Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №333/11282/25 — Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/11282/25

Провадження № 2-о/333/67/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого-судді Кулик В.Б., за участю секретаря судового засідання Березовської Д.Д., заявниці ОСОБА_1 , представника заявниці - адвоката Вертелецького М.О., представника заінтересованої особи Мірошниченко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Запоріжжі, цивільну справу за заявою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вертелецького Миколи Олександровича про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, заінтересована особа: Територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, -

В С Т А Н О В И В:

27.11.2025 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вертелецького М.О. через підсистему «Електронний суд» звернулась до суду із відповідною заявою, в якій просить суд: встановити факт постійного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 1995 року по 26.02.2025 року.

В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок серцевого нападу (інфаркт). Після його смерті залишилась спадщина у вигляді квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 не мав інших спадкоємців першої черги: його батько ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , мати ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_5 ; рідних братів, сестер чи дітей він не мав, у шлюбі ніколи не перебував. Єдиною особою, яка фактично проживала з ним однією сім`єю, була заявниця - ОСОБА_1 11.03.2025 року в межах строку передбаченого ст. 1270 ЦК України ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Хамули Н.Г. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 в результаті чого було заведено спадкову справу № 31/2025. Жодна інша особа свої права на спадкове майно не заявляла. 28.08.2025 року приватним нотаріусом Хамулою Н.Г. було прийнято постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно у зв`язку з ненаданням документів, які підтверджують родинні або інші відносини (як чоловіка та дружини) з померлим ОСОБА_2 . Таким чином, з метою підтвердження свого права на спадкування після померлого цивільного чоловіка ОСОБА_1 і вимушена звернутись до суду з цією заявою.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 познайомились ще у 1993 році, оскільки працювали в одній організації. ОСОБА_1 займала посаду продавця, а ОСОБА_2 - майстра з ремонту. Між сторонами одразу виникли приязні відносини, які згодом переросли у романтичні. У 1995 році сторони вирішили з`їхатись та проживати спільно. Враховуючи, що у квартирі, в якій проживав ОСОБА_2 постійно проживали його батьки, він переїхав до квартири належній ОСОБА_1 . З 1995 року та до моменту своєї смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах, постійно проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті батьків ОСОБА_2 здавав свою квартиру в оренду, а отримані кошти використовував на потреби сім`ї. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мали спільний бюджет, обидва несли витрати на утримання житла, придбання меблів, побутової техніки, оплату ремонтів. ОСОБА_2 працював майстром з виготовлення трун у ритуальному бюро, мав інвалідність III групи з 2013 року. ОСОБА_1 ніколи не перебувала у шлюбі, однак на час початку спільного проживання з ОСОБА_2 мала неповнолітнього сина ОСОБА_5 , 1984 року народження, батько якого участі у вихованні дитини не приймав. Враховуючи, що ОСОБА_2 не був одружений та власних дітей не мав, він взяв на себе обов`язки вітчима відносно малолітнього сина заявниці, згодом полюбив дитину і виховував як власну. Син заявниці ОСОБА_5 до 18 років проживав спільно з матір`ю та вітчимом, а з 2003 року створивши власну сім`ю - переїхав за місцем проживання дружини.

Спільність майнових та сімейних відносин підтверджується придбанням у 2013 році автомобіля ВАЗ-21099, 2000 року випуску. «за довіреністю» на ім`я обох - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Відповідно до змісту довіреності ОСОБА_6 (колишній власник автомобіля) уповноважив ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від його імені продати, обміняти, здати в оренду автомобіль ВАЗ 21099, в подальшому (у грудні 2022 року) право власності на вказаний автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 . Вказане автомобіль і досі перебуває у володінні заявниці ОСОБА_1 . Видача сторонньою особою спільної довіреності, реєстрація транспортного засобу через 10 років його використання за ОСОБА_2 та перебування його у володінні ОСОБА_1 після смерті цивільного чоловіка, серед іншого підтверджує спільність намірів померлого та заявниці щодо розпорядження вказаним автомобілем та його постійне використання в інтересах сім`ї. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мали деякі грошові вклади у АТ «А-Банк», відкриті на ім`я кожного з них. Допускаючи можливість того, що з кожним з них може щось раптово трапитись, враховуючи воєнні дії та збройну агресію РФ проти України, померлий та заявниця прибули до установи банку та приблизно у 2023-2024 роках склали особисті заяви, щодо надання одне одному доступу до власних депозитних рахунків на випадок непередбачуваної ситуації. У 2024 році стан здоров`я ОСОБА_2 погіршився внаслідок загострення хронічної хвороби серця, він мав серйозні обмеження в пересуванні, в результаті чого йому було рекомендовано проходження стаціонарного лікування 2 рази на рік, забезпечення ліками та відповідна допомога. Саме ОСОБА_1 займалась доглядом за чоловіком, опікою над його здоров`ям, домашнім побутом, забезпеченням як найкращих умов у період загострення хронічної хвороби, а після смерті ОСОБА_2 повністю взяла на себе витрати по кремації тіла та погребінням праху померлого. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 увесь цей час проживаючи разом фактично були подружжям, любили одне одного, були щасливі, що мають сім`ю, зберігали вірність, жодні юридичні формальності не мали для них принципового значення. ОСОБА_2 любив та дбав про ОСОБА_1 витрачав зусилля та кошти, порадувати дружину, купував подарунки. Сторони спільно вели домашні справи, розділивши обов`язки по дому, разом вирішували питання, пов`язані з утриманням майна, приймали рішення про купівлю, побутової техніки та меблів до дому, організації та проведення ремонту у квартирі. Постійні та тривалі сімейні стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та підтверджуються наявними спільними фотографіями.

Ухвалою суду від 08.12.2025 року відкрито провадження по справі, справу призначено до судового розгляду.

29.12.2025 року до суду від Запорізької міської ради надійшли пояснення, в яких зазначено, що обов`язковою умовою для задоволення заяви є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Також, належними доказами є довідки про реєстрацію, свідоцтва про народження дітей, спільні фотографії, чеки, листи, пересилання коштів на рахунок один одному, роздруківки особистих повідомлень та інше. ОСОБА_2 не залишив заповіт, а відтак, не виявив бажання передати у спадок квартиру будь-якій особі. Просять ухвалити рішення на розсуд суду та провести розгляд без участі представника.

14.01.2026 року до суду надійшли додаткові пояснення від Запорізької міської ради. В результаті вжитих заходів встановлено, що ОСОБА_2 , який мешкав за адресою: АДРЕСА_2 , отримував субсидію з 01.01.2016 року по 30.11.2022 року, житлова субсидія призначалась на одну зареєстровану особу. ОСОБА_1 мешкала за адресою: АДРЕСА_1 , отримувала житлову субсидію з 01.01.2019 року по 30.11.2022 року, житлова субсидія призначалась на одну зареєстровану особу. Тобто, взаємних прав та обов`язків притаманних подружжю по утриманню спільного житла: АДРЕСА_1 , заявниці з ОСОБА_2 не виникло. Даний факт, що субсидія призначалась на одну особу спростовує обставини, які викладені у заяві про встановлення факту проживання саме однією сім`єю з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 більше п`яти років до дати смерті. Запорізька міська рада вбачає,що квартира АДРЕСА_3 , має ознаки відумерлої спадщини та враховуючи обставини, які свідчать про недоведеність обов`язкового п`ятирічного терміну проживання однією сім`єю, який необхідно довести заявниці відповідно до ст. 1264 ЦК України, а відтак наявний спір про право. Просять ухвалити рішення з урахуванням даного доказу.

Ухвалою суду від 10.02.2026 року за клопотанням представника заявника - адвоката Вертелецького М.О. витребувано інформацію з АТ «АКЦЕНТ-БАНК».

У судовому засіданні заявниця та її представник підтримали вимоги заяви, вважали їх законними, обґрунтованими, підтвердженими наданими суду письмовими доказами та показами допитаних свідків, просили позов задовольнити.

Заявниця ОСОБА_1 додатково суду пояснила, що з ОСОБА_2 вони познайомились та розпочали стосунки у 1993 році. У 1995 році разом із речами він переїхав мешкати до неї, в її квартиру, оскільки на той час проживав разом із батьками, так і залишився. З того часу вони мешкали як чоловік та жінка однією сім`єю, планували майбутнє. Вони разом виховували її сина ОСОБА_5 , ОСОБА_2 відносився до нього як до рідного, своїх дітей він не мав. Коли син одружився і у нього теж народилася дитина, ОСОБА_2 допомагав їй доглядати онука. Бюджет у них був єдиний до самої смерті ОСОБА_2 , який складався з двох пенсій по інвалідності та підробітку останнього у ритуальному бюро. Жили дружно, ніколи не сварилися, постійно були разом. ОСОБА_2 за спільні гроші робив у квартирі ремонт, вони купляли разом речі. Після смерті батьків ОСОБА_2 свою квартиру почав здавати, спочатку родичам, коли почалася війна - своїм знайомим. Квартиранти сплачували тільки комунальні послуги. Його це влаштовувало, оскільки він мав намір в подальшому її продати, проте чомусь затягнув це питання. Субсидію вони дійсно оформляли кожен за своїм зареєстрованим місцем проживання, проте з 1995 року вони постійно мешкали за однією адресою. У зареєстрованому шлюбі не він, ні вона не перебували, планували зареєструвати шлюб, хотіли зробити це у квітні 2025 року, на ювілей ОСОБА_2 , але у лютому він раптово помер від інфаркту. Його похованням заявниця займалась самостійно. Просить позов задовольнити, щоб вона мала права набути спадщину.

Представник заявниці також додатково суду пояснив, що отримання субсидій кожним із власників майна за місцем своєї реєстрації є економічно доцільним, особливо для людей з системними хворобами та інвалідністю. Ціна на комунальні послуги постійно зростають, працевлаштуватися із інвалідністю проблематично, тому люди вимушені виходити з фактичних даних про реєстрацію з метою отримання від держави соціальної допомоги у вигляді субсидії.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що вона знайома з заявницею з 1989 року, вона разом з нею та її чоловіком працювали, потім продовжили дружити. Зі своїм чоловіком ОСОБА_8 заявниця почала мешкати разом з 1995 року. Мешкали у квартирі заявниці, виховували разом її сина, потім онука. Вона часто бувала у заявниці вдома у гостях, разом з нею та її чоловіком ОСОБА_8 відзначали свята. Також часто вона зустріла їх в магазині, в транспорті. Їй відомо, що бюджет в цій родині був спільний, бачила, як вони разом скуплялися, ОСОБА_8 розраховувався на касі. Заявниця поралась по господарству, готувала. Вели вони себе як подружжя. ОСОБА_8 був дуже спокійною, доброю людиною, між ним та заявницею ніколи не було сварок, вони з 1995 року по день його смерті в 2025 році жили дуже добре.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що вона є сусідкою заявниці, заявницю знає ще з її дитинства, також дружила з її батьками. З 1995 року заявниця у своїй квартирі проживала разом з чоловіком ОСОБА_8 та сином, ОСОБА_8 допомагав заявниці з його вихованням. Відносини між заявницею та ОСОБА_8 були ідеальними, вони ніколи не сварилися, постійно були разом, ОСОБА_8 дуже опікувався заявницею, він був дуже доброю людиною. Вона бачила їх щодня, в різний час доби, на протязі останніх 20 років, ввечері вони постійно вдвох гуляли. ОСОБА_8 робив в квартирі ремонт, вони разом святкували свята, робили покупки, від нього свідок чула, що він вважає себе одруженою людиною. Коли у заявниці народився онук він постійно з ним гуляв на вулиці, няньчив останнього. ОСОБА_8 жив разом із заявницею по день смерті, про те, що останній раптово помер вона дізналася від заявниці, остання його поховала.

Представник заінтересованої особи у судовому засіданні, з урахуванням наданих письмових пояснень, просила у задоволенні заяви відмовити.

Вислухавши доводи учасників провадження, розглянувши матеріали справи, з`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно з ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно із статтями 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) -відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Відповідно до змісту ст. 315 ЦПК України, судом можуть бути встановлені юридичні факти, зокрема, факт постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на день смерті останнього, факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Згідно з п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв`язку із втратою годувальника.

Тобто, суд вправі задовольняти обґрунтовані вимоги про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.

Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року, справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Відповідно до положень ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ст. 1264 ЦК України до спадкоємців за законом четвертої черги віднесено осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Відповідно до ч. 4 ст. 3 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Положенням п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року передбачено,що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, тобто, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів.

Отже, встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 заявниці необхідно для подальшої реалізації права на спадкування, звернення ОСОБА_1 в суд саме у окремому провадженні не суперечить цивільно-процесуальному законодавству, оскільки померлий не має родичів, між якими б міг виникнути спір про право.

Представником Запорізької міської ради зазначено, що ОСОБА_2 , який мешкав за адресою: АДРЕСА_2 , отримував субсидію з 01.01.2016 року по 30.11.2022 року, житлова субсидія призначалась на одну зареєстровану особу. ОСОБА_1 мешкала за адресою: АДРЕСА_1 , отримувала житлову субсидію з 01.01.2019 року по 30.11.2022 року, житлова субсидія призначалась на одну зареєстровану особу. Тобто, взаємних прав та обов`язків притаманних подружжю по утриманню спільного житла: АДРЕСА_1 , у заявниці з ОСОБА_2 не виникло. Даний факт, що субсидія призначалась на одну особу спростовує обставини, які викладені у заяві про встановлення факту проживання саме однією сім`єю з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 більше п`яти років до дати смерті. Запорізька міська рада вбачає, що квартира АДРЕСА_3 , має ознаки відумерлої спадщини.

Житлова субсидія - це безповоротна грошова допомога від держави на оплату комунальних послуг. Житлова субсидія за загальним правилом призначається на зареєстрованих у житловому приміщенні осіб. Субсидія може бути призначена за фактичним місцем проживання, якщо є договір оренди.

Отже, суд приймає до уваги, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 оформлювали житлову субсидію кожен за місцем своєї реєстрації, і держава, в особі УПЗСН у період до 2022 року приймала рішення про призначення чи відмову у призначенні житлової субсидії, враховуючи доходи та житлову площу особи, проте цей факт не спростовує докази, надані до суду ОСОБА_1 . У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мешкали як подружжя, то відповідно заявниця не укладала з останнім договір оренди для того, щоб оформити житлову субсидію на фактично проживаючу особу.

Суд зауважує, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що ані заявниця ОСОБА_1 , ані ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з будь-якими особами не перебували.

ОСОБА_1 має реєстрацію за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11-12).

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 43).

У 1995 року ОСОБА_2 поселився у квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , де мешкав без реєстрації до 26.02.2025 року, про що свідчить акт голови правління ОСББ «Комунаровець-10» (а.с. 26).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_4 від 23.06.1994 року квартира за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 (а.с. 17).

Батьки ОСОБА_2 померли: батько ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 21), мати ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 22).

З 1995 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у фактично шлюбних відносинах, без реєстрації шлюбу проживали однією сім`єю, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, мали взаємні права та обв`язки, притаманні подружжю.

Документація (гарантійні талони та чеки) на придбані речі у тому числі на побутову техніку, телефони чи будівельні матеріали зазвичай не містять інформації про покупця чи адресу для якої вони купуються, ОСОБА_1 надала копії товарних чеків, підписаних ОСОБА_2 на купівлю та доставку за адресою: АДРЕСА_1 , меблів, а саме: кутка «Меркурій» та ліжка «Вероніка», придбаних в магазині « 1-Меблевий » особисто ОСОБА_2 у грудні 2019 року (а.с. 44).

На підтвердження факту спільного проживання і наявності між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 довірливих відносин, заявниця надала документи: оригінал паспорту на гараж у гаражному кооперативі «Юність» разом з абонентською книжкою члена цього кооперативу (а.с. 36-37); оригінал листу від ТОВ «Гудвіл-Брок» щодо купівлі іменних акцій ТОВ «Запорізький Механічна Завод» у 2004 році (а.с. 38), оригінали сертифікатів акцій ТОВ «ЗМЗ» на ім`я ОСОБА_3 (а.с. 40-41), оригінали довідки до акта МСЕК АВ № 067057 та довідки про отримання пенсії по інвалідності ОСОБА_2 (а.с. 27), оригінали свідоцтва про народження батьків ОСОБА_2 (а.с. 18), про їх шлюб (а.с. 19) та народження самого ОСОБА_3 (а.с. 20), оригіналу свідоцтва про право на спадщину виданого у 2008 році на ім`я ОСОБА_2 після смерті його матері ОСОБА_4 (а.с. 42).

Довіреністю від 04.03.2013 року ОСОБА_6 від імені ОСОБА_10 уповноважив ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від імені власника (продати, обміняти, здавати в оренду) автомобіль марки ВАЗ 21099, рік випуску 2000, легковий седан, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_5 (а.с. 29).

Відповідно до інформації, наданої АТ «АКЦЕНТ-БАНК» у громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заяви-розпорядження або довіреності відсутні.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_2 , у віці 64 роки, причина смерті: гострий трансмуральний інфаркт міокарда передньої стінки лівого шлуночка серця, факт смерті підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 від 28.02.2025 року та довідкою про причину смерті № 1212 від 28.02.2025 року (а.с. 15-16).

Після смерті ОСОБА_2 . ОСОБА_1 організувала та здійснила його поховання (а.с. 32-33).

Заповіту ОСОБА_2 не залишив, після його смерті залишилась спадщина у вигляді квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

11.03.2025 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Хамули Н.Г. із заявою про прийняття спадщини. Нотаріусом було 11.03.2025 року відкрито спадкову справу № 31/2025 та внесено відповідні відомості в Спадковий реєстр. 28.08.2025 року приватним нотаріусом Хамулою Н.Г. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, було повідомлено що вона не є спадкоємцем за законом, заповіту спадкодавець не складав, відповідно до п. 1 глави 13 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій, факт проживання спадкоємців однією сім`єю зі спадкодавцем підтверджується рішенням суд, яке набрало законної сили (а.с. 24).

Згідно з матеріалами витребуваної спадкової справи № 31/2025 року інші особи з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 не зверталися.

До суду ОСОБА_1 було надано фотографії, зроблені у різні роки. Вони відображають характерні для сімейного життя події: святкування сімейних календарних свят, дні народження близьких, зустрічі з родичами та друзями, спільні проведення дозвілля у квартирі, на природі та під час прогулянок містом. На фото зафіксовано, що заявниця та померлий багато років брали участь у спільних сімей заходах, у тому числі за участю сина заявниці, його дружини, онука. Окремі фотографії демонструють участь ОСОБА_2 у спілкуванні з онуком, що є характерною ознакою фактичних шлюбних відносин. Крім того, фото охоплюють різні часові періоди - з 1995-х років і до 2020-х, що свідчить про сталість та неперервність їхніх сімейних взаємин. На деяких фото відображено участь ОСОБА_2 у сімейних подіях як тоді, коли онук був немовлям, так і через багато років - уже дорослим. Така різниця у часі свідчить про неперервність спільного сімейного життя та глибоку інтегрованість ОСОБА_2 у родину заявниці (а.с. 45-50).

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд вважає, що з боку заявниці належними достатніми доказами підтверджена стійкість відносин, яким цілком притаманні ознаки цілком придатної сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 : вони протягом тривалого строку створили спільне побутове життя - разом купували меблі, продукти, разом сплачували рахунки, разом вели господарство, разом зустрічали Новий рік, святкували інші свята зі сімейними традиціями, разом жили - як чоловік і дружина, підтримували одне одного у труднощах, хворобах та радощах. ОСОБА_1 організувала поховання ОСОБА_2 , як свого чоловіка, бо, як зазначила у судовому засіданні, вважала його своїм єдиним і законним чоловіком. Наданий заявницею архів сімейних фотографій охоплює не лише часовий відтинок у понад десятиліття, але доводить емоційну глибину подружнього союзу, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 постають у кадрах як пара, яка має спільну емоційну, психологічну та побутову історію.

Аналіз показів допитаних свідків свідчить, що свідки бачили, як пара разом проживає в одній квартирі, що вони регулярно разом здійснювали покупки продуктів харчування, робили у квартирі ремонт, що вони разом брали участь у святкуваннях, організовували вечері, приймали гостей, купували побутові речі, що ОСОБА_2 піклувався не лише про ОСОБА_1 , а й про її сина, а в подальшому - її онука. Ці свідчення не є поодинокими або суперечливими - вони єдиноспрямовані, узгоджені, послідовні та стосуються однакових побутових дрібниць. Більше того, це свідчення осіб, які самі проживали поруч і мали змогу безпосередньо спостерігати ці події. Особливо вагомим є той факт, що свідки підтверджували не лише зовнішні ознаки спільного проживання, а й характер стосунків між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 - вони розповідали, що це була подружня пара у всьому, крім юридичного акту шлюбу. Також важливим є згадка свідків про їх спільне існування, турботу, домашній затишок - усе це вказує на глибоку емоційну та побутову єдність.

Відповідні документи та докази, на переконання суду є більш вірогідними доказами, які підтверджують факт спільного проживання як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, аніж подача цими особами декларації для оформлення субсидії.

Заявниця просить встановити факт, що має юридичне значення, спільного проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без шлюбу з 1995 року до 26.02.2025 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно зі ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до п. 1 Розділу VII «Прикінцеві положення» Сімейного кодексу України, цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01.01.2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01.01.2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01.01.2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Положення Кодексу про шлюб та сім`ю України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.

Зазначене положення передбачене СК України, який набрав чинності з 01.01.2004 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Кодексу про шлюб та сім`ю України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Таким чином, факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України, тобто з 01.01.2004 року. Кодекс про шлюб та сім`ю УРСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу.

З огляду на вказане, встановлення факту проживання однією сім`єю у період до 01.01.2004 року не передбачено Кодексом законів про шлюб та сім`ю України.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.03.2020 року (справа № 303/2865/17), від 28.10.2020 року (справа № 280/705/17), від 10.02.2021 року (справа № 204/5407/17).

На підставі викладеного, суд вважає можливим задовольнити вимоги частково, виключаючи період з 1995 року по 2004 рік, в іншій частині вимоги ОСОБА_11 є законними і обґрунтованими, підтверджені сукупністю належних та допустимих доказів, не порушують прав, свобод чи інтересів інших осіб, обраний заявником спосіб захисту відповідає вимогам закону та спрямований на захист спадкових прав, отже, вимоги заявника є такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 3, 4, 10, 12-13, 81, 223, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вертелецького Миколи Олександровича про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, заінтересована особа: Територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради - задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 01.01.2004 року по 26.02.2025 року.

В іншій частині вимог - відмовити.

Копію рішення надіслати сторонам.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 30 квітня 2026 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя В.Б. Кулик