139,193,241-246, 250, 251,257-262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець