Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №140/1690/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року ЛуцькСправа № 140/1690/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мачульського В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач-2) в якому заявлені наступні вимоги:

1) Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 18.12.2025 №913290121166 про відмову поновити пенсію по інвалідності ОСОБА_1 .

2) Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити пенсію по інвалідності ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , є громадянином України та тимчасово з 15.03.2022 перебуває в Польській Республіці. Одночасно позивач перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Львівській області, та отримую пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.

Зазначає, що рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 18.11.2025 №913290121166 відмовлено у поновленні пенсійної виплати та рекомендовано звернутись особисто для підтвердження особи заявника.

Вважає, що для поновлення виплати пенсій відповідач-1 незаконно вимагає тільки особистого звернення, оскільки чинними нормативно-правовими актами такого не передбачено.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Представник відповідача-2 у відзиві на позов який надійшов на адресу суду 09.03.2026 вих.№12874/26 вимоги заперечила. В обґрунтування своєї позиції зокрема вказала, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Львівській області як одержувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі — Закон України № 1058-IV). На звернення позивача, ГУ ПФУ у Волинській області рішенням №913290121166 від 18.12.2025 відмовлено у поновленні виплати пенсії у зв`язку із відсутністю особистого звернення. Вважає, що вимоги зобов`язального характеру заявлені до ГУ ПФУ в Львівській області безпідставно, оскільки рішення за результатами розгляду заяви приймало приймало ГУ ПФУ у Волинській області.

Відповідач, ГУ ПФУ у Волинській області отримавши ухвалу про відкриття провадження 16.02.2026, відзив на позов не подав.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, та не заперечується відповідачем-2 по справі те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як одержувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі — Закон України № 1058-IV).

Пенсійну виплату ОСОБА_1 було припинено.

Як слідує з матеріалів справи позивач через веб-портал «Дія» звертався із заявою щодо поновлення виплату пенсії.

У відповідності до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» після реєстрації заяви за принципом екстериторіальності документи були направлені на розгляд до ГУ ПФУ у Волинській області.

Рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 18.12.2026 №913290121166 в поновленні виплати пенсії відмовлено, у зв`язку з відсутністю особистого звернення до територіального органу Пенсійного фонду України та рекомендовано ОСОБА_1 звернутись особисто для з відповідними документами для підтвердження особи.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV), Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі – №1788-XII), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1).

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У Рішенні Конституційного Суду від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Відповідно до статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Рішення Конституційного Суду України має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв`язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними та є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином, кожен громадянин України, включно пенсіонер, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Відповідно до правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на отримання пенсії не може залежати від умови постійного проживання в Україні.

Відповідно до частини першої та другої статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь- яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до частини другої статті 47 Закону №1058-IV пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності. Норма аналогічного змісту закріплена в статті 86 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, визначені статті 47 Закону №1058-IV. При цьому законодавством чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Як передбачено пунктом 1.1 Порядку № 22-1 заява про поновлення, продовження пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.

Згідно пункту 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Отже, пунктом 1.5 Порядку 22-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.

Крім того, пунктом 4.2 Порядку №22-1 передбачено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, ідентифікує заявника (його представника).

Таким чином, пункт 4.2 Порядку №22-1 прямо передбачає можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його представником.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду № 501/28/17 від 05.02.2020.

Системний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що підставою для вчинення пенсійним органом дій, спрямованих на поновлення пенсії за віком, є відповідна заява особи подана з пред`явленням паспорта (або іншого документа, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік), до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.07.2023 № 280/6637/22 дійшов висновку, що жоден з пунктів Порядку № 22-1 не містить обов`язку пенсіонера звертатись із заявою про виплату пенсії особисто. Вжитий у пункті 1.1 термін заявник, як вже зазначено вище, дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю.

Слід зазначити, що наразі відсутній чіткий механізм щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на тимчасове місце проживання за межі України, а тому існуючі загальні норми, на думку суду, не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, зважаючи на те, що не проведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів.

Таким чином, суд вважає, що особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не вимагається.

Крім того, суд звертає увагу, що Закон № 1058-ІV не встановлює обов`язку пенсіонера подавати заяву, зокрема, про поновлення виплати пенсії особисто.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.07.2019 у справі № 812/564/18, від 01.10.2019 у справі № 826/3943/16, від 31.102019 у справі № 160/7699/18, від 30.01.2020 у справі № 489/5194/16-а, від 05.02.2020 у справі № 501/28/17, від 31.03.2020 у справі № 826/14837/16, від 24.07.2024 у справі № 280/6637/22.

У даному випадку волевиявлення позивача щодо поновлення виплати пенсії, подано через її веб-портал «Дія», що не суперечить жодній нормі діючого законодавства.

Отже, доводи пенсійного органу про необхідність особистого звернення позивача до органу ПФ із відповідною заявою є необґрунтованими.

На підставі наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів судом встановлено, що не поновлення виплати відповідачем-1 пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону №1058-IV, громадянину України ОСОБА_1 , яка тимчасово проживає в Португалії, порушує її право на пенсійне забезпечення, тому відмова відповідача у виплаті позивачці пенсії за заявою її представника не відповідає вимогам Порядку № 22-1 та суперечить чинному законодавству.

Таким чином суд дійшов висновку, що позивачем була дотримана вимога щодо подачі заяви до відповідача про поновлення виплати пенсії у зв`язку із чим суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови позивачу у поновленні виплати пенсії та як наслідок визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 18.12.2025 №913290121166/

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання ГУ ПФУ в Львівській області поновити виплату пенсії позивача, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.

Разом з тим, суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Пунктом 4.2 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку №22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.

Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено ГУ ПФУ у Волинській області.

Згідно з вимогами пункту 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до абзацу другого пункту 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Згідно з пунктом 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, а після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що виплачує пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Отже, саме ГУ ПФУ у Волинській області є уповноваженим органом, який має право приймати рішення про поновлення позивачу пенсії по інвалідності, а прийнявши таке рішення, має передати електронну пенсійну справу засобами програмного забезпечення до пенсійного ргану за місцем проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Суд зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.

Відтак, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку №22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов`язання поновити виплату пенсії по інвалідності з 19.12.2025, є саме ГУ ПФУ у Волинській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглянув заяву ОСОБА_1 та прийняв рішення про відмову.

Натомість, ГУ ПФУ в Львівській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у поновленні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов`язку щодо прийняття рішення за заявою позивача. Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 ГУ ПФУ в Львівській області визначено як суб`єкт, який буде здійснювати виплату пенсії позивачу за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання (в разі її призначення/перерахунку).

Отже, позовні вимоги до ГУ ПФУ в Львівській області заявлені безпідставно.

За таких обставин, суд вважає, належним та необхідним способом захисту порушеного права позивача визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 18.12.2025 №913290121166 щодо відмови позивачу у поновленні виплати пенсії та зобов`язати ГУ ПФУ у Волинській області поновити ОСОБА_1 з 19.12.2025 (дати звернення до органів ПФУ) виплату пенсії по інвалідності.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач-1 як суб`єкт владних повноважень не довів в повному об`ємі правомірності своїх дій.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як слідує з матеріалів справи при зверненні до суду сплатила судовий збір в сумі 1 331,50 грн, що підтверджується квитанцією від 29.01.2026.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 331,50 грн.

Суд звертає увагу, що сума судового збору підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі в сумі 1 331,50 грн, оскільки часткове задоволення позову стосується способу захисту порушеного права, обраного судом.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 6, код ЄДРПОУ 13358826), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, Волинська область, місто Львів, вулиця Митрополита Андрея, будинок 10, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській від 18.12.2025 №913290121166 щодо відмови в поновлені виплати пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по інвалідності з 19.12.2025.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 331,50 грн. (одна тисяча триста тридцять одну гривню 50 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський