Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №160/24903/24 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 рокуСправа №160/24903/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невидачі наказу про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди у відповідності до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 11 квітня 2022 року по 11 травня 2022 року в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні після поранення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України видати наказ про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у відповідності до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» за період з 11 квітня 2022 року по 11 травня 2022 року в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні після поранення у розмірі збільшеному до 100000,00 грн;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошові кошти в сумі 5000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої йому протиправною бездіяльністю.

В обґрунтування вказаних позовних вимог зазначається, що позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації, в особливий період у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України і під час виконання службово-бойових завдань 07.04.2022 року в місті Рубіжному Сєвєродонецького району Луганської області, внаслідок ворожого обстрілу цистерн з азотною кислотою, отримав хімічний опік легенів, а в подальшому 10.04.2022 року позивач отримав додаткове кульове ураження лівого передпліччя, був оглянутий в госпіталі м. Часів Яр, але, зважаючи на оперативну обстановку в зоні ведення бойових дій та характер ураження, був повернутий на позиції в м. Рубіжне, де продовжив виконувати свої службові обов`язки до 27.04.2022 року, після чого був госпіталізований до ДУ «ТМО УМВС України по Дніпропетровській області», де проходив стаціонарне лікування по 11.05.2022 року включно, при цьому відповідно до довідки ВЛК №58-с/НГУ отримана позивачем травма та захворювання пов`язані із захистом Батьківщини, з огляду на що, позивач має право на отримання додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова №168), у розмірі до 100000,00 грн. як за виконання службово-бойових завдань у період з 11.04.2022 року, так і за весь період стаціонарного лікування з 27.04.2022 року по 11.05.2022 року, проте, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України протиправно не здійснила нарахування та виплату такої додаткової грошової винагороди, у зв`язку із чим позивач був вимушений звернутися до суду з цією позовною заявою. Крім цього, позивач зазначає, що вищевказаною протиправною бездіяльністю відповідача позивачеві завдано моральної шкоди, яку він оцінює у розмірі 5000,00 грн. Моральна шкода, завдана ОСОБА_1 , полягає у нав`язливому принизливому відчутті непотрібності командуванню Військової частини НОМЕР_1 НГУ військового, після здійснення громадського, патріотичного обов`язку, в усвідомлюванні безпорадності у військовий час намагатись з гідністю пройти випробування на стійкість у бюрократичних ухиляннях від виконання прямих обов`язків перед підлеглими, та у надмірних зусиллях, так перебуваючи на військовій службі та виконуючи військові завдання, вимагати документи та перебувати тривалий час (два роки) у постійному очікуванні отримання законних виплат належних на покращення стану здоров`я після поранення, отруєння азотною кислотою та опіків легенів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 року позовна заява ОСОБА_1 була залишена без руху та позивачеві надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду - заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду та доказів на підтвердження поважності цих причин; належним чином завірених копій документів долучених до позовної заяви, відповідно до кількості учасників справи; уточненої позовної заяви, в якій уточнити зміст позовних вимог відповідно до ст.5 КАС України шляхом зазначення періоду за який, на думку позивача, відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої пунктом першим постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», а також копій цієї уточненої позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі.

На виконання вимог вказаної ухвали суду від 23.09.2024 року позивачем надано уточнену позовну заяву, в якій позовні вимоги викладено в оновленій редакції.

Також позивачем подано копій вищевказаної уточненої позовної заяви відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі, та належним чином завірені копії документів, долучених до позовної заяви, відповідно до кількості учасників справи. Крім цього, позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 року позовну заяву (уточнену) ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/24903/24 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні)

При цьому у вищезазначеній ухвалі суду зроблено висновок, що, враховуючи подання позивачем уточненої позовної заяви, в якій позивачем конкретизовано спірний період ненарахування і невиплати йому відповідачем додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, а саме: з 11 квітня 2022 року по 11 травня 2022 року, замість первинно вказаного: з 11 квітня 2022 року по 11 травня 2023 року, суд зазначає, що фактично звернення до суду з позовними вимогами щодо оскарження бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невидачі наказу про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди у відповідності до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 11 квітня 2022 року по 11 травня 2022 року в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні після поранення відбулося без порушення встановленого законом строку, бо обмеження права працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати певним строком відбулося саме з 19 липня 2022 року.

26.11.2024 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на позовну заяву, в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до пункту 7 Інструкції з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженої наказом командувача Національною гвардією України від 29 березня 2022 року №89 «Про окремі питання виплат військовослужбовцям Національної гвардії України» (далі – Інструкція №89) додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень також виплачується військовослужбовцям, які отримали поранення (контузії, травми, каліцтва) – за увесь час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), за час переміщення з одного закладу охорони здоров`я до іншого та перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, але не більше періодів дії воєнного стану. Водночас, позивач після отримання під час виконання службово-бойових завдань в АДРЕСА_2 , внаслідок ворожого обстрілу противником цистерн з азотною кислотою, опіку з залученням гортані та трахеї разом із легенями, без ускладнень, 10.04.2022 року був оглянутий лікарями Військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_3 , за результатами чого позивачеві поставлено діагноз: «Хронічний зовнішній геморой І ст. в стадії загострення», надано консультативний висновок та рекомендації щодо лікування вказаного захворювання без госпіталізації. В подальшому, 19.04.2022 року позивач повторно був оглянутий лікарями Військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_3 , за результатами чого позивачеві поставлено діагноз: «Хронічний зовнішній геморой І ст. в стадії загострення», а також останній був оглянути лікарем-терапевтом, яким встановлено діагноз: «Отруєння азотною кислотою від 10.04.2022 року». За результатами проведеного медичного огляду позивачеві було надано консультативний висновок з рекомендаціями кожного з лікарів щодо лікування виявлених у нього захворювань без госпіталізації. 27.04.2022 року згідно з отриманими рекомендаціями лікарів позивач звернувся за консультацією до проктологічного відділення «МКЛ №4», де після огляду лікарями йому поставлено діагноз: «Хронічний комбінований геморой, кровотеча в анамнезі (можливо вторинна на фоні хімічного отруєння – анамнез), надано консультативний висновок та рекомендації стосовно лікування без госпіталізації. У цей же день 27.04.2022 року позивач був госпіталізований до ДУ «ТМО МВС України по Дніпропетровській області», де проходив стаціонарне лікування. 11.05.2022 року позивача було виписано з лікарні ДУ «ТМО МВС України по Дніпропетровській області», де йому було встановлено основний діагноз: «Хронічний комбінований геморой, кровотечі в анамнезі (імовірно вторинний на тлі хімічного ураження – анамнез? «під питанням»), а також супутній діагноз: «Опік з залучення гортані та трахеї разом з легенями, без ускладнень. Люмбоішиалгія з помірним больовим та м`язово-тонічним синдромом. Астено-невротичний синдром. Стороннє тіло лівого передпліччя», про що позивачеві надано виписку, які позивач разом з іншими консультативними висновками надав до медичної служби 15.03.2024 року, проте інших медичних документів щодо лікування позивачем не надано. Отже, у цьому випадку з наданих медичних документів слідує, що діагнози, які поставлені позивачеві лікарями, є захворюваннями, а не пораненнями (контузіями, травмами та каліцтвами), які відповідно до Постанови №168 не підпадають під випадки для виплати передбаченої цією Постановою додаткової грошової винагороди у розмірі 100000 грн. Також відповідачем зазначалося про безпідставність вимог позивача щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, оскільки, на думку відповідача, такі вимоги є необґрунтованими та непідтвердженими відповідними доказами.

Також 26.11.2024 року до суду від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, в якому відповідач зазначав, що, на його думку, позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з цим позовом, встановлений ч.5 ст.122 КАС України, бо про порушення свої прав позивач міг та повинен був дізнатися після виключення його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яке відбулося 09.06.2023 року, при цьому доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивачем не надано.

09.12.2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останнім висловлено позицію, аналогічну викладеній у позовній заяві, та додатково зазначено, що доводи відповідача про те, що з наданих медичних документів слідує, що діагнози, які поставлені позивачеві лікарями, є захворюваннями, а не пораненнями (контузіями, травмами та каліцтвами), які відповідно до Постанови №168 не підпадають під випадки для виплати передбаченої цією Постановою додаткової грошової винагороди у розмірі 100000 грн., є безпідставними та суперечать висновкам ВЛК, викладеним у довідці №58-с/НГУ, яка була надана відповідачу разом із рапортом на виплату спірної додаткової грошової винагороди від 15.03.2024 року, а також до позовної заяви. Факт отримання позивачем 07.04.2022 року хімічного опіку легенів та 10.04.2022 року вогнепального уламкового поранення лівого передпліччя, після чого позивача було шпиталізовано до лікарні м. Часів Яр, звідки 27.04.2022 року переведено до ДУ «ТМО МВС України по Дніпропетровській області», де позивач продовжив лікування до моменту виписки 11.05.2022 року, підтверджується Актом розслідування нещасного випадку (в тому числі поранення), що стався 07.04.2022 року у Військовій частині НОМЕР_1 ЦОТО НГ України від 01.06.2022 року №171н/в (форма Н5) та Актом про нещасний випадок (в тому числі поранення) з солдатом, призваним по мобілізації ОСОБА_1 №167/22 (Форма Н1). Вказані Акти за формами Н5 та Н1 також надані відповідачу разом із рапортом позивача на виплату спірної додаткової грошової винагороди від 15.03.2024 року, який отримано уповноваженою особою відповідача – Білейчуком 21.03.2024 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення. При цьому позивачу неможливість госпіталізації обґрунтовувалась легкістю поранень та тяжким тактичним становищем підрозділу на фронті, але лікарняний позивачеві відкрили і нарахування додаткової винагороди припинили саме з 10.04.2022 року, не зважаючи на те, що позивач фактично продовжував виконувати обов`язки по захисту Батьківщини безпосередньо на лінії бойового зіткнення, звідкіля його вивели з рештою підрозділу лише 26.04.2022 року на лікування в ДУ «ТМО МВС України по Дніпропетровській області», де він продовжив лікування.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 16.03.2022 року по 08.09.2023 року проходив військову службу за призовом під час мобілізації, в особливий період у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Так, відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 16.03.2022 року №26 (по стройовій частині) ОСОБА_1 , призваного під час мобілізації, який прибув для проходження військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022, із ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено на посаду снайпера (2 категорії) 1-го відділення 2-го стрілецького взводу 9-ї стрілецької роти НОМЕР_4 стрілецького батальйону (ВОС-110751П) з 16.03.2022 року.

Згідно з довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 24.05.2023 року №1884, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України, солдат ОСОБА_1 дійсно, у періоди з 28.03.2022 року по 10.04.2022 року, з 16.05.2022 року по 04.10.2022 року, з 13.10.2022 року по 28.12.2022 року та з 29.12.2022 року по 07.02.2023 року брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та ОТУ «Соледар».

Як слідує з Акта розслідування нещасного випадку (в тому числі поранення), що стався 07.04.2022 року у Військовій частині НОМЕР_1 ЦОТО НГ України від 07.06.2022 року №171н/в (форма Н5) та Акта про нещасний випадок (в тому числі поранення) з солдатом, призваним по мобілізації ОСОБА_1 від 07.06.2022 року №167/22 (Форма Н1), відповідно до розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 28.03.2022 року №40 дск ОСОБА_1 був направлений в район м. Рубіжне Сєвєродонецького району Луганської області з 29.03.2022 року виконувати службові (бойові) завдання в районі проведення операції по відсічі збройної агресії з боку російської федерації, при цьому з пояснень солдата ОСОБА_1 з`ясовано, що 07.04.2022 року він ніс бойову службу на позиції під час масованого артилерійського обстрілу і під час вибуху неподалік від нього уламком було поранено ліве передпліччя позивача, також ОСОБА_1 був свідком вибухів цистерн з азотною кислотою, які знаходились неподалік місця несення служби; з вибухами цистерн солдат ОСОБА_1 пов`язує погане самопочуття у вигляді роздратування слизистих очей, носа та горла, а також нудоту, діарею з кров`ю, запаморочення та підвищену температуру тіла. 10.04.2022 року солдата ОСОБА_1 було шпиталізовано до міста Часів Яр, де йому була надана лікарська допомога. 27.04.2022 року солдата ОСОБА_1 переведено до лікарні МВС в місті Дніпро для подальшого лікування з діагнозом: «Хронічний комбінований геморой, кровотечі в анамнезі (імовірно вторинний на тлі хімічного ураження). Опік з залученням гортані та трахеї разом з легенями, без ускладнень. Люмбоішиалгія з помірним больовим та м`язово-тонічним синдромом. Астено-невротичний синдром. Стороннє тіло лівого передпліччя.». В стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння не перебував. Висновок: травма отримана в період проходження служби під час виконання службово-бойових завдань в зоні проведення бойових дій на території Луганської області.

Згідно із Випискою із медичної карти стаціонарного хворого ДУ «ТМО МВС України по Дніпропетровській області» І терапевтичне відділення ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у цьому закладі охорони здоров`я з 27.04.2022 року по 11.05.2022 року, включно, діагноз: «Хронічний комбінований геморой, кровотечі в анамнезі (імовірно вторинний на тлі хімічного ураження – анамнез?). Опік з залученням гортані та трахеї разом з легенями, без ускладнень. Люмбоішалгія з помірним больовим та м`язово-тонічним синдромом. Астено-невротичний синдром. Стороннє тіло лівого передпліччя.»

Відповідно до довідки медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Дніпропетровській області» №58-с/НГУ за наслідками пройденого ОСОБА_1 медичного огляду в медичній (військово-лікарській) комісії ДУ «ТМО МВС України по Дніпропетровській області» 14.02.2024 року ВЛК прийняті, зокрема, рішення про те, що «Гостре отруєння парами азотної кислоти (07.04.2022) без порушення функції», Травма, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини; «Хронічний комбінований геморой ІІ ступеня, фаза ремісії», Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини».

Рапортом від 13.03.2024 року позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому, посилаючись на те, що під час виконання бойового розпорядження №40 дск від 28.03.2022 року в районі н.п. Рубіжне Луганської області на посаді снайпера (2 категорія) 1 відділення 2 взводу 9 роти 2 стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 , внаслідок вибуху цистерни з азотною кислотою він отримав хімічний опік легенів, проте, зважаючи на складну оперативну обстановку в зоні виконання службово-бойових завдань та неможливість евакуації, він продовжив виконання службових обов`язків безпосередньо на позиціях, після чого отримав уламкове поранення передпліччя, евакуація і звернення до лікаря стала можлива тільки 10.04.2022 року в лікарню м. Часів Яр, після чого 27.04.2022 року він був переведений до лікарні МВС у м. Дніпро, де продовжив лікування до 11.05.2022 року, включно, відтак, з урахуванням приписів Постанови №168, позивач просив відповідача розглянути можливість виплати позивачеві додаткової винагороди за період лікування з 10.4.2022 року по 11.05.2022 року.

До вказаного рапорту позивачем долучено копії Акта розслідування нещасного випадку (в тому числі поранення), що стався 07.04.2022 року у Військовій частині НОМЕР_1 ЦОТО НГ України від 07.06.2022 року №171н/в (форма Н5) та Акта про нещасний випадок (в тому числі поранення) з солдатом, призваним по мобілізації ОСОБА_1 від 07.06.2022 року №167/22 (Форма Н1), а також довідки медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Дніпропетровській області» №58-с/НГУ.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за штрих-кодовим ідентифікатором №4902100719760 та опису вкладення до цього поштового відправлення вищевказаний рапорт позивача з доданими до нього документами надіслано на адресу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України засобами поштового зв`язку 14.03.2024 року та отримано уповноваженою особою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України – АДРЕСА_4 , 21.03.2024 року.

Доказів надання відповіді відповідачем на вказаний рапорт позивача матеріали справи не містять.

13.06.2024 року представник позивача – адвокат Вербицька В.А., звернулася до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з адвокатським запитом, в якому, зокрема, прохала повідомити причини затримки виплати додаткової грошової винагороди солдату ОСОБА_1 ..

Листом від 19.06.2024 року Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України повідомила представника позивача про те, що надані позивачем медичні документи свідчать, що встановлені лікарями ОСОБА_1 діагнози, за якими він проходив лікування, є захворюваннями, які відповідно до Постанови №168 не підпадають під виплату додаткової грошової винагороди.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не видання наказу про виплату позивачеві додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168, у розмірі до 100000,00грн. за період перебування на лікуванні травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, з 11 квітня 2022 року по 11 травня 2022 року, в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні після поранення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

За приписами частин першої-другої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (частина четверта статті 9 цього Закону).

Указом Президента України від 24.02.2022р №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, строк дії якого в подальшому неодноразово продовжувався відповідним Указами Президента України, затвердженими відповідними законами України, та який триває і станом на час розгляду справи.

Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України [зобов`язаний] невідкладно: 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України [доручено] забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання цих указів Кабінет Міністрів України видав Постанову від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова №168), якою, серед іншого, передбачив на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди.

Так, абз.1 п.1 Постанови №168 (тут - зі змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 7 березня 2022 року №271, від 22 березня 2022 року №350, від 1 квітня 2022 року №400) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Постанови №168 виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

При цьому абзацами 3-6 пункту 1 Постанови №168 передбачено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:

у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії;

захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення);

загинули (померли внаслідок отриманих після введення воєнного стану поранень, травм), - виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла).

Кабінет Міністрів України постановою від 7 липня 2022 року №793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. №168» (яка набрала чинності 19 липня 2022 року та, за пунктом 2 цієї постанови, та застосовується з 24 лютого 2022 року) затвердив низку змін до Постанови № 168, зокрема у пункті 1 в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінив словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»; крім того, Постанова №168 доповнена пунктом 21 такого змісту: «Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.».

Відповідно до статті 1 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-ХІІ; тут - в редакції, викладеній згідно із Законом України від 16 липня 2021 року № 1702-ІХ) бойові дії - форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння); район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

На виконання Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» і № 69 «Про загальну мобілізацію» та Постанови №168 командувач Національної гвардії України Наказом №89 затвердив: Інструкцію з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України (Інструкція №89); Порядок підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій (Порядок №89).

У цій справі відповідач, обґрунтовуючи свою позицію, покликався на Інструкцію №89 і Порядок №89, як на нормативні акти, у яких розкрито значення бойових дій, за які має виплачуватися додаткова винагорода у розмірі до 100000,00 грн відповідно до пункту 1 Постанови №168, та які визначають на підставі яких документів щодо військовослужбовця видається наказ про виплату цієї винагороди (пункт 4 Інструкції №89).

З цього приводу суд зазначає, що Національна гвардія України, військовослужбовцем якої є позивач, є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України.

Наказ №89 виданий до того, як була ухвалена Постанова №793, а редакція пункту 1 (абзац другий) Постанови №168 (на дату видання Наказу №89) передбачала, що «виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників)».

Після того, як набрала чинність Постанова №793, якою Постанова №168 була доповнена пунктом 21, умови виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану, відтак, мали бути визначені відповідним міністерством.

Зважаючи також на те, коли були затверджені наступні порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, суд вимушений констатувати також, що протягом періоду, якого стосується спір у цій справі (квітень-травень 2022 року) Міністерство внутрішніх справ України не затвердило порядку, який би визначав умови виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №168.

Поза тим, Наказ №89 (до якого згодом вносилися також зміни, зокрема згідно з наказом командувача від 19 грудня 2022 року №481 щодо впорядкування виплати додаткової винагороди) залишається чинний і щонайменше протягом спірного періоду регулював ті питання, які необхідні для належного виконання пункту 1 Постанови №168.

За частиною першою статті 7 Закону України від 13 березня 2014 року №876-VII «Про Національну гвардію» (далі - Закон № 876-VII) безпосереднє військове керівництво Національної гвардії України здійснює командувач Національної гвардії України, який одночасно є начальником головного органу військового управління Національної гвардії України.

Безпосереднє військове керівництво Національної гвардії України - це діяльність, спрямована на здійснення заходів щодо розвитку Національної гвардії України, її технічного оснащення, підготовки та всебічного забезпечення, визначення основ її застосування, а також управління нею під час виконання службово-бойових завдань.

Відповідно до пункту 10 Положення про головний орган військового управління Національної гвардії України, затвердженого Указом Президента України від 28 березня 2014 року №346/2014 «Питання головного органу військового управління Національної гвардії України» командувач Національної гвардії України у межах повноважень видає накази, директиви, розпорядження та доручення, організовує і контролює їх виконання.

Назване Положення не передбачає оприлюднення цих актів, зокрема і як умову, з якою пов`язується їхня чинність.

Аналізуючи написані вище положення пункту 21 Постанови №168 у зіставленні з Наказом №89 через призму того, чи правомірним (дозволеним, правним, легітимним) є застосування положень Інструкції №89 та Порядку №89 для визначення/підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів (як умови для виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №168, у розмірі до 100000,00 грн) суд дійшов висновку, що це застосування має як юридичне підґрунтя, так і раціональне пояснення.

Командувач Національної гвардії України відповідальний за очолюване ним військове формування і Наказ №89, який він видав в умовах дії воєнного стану на виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 і №69 та Постанови №168, має правну основу.

Приписи пункту 1 Постанови №168 пов`язують виплату військовослужбовцям додаткової винагороди у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн, зокрема, з безпосередньою участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Суд вважає, що текстуальний виклад цієї частини пункту 1 Постанови №168 (щодо умов для виплати військовослужбовцям додаткової винагороди у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн) має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав.

Для належного виконання пункту 1 Постанови №168 і виплати додаткової винагороди військовослужбовцям з урахуванням їхньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, командувач Національної гвардії України своїм наказом затвердив не тільки Інструкцію № 89, але також Порядок № 89, у якому, серед іншого, написано, що треба розуміти під терміном «безпосередня участь військовослужбовця Національної гвардії України у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів» (далі також - бойові дії або заходи).

З погляду суду, командувач Національної гвардії України, який здійснює безпосереднє військове керівництво Національною гвардією України, організовує виконання покладених на неї завдань і функцій, затверджує кошториси, плани використання бюджетних коштів, штатні розписи територіальних управлінь Національної гвардії України, з`єднань, військових частин (підрозділів), своїм Наказом № 89 затвердив акти, якими мало б керуватися командування військових частин для належного підтвердження участі військовослужбовців Національної гвардії України у бойових діях і заходах, за що цим військовослужбовцям належить виплатити додаткову винагороду, що ніяким чином не звужує прав військовослужбовців на її отримання.

Пам`ятаючи також про те, що Національна гвардія України є військовим формуванням і виконує свої завдання в умовах дії воєнного стану, суд не має підстав заперечити обов`язковість дотримання вимог Наказу №89 і затверджених ним актів, які націлені головно на те, щоб розкрити/роз`яснити зміст положень пункту 1 Постанови №168 (з уваги на основні функції Національної гвардії України) і організувати порядок їх виконання/реалізації, позаяк йдеться про військовослужбовців та публічні кошти.

Відповідно до частин першої, другої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

З наведених міркувань суд дійшов висновку, що протягом спірного періоду командування Військової частини НОМЕР_1 НГУ обґрунтовано дотримувалося у свій діяльності та в умовах дії воєнного стану затверджених Наказом №89 вимог Інструкції і Порядку.

У контексті цього спору це означає, що Військова частина НОМЕР_1 НГУ мала б пов`язувати виплату додаткової винагороди у розмірі до 100000,00 грн з виконанням військовослужбовцем завдань, які перелічені у Порядку №89, бо затверджені Наказом №89 для реалізації положень пункту 1 Постанови №168 акти (Інструкція і Порядок) підлягають застосуванню до спірних відносин.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 22 листопада 2023 року у справі №520/690/23 (провадження №К/990/21785/23).

Отже, військовослужбовці за час несення ними військової служби отримують як основне грошове забезпечення, а також на період дії воєнного стану військовослужбовцям, зокрема, Національної гвардії, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, виплачується й додаткова винагорода, передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, яка може становити до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, при цьому, право на отримання такої додаткової винагороди також мають і військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

Повертаючись до встановлених у цій справі обставин, суд зазначає, що звернення з цим позовом до суду зумовило те, що позивач вважає наявними підстави для нарахування і виплати йому відповідачем додаткової винагороди у [збільшеному] розмірі до 100000,00 грн, як за виконання службово-бойових завдань у період з 11.04.2022 року по 26.04.2022 року, так і за весь період стаціонарного лікування з 27.04.2022 року по 11.05.2022 року.

При цьому, як встановлено судом, згідно з довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 24.05.2023 року №1884, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України, солдат ОСОБА_1 дійсно, у періоди з 28.03.2022 року по 10.04.2022 року, з 16.05.2022 року по 04.10.2022 року, з 13.10.2022 року по 28.12.2022 року та з 29.12.2022 року по 07.02.2023 року брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та ОТУ «Соледар».

Водночас, доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, у період з 11.04.2022 року по 26.04.2022 року матеріали справи не містять.

Також відсутні докази перебування позивача на стаціонарному лікуванні у період з 11.04.2022 року по 26.04.2022 року.

Разом з цим, з матеріалів справи судом встановлено та підтверджується, зокрема, змістом Акта розслідування нещасного випадку (в тому числі поранення), що стався 07.04.2022 року у Військовій частині НОМЕР_1 ЦОТО НГ України від 07.06.2022 року №171н/в (форма Н5) та Акта про нещасний випадок (в тому числі поранення) з солдатом, призваним по мобілізації ОСОБА_1 від 07.06.2022 року №167/22 (Форма Н1), що позивач після отримання під час виконання службово-бойових завдань в н. п. Рубіжне Луганської області, внаслідок ворожого обстрілу противником цистерн з азотною кислотою, опіку з залученням гортані та трахеї разом із легенями, без ускладнень, 10.04.2022 року був шпиталізований до міста Часів Яр, де оглянутий лікарями Військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_3 без подальшої госпіталізації.

При цьому сам позивач у відповіді на відзив фактично визнає, що у період з 11.04.2022 року по 26.04.2022 року він не перебував на стаціонарному лікуванні, бо неможливість госпіталізації йому обґрунтовували легкістю поранень та тяжким тактичним становищем підрозділу на фронті, але лікарняний позивачеві відкрили.

Тобто, встановлені обставини свідчать про те, що 10.04.2022 року позивач був шпиталізований з місця виконання службових (бойових) завдань в районі проведення операції по відсічі збройної агресії з боку російської федерації, а саме: з району м. Рубіжне Сєвєродонецького району Луганської області, до Військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_3 , де після огляду лікарями цієї Військової частини на стаціонарному лікуванні не перебував, проте, перебував на лікарняному, про що вказує сам позивач у відповіді на відзив.

Разом з тим, сам факт фізичного перебування в районах воєнних (бойових) дій без виконання при цьому бойових завдань (безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів) не є підставою для виплати військовослужбовцям додаткової винагороди збільшеної до 100000,00грн у розумінні приписів п.1 Постанови №168 і затвердженого на її виконання Порядку №89.

Жодних документів, які б підтверджували, що позивач у період з 11.04.2022 року по 26.04.2022 року брав безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, як то відповідних бойових розпоряджень, наказів командира, довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України тощо, які б це підтверджували, суду позивачем не надано. Водночас, відповідач заперечує участь позивача у бойових діях і заходах, які в значенні пункту 1 Постанови № 168, у цей період.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення частини позовних вимог, що стосується нарахування і виплати позивачеві додаткової винагороди збільшеної до 100000,00грн відповідно до п.1 Постанови №168 за період з 11.04.2022 року по 26.04.2022 року.

Щодо частини позовних вимог відносно нарахування і виплати позивачеві додаткової винагороди збільшеної до 100000,00грн відповідно до п.1 Постанови №168 за період з 27.04.2022 року по 11.05.2022 року в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні, суд зазначає наступне.

Як вказано вище, згідно з абзацами 3-4 пункту 1 Постанови №168 відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Аналогічні положення містить п.7 Інструкції №89, яким передбачено, що додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень також виплачується військовослужбовцям, які отримали поранення (контузії, травми, каліцтва) – за увесь час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), за час переміщення з одного закладу охорони здоров`я до іншого та перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, але не більше періодів дії воєнного стану.

Таким чином, нормами Постанови №168 та Інструкції №89 встановлено такі умови, необхідні для виплати збільшеної до 100 000 гривень винагороди, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а саме:

1) пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини;

2) факт безперервного перебування саме на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних) у зв`язку із отриманням такого поранення (контузії, травми або каліцтва), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого.

При цьому ані Постанова №168, ані Інструкція №89 не містять жодних обмежень щодо періоду та/або кількості днів перебування на вищевказаному стаціонарному лікуванні, за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода.

Відповідно до пунктів 1,4 розділу VІI «Проведення військово-лікарської експертизи щодо кандидатів на військову службу за контрактом, службу у військовому резерві та військовослужбовців НГУ» Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2017 року №285, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2017 р. за №559/30427, передбачено, що кандидати на військову службу, резервісти та військовослужбовці НГУ проходять медичний огляд у М(ВЛ)К за місцезнаходженням військової частини відповідно до цього Положення та Положення про ВЛЕ. Встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень (контузій, травм або каліцтв) колишніх військовослужбовців НГУ чи перегляд постанови М(ВЛ)К здійснюються з урахуванням пункту 11 розділу V цього Положення та норм Положення про ВЛЕ.

Разом з цим, Главою 21 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за №1109/15800 (далі – Положення №402, Положення про ВЛЕ), визначено порядок встановлення причинного зв`язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, які призвані на збори, та осіб, звільнених з військової служби, зі службою у Збройних Силах України.

Відповідно до п.п. «а», п.21.5 глави 21 розділу ІІ Положення №402 постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях:

а) "Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане під час захисту Батьківщини або виконання обов`язків військової служби під час служби у складі діючої армії і флоту у роки Громадянської війни, Другої світової війни, участі у бойових діях з розмінування боєприпасів часів Другої світової війни, при безпосередній охороні державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні у складі прикордонного наряду, екіпажу корабля (катера), екіпажу літака (вертольота) або під час проведення оперативно-розшукових заходів, або здійснення самостійно чи в складі підрозділу відбиття збройного нападу чи вторгнення на територію України військових груп і злочинних угруповань, а також під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції (операції об`єднаних сил), забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією проти України. Постанова ВЛК у формулюванні «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини» не приймається, якщо поранення (контузія, травма, каліцтво), у тому числі, що призвело до смерті військовослужбовця, є наслідком: вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення; вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом).

Пунктом 21.7 глави 21 розділу ІІ Положення №402 визначено, що Постанова ВЛК про причинний зв`язок травми (поранення, контузії, каліцтва) та її наслідків приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або висновку, зазначеного в Акті проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії), за формою, наведеною у додатку 4 до Інструкції 332, Акті про нещасний випадок (зникнення, смерть), за формою, наведеною у додатку 5 до Інструкції 332, у разі проведення розслідування обставин отримання військовослужбовцем травми (поранення, контузії, каліцтва). Також до ВЛК надається медична документація про первинне звернення за медичною допомогою військовослужбовця безпосередньо після одержання травми (поранення, контузії, каліцтва). Оригінали або копії Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), Акта проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії), за формою, наведеною у додатку 4 до Інструкції 332, Акта про нещасний випадок (зникнення, смерть), за формою, наведеною у додатку 5 до Інструкції 332, надсилаються (передаються) військовою частиною (закладом, установою) до закладу охорони здоров`я в електронній або паперовій формі. На військовослужбовців довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) оформляється не менше ніж у 2 примірниках. Один із примірників довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) подається у ВЛК з метою встановлення причинного зв`язку травми (поранення, контузії, каліцтва) з військовою службою. Примірник довідки обов`язково зберігається в особовій справі військовослужбовця. Довідка (копія довідки) про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) або копія Акта про нещасний випадок (зникнення, смерть), Акта проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії) зберігається в матеріалах ВЛК, яка прийняла відповідну постанову про причинний зв`язок травми (поранення, контузії, каліцтва).

У справі, що розглядається, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 07.04.2022 року військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 НГУ ОСОБА_1 отримано травму на позиції під час масованого артилерійського обстрілу і під час вибуху неподалік від нього цистерн з азотною кислотою, які знаходились неподалік місця несення служби; під час виконання ним службових (бойових) завдань при захисті Батьківщини в районі проведення операції по відсічі збройної агресії з боку російської федерації (район АДРЕСА_2 ) відповідно до розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 28.03.2022 року №40 дск, про що безпосередньо вказано в Акті розслідування нещасного випадку (в тому числі поранення), що стався 07.04.2022 року у Військовій частині НОМЕР_1 ЦОТО НГ України від 07.06.2022 року №171н/в (форма Н5) та Акті про нещасний випадок (в тому числі поранення) з солдатом, призваним по мобілізації ОСОБА_1 від 07.06.2022 року №167/22 (Форма Н1).

При цьому у вказаних Актах форми Н5 та Н1 також зазначено, що позивач в стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння не перебував; висновок: травма отримана в період проходження служби під час виконання службово-бойових завдань в зоні проведення бойових дій на території Луганської області.

Також згідно із Випискою із медичної карти стаціонарного хворого ДУ «ТМО МВС України по Дніпропетровській області» І терапевтичне відділення ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у цьому закладі охорони здоров`я з 27.04.2022 року по 11.05.2022 року, включно, діагноз, зокрема: опік з залученням гортані та трахеї разом з легенями, без ускладнень.

При цьому відповідно до довідки медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Дніпропетровській області» №58-с/НГУ за наслідками пройденого ОСОБА_1 медичного огляду в медичній (військово-лікарській) комісії ДУ «ТМО МВС України по Дніпропетровській області» 14.02.2024 року ВЛК прийнято, зокрема, рішення про те, що «Гостре отруєння парами азотної кислоти (07.04.2022) без порушення функції», Травма, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини.

Факт безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, зокрема, у період з 28.03.2022 року по 10.04.2022 року, підтверджено довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 24.05.2023 року №1884, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Відтак, наданими доказами підтверджено пов`язаність отриманої позивачем 07.04.2022р. травми із захистом Батьківщини, під час воєнного стану, а також факт безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров`я у зв`язку із отриманням такої травми у період з 27.04.2022 року по 11.05.2022 року, що у сукупності у розумінні приписів Постанови №168 та п.7 Інструкції №89 є підставою для нарахування та виплати позивачеві додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, за весь час перебування на безперервному стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров`я у зв`язку із отриманням такої травми за період з 27.04.2022 року по 11.05.2022 року у розмірі 100000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на такому стаціонарному лікуванні, а тому відповідач, не здійснивши нарахування і виплату позивачеві такої додаткової винагороди за спірний період, припустився протиправної бездіяльності.

Щодо посилання відповідача на відсутність підстав для нарахування і виплати позивачеві додаткової винагороди за весь час перебування на безперервному стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров`я за період з 27.04.2022 року по 11.05.2022 року, через те, що з наданих медичних документів слідує, що діагнози, які поставлені позивачеві лікарями, є захворюваннями, а не пораненнями (контузіями, травмами та каліцтвами), які відповідно до Постанови №168 не підпадають під випадки для виплати передбаченої цією Постановою додаткової грошової винагороди у розмірі 100000 грн., суд зазначає, що такі доводи відповідача є безпідставними та спростовуються висновкам ВЛК, викладеним у довідці №58-с/НГУ, яка була надана відповідачу разом із рапортом позивача на виплату спірної додаткової грошової винагороди від 13.03.2024 року, та згідно з якою отримане позивачем гостре отруєння парами азотної кислоти (07.04.2022) без порушення функції, є саме Травмою, яка, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини.

При цьому наданими суду доказами (рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за штрих-кодовим ідентифікатором №4902100719760 та описом вкладення до цього поштового відправлення) підтверджено отримання відповідачем як вищевказаного рапорту позивача від 13.03.2024 року, так і доданих до нього довідки ВЛК №58-с/НГУ та копій Акта розслідування нещасного випадку (в тому числі поранення), що стався 07.04.2022 року у Військовій частині НОМЕР_1 ЦОТО НГ України від 07.06.2022 року №171н/в (форма Н5) та Акта про нещасний випадок (в тому числі поранення) з солдатом, призваним по мобілізації ОСОБА_1 від 07.06.2022 року №167/22 (Форма Н1).

З огляду на наведене, суд, з метою поновлення порушеного вищевказаною протиправною бездіяльністю відповідача права позивача, доходить висновку про зобов`язання Військової частини НОМЕР_5 НГУ здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, за весь час перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку із отриманням травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, за період з 27.04.2022 року по 11.05.2022 року у розмірі 100000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на такому стаціонарному лікуванні, та, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки вказаний спосіб захисту порушеного права позивача є належним та достатнім.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду з цим позовом, встановленого ч.5 ст.122 КАС України, суд зазначає таке.

Так, згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

При цьому абз.1 ч.2 ст.122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас ч.3 ст.122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За змістом приписів п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба – це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Отже, військова служба є різновидом служби публічної.

При цьому, як слідує з аналізу наведених вище приписів ст.122 КАС України, шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами, водночас, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Разом з тим, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Так, у п.2.1. мотивувальної частини Рішення №8-рп/2013 (справа №1-13/2013) від 15 жовтня 2013 року Конституційний Суд України дійшов висновку, що поняття “заробітна плата” і “оплата праці”, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям “грошова винагорода”, “одноразова грошова допомога при звільненні” та “оплата праці” і “заробітна плата”, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Так, до 19 липня 2022 року частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із цим, частиною 2 статті 233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, до 19.07.2022 року право на звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком.

Зважаючи на те, що у зазначених вище положеннях ст. 122 КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, та наявність таких норм у ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, до цієї дати (до 19.07.2022 року) до спорів осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, щодо нарахування і виплати (стягнення) належної їм заробітної плати застосовувалися саме норми ч.2 ст.233 КЗпП України, тобто звернення до суду з такими позовами не обмежувалося будь-яким строком.

Разом з тим, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” №2352-IX від 01.07.2022, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: “Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)”.

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року в справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року в справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року в справі № 380/15245/22 та інших справах за подібних правовідносин.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд доходить висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України №2352-IX від 01.07.2022 тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Аналогічний висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року в справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року.

Крім цього, у вказаному рішенні Верховний Суд також акцентував увагу на тому, що при розгляді справ за позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати у відносинах публічної служби застосуванню підлягають не приписи частини 5 статті 122 КАС України, якими встановлено місячний строк на звернення до суду з такими позовами, а положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосується строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, які, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.

Таким чином, доводи відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин місячного строку звернення до суду, встановленого ч.5 ст.122 КАС України, є безпідставними.

Також суд зауважує, що, як було вказано вище, в ухвалі про відкриття провадження у цій справі суд, крім іншого, дійшов висновку і про дотримання позивачем строку звернення до суду, встановленого ст.233 КЗпП України, з огляду на те, що у поданій позивачем уточненій позовній заяві ОСОБА_1 було конкретизовано спірний період ненарахування і невиплати йому відповідачем додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, а саме: з 11 квітня 2022 року по 11 травня 2022 року, замість первинно вказаного: з 11 квітня 2022 року по 11 травня 2023 року, відтак, фактично звернення до суду з цими позовними вимогами відбулося без порушення встановленого законом строку, бо обмеження права працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати певним строком відбулося саме з 19 липня 2022 року, тобто вже після спірного періоду.

Доказів на спростування вказаного висновку суду відповідачем не надано, натомість такий висновок відповідає вищенаведеній позиції Верховного Суду, викладеній у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року в справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року в справі №460/17052/21, від 25 квітня 2023 року в справі № 380/15245/22 та інших справах за подібних правовідносин.

Щодо частини позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача грошових коштів в сумі 5000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої йому протиправною бездіяльністю, суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно із роз`ясненнями у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, неодноразово були сформульовані Верховним Судом, у тому числі у постановах від 10 квітня 2019 року в справі №464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року в справі №750/6330/17. Зокрема, Суд дійшов висновку про те, що адекватне відшкодування шкоди, в тому числі й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їхню інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження; встановити причинно-наслідковий зв`язок і визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Суд наголошує, що, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

При цьому в силу приписів статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їхньої правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Водночас Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25 квітня 2019 року в справі №818/1429/17, від 27 червня 2019 року в справі №825/1030/17, від 12 листопада 2019 року в справі №818/1393/17, від 18 листопада 2019 року в справі №820/5044/18, від 28 листопада 2019 року в справі №826/27549/15, від 28 лютого 2020 року в справі №804/2593/17, від 18 червня 2020 року в справі №339/183/16-а, від 02 вересня 2020 року в справі №1340/4056/18, від 24 вересня 2020 року в справі №1.380.2019.001368, від 18 лютого 2021 року в справі №420/7423/19 та від 25 березня 2021 року в справі №520/4577/19, указував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі, в тому числі, встановлений статтею 78 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків тощо.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 12.11.2019 року у справі №818/1430/17 та від 14.05.2020р. у справі №822/231/16.

Як слідує з позовної заяви, позивач стверджує, що оскаржуваною протиправною бездіяльністю відповідача йому завдано моральної шкоди, яка полягає у нав`язливому принизливому відчутті непотрібності командуванню Військової частини НОМЕР_1 НГУ військового, після здійснення громадського, патріотичного обов`язку, в усвідомлюванні безпорадності у військовий час намагатись з гідністю пройти випробування на стійкість у бюрократичних ухиляннях від виконання прямих обов`язків перед підлеглими, та у надмірних зусиллях, так перебуваючи на військовій службі та виконуючи військові завдання, вимагати документи та перебувати тривалий час (два роки) у постійному очікуванні отримання законних виплат належних на покращення стану здоров`я після поранення, отруєння азотною кислотою та опіків легенів.

Надаючи оцінку вищенаведеним доводам позивача, суд зазначає, що у розглядуваному випадку позивачем не вказано конкретних фактів, які б у системному зв`язку з протиправними діями відповідача утворювали підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише загальні фрази щодо того, що його моральні страждання - емоції, безпосередньо пов`язані з протиправною поведінкою відповідача і знаходяться з нею в причинному зв`язку.

Разом з цим, позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань протиправною поведінкою відповідача у справі, зокрема, доказів погіршення саме через оскаржувану бездіяльність відповідача здоров`я позивача (медичних довідок, висновків тощо) або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконної бездіяльності відповідача, які у розумінні ст.23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Також позивачем не наведено обґрунтованого розрахунку розміру моральної шкоди, заявленої до відшкодування, та не вказано з яких міркувань виходив позивач, визначаючи такий розмір шкоди.

Відтак, позивачем не доведено у чому безпосередньо полягає завдана йому моральна шкода та якими доказами це підтверджується, необґрунтовано жодним чином заявлений до відшкодування розмір моральної шкоди, а також не надано належних доказів своїх страждань та існування причинного зв`язку між такими стражданнямита протиправною бездіяльністю відповідача, а тому у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За приписами ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат у цій справі, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 та п.12 ст.5 Закону України "Про судовий збір", відтак, сплата судового збору ним не здійснювалася, отже судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, не стягуються.

Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00грн., які позивач просив стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань останнього, суд зазначає наступне.

Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

З аналізу положень статті 134 КАС України слідує, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню у судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною.

Водночас, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021р. у справі №200/10535/19-а, від 05.08.2020р. у справі №640/15803/19.

Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.

Приписами п.4 ч.1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі ст.30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009р. №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, схвалених Установчим З`їздом адвокатів України від 17.11.2012 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Таким чином, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019р. у справі №810/2760/17.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України , заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховним Судом у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.04.2020р. у справі №922/2685/19.

Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, у рішенні ЄСПЛ справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), №34884/97, рішення від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», рішення від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», рішення від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», рішення від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України»).

При цьому у рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду, висловленою у постанові від 23.04.2019р. у справі №826/9047/16.

Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім надано Договір про надання правової допомоги від 24.12.2021р. №03/12-21, укладений між адвокатом Вербицькою В.А. (Адвокат) та ОСОБА_1 (Клієнт); Акт №3 від 02.09.2024р. наданих послуг згідно Договору про надання правової допомоги №03/12-21 від 24.12.2021р.; Звіт про надані послуги і витрачений час на надання послуг у період з 02.02.2023 року по 02.09.2024 року включно; Рахунок-фактуру №5 від 02.09.2024р.; квитанцію про сплату коштів від 16.09.2024р. на суму 3000,00грн.

Відповідно до п.1.1 Договору про надання правової допомоги від 24.12.2021р. №03/12-21 (далі – Договір) Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правову (правничу) допомогу (далі – надавати Правову допомогу, а Клієнт зобов`язується оплатити Правову допомогу та оплатити/компенсувати витрати у порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п.2.1 Договору Адвокат на підставі звернення Клієнта приймає на себе зобов`язання з надання наступної юридичної допомоги:

2.1.1 перевіряє відповідність вимогам українського законодавства внутрішніх документів Клієнта, візує їх, надає допомогу Клієнту при підготовці та правильному оформленні вказаних документів;

2.1.2 приймає участь в підготовці та юридичному оформленні різного роду договорів, що укладаються Клієнтом з юридичними особами, підприємцями та громадянами, надає допомогу в організації контролю за виконанням зазначених договорів, слідкує за застосуванням передбачених законом та договором санкцій по відношенню до контрагентів, які не виконують договірні зобов`язання;

2.1.3 представляє у встановленому порядку інтереси Клієнта в господарських судах, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, а також інших державних органах, як до, так і під час розгляду правових спорів;

2.1.4 Адвокат (його партнери), виступаючи як захисники, здійснюють у встановленому законом порядку захист прав та законних інтересів Клієнта (його співробітників) у випадках, передбачених кримінально-процесуальним законодавством та законодавством про адміністративні правопорушення України;

2.1.5 узагальнює та аналізує: практику розгляду судових та інших справ; спільно з іншими підрозділами Клієнта результати розгляду претензій; практику укладення та виконання договорів; надає Клієнту пропозиції щодо усунення виявлених недоліків;

2.1.6 надає консультації, висновки, довідки з правових питань, що виникають у Клієнта в процесі здійснення діяльності;

2.1.7 інформує Клієнта, на його запит, про зміни в законодавстві, організовує спільно з іншими партнерами та спеціалістами Клієнта нормативних актів, які стосуються їх діяльності.

Пунктом 4.1 Договору передбачено що вартість надання Правової допомоги за годину робочого часу складає 1000 грн., без ПДВ.

Відповідно до п.4.4 Договору за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатом юридичної допомоги і її вартість.

Згідно з Актом №3 від 02.09.2024р. наданих послуг згідно Договору про надання правової допомоги №03/12-21 від 24.12.2021р. на підставі вказаного Договору Адвокатом з 02.02.2023 по 02.09.2024 було надано правову допомогу Клієнту, деталізація якої відображена у звіті (додаток №1 до цього Акта), що є невід`ємною частиною цього Акта (п.1 Акта); об`єм наданих послуг, що наведені у п.1 цього Акта, становить 03 год. 00хв.; вартість наданих послуг становить 3000,00грн. (без ПДВ) (п.2 Акта).

Відповідно до Звіт про надані послуги і витрачений час на надання послуг у період з 02.02.2023 року по 02.09.2024 року включно, що є Додатком №1 до Акта №3 від 02.09.2024р. наданих послуг згідно Договору про надання правової допомоги №03/12-21 від 24.12.2021р., Адвокатом надано такі послуги і витрачено на їх надання такий час:

- консультації щодо додержання прав військових та їх сімей згідно чинного законодавства. Підготовка та звернення з адвокатським запитом до командування в/ч. Численні перемовини щодо отримання відповіді на адвокатський запит – 1 год., погодинна ставка – 1000,00 грн. розмір винагороди – 1000,00грн.;

- аналіз судової практики. Підготовка позовної заяви, формування доказової бази – 1 год., погодинна ставка – 1000,00 грн. розмір винагороди – 1000,00грн.;

- надання позовної заяви до суду – 1 год., погодинна ставка – 1000,00 грн. розмір винагороди – 1000,00грн.;

Разом – 3000,00грн.

Згідно з Рахунком-фактурою №5 від 02.09.2024р. за надання правової допомоги по Договору про надання правової допомоги №03/12-21 від 24.12.2021р. має бути сплачена сума 3000,00грн.

Відповідно до квитанції про сплату коштів від 16.09.2024р. ОСОБА_1 сплачено на користь ОСОБА_2 кошти на суму 3000,00грн. за рахунком №5 від 02.09.2024р.

Посилаючись на вищевказані докази, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 3000,00грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти стягнення вищевказаних витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що позивач, як учасник бойових дій, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання безоплатної первинної правової допомоги і доказів неможливості скористатися такою безоплатною правовою допомогою позивачем не надано, водночас, звернувшись для отримання платної правничої допомоги, позивач намагається завдати збитків державному бюджету, заявляючи вимогу про відшкодування таких витрат. Також відповідач вказував, що розмір заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим, надмірним і безпідставним, з урахуванням того, що ця справа не складною і, відповідно, не потребувала значних затрат часу та зусиль з боку адвоката.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в цій адміністративній справі, суд враховує наступне.

Як слідує з наданого позивачем Договору про надання правової допомоги №03/12-21 від 24.12.2021р., на підставі цього Договору Адвокатом надається Клієнту в особі позивача широкий спектр юридичних послуг, переважна більшість яких пов`язані із господарською діяльністю позивача (підготовка договорів, що укладаються Клієнтом з юридичними особами, підприємцями та громадянами, надання допомоги в організації контролю за виконанням зазначених договорів, слідкування за застосуванням передбачених законом та договором санкцій по відношенню до контрагентів, які не виконують договірні зобов`язання; розгляд претензій; надання консультацій, висновків, довідок з правових питань, що виникають у Клієнта в процесі здійснення діяльності, тощо).

Тобто наданий договір, хоча і передбачає, зокрема, представництво Адвокатом у встановленому порядку інтересів Клієнта в господарських судах, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, проте, не містить конкретної прив`язки саме до цієї справи.

Аналізуючи надані позивачем Акт №3 від 02.09.2024р. наданих послуг згідно Договору про надання правової допомоги №03/12-21 від 24.12.2021р. та Звіт про надані послуги і витрачений час на надання послуг у період з 02.02.2023 року по 02.09.2024 року включно, якими має бути деталізовано надану правову допомогу, суд зазначає, що вказані документи також не містять інформації, що всі надані Адвокатом послуги, перелічені у цьому Звіті, стосуються саме цієї справи, тим паче, що відповідно до Звіту вказані в ньому послуги надавалися протягом тривалого часу (понад півтора року) у період з 02.02.2023 року по 02.09.2024 року та стосувалися, в тому числі надання консультацій щодо додержання прав військових та їх сімей згідно чинного законодавства, без зазначення кому саме надавалися такі консультації та щодо яких конкретно питань, що, в свою чергу, унеможливлює з`ясування належності таких послуг безпосередньо та виключно щодо цієї справи.

Разом з цим, системний аналіз наведених вище норм КАС України дозволяє дійти висновку, що витрати на професійну правничу допомогу є обставиною, яка підлягає доведенню та яку належить оцінити за формою та змістом.

За формальним критерієм, про що йдеться у ч. 3 ст. 134 КАС України, на сторону, яка заявляє про розподіл, покладається тягар надання відповідних первинних документів, які дають можливість зробити висновок про наявність договірних відносин між адвокатом та стороною у справі (1) з приводу надання останньому правничих послуг, які стосуються такої справи, (2) за результатом яких такі послуги були реально надані, а їх вартість сплачена.

Змістовий аналіз обставини понесення судових витрат полягає у наданні оцінки їх співмірності, при цьому, обов`язок доведення співмірності та неспівмірності покладається відповідно на сторону, яка заявляє про розподіл та яка заперечує щодо такого.

Про необхідність надати оцінку як формальному, так і змістовому критеріям обставини понесення судових витрат наголосив також Верховний Суд у постанові від 09.03.2021р. у справі № 200/10535/19-а. Скасовуючи судове рішення апеляційної інстанції, яким задоволено вимогу стягнути витрати на професійну правничу допомогу виключно за формальним критерієм, Верховний Суд дійшов до висновку про його ухвалення без повної та всебічної оцінки доказів, наявних у матеріалах справи.

Резюмуючи викладене, навіть за відсутності заперечень іншої сторони щодо розміру судових витрат, суд зобов`язаний повно та всебічно надати оцінку співмірності понесених витрат придбаним послугам з точки зору складності справи, витраченого часу, обсягу виконаних робіт, ціни та значення справи для сторони на підставі наявних у матеріалах справи документів.

У даному випадку розглянута справа є нескладною, однак, навіть у справах незначної складності особа не може бути обмежена у можливості звернутися за правовою допомогою, у тому числі розраховуючи на компенсацію витрат на професійну правничу допомогу.

Разом з тим, суд зазначає, що у розглянутому випадку не можна вважати, що при визначенні гонорару на рівні 3000,00грн. була врахована складність справи та її істотні обставини, у зв`язку із чим суд вважає неспівмірним та непропорційним покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у такому розмірі, тим паче, що, як встановлено судом вище, наданими позивачем доказами (Договором про надання правової допомоги від 24.12.2021р. №03/12-21, Актом №3 від 02.09.2024р. наданих послуг згідно Договору про надання правової допомоги №03/12-21 від 24.12.2021р. та Звітом про надані послуги і витрачений час на надання послуг у період з 02.02.2023 року по 02.09.2024 року включно) не доведено, що всі надані Адвокатом послуги, перелічені у цьому Звіті, стосуються саме цієї справи, тож і підстави стверджувати, що саме вся сума витрат позивача на оплату такої правової допомоги має бути відшкодована за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, відсутні.

Також суд враховує, що ця справа не викликає складності у правовому розумінні та не містить великого обсягу досліджуваних доказів, а також не потребує складання значної кількості процесуальних документів учасниками справи, в силу чого формування правової позиції у справі не потребувало значних зусиль та витрат часу в обсязі, заявленому позивачем. Справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), у судових засіданнях адвокат участі не брав. При цьому позовна заява задоволена судом частково.

В той же час, оскільки позивач, у зв`язку із протиправною бездіяльністю відповідача був вимушений звернутися до суду за захистом порушених прав, у зв`язку із чим ним було понесено витрати на професійну правничу допомогу, при цьому адвокат Вербицька В.А. дійсно брала участь у складанні та поданні процесуальних документів, які скріплені її підписом, суд, враховуючи принцип співмірності та часткове задоволення позовних вимог, доходить висновку про необхідність присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00грн., оскільки така вартість наданих адвокатом послуг є обґрунтованою та співмірною зі складністю справи та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що підтвердженими належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами є витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 1500,00грн.

Відтак, у стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу у сумі 1500,00грн., про відшкодування яких просив позивач, слід відмовити у зв`язку із не наданням позивачем належних доказів їх належності щодо цієї справи, співмірності та розумності, а також того, що вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

Керуючись ст. ст. 241-246, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_6 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за весь час перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку із отриманням травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, за період з 27.04.2022 року по 11.05.2022 року у розмірі 100000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на такому стаціонарному лікуванні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_6 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 ) додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за весь час перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку із отриманням травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, за період з 27.04.2022 року по 11.05.2022 року у розмірі 100000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на такому стаціонарному лікуванні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_6 ) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1500,00грн. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок).

У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Турова