Рішення від 30 квітня 2026 р. у справі №140/1185/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2026 року ЛуцькСправа № 140/1185/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Костюкевича С. Ф., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (далі - НОМЕР_1 прикордонний загін, відповідач) про визнання протиправною та скасування відмови у звільненні з військової служби, викладеної у листі від 30.12.2025 №08/21166/25; зобов`язання задовольнити рапорт від 15.12.2025 та звільнити з військової служби на підставі підпункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі – Закон №2232-ХІІ).

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 звернувся до безпосереднього начальника із рапортом про звільнення з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами (у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком ОСОБА_2 ), проте листом від 30.12.2025 №08/21166/25 відповідач повідомив про відмову у звільненні з військової служби, покликаючись на неможливість підтвердити наявність інвалідності І чи II групи у ОСОБА_2 та наявність інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення, які можуть здійснювати за нею постійний догляд.

Позивач, вважаючи, що йому безпідставно відмовлено у звільненні з військової служби, просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив позовні вимоги та у їх задоволенні просив відмовити. В обґрунтування цієї позиції вказав, що відповідно до пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ умовою звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за сімейними обставинами є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю І чи II групи (у цьому разі позивач зазначив про необхідність догляду за батьком, який потребує постійного стороннього догляду), але якщо при цьому відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.

Зауважив, що з наданих ОСОБА_3 документів не вбачається за можливе підтвердити, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І чи II групи. Крім того, у ОСОБА_2 є син ОСОБА_4 (першого ступеня споріднення) який проходить військову службу в АДРЕСА_1 (за місцем проживання батька) та онука ОСОБА_5 , 2004 р.н. (другого ступеня споріднення), які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 .

Вважає, що підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби відсутні.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 призваний у Збройні Сили України згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», проходить службу у в/ч НОМЕР_2 .

15.12.2025 інспектор прикордонної служби 2 категорії - начальник першої групи протитанкових ракетних комплексів протитанкового відділення другого відділу прикордонної служби (тип С) четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування в/ч НОМЕР_3 – сержант ОСОБА_1 звернувся до безпосереднього начальника з рапортом щодо звільнення його з військової служби в запас на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами (у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком ОСОБА_2 ). До рапорту позивачем додано копії документів: акту обстеження сімейного стану від 15.12.2025; паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 ; витяг з реєстру територіальної громади №2025/008331048; свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ; довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №1898 від 24.06.2025; паспорту та РНОКПП ОСОБА_2 , довідки про реєстрацію місця проживання особи; посвідчення серії НОМЕР_5 ; Виписки із постанови ЛКК №940 23.06.2025; Висновку №940; свідоцтва про одруження НОМЕР_6 ; паспорту та РНОКПП ОСОБА_6 ; посвідчення серії НОМЕР_7 ; виписки із постанови ЛКК від 27.06.2025 року №969; Свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_8 ; довідки форми 5 ОСОБА_4 №302 від 07.07.2025.

30.12.2025 НОМЕР_1 прикордонний загін листом №08/21166/25 повідомив про відсутність підстав для задоволення рапорту, оскільки з наданих документів не вбачається за можливе підтвердити, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І чи II групи, а також у ОСОБА_2 є син ОСОБА_4 (першого ступеня споріднення) який проходить військову службу в АДРЕСА_1 (за місцем проживання батька) та онука ОСОБА_5 , 2004 р.н. (другого ступеня споріднення), які можуть здійснювати за ним догляд.

Вважаючи протиправною таку відмову, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон №2232-ХІІ.

Як установлено пунктами 2, 6 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 (далі - Положення №1115/2009), громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі (далі - військова служба) в добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом. Громадяни, які проходять військову службу в Держприкордонслужбі, є військовослужбовцями Держприкордонслужби (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується службовим або спеціальним посвідченням. Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на військовій службі визначено Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 270 Положення №1115/2009 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою-шостою статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, здійснюється: начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, - усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби.

Пунктом 288 Положення №1115/2009 встановлено, що у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення. У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення. Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України.

Наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу. Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання для взяття на військовий облік (пункт 292 Положення №1115/2009).

Пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) (підпункт “г”).

За обставин цієї справи у рапорті від 15.12.2025 (вх. №28/67173/25-Вн від 15.12.2025) ОСОБА_1 порушив питання звільнення його з військової служби за сімейними обставинами, а саме на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ - у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , який потребує постійного стороннього догляду.

Відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

З наведеної норми слідує, що умовами для звільнення з військової служби на зазначеній підставі є одночасна наявність таких обставин: інвалідність І чи ІІ групи в одного із батьків військовослужбовця (чи батьків дружини/чоловіка); потреба здійснювати постійний догляд за такою особою; відсутність інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи (якщо такі наявні – вони мають самі потребувати постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи).

Здійснюючи аналіз наведеної норми Закону №2232-XII, Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2025 року у справі №380/16966/24 зазначив, що “відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи” означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж “юридичної наявності” інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які при цьому реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2122-IX (пункт 61).

Конкретний перелік документів, які необхідно надати військовослужбовцю Держприкордонслужби для звільнення з військової служби не визначений ані Положенням №1115/2009, ані статтею 26 Закону №2232-XII, втім визначені обставини, які мають бути підтверджені для звільнення.

Як слідує з листа відповідача від 30.12.2025 №08/21166/25, підставами відмови відповідача у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби вказано неможливість підтвердити наявність інвалідності І чи II групи у ОСОБА_2 та наявність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд.

Отже, цим підставам відмови належить надати оцінку при вирішенні спору.

Відповідно до свідоцтва про народження від 28.03.1974 серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 .

Згідно з висновком ЛКК про наявність порушення функцій організму №340 від 23.06.2025 ОСОБА_2 є особою, якій рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Дослідивши надані позивачем копії документів до рапорту від 15.12.2025, суд встановив, що ОСОБА_2 , за яким позивач бажає здійснювати догляд, не має встановленої інвалідності I чи II групи у порядку, визначеному чинним законодавством України. Водночас подані позивачем медичні документи свідчать про наявність у цієї особи порушень стану здоров`я, які обумовлюють потребу у сторонньому догляді.

Суд зазначає, що такі обставини самі по собі не є достатніми для застосування положень законодавства, що передбачають звільнення з військової служби, оскільки пункт 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ пов`язує виникнення такого права з наявністю у особи статусу інвалідності I або II групи або інших визначених законом підстав.

Крім того, НОМЕР_1 прикордонний загін у листі від 30.12.2025 №08/21166/25 зауважив наявність онуки ОСОБА_5 , яка є особою другого ступеня споріднення. Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 у своєму позові не зазначає жодних обставини, які можуть вважатися об`єктивно непереборними та такими, які не залежать від її волі та можуть перешкоджати у постійному догляді за своїм родичем другого ступеня споріднення. Тому за вказаних обставин у суду також відсутні підстави констатувати відсутність вказаної особи у розумінні абзацу 13 підпункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки позивачем не було доведено наявність ОСОБА_2 інвалідності I чи II групи, а також відсутності у нього інших родичів першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати за ним догляд або неможливість здійснення ними догляду з об`єктивних і непереборних причин або їхню потребу у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Водночас суд зазначає, що позивач не позбавлений права на звернення із рапортом про звільнення з військової служби за наявності належних доказів, що підтверджують підстави для такого звільнення.

Схожа позиція викладена у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 19.02.2026 у справі № 280/7028/25.

У контексті оцінки доводів позову суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини першої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що на час розгляду рапорту від 15.12.2025 у відповідача були відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, у зв`язку із чим у задоволенні взаємопов`язаних позовних вимог належить відмовити.

Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич