Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №944/4564/25 — Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 944/4564/25

Провадження №2/944/751/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.05.2026 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кондратьєвої Н.А.

за участю секретаря судових засідань Шандрук А.М.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду місті Яворові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про порушення особистих немайнових прав, визнання дій як безпідставне збагачення, стягнення компенсації та моральної шкоди

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позиції позивача та відповідача

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 , в якому просить: визнати, що відповідачка порушила її право на особисту безпеку та приватність; визнати, що дії відповідачки є безпідставним збагаченням; стягнути з відповідачки 250 000 гривень компенсації за безпідставне збагачення та 90 000 гривень компенсації моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона є внутрішньо переміщеною особою (ВПО) з м. Одеси та з початку війни в Україні тимчасово проживає у квартирі бабусі ОСОБА_5 , яка страждає на хворобу Альцгеймера, є неходячою та потребує стороннього догляду. Раніше відповідачка ОСОБА_4 постійно організовувала належний догляд за своєю матір`ю, наймаючи доглядальниць, оскільки проживає за межами України та має частку у праві власності на квартиру: АДРЕСА_1 . Водночас відповідачка постійно чинить на неї тиск із вимогою доглядати за її матір`ю, погрожуючи перешкоджати у вільному пересуванні, забороняючи залишити місце проживання та зобов`язуючи утримувати бабусю до кінця її життя, купувати їй памперси, засоби догляду та харчування за власний кошт. Вона не є опікуном або піклувальником бабусі, органи опіки та піклування не приймали жодного рішення щодо призначення її як відповідальної особи, жодних договорів про догляд або інших юридичних документів, що покладають відповідні обов`язки, вона не підписувала, вона є онукою і не підпадає під категорії осіб, на яких законом покладено відповідний обов`язок. У зв`язку з вищевикладеним, вважає, що обов`язок здійснювати догляд за бабусею у неї відсутній, та просить суд підтвердити цей юридичний факт. Наразі, перебуваючи за межами України, відповідач незаконно переклала на неї обов`язок догляду за своєю матір`ю, при цьому змушує здійснювати всі витрати на утримання, харчування та лікування, включаючи купівлю памперсів та інших засобів гігієни, що є фактично її незаконним збагаченням за рахунок її праці та коштів, що підпадає під ознаки ст. 1212 та ст. 1215 Цивільного кодексу України. Відповідач використовує воєнний стан в країні та її статус ВПО як інструмент примусу, забороняє виїжджати з квартири, чинить психологічний тиск, влаштовує насильство під час її візитів (раз на рік або раз на два роки), наполягає на встановленні камер відеоспостереження для контролю, що є порушенням права на приватність. Крім того, відповідач вимагає надсилати їй фотозвіти у разі виїзду з квартири, міста, що є формою психологічного тиску, контролю та обмеження свободи, через що вона не може працевлаштуватися на роботу, оскільки весь час зайнятий доглядом за матір`ю відповідача, вільно пересуватись Україною, зокрема повернутись до свого дому в м.Одесі, забезпечити собі належні умови для життя, реалізовувати свій трудовий потенціал, особисто розвиватися та будувати власне майбутнє. Під час останнього візиту відповідача 26.06.2025 року стався конфлікт, у ході якого вона перебувала у стані сильного алкогольного сп`яніння, її стан становив загрозу для її психічного стану та безпеки, особливо з урахуванням наявності хворої лежачої особи у квартирі, під час якого поліція, що прибула на виклик, вивела ОСОБА_4 з квартири. Проте через годину, у присутності іншого наряду поліції, викликаного самою відповідачкою, остання повернулась та завдала їй тілесних ушкоджень (удару). Зазначає, що понад 3,5 роки зазнає примусу по догляду за матір`ю відповідача, у зв`язку із чим зверталась до поліції із заявами, отримала офіційну відповідь від правоохоронних органів, що підтверджує факт мого звернення. Обов`язок піклуватися про непрацездатних батьків покладається на їхніх повнолітніх дітей, у даному випадку цей обов`язок лежить на відповідачу, яка, навіть проживаючи за кордоном, є громадянкою України, має частку у квартирі бабусі та, за необхідності, приїжджає до України для вирішення особистих питань. Враховуючи наведене просить позов задовольнити.

11.09.2025 року позивач подала додаткові пояснення у справі, в яких зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її бабуся ОСОБА_5 померла, після її смерті її рідна донька ОСОБА_4 не організувала жодних похоронних заходів, не прибула до України та не понесла відповідних витрат або відповідальності, усі організаційні, фінансові та емоційно важкі дії, пов`язані з похованням, були виконані нею самостійно, попри її нестабільний психологічний стан та відсутність будь-якої підтримки. Це завдало їй ще більшого стресу та психологічного потрясіння, вона перебувала в глибокому шоковому стані, відчувала повну розгубленість, емоційне виснаження та страх. Вона досі має труднощі зі сном, підвищену тривожність, почуття беззахисності та постійну емоційну напругу, страх. Вказані обставини ще більше посилили моральну шкоду, якої вона зазнала внаслідок дій та бездіяльності відповідачки. У зв`язку з цим частина первинних вимог щодо зобов`язання організувати догляд тощо втратила актуальність. Водночас залишаються актуальними наступні аспекти: порушення особистих немайнових прав, факти психологічного тиску, примусу, що був до цілодобового догляду без правових підстав, а також безпідставне збагачення відповідачки за рахунок її безоплатної праці, витрат її ресурсів, фінансів, часу та здоров`я.

06.10.2025 року позивач подала заяву про усунення недоліків, в якій зазначила, що виходячи з того, що протягом 3,5 років (1218 діб) вона здійснювала цілодобовий догляд з проживанням за ОСОБА_5 , яка хворіла на хворобу Альцгеймера (матір`ю відповідачки) зокрема: забезпечення цілодобового догляду, вимірювання температури, тиску, перевдягання, зміна памперсів, зміна постільної білизни, миття, підйом, пересування, контроль стану, закупівля ліків, памперсів, продуктів, пелюшок, засобів особистої гігієни для догляду, цілодобове надання допомоги за фізичним і медичним станом матері відповідачки; моральне навантаження, порушення режиму сну, повної свободи, неможливість виїхати до свого дому чи на тривалий час вільно залишити місце догляду, фактичне обмеження особистої свободи та права на відпочинок завдали їй значних страждань. При цьому відповідачка спочатку обіцяла забезпечувати оплату послуг догляду, але згодом перестала виконувати ці обіцянки та заявила, що у разі її проживання як внутрішньо переміщеної особи, вона зобов`язана здійснювати догляд довічно, водночас сама відповідачка не забезпечила належного догляду, що створило додаткові труднощі та обмеження. Орієнтовна вартість подібних послуг у Львівській області становить орієнтовно 500 гривень за добу, що за 1218 днів становить 609 000 грн З цієї суми вже оплачено відповідачкою щомісяця по 150 євро у період з 22 квітня 2022 року по 23 липня 2023 року, це приблизно 90 000 гривень З урахуванням того, що відповідачка частково компенсувала виконану нею роботу на суму близько 90 000 гривень, вона заявляє вимогу про стягнення з відповідачки суму 250 000 гривень, що є виваженою та помірною оцінкою за її працю за вказаний період. Між нею та відповідачкою не укладено письмового договору про надання послуг догляду, проте, відповідачка усно запевняла про компенсацію таких послуг, а вона фактично виконувала відповідні обов`язки, що створило матеріальну вигоду без правової підстави, що підпадає під ознаки безпідставного збагачення. Через тривалий догляд вона перебувала у стані постійного фізичного та психоемоційного виснаження, була позбавлена можливості працювати, вести особисте життя, повноцінно спати. Стан бабусі постійно погіршувався, що призводило до додаткових навантажень, а також до стресу від спостереження за її стражданнями. Після її смерті їй довелося самостійно організовувати похорон, що спричинило додатковий сильний емоційний стрес та переживання, погіршило психологічний стан і викликало значний моральний біль. Додатково зазначає, що дії ОСОБА_4 , яка ІНФОРМАЦІЯ_2 опублікувала на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook її персональні дані (ПІБ), а саме – судову повістку з її даними, а також зображення її матері без дозволу, є незаконними та порушують її право на приватність. У цій же публікації відповідачка написала: «ПОДАВАЙ ДО СУДУ!», чим продемонструвала свідоме ігнорування законних вимог та неповагу до суду, а також до судді, персональні дані якого також були вказані у повістці. Це розголошення викликало серйозне занепокоєння та емоційний стрес, а також негативно вплинуло на репутацію та психологічний стан. Просить визнати такі дії частиною моральної шкоди, яка підлягає компенсації в межах цього позову. У зв`язку з цим, просить стягнути з відповідачки 90 000 грн компенсації моральної шкоди, визнати, що відповідачка ОСОБА_4 порушила право на особисту безпеку, приватність, визнати, що дії відповідачки є безпідставним збагаченням відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, стягнути з відповідачки 250 000 гривень компенсації за безпідставне збагачення. Долучає квитанцію на оплату судового збору.

30.10.2025 року представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначила, що дії позивачки є зловживанням правом, а аргументи наведені у позовній заяві безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю. З початком повномаштабного вторгнення військ РФ на територію України позивачка, дбаючи про своє життя і здоров`я переїхала до м. Новояворівська та разом із своїм чоловіком ОСОБА_6 поселилася у своєї бабусі ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , у цьому будинку вона проживає і досі, співвласником цього майна є ОСОБА_4 . Звертає увагу суду, що за життя у ОСОБА_5 народилося двоє дітей відповідачка та ОСОБА_7 , яка також проживає у Італії, є матір`ю ОСОБА_1 . На поселення будинку вона отримала згоду як від самої ОСОБА_8 так і від її дітей. Обов`язок утримувати ОСОБА_5 лежить не лише на відповідачці, але й на її сестрі, водночас, ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогами про компенсацію повної суми, яка на її думку підлягає сплаті, лише до ОСОБА_4 , однак не заявляє тотожних вимог до своєї матері ОСОБА_7 , хоча на ній також лежав обов`язок догляду за ОСОБА_5 . Крім того, ОСОБА_4 проживає у Італії та за останні роки лише декілька разів перебувала на території України, що підтверджується її відмітками із закордонного паспорта. Для виконання обов`язку по догляду за матір`ю вона постійно та регулярно передавала грошові кошти на її утримання разом із своєю сестрою, даний факт підтверджується позивачкою. ОСОБА_4 та її рідна сестра, ОСОБА_7 передавали позивачці грошові кошти для забезпечення матері всім необхідним, кошти передавались готівкою безпосередньо ОСОБА_1 як онуці, яка проживала із ОСОБА_5 та погодилась здійснювати догляд за нею. Водночас, ОСОБА_1 значно занизила суму переданих грошей та строк такої передачі, відповідачка регулярно впродовж перебування в Італії передавала значні грошові суми, це могло бути як 75 євро так і 700 євро в місяць. Значна частина цих грошей після 24.02.2022 року передавалася прямо позивачці для подальшої купівлі медикаментів, їжі та одягу для ОСОБА_5 . Однак, невідомо наскільки добросовісно ОСОБА_1 витрачала грошові кошти, жодної звітності вона не надавала. До позовної заяви також не долучено доказів, які підтверджують здійснення нею догляду за ОСОБА_5 за власні кошти та суму витрат. Тобто, обов`язок утримання матері похилого віку виконано відповідачкою повністю, між сторонами ніколи не виникало договірних відносин, ОСОБА_1 погодилася надавати допомогу своїй бабусі у зв`язку з родинними відносинами та за кошти відповідачки, що є звичним для членів суспільства без девіантного сприйняття родинних відносин. Отже, позивачка наполягає на договірному характері відносин між нею та ОСОБА_4 , що виключає можливість застосування ст. 1212 ЦК України з огляду на сталу практику Верховного Суду. Тобто, позивачка допускає взаємовиключні твердження, вона наполягає на стягненні безпідставно набутого майна та стверджує про укладення з ОСОБА_4 усного договору по догляду за ОСОБА_5 , що не відповідає принципам цивільного права та містить ознаки зловживання правами. У тексті позовної заяви ОСОБА_9 зазначає, що відповідачка незаконно збагатилася за її рахунок на суму 609 000.00 грн, яка розрахована шляхом множення середньої вартості послуг з догляду за людиною на кількість днів такого догляду. Від вказаної суми ОСОБА_1 віднімає 90 000.00 «вже сплаченої відповідачкою компенсації» та зазначає вимогу про стягнення 250 000.00 грн. Вказані твердження повністю позбавлені підґрунтя та не відповідають обставинам справи з огляду на наступне. ОСОБА_1 лише голослівно стверджує про суми, які не підтверджуються жодними доказами, нею не наведено доказів дійсної вартості послуг по догляду за людиною, залишається невідомим походження суми у 500 гривень за добу, такий розрахунок є виключно припущенням сторони позивача та не заслуговує на увагу. ОСОБА_1 вказує, що здійснювала догляд за ОСОБА_5 впродовж 1218 днів, однак жодних доказів даного факту позовна заява та долучені до неї документи не містять. Позивач проживала у своєї бабусі з огляду на загрозу бойових дій у Одеській області, отримала статус внутрішньо переміщеної особи. ОСОБА_4 є співвласницею квартири, де проживає позивач. Відповідачка з огляду на прохання своєї сестри ОСОБА_10 не заперечувала проти поселення у її квартирі, вона була готова допомогти людині, яка опинилася у складній ситуації, ОСОБА_1 була звільнена від орендної плати та проживала і продовжує проживати у квартирі безкоштовно. Внаслідок смерті ОСОБА_5 квартира могла б здаватися під оренду, однак це неможливо через проживання у ній позивача. Відповідачка несе втрати матеріального характеру, а саме упущену вигоду через дії ОСОБА_1 . З описаного вище випливає, що позивачка має намір стягнути 250 000 грн. з ОСОБА_4 , незважаючи на той факт, що впродовж тривалого часу безоплатно проживає у квартирі, співвласницею якої є відповідачка, вона не здійснювала утримання, а лише допомагала ОСОБА_5 , ОСОБА_5 є бабусею позивачки, гроші на допомогу ОСОБА_5 позивачка отримувала від ОСОБА_4 .. ОСОБА_1 стверджує про укладення усного договору з відповідачкою, що виключає застосування кондиції, що свідчить про безпідставність вимог позивача та зловживання нею цивільними правами шляхом подання необґрунтованого позову. Окрім цього, позовна заява не містить жодного доказу, який би підтверджував слова ОСОБА_1 про завдану моральну шкоду, позивачка не долучила до позовної заяви документи, які підтверджують хворобливий стан психіки ОСОБА_5 чи стану свого «постійного фізичного та психоемоційного виснаження». Також у тексті позову ОСОБА_1 вказує, що «Стан ОСОБА_5 (матері відповідачки) постійно погіршувався…», однак чомусь не уточнює, що ОСОБА_5 , є матір`ю не тільки відповідачки, але і ОСОБА_10 . З заявлених вимог випливає, що і мати самої позивачки заподіяла їй моральну шкоду, водночас не визначає свою матір відповідачем у зв`язку з тим, що дане безпідставне судове провадження ґрунтується на бажанні позивачки отримати вигоду від ОСОБА_4 внаслідок зловживання цивільними правами. З дій ОСОБА_1 випливає, що вона не була проти допомагати померлій з огляду на безкоштовне проживання у квартирі, її ніхто не змушував жити разом з бабусею та допомагати їй, в будь-який момент позивачка могла з`їхати з квартири на яку в неї немає жодних прав. Однак, ОСОБА_1 вирішила продовжити безкоштовно проживати в квартирі і жодного разу з 2022 року не повідомляла про дискомфорт від догляду за ОСОБА_9 . Вказівка на моральні страждання через організацію похорону ОСОБА_5 також не заслуговує на увагу, адже грошові кошти на цей процес були виділені державою. ОСОБА_1 також зазначає про порушення відповідачкою законодавства про захист персональних даних, однак ці твердження не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки опублікована повістка не дає можливості конкретно ідентифікувати позивачку, з огляду на поширеність такого імені, прізвища та по батькові. Допис більше не містить уточнюючих даних, які у сукупності дозволяють встановити особу позивачки. Крім того, судочинство в України будується на принципі гласності та відкритості і відомості прізвище ім`я та по батькові позивачки, номер справи, суд, суддя, який розглядає справу містяться на сайті «Судова влада». ОСОБА_1 лише долучила знімок екрану з якого неможливо встановити кому саме належить вказана сторінка у соціальній мережі «Facebook». ОСОБА_1 заявляє вимогу про «визнання факту порушення права на особисту безпеку», однак у позовній заяві відсутні будь-які обґрунтування даного факту. З описаного вище випливає відсутність порушення прав позивачки в частині заподіяння моральної шкоди, текст позовної заяви не містить обґрунтувань в чому полягала моральна шкода, а долучені до справи докази позбавляють можливості встановити правдивість слів ОСОБА_1 . З огляду на відсутність заподіяння позивачці моральної шкоди немає підстав для виплати заявлених 90 000 грн. компенсації. Крім того, ОСОБА_1 жодним чином не обґрунтовує розмір заподіяної їй моральної шкоди, не надано доказів дійсного порушення її прав, аргументи, які містяться у позовній заяві є лише припущеннями та вигадками, вимога про стягнення грошових коштів у зв`язку з незаконним збагаченням жодним чином не підтверджується дійсними обставинами справи. ОСОБА_1 довільно надає суду неіснуючі цифри розрахунків, без їхнього документального підтвердження, звертається з позовом лише до ОСОБА_4 та ігнорує участь власної матері у процесі догляду за ОСОБА_5 . Крім того, вона вказує на договірний характер відносин, що повністю виключає обраний нею спосіб захисту. З позовної заяви не випливає, що хоч якесь з описаних позивачкою прав було порушене, а лише підтверджує ту обставину, що вона проживала і продовжує проживати безкоштовно у квартирі за рахунок відповідачки. Вимоги щодо компенсації моральної шкоди обмежуються загальними твердженнями та відверто неправдивою інформацією, що стосується поховання ОСОБА_5 . Крім того, обґрунтування порушення права на особисту безпеку взагалі відсутнє у позовній заяві. Крім того, позивачка вже раніше безпідставно зверталася до суду з безпідставними вимогами, зокрема з вимогою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_4 Яворівський районний суд Львівської області своїм рішенням від 11.08.2025 року (справа 944/4154/25) відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 . Враховуючи наведене, просить у задоволенні позову відмовити повністю та судові витрати понесені відповідачкою покласти на позивачку.

26.11.2025 року позивача подала відповідь на відзив на позовну заяву, в якому зазначила відповідачка ніколи не надсилала 700 євро як компенсацію за догляд за бабусею, надсилала їй лише 70 євро (28 травня 2025 року) та 75 євро (17 лютого 2025 року), а також 90 євро (16 квітня 2025 року), і ці кошти вона відправляла тільки на харчування для бабусі, а не як оплату її послуг з догляду, тому ці кошти не можуть вважатися виплатою їй або компенсацією за догляд. Чек на 200 євро, на який посилається відповідачка, стосується іншої особи і не має відношення до неї. Відповідачка надіслала своєму адвокату Змислі М.Р. 700 євро через Western Union, де у призначенні платежу було зазначено «подарунок», а не оплата послуг адвоката по конкретній справі. Тому ці кошти не можуть вважатися виплатою або компенсацією за догляд. Всі твердження відповідачки про нібито виплати та компенсацію є неправдивими. Вимоги щодо стягнення компенсації повністю обґрунтовані, оскільки відповідачка не виконала своїх зобов`язань щодо догляду за бабусею та належної винагороди. Зазначає, що претензії у даній справі має виключно до однієї дочки померлої — ОСОБА_4 , інша дочка померлої до цієї справи не залучена, оскільки до неї претензій не має, підстав для їх пред`явлення не вбачає, вона є пенсіонером і не бере участі у спірних відносинах. Вважає, що саме відповідач не виконала своїх обов`язків щодо догляду за її бабусею. Крім того, ОСОБА_4 проживає в Італії та за останні роки лише кілька разів перебувала на території України, що підтверджується відмітками у її закордонному паспорті, однак відповідно до закону, вона мала обов`язок брати участь у догляді за матір`ю. Починаючи з 23 липня 2023 року від ОСОБА_4 вона не отримувала коштів за цілодобовий догляд за бабусею, ці кошти не покривали фактичного догляду та тяжкої праці з обслуговування важкохворої людини. Вона не погоджувалася добровільно на догляд за бабусею, а виконувала його під тиском та фактичним навантаженням, при цьому відповідачка спершу частково платила за догляд, тим самим визнала, що за таку працю повинна бути компенсація, а згодом відмовилася від регулярних виплат і надсилала кошти лише на харчування бабусі, змушуючи безкоштовно виконувати всі обов`язки по догляду. Вона не була опікуном, не брала на себе довічне утримання та не погоджувалася самостійно фінансувати догляд. Догляд здійснювався у відповідь на обіцянку відповідачки компенсувати працю, а не як добровільне родинне виконання обов`язків. Її обов`язки включали: організацію та супровід до лікарів, включаючи організацію медичних обстежень та консультацій; виклики швидкої допомоги та здійснення екстрених заходів у разі погіршення стану здоров`я; контроль за прийомом ліків і надання медичних препаратів відповідно до рекомендацій лікарів; приготування їжі, гігієнічний догляд, забезпечення побутових потреб та організація комфортних умов для хворої особи; нічні чергування, контроль за станом здоров`я вночі, надання допомоги при необхідності. Ці дії не є типовою родинною допомогою, яка обмежена періодичними візитами або допомогою у приготуванні їжі. Це є системна трудова діяльність, що потребувала постійної присутності, великої кількості фізичних та моральних зусиль, а також професійного підходу. Отже, надані послуги мають ознаки трудових відносин, які повинні бути оплачені. Просить прийняти її пояснення та обставини справи як належне доказування, навіть у разі відсутності письмових документів, оскільки всі дії сторін підтверджують наявність платного догляду, які відповідач здійснювала шляхом надсилання періодичний переказів. Твердження, що вона завдає якихось матеріальних втрат через неможливість здати квартиру в оренду, є безпідставними. У той час, як вона проживала в квартирі, питання оренди не було підняте, і не існувало жодної домовленості щодо здачі квартири в оренду, оскільки її мати також повинна була дати свою згоду на таку оренду, а її згода не була надана. Це також свідчить про те, що її проживання не є безкоштовним, і вона не користується квартирою безкоштовно, а тимчасово проживає з оплатою комунальних послуг. Стверджує, що догляд за ОСОБА_5 вимагав 24-годинної уваги та безперервної відповідальності за її здоров`я, що спричинила значне емоційне виснаження і стрес, який вона відчувала як постійний тягар. Протягом цього періоду вона була змушена відмовлятися від власного часу для відпочинку, особистих справ і потреб, що спричинило додатковий психологічний тиск. У зв`язку з психоемоційним станом, який погіршився через цілодобовий догляд за ОСОБА_5 та постійні образливі дії і психологічний тиск з боку відповідачки, вона зверталася по допомогу до лікаря-психіатра, який визнав у неї затяжний депресивний стан. Відповідачка примушувала ставати офіційним піклувальником її матері, навіть незважаючи на те, що вона чітко заявила, що не може і не хоче взяти на себе цей обов`язок примусово, вона не могла вільно вибирати вид діяльності або працювати. Їй нав`язувалась роль безкоштовної доглядальниці та особи, яка утримує житло, що обмежувало її свободу та створювало матеріальні витрати проти її волі. Вона була онукою ОСОБА_5 , проте догляд за нею не був добровільним, не був оформлений жодним договором чи юридичною угодою, переселення було тимчасовим через обставини пов`язані з війною і не означало взяття на себе обов`язків догляду як законної опікунки чи члена сім`ї, відповідального за догляд. Вона не планувала залишатися надовго і не мала наміру брати на себе постійні обов`язки з догляду. До приїзду до м.Новояворівська, як внутрішньо переміщена особа (ВПО) вона ніколи не проживала постійно з бабусею, не вела спільного господарства, не мала юридичного зобов`язання чи особистої відповідальності за догляд. З врахуванням наведеного, просить позов задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, надала пояснення аналогічні до позовної заяви та відповіді на відзив, просила позов задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав та просив такі задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засідання позовні вимоги заперечила, надала пояснення аналогічні відзиву на позовну заяву, просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заяви, клопотання учасників справи

01.09.2025 року позивач через систему «Електронний суд» подала клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

11.09.2025 року позивач через систему «Електронний суд» подала клопотання про долучення до матеріалів справи доказів та клопотання про зазначення загальної ціни позову в сумі 340 000 грн.

13.10.2025 року представник відповідача адвокат Змисла М.Р. подала заяву про надання матеріалів справи для ознайомлення.

15.10.2025 року позивач подала клопотання про витребування доказів.

16.10.2025 року представник відповідача адвокат Змисла М.Р. подала заяву про надання матеріалів справи для ознайомлення.

28.10.2025 року представник відповідача подала клопотання про участь в судовому засідання в режимі відеоконференції.

31.10.2025 року представник позивача подав клопотання про ознайомлення із матеріалами справи.

25.11.2025 року позивач подала клопотання про долучення доказів.

24.02.2026 року представник позивача подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

01.04.2026 року представник відповідача подала клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

02.04.2026 року позивач подала клопотання про визнання доказів недопустимими.

Процесуальні дії в справі

Ухвалою судді Яворівського районного суду Львівської області від 02.10.2025 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвалою суду від 07.10.2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 04.11.2025 року. Ухвалено подальший виклик відповідача здійснювати через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвалою суду від 30.10.2025 року задоволено клопотання представника відповідача про здійснення дистанційних судових засідань за допомогою власних технічних засобів.

Судове засідання 04.11.2025 року відкладено за клопотанням сторони позивача на 27.11.2025 року.

Ухвалою суду від 27.11.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті на 19.01.2026 року.

Судове засідання 19.01.2026 року відкладено за клопотанням представника позивача та представника відповідача, до 24.02.2026 року.

Ухвалою суду від 23.02.2026 року задоволено клопотання представника позивача про здійснення дистанційних судових засідань за допомогою власних технічних засобів.

Судове засідання 24.02.2026 року відкладено за клопотанням представника позивача, до 02.04.2026 року.

Судове засідання 02.04.2026 року за клопотанням представника відповідача розгляд справи відкладено до 23.04.2026 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

23.04.2026 року суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, відповідно до абз.2 ч.1 ст.244 ЦПК України, та відклав його ухвалення та проголошення на 16 годину 00 хвилин 04.05.2026 року.

Встановленні судом фактичні обставини справи

Відповідно до копії довідки №1329-7001012511 від 27.04.2022 року, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Згідно копії відповіді Яворівського РВП ГУ НП у Львівській області №13743/04/64 від 11.07.2025 року, ОСОБА_11 зверталась до відділу поліції із заявою з приводу неправомірних дій ОСОБА_4 , матеріали перевірки скеровано в архів.

Згідно копії відповіді Яворівського РВП ГУ НП у Львівській області №17454/04/64 від 18.07.2025 року, ОСОБА_11 зверталась до відділу поліції із заявою щодо допомоги в догляді за ОСОБА_5 , за результатами якої рекомендовано звернутись до Центру надання соціальних послуг Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області, матеріали перевірки скеровано в архів.

Відповідно до копії висновків огляду невролога від 14.02.2024 року, від 15.03.2023 року, від 16.03.2022 року, ТОВ «Повноділ» поліклініки «Веселка», ОСОБА_5 рекомендовано консультація психіатра, призначено лікування, діагноз: хвороба дрібних судин, хвороба Альцгеймера з когнітивним зниженням, деменція.

Відповідно до заяви (без зазначення дати) ОСОБА_1 зверталась до Яворівського ВРП ГУ НП у Львівській області щодо неправомірних дій ОСОБА_4 .

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 08.09.2025 року, виданого Виконавчим комітетом Новояворівської міської ради та копії лікарського свідоцтва про смерть №132 КНП «Новояворівський центр первинної медико-санітарної допомоги» НМР, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 понесла витрати у зв`язку із похованням ОСОБА_5 на суму 17979 грн, що підтверджується копіями квитанцій та чеків.

Відповідно до копії пояснень, відібраних ПОГ ВВГ Яворівського РВП ГУ НП у Львівській області від 15.07.2025 року, ОСОБА_1 зазначила, що здійснює догляд за бабусею ОСОБА_5 , бажає повернутись в м.Одеса та не може здійснювати за нею догляд, просить допомоги у здійсненні догляду в соціальних служб.

15.07.2025 року ПОГ ВВГ Яворівського РВП ГУ НП у Львівській області складено протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від ОСОБА_1 щодо нездійснення ОСОБА_4 догляду за своєю матір`ю ОСОБА_5 .

З копії будинкової книги для прописки громадян та свідоцтва про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , власниками житла на праві приватної спільної власності є ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_13 .

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 11.08.2025 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_4 відмовлено.

Відповідно до копій чеків вбачається придбання та заміна водяного лічильника, водяного нагрівача та сантехніки на суму 8968 грн.

Квитанціями АТ «Ощадбанк» підтверджується факт оплати ОСОБА_1 комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , на суму 7053.46 за період серпень-вересень 2025 року.

Відповідно до копій чеків та скріншотів веб-сайту вбачається купівля підгузків для дорослих, непромокаючого простирадла, протипролежневого матрацу, матрацу та комбінезону для лежачих хворих на суму 12124 грн.

Медичними документами КНП «Новояворівський центр первинної медико-санітарної допомоги» НМР підтверджується стан здоров`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно із копії довідки «УГКЦ Парафія Святих Апостолів Петра і Павла в м.Новояворівськ» від 21.02.2026 року, вбачається, що ОСОБА_1 організовувала необхідні похоронні заходи для її бабусі ОСОБА_5 , обряд похорону якої відбувався 08.09.2025 року у храмі св. ап. Петра і Павла, ОСОБА_1 була відповідальна за всі організаційні питання.

Відповідно до чеків вбачається придбання ліків та пелюшок за 2024-2025 роки на загальну суму 16829.45 грн (том № 2 а.с. 2-29).

Мотиви та оцінка суду

Щодо позовних вимог про порушення відповідачем права на особисту безпеку та приватність суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається зі змісту ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі статтею 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ч. 2 ст. 201 ЦК України відповідно до Конституції України життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 270 ЦК України, фізична особа має право на особисті немайнові права, що забезпечують її природне існування та соціальне буття, зокрема право на особисту недоторканність і безпеку.

Згідно зі статтею 301 ЦК України, фізична особа має право на особисте життя та його таємницю.

Крім того, статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя.

Позивач звернулась до суду з вимогою про визнання порушення її прав на особисту безпеку та приватність, посилаючись на те, що відповідач нібито змушувала здійснювати догляд за бабусею, яка є її матір`ю, чим, на думку позивача, було порушено її особисті немайнові права.

Відповідно до статей 12, 13 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Водночас судом встановлено, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт примусу з боку відповідача до здійснення догляду за бабусею. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів застосування до позивача фізичного чи психологічного тиску, погроз, насильства або інших дій, що могли б свідчити про порушення її права на особисту безпеку чи втручання у приватне життя.

Сам по собі факт звернення родича з проханням про допомогу у догляді за хворою особою не є втручанням у розумінні статті 8 Конвенції та не свідчить про порушення прав позивача, за відсутності доказів протиправного примусу.

Крім того, Європейський суд з прав людини (зокрема, рішенні у справах «Pretty v. the United Kingdom», «Costello-Roberts v. the United Kingdom») зазначив, що втручання у приватне життя повинно досягати певного рівня істотності, а не кожна небажана поведінка іншої особи становить порушення статті 8 Конвенції.

Твердження позивача про те, що відповідач «змушувала» її здійснювати догляд, носять характер припущень та не підтверджені належними доказами у розумінні статті 77 ЦПК України.

Суд критично оцінює посилання позивача на публікацію у соціальній мережі Facebook її персональних даних, чим порушується її право на приватність, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надано, даних, які б вказували, що дана веб-сторінка належить саме відповідачу до матеріалів справи не долучено. Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що вказані відомості є у відкритому доступі та містяться на офіційному сайті судової влади України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач не довів факту порушення її прав на особисту безпеку та приватність відповідачем, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Щодо позовних вимог про визнання дій відповідача безпідставним збагаченням відповідно до ст. 1212 ЦК України та стягнення 250 000 грн компенсації за безпідставне збагачення суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула або зберегла майно без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути це майно потерпілому. Для застосування зазначеної норми необхідною є наявність у сукупності таких умов: набуття або збереження майна однією особою; набуття або збереження такого майна за рахунок іншої особи; відсутність правової підстави для такого набуття чи збереження.

У постанові від 08 вересня 2021 року в справі № 201/6498/20 Верховний Суд роз`яснив, що за правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 01 жовтня 2025 року (справа № 757/35823/16-ц) зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання невигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Відповідно до висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року (справа № 642/1088/23) зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому. Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Водночас, як встановлено судом, спірні правовідносини виникли між сторонами у зв`язку із здійсненням догляду за ОСОБА_5 , яка є близьким родичем як позивачки, так і відповідачки. Надання допомоги особі похилого віку у межах сімейних відносин саме по собі не свідчить про виникнення зобов`язань майнового характеру, якщо інше не встановлено домовленістю сторін або законом.

Судом встановлено, що позивачка проживала разом із ОСОБА_5 у квартирі, співвласницею якої є відповідачка, та користувалася зазначеним житлом, сплачуючи комунальній послуги.

Доводи позивачки про те, що вона здійснювала догляд за ОСОБА_5 за власний рахунок, не підтверджені належними та допустимими доказами. Зокрема, позивачкою не надано суду доказів фактичного понесення витрат та зв`язку із забезпеченням потреб ОСОБА_5 . Надані розрахунки вартості догляду, зокрема виходячи з умовної суми за добу, є припущеннями та не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачка та її сестра (мати позивачки) передавали грошові кошти на утримання ОСОБА_5 , які отримувала позивачка. Обставини отримання таких коштів позивачкою не заперечуються, однак остання не надала доказів їх недостатності або використання виключно власних коштів.

Суд також враховує, що ОСОБА_1 у позовній заяві посилається на існування усної домовленості щодо здійснення догляду, що за своєю правовою природою свідчить про договірний характер відносин між сторонами. Наявність договірних відносин, навіть у разі їх неналежного оформлення, виключає можливість застосування положень статті 1212 ЦК України, яка регулює позадоговірні зобов`язання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд не взмозі надати оцінку долученій стороною позивача копії термінового заборонного припису стосовно кривдника (том №1 а.с. 20), оскільки така є нечитабельною, а відтак не несе жодного змістовного навантаження.

Окрім цього, суд не бере до уваги надані стороною позивача скріншоти повідомлень у соціальній мережі «Фейсбук», з яких вбачається переписка із користувачем ОСОБА_14 , оскільки суд не має достовірної інформації, що вказаний профіль належить саме відповідачці і такі скріншоти не є належними доказами.

Також суд не бере до уваги копії документів долучені стороною відповідача, які складені іноземною мовою (том №1 а.с. 233 (зворотна сторона)-239), оскільки такі не перекладені на українську мову. За таких обставин встановити будь-які фактичні дані або обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, є неможливим, зазначені документи не можуть бути визнані належними та допустимими доказами у розумінні процесуального законодавства.

Таким чином, позивачем не доведено однієї з обов`язкових умов застосування статті 1212 ЦК України, а саме відсутності правової підстави для набуття або збереження відповідачкою майна, а також не доведено факту набуття чи збереження відповідачкою майна саме за рахунок позивачки.

Доводи позивачки про отримання відповідачкою майнової вигоди у вигляді уникнення витрат на утримання матері є необґрунтованими, оскільки не підтверджені належними доказами та спростовуються встановленими судом обставинами щодо участі відповідачки у фінансуванні таких витрат.

Інші доводи сторін були предметом дослідження суду, однак не впливають на правильність вирішення спору та не спростовують наведених висновків.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про визнання дій відповідачки безпідставним збагаченням та стягнення 250 000 грн є недоведеними та необґрунтованими, у зв`язку з чим підстави для їх задоволення відсутні.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 90 000 грн суд зазначає наступне.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно ч. 1 та 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Тлумачення ст. 23 ЦК України свідчить, що ця норма поширюється на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто, можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться у залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду від 22.04.2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

За своєю суттю зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості - то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду від 01.03.2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

Під час визначення компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанови Верховного Суду від 25.05.2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), та від 05.12.2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Відповідно до постанови Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року (справа № 947/31940/23) Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зробила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Порушення прав людини чи погане поводження із нею завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зверталась до відділу поліції щодо неправомірних дій відповідача, зокрема щодо відсутності здійснення догляду за матір`ю відповідача ОСОБА_5 . Окрім цього позивач зверталась до суду із завою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_4 , у задоволенні якого відмовлено. При ухваленні вказаного рішення судом встановлено, що конфлікта ситуація, якою заявник обґрунтовує свої вимоги, мала місце 26.06.2025, проте належних доказів на підтвердження фактів вчинення відносно неї домашнього насильства, що має регулярний та постійний характер, яке загрожує її фізичному здоров`ю або завдає шкоди її психологічному здоров`ю, починаючи з червня 2025 до дня звернення до суду з відповідною заявою, заявником не надано.

Позивач стверджує, що вона здійснювала цілодобовий догляд з проживанням за ОСОБА_5 , яка хворіла на хворобу Альцгеймера (матір`ю відповідачки) зокрема: забезпечення цілодобового догляду, вимірювання температури, тиску, перевдягання, зміна памперсів, зміна постільної білизни, миття, підйом, пересування, контроль стану, закупівля ліків, памперсів, продуктів, пелюшок, засобів особистої гігієни для догляду, цілодобове надання допомоги за фізичним і медичним станом матері відповідачки; моральне навантаження, порушення режиму сну, повної свободи, неможливість виїхати до свого дому чи на тривалий час вільно залишити місце догляду, фактичне обмеження особистої свободи та права на відпочинок завдали їй значних страждань.

Доказів саме протиправної, образливої чи/або принизливої поведінки матеріали справи не містять, а посилання позивача на скріншоти переписок не підтверджено належними та допустимими доказами.

Згідно вимог ч. 2 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилється як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.

Слід також звернути увагу, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При вирішенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Суд вважає, що позивач, у порушення ст. ст.12,81 ЦК України не надала суду доказів наявності умов для відшкодування моральної шкоди: неправомірність дій відповідача, наявність шкоди і причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Сам факт наявності неприязних відносин між позивачем та відповідачем не є доказом заподіяння позивачці моральної шкоди та підставою для її відшкодування, оскільки не встановлює доведеність усіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності.

Позивачем не доведено належними та допустимим доказами наявність шкоди.

Більш того, порушуючи питання про відшкодування моральної шкоди позивач не надала суду належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів на підставі яких позивач оцінила свої моральні страждання, а також не довела причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями відповідача і заподіяною шкодою.

Позовна заява містить лише загальні посилання на наявність підстав, на думку позивача, для відшкодування моральної шкоди та посилання на моральні страждання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що надані документи не є доказами заподіяння позивачу моральної шкоди та підставою для її відшкодування, оскільки не встановлює усіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності, позивачем не доведено належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами наявність неправомірних дій відповідача та причинно-наслідкового зв`язку із заподіяною шкодою, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню за недоведеністю.

Враховуючи вищенаведе, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Судові витрати

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, при пред`явленні позову до суду позивач сплатила судовий збір у загальному розмірі 5822.40 грн.

Таким чином, оскільки в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено повністю, витрати позивача по сплаті судового збору, слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 10-13, 19, 81, 95, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України

у х в а л и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про порушення особистих немайнових прав, визнання дій як безпідставного збагачення, стягнення компенсації та моральної шкоди – відмовити повністю.

Витрати позивача по сплаті судового збору, залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 04.05.2026 року.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Суддя Кондратьєва Н.А.