Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №522/22634/25 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/22634/25

Провадження № 2/522/1191/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суду м. Одеси у складі:

головуючої – судді Косіциної В.В.,

за участі секретаря судового засідання – Гресько Б.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

09 жовтня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, у якій позивач просить суд:

- в порядку поділу майна подружжя виділити ОСОБА_2 в її особисту приватну власність нежитлове приміщення №5 в будинку АДРЕСА_1 , площею 60,2 кв.м.;

- стягнути з відповідачки на користь позивача грошову компенсацію вартості 1/2 частки нежитлового приміщення №5 в будинку АДРЕСА_1 , площею 60,2 кв.м. у розмірі 193 682,20 гривень, розмір якої буде уточнено в судовому засіданні згідно висновку судової будівельно-оціночної експертизи;

- здійснити розподіл судових витрат.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справу передано на розгляд судді Косіциній В.В.

Ухвалою суду від 09 жовтня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку загального позовного провадження. Надано відповідачеві 15-ти денний строк для подання відзиву. Підготовче засідання по справі призначено на 13 листопада 2025 року.

13 листопада 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника позивача – адвоката Вдовіченко Галини Миколаївни про витребування доказів, у якому заявник просив витребувати у ДПС України відомості про перетин державного кордону України громадянкою України – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 .

У підготовче засідання, призначене на 13 листопада 2025 року учасники справи – не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце судового розгляду.

Ухвалою суду від 13 листопада 2025 року клопотання представника позивача – адвоката Вдовіченко Галини Миколаївни про витребування доказів – задоволено. Підготовче засідання по справі відкладено на 01 грудня 2025 року.

18 листопада 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла відповідь з ДПСУ на виконання ухвали суду від 13 листопада 2025 року.

Підготовче засідання, призначене на 01 грудня 2025 року не відбулося у зв`язку із перебуванням головуючої – судді Косіциної В.В. на лікарняному. Наступне засідання по справі призначено на 12 грудня 2025 року.

02 грудня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Голосова Юрія Валерійовича про залишення позову без розгляду, у якому заявник просив залишити позовну заяву без розгляду.

05 грудня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Голосова Юрія Валерійовича про витребування доказів, у якому заявник просив суд витребувати в ГЦОСІ ДПСУ інформацію щодо перетину державного кордону України ОСОБА_1 у період з 01 липня 2022 року по день надання відповіді.

05 грудня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Голосова Юрія Валерійовича про визнання явки позивача обов`язковою, у якій заявник просив визнати явку позивача у судове засідання обов`язковою.

09 грудня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому відповідачка просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У підготовче засідання, призначене на 11 грудня 2025 року з`явився представник позивача та представник відповідача. У підготовчому засіданні представниця позивача просила відкласти підготовчий розгляд справи задля ознайомлення із заявленими представником відповідача клопотаннями. Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання вказане клопотання – задоволено, підготовчий розгляд справи відкладено на 02 лютого 2026 року.

23 грудня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Голосова Юрія Валерійовича про об`єднання справ в одне провадження, у якому заявник просить суд об`єднати в одне провадження матеріали цивільної справи №522/22634/25 та №522/26774/25-Е.

У підготовче засідання, призначене на 02 лютого 2026 року з`явився представник позивача та представник відповідача. Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засіданні оголошено перерву до 03 лютого 2026 року для розгляду клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Голосова Юрія Валерійовича про залишення позову без розгляду та клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Голосова Юрія Валерійовича про об`єднання справ в одне провадження.

Ухвалою суду від 03 лютого 2026 року клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Голосова Юрія Валерійовича про залишення позову без розгляду та клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Голосова Юрія Валерійовича про об`єднання справ в одне провадження – залишено без задоволення. Відкладено підготовчий розгляд справи на 26 лютого 2026 року.

10 лютого 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява представника позивача – адвоката Вдовіченко Галини Миколаївни про долучення доказів, у якому заявниця просила долучити до матеріалів справи висновок експерта від 10.12.2025 року №47/25.

23 лютого 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Голосова Юрія Валерійовича про витребування доказів, у якому заявник просив суд витребувати в ГЦОСІ ДПСУ інформацію щодо перетину державного кордону України ОСОБА_1 у період з 01 липня 2022 року по день надання відповіді.

23 лютого 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Голосова Юрія Валерійовича про витребування доказів, у якому заявник просив направити через Міністерство юстиції України до компетентного органу Турецької Республіки судове доручення про витребування інформації та копій правовстановлюючих документів від Кадастрового управління міста Анталія Турецької Республіки щодо права власності ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 станом на момент звернення, із зазначенням характеристики об`єкту права власності, дати реєстрації права власності, наданням копій правовстановлюючих документів, а також інформацію про всі зареєстровані операції та реєстраційні дії щодо зазначеного об`єкта нерухомого майна, вчинені в період з 04 липня 2025 року по деньт виконання судового доручення.

25 лютого 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника ОСОБА_1 – адвоката Вдовіченко Галини Миколаївни про збільшення розміру позовних вимог, у якому заявниця просила другу частину пункту 1 прохальної частини позовної заяви після слів в сумі викласти в наступній редакції: 2 386 207,50 гривень замість суми у розмірі 193 682,20 гривень, що була зазначена при подачі позову.

26 лютого 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Голосова Юрія Валерійовича про відкладення розгляду справи.

У підготовче засідання, призначене на 26 лютого 2026 року учасники справи – не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду. Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи – задоволено, підготовчий розгляд справи відкладено на 26 лютого 2026 року.

10 березня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому відповідачка просила відмовити представнику позивача – адвокату Вдовіченко Галині Миколаївні у прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог та відкласти підготовче засідання у справі.

У підготовче засідання, призначене на 11 березня 2026 року з`явився представник позивача. Інші учасники справи у підготовче засідання – не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Ухвалою суду від 11 березня 2026 року клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Голосова Юрія Валерійовича про відкладення розгляду справи, про витребування доказів – залишити без задоволення та про витребування доказів шляхом звернення із міжнародним дорученням – залишено без задоволення.

Прийнято до розгляду клопотання представника ОСОБА_1 – адвоката Вдовіченко Галини Миколаївни про збільшення розміру позовних вимог та викладено другу частину пункту 1 прохальної частини позовної заяви у наступній редакції:

- стягнути з відповідачки на користь позивача грошову компенсацію вартості 1/2 частки нежитлового приміщення №5 в будинку АДРЕСА_1 , площею 60,2 кв.м. у розмірі 2 386 207,50 гривень

Закрито підготовче провадження у справі. Судове засідання по справі призначено на 19 березня 2026 року.

17 березня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника відповідачки – адвоката Голосова Юрія Валерійовича про долучення доказів, у якому заявник просив долучити до матеріалів справи висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 12.03.2026 року №1/БТ.

Судове засідання, призначене на 19 березня 2026 року не відбулося у зв`язку із перебуванням головуючої – судді Косіциної В.В. на лікарняному. Наступне засідання по справі призначено на 23 квітня 2026 року.

23 квітня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов оригінал висновку судового експерта від 12.03.2026 №1/БТ.

У судове засідання, призначене на 23 квітня 2026 року з`явився представник позивача та представник відповідача. Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання суд перейшов до стадії ухвалення рішення. Встановлено, що текст рішення буде проголошено 04 травня 2026 року.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому 19 травня 1999 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис №347, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2025 року у справі №947/24990/25 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – розірвано.

В період перебування у шлюбі, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав №НП-1-1-5/50, укладеного 05 вересня 2019 року з ТОВ «ЕМІР-СТРОЙ» набула у власність приміщення №5 у будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 15 вересня 2025 року.

У позовній заяві позивач зазначає про те, що відповідачка є фактичним власником вказаного об`єкта нерухомого майна, здає його в оренду та отримує дохід на свою користь, а тому, позивач просить застосувати порядок поділу майна подружжя, за якого виділити в особисту внатурі ОСОБА_3 в її особисту приватну власність спірний об`єкт нерухомого майна та стягнути відповідну компенсацію.

У відзиві на позовну заяву заперечуючи проти задоволення позову відповідачка зазначає, що вона у 2024 році припинила статус фізичної особи-підприємця та з моменту припинення підприємницької діяльності нежитлове приміщення не використовується за призначенням, не приносить доходу та не здається в оренду. Відповідачка зазначає, що позивач не враховує, що ОСОБА_2 припинила ФОП, не є працевлаштованою, не має власного грошового доходу, приміщення в оренду не здає та не має можливості виплатити позивачу компенсацію вартості частки. В якості обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позову, відповідачка також посилається на те, що з 26 травня 2025 року спірне нежитлове приміщення знаходиться на тереторії можливих бойових дій та розташована у безпосередній близькості до Військово-медичного клінічного центру.

Суд частково погоджується із доводами відповідачки з огляду на наступне.

Пунктом 3 частини першої статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до частин другої, третьої статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування вказаної презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

За змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен зі співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Згідно зі статтею 364 ЦК України, яка має назву «Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності», право на отримання одним зі співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки від інших співвласників визначено саме за умови неможливості виділу її в натурі.

Отже, приписи статті 364 ЦК України хоч і визначають можливість отримання одним зі співвласників такої компенсації, проте не встановлюють умов чи обставин, за яких стягнення такої компенсації можливе в судовому порядку за умови відсутності згоди інших співвласників.

Водночас у статті 365 ЦК України визначено по суті зворотній механізм, а саме припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників: право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Отже, і стаття 364, і стаття 365 ЦК України визначили механізми припинення для одного чи декількох співвласників частки у праві на об`єкт спільної сумісної власності, і такий механізм залежить від правового результату, якого хоче досягнути співвласник, який ініціює вирішення спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2025 року у справі № 466/2128/23 наголосила, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

У Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) Конституційний Суд України зазначив, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та виснував таке: «Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Аналіз наведених приписів ЦК України дає підстави для висновку, що як механізм, визначений статтею 365 ЦК України, для якого законодавець визначив умови застосування, так і механізм, встановлений статтею 364 ЦК України, з урахуванням урегульованих у пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, повинен враховувати певні критерії, які спонукають суд під час вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, враховувати баланс інтересів сторін.

Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, під час вирішення подібної категорії спорів суд має встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники – відповідачі у справі; чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Механізм реалізації статті 364 ЦК України, що був закладений законодавцем з метою вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, з огляду на принципи розумності, добросовісності та справедливості не може функціонувати без урахування спроможності інших співвласників виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, щоб це не становило надмірного тягаря для них.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що, оцінюючи категорію платоспроможності в широкому її розумінні з метою застосування механізму, визначеного статтею 364 ЦК України, потрібно враховувати, що це не лише про економічну складову, а й про врахування конкретної життєвої ситуації, в якій виник спір, саме тому питання платоспроможності, яке суд має дослідити, виходить за межі звичайних математичних розрахунків. Платоспроможність особи формується не лише за розміром доходу, а й обставинами та способом життя, які сприяють або обмежують її фінансову свободу. У жодному разі платоспроможність не зводиться до відомостей, отриманих із банківських рахунків чи довідки про доходи з місця роботи. Таку спроможність потрібно оцінювати комплексно – з урахуванням наявності майна, доступу до джерел доходу, соціального статусу, віку, стану здоров`я, витрат на базові потреби тощо.

Баланс інтересів сторін у наведеній категорії спорів також залежить від того, яким є об`єкт права спільної власності.

Згідно відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ФОП ОСОБА_2 було припинено 14 березня 2024 року. При цьому, місцезнаходженням ФОП було визначено: АДРЕСА_3 .

З метою реалізації спільного наказу № 304/262 від 24.06.2024 Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації України «Про затвердження Порядку електронної інформаційної взаємодії між інформаційно-комунікаційними системами Державної податкової служби України та Державної судової адміністрації України» державним підприємством «Інформаційні судові системи» реалізовано доступ до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків.

Судом було направлено запит до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, відповідь з якого надійшла до суду 04.05.2026 року №2685055 та з якої вбачається, що відомості про дохід ОСОБА_2 у період з 2022 року по день надання відповіді – відсутні.

Згідно наданої ОСОБА_2 довідки форми ОК-5, у ОСОБА_2 відсутній будь-який заробіток для нарахування пенсії починаючи з березня 2022 року.

Зі змісту наданої позивачем інформаційної довідки з ДРРП від 15.09.2025 року №4435062016, відомості про зареєстроване право власності за ОСОБА_2 будь-яких інших об`єктів нерухомого майна – відсутні.

Вказане у сукупності свідчить про те, що ОСОБА_2 не спроможна виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за нею права власності на спільне майно та це становитиме для неї надмірний тягар.

Суд вирішуючи наявність або відсутність підстав для виділу відповідачці об`єкту нерухомого майна та стягнення з неї компенсації також вважає за доцільне врахувати те, чи здійснює відповідачка фактичне користування таким майном.

Як вже зазначалося, у позовній заяві позивач зазначає, що відповідачці є фактичним власником вказаного об`єкта нерухомого майна, здає його в оренду та отримує дохід на свою користь.

У відзиві на позовну заяву відповідачка заперечує факт використання вказаного нежитлового приміщення з моменту припинення підприємницької діяльності.

При цьому, позивачем не було надано жодного доказу, який би підтверджував те, що спірний об`єкт нерухомого майна використовується відповідачкою як салон краси.

Не було надано доказів на підтвердження того, що спірний об`єкт нерухомого майна був переданий в оренду, у зв`язку з чим, відповідачка отримує від цього дохід.

Не надано будь-яких інших доказів, які б підтверджували те, що у зв`язку із користуванням спірним об`єктом нерухомого майна відповідачка отримує будь-який інший дохід.

До відзиву на заяву про зміну предмету позову відповідачкою долучено дозвіл на поїздку, що видане Міністерством національної безпеки США від 01.05.2024 року, строком дії до 13 лютого 2026 року, що підтверджував факт перебуванням ОСОБА_2 за межами території України.

Суд також враховує те, що ОСОБА_1 не надав жодного доказу, який би підтверджував ту обставину, що він не може користуватися спірним об`єктом нерухомого майна.

Не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у користуванні спільним майном подружжя.

Позивачем також не доведено неможливості спільного користування нежитловим приміщенням, що є предметом спору.

Тому, враховуючи те, що виділ майна відповідачці та стягнення з неї грошової компенсації становитиме для неї надмірний тягар, оскільки, вона не спроможна виплатити позивачу компенсацію в рахунок погашення частки, беручи до уваги те, що позивачем не доведено ні те, що відповідачка користується спірним об`єктом нерухомого майна та отримує від цього дохід, ні те, що позивач не позбавлений користуватися вказаним об`єктом нерухомого майна або спільний порядок користування таким приміщенням є неможливий, суд вважає, що запропонований позивачем варіант поділу спільного майна подружжя не може бути застосований в даному конкретному випадку.

При вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу, що зазначено у Постанові КЦС ВС від 17.01.2024 № 522/17831/20.

На думку суду, поділ спірного майна в ідеальних частках буде найбільш доцільним варіантом поділу з огляду на наступне.

Дійсно, згідно висновку експерта від 10.12.2025 №47/25, нежитлове приміщення №5 у будинку АДРЕСА_1 не може бути поділений на дві різні частки та виділений в окремі їх частини без втрати цільового призначення.

Вказана обставина також підтверджується висновком експерта від 12.03.2026 №1/БТ.

У постанові ВП ВС від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 було зроблено висновки, що якщо за позовом одного із подружжя (який відмовляється від його частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ на користь відповідача - іншого із подружжя - та просить стягнути відповідну грошову компенсацію за таку частку) суд визначить кожному з подружжя ідеальні частки у цьому майні, бо відповідач не погодився на присудження грошової компенсації позивачеві та не вніс відповідну суму на депозитний рахунок, таке судове рішення не буде ефективним для захисту прав та інтересів позивача як співвласника. Залишення неподільної речі у спільній власності не позбавить того із подружжя, хто фактично користується річчю, можливості це робити надалі. Але інший із подружжя, який формально залишається співвласником, усупереч частинам першій і сьомій статті 41 Конституції України за відсутності окремої домовленості фактично позбавляється можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Проте, вказана правова позиція не є релевантною та не може бути застосована в даному конкретному випадку з огляду на те, що у справі № 209/3085/20 спірний об`єкт нерухомого майна перебував у фактичному користуванні одного із членів подружжя.

В той же час, у справі що розглядається судом будь-які докази на підтвердження того, що спірний об`єкт нерухомого майна перебуває у фактичному користуванні будь-якого із членів подружжя або неможливості спільного користування об`єктом нерухомого майна – не надано, а тому, відсутні підстави вважати, що поділ майна в ідеальних частках призведе до неможливості користування спірним майном обома членами подружжя.

Спірний об`єкт є нежитловим приміщенням , що обладнаний в якості салона краси. Сторони як власники двох ідеальних часток можуть домовитися як про його продаж та поділ коштів, так і про сдачу його в оренду.

Більше того, згідно відомостей з веб-порталу «Судова влада» та ЄДРСР, в провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа №522/26774/25-Е за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Позовними вимогами у даній справі є, зокрема, виділення у власність ОСОБА_2 нежитлового приміщення АДРЕСА_4 ; виділення у власність ОСОБА_1 квартири, що розташована за на території АДРЕСА_2 .

У відзиві на заяву про зміну предмету позову, позивачка зазначає про те, що вимога про поділ нерухомого майна, розташованого за кордоном не підлягає розгляду судами України, однак, право одного з подружжя на частку в такому майні може бути реалізоване шляхом врахування його вартості при загальному поділі майна або стягнення грошової компенсації за рахунок іншого спільного майна, що знаходиться в Україні.

Суд погоджується із таким доводом, та вважає, що рішення про поділ майна в ідеальних частках в подальшому буде враховуватися при вирішенні спору щодо поділу майна подружжя, що розташоване за кордоном, зокрема, в частині визначення розміру грошової компенсації, оскільки, той із подружжя, з якого буде стягнута така компенсація матиме змогу передати частку нежитлового приміщення в якості сплати грошової компенсації.

Суд також зауважує, що поділ майна в ідеальних частках не покладатиме на будь-яку із сторін надмірний тягар щодо сплати грошової компенсації, оскільки, у разі, якщо одна із сторін не бажає залишення на праві власності спірного об`єкта нерухомого майна, а бажає отримання певної грошової суми, вона не буде позбавлена можливості здійснити відчуження такого майна на користь третьої особи.

Тому, враховуючи зазначене, суд доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та в порядку поділу спільного майна подружжя визнання за кожним із членів подружжя права власності на ідеальну частку у спірному об`єкті нерухомого майна.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст.2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч.4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя – задовольнити частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 права власності на 1/2 частку об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 60,2 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 2839553851100.

В порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 права власності на 1/2 частку об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 60,2 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 2839553851100.

У задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30-ти днів з дати складання повного тексту рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення складено та підписано 04 травня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.