Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №914/1360/24(914/1517/25) — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/1360/24(914/1517/25)

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Желік М.Б.

суддів Галушко Н.А.

Орищин Г.В.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Лівайн Торг” б/н від 07.11.2025 (вх.ЗАГС. №01-05/3276/25 від 10.11.2025)

на рішення Господарського суду Львівської області від 14.10.2025 (суддя Морозюк А.Я., повний текст складено 28.10.2025)

у справі №914/1360/24 (914/1517/25)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Лівайн Торг”, м.Дніпро

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Вільєна”, м. Львів

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Опті-Ком”, м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: Публічне акціонерне товариство “Укрнафта”, м. Київ

про: визнання відсутнім права за договором та кореспондуючому йому обов`язку

у межах справи № 914/1360/24

за заявою: Публічного акціонерного товариства “Укрнафта”, м. Київ

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Вільєна” (79035, м. Львів, вул. Зелена, буд. 238, каб. 37, ідентифікаційний код 43913344)

за участю представників сторін: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.10.2025 у справі №914/1360/24 (914/1517/25) в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, скаржник звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 14.10.2025 у справі №914/1360/24 (914/1517/25), розглянути по суті позовні вимоги ТзОВ “Лівайн Торг” до ТзОВ “Вільєна” та ТзОВ “Опті-Ком” про визнання відсутнім у ТзОВ “Вільєна” та ТзОВ “Опті-Ком” права вимоги до ТзОВ “Лівайн Торг” за Договором про надання поворотної фінансової № 13/01-23 від 13.01.2023, укладеним між ТзОВ “Вільєна” та ТзОВ “Лівайн Торг”, та кореспондуючому йому обов`язку ТзОВ “Лівайн Торг” до ТзОВ “Вільєна” та ТзОВ “Опті-Ком” за цим договором та прийняти нове рішення, за яким позовні вимоги ТзОВ “Лівайн Торг” до ТзОВ “Вільєна” та Товариства з обмеженою відповідальності “Опті-Ком” про визнання відсутнім у ТзОВ “Вільєна” та ТзОВ “Опті-Ком” права вимоги до ТзОВ “Лівайн Торг” за Договором про надання поворотної фінансової № 13/01-23 р. від 13.01.2023, укладеним між ТзОВ “Вільєна” та ТзОВ “Лівайн Торг”, та кореспондуючому йому обов`язку ТзОВ “Лівайн Торг” задовлити у повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідачів.

Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 10.11.2025 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді – Орищин Г.В., Галушко Н.А.

17.11.2025 ухвалою Західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Лівайн Торг” б/н від 07.11.2025 (вх.ЗАГС. №01-05/3276/25 від 10.11.2025) на рішення Господарського суду Львівської області від 14.10.2025 у справі №914/1360/24 (914/1517/25); призначено розгляд справи на 10.12.2025; встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу до 05.12.2025; витребувано матеріали справи №914/1360/24 (914/1517/25) в Господарського суду Львівської області.

26.11.2025 представник АТ ”Укрнафта” подав до суду клопотання (вх. №01-04/8962/25 від 26.11.2025) про участь представника – Савон О.Ю. в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів, яке ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.12.2025 задоволено.

25.11.2025 та 27.11.2025 АТ “Укрнафта” та ТзОВ “Вільєна” подали відзиви на апеляційну скаргу (вх. №01-04/8916/25 та №01-04/9012/25), в яких просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 14.10.2025 у цій справі без змін.

03.12.2025 представник ліквідатора ТзОВ “Вільєна”, арбітражного керуючого Григор`єва В.В. подав до суду клопотання (вх. №01-04/9191/25 від 03.12.2025) про участь представника – Войціховського А.В. в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів, яке ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 задоволено.

05.12.2025 ТзОВ “Опті-Ком” подало відзив на апеляційну скаргу (вх №01-04/9247/25 від 04.12.2025), в якому просить апеляційну скаргу задоволити, скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 14.10.2025 у справі №914/1360/24 914/1517/25) та ухвалити нове рішення, яким позов ТзОВ “Лівайн Торг” задоволити в повному обсязі.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до вимог п.3 ч.2 ст.263 ГПК України відзив на апеляційну скаргу має містити обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги. Натомість відзив, який містить обґрунтування правильності доводів апелянта та вимогу задовольнити апеляційну скаргу, є за своєю природою заявою про приєднання до апеляційної скарги, подання якої в силу вимог ст.265 ГПК України передбачає сплату судового збору.

Правом на подання заяви про приєднання до апеляційної скарги ТзОВ “Опті-Ком” не скористався.

09.12.2025 представник скаржника подав відповідь (вх. № 01-04/9354/25 від 09.12.2025) на відзиви ліквідатора ТзОВ “Вільєна” арбітражного керуючого Григор`єва В.В. та АТ “Укрнафта”, в якому просить відхилити доводи поданих відзивів та задоволити апеляційну скаргу, судове засідання провести без участі представника скаржника за наявними у матеріалах справи документами.

10.12.2025 ухвалою Західного апеляційного господарського суду розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав зазначених у ній.

26.01.2026 АТ “Укрнафта” подало до суду клопотання (вх. №01-04/685/26 від 26.01.2026) про участь представника – Анісімова Кирила Германовича в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів, яке ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.01.2026 задоволено.

28.01.2026 ухвалою Західного апеляційного господарського суду розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав зазначених у ній.

06.03.2026 ухвалою Західного апеляційного господарського суду змінено дату та час судового засідання у справі № 914/1360/24 (914/1517/25) з 11.03.2026 на 30.03.2026 о 12 год. 30 хв.

30.03.2026, у зв`язку із оголошеним сигналом “повітряної тривоги” по всій території України, судове засідання не відбулося.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 розгляд справи призначено на 22.04.2026.

В судове засідання 22.04.2026 сторони та інші учасники провадження участі уповноважених представників не забезпечили, причин неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали. Матеріали справи свідчать про їх поінформованість про розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

За приписами пункту 2 частини першої та пункту 3 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом. Статтею 43 ГПК України встановлений обов`язок добросовісного користування учасниками судового процесу процесуальними правами.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі “Пономарьов проти України”).

Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі “Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії” зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи те, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою, учасники були належним чином та завчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для їх розгляду по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін та інших учасників провадження за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, застосовуючи принцип розумного строку визначений положенням п.10 ч.3 ст.2 ГПК України, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, враховуючи наведені представниками сторін доводи, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржене рішення скасуванню, з огляду на наступне.

Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст вимог та рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Лівайн Торг” звернулося до Господарського суду Львівської області, в межах справи № 914/1360/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Вільєна”, з позовом до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Вільєна”, відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Опті-Ком”, в якому просить визнати відсутнім у ТОВ “Вільєна” та ТОВ “Опті-Ком” права до ТОВ “Лівайн Торг” за Договором про надання поворотної фінансової допомоги № 13/01-23 від 13.01.2023, укладеним між ТОВ “Вільєна” та ТОВ “Лівайн Торг”, та кореспондуючому йому обов`язку ТОВ “Лівайн Торг” до ТОВ “Вільєна” та ТОВ “Опті-Ком” за цим договором.

Місцевий господарський суд виснуючи про відсутність підстав для задоволення позовних вимог зазначив наступне:

- застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

- у разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.

- у провадженні Господарського суду Львівської області, в межах справи № 914/1360/24 про банкрутство ТОВ “Вільєна”, перебуває справа №914/1360/24(914/937/25) за позовною заявою Публічного акціонерного товариства “Укрнафта” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Вільєна”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Опті-Ком”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Лівайн Торг” про визнання недійсними: договору відступлення права вимоги №ЛТ-20/02 від 20.02.2023, який укладено між ТОВ “Вільєна” та ТОВ “Опті-Ком”; договору про надання поворотної фінансової допомоги №13/01-23 від 13.01.2023 на суму 150 000 000,00 грн., укладеного між ТОВ “Вільєна” та ТОВ “Лівайн Торг”. А також похідна від вказаних вище вимога майнового характеру про стягнення з ТОВ “Лівайн Торг” на користь ТОВ “Вільєна” 105 211 946,21 грн. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

- вказане свідчить про те, що позивач (ТОВ “Лівайн Торг”) за цим позовом, є одночасно відповідачем у іншому спорі у справі №914/1360/24(914/937/25), у якому предметом позову є, у тому числі, стягнення з ТОВ “Лівайн Торг” на користь ТОВ “Вільєна” грошових коштів 105 211 946,21 грн., за наслідками визнання правочинів недійсними.

- тому, суд погоджується, що ТОВ “Лівайн Торг” має доводити наявність/відсутність заборгованості перед ТОВ “Вільєна” та ТОВ “Опті-Ком” за договором про надання поворотної фінансової допомоги №13/01-23 від 13.01.2023, у справі № 914/1360/24(914/937/25). Відповідно, якщо у справі № 914/1360/24(914/937/25) вже ініційовано судовий процес, спрямований на захист порушеного права ТзОВ “Вільєна” та стягнення коштів з боржника ТзОВ “Лівайн Торг” за вищевказаним Договором про надання поворотної фінансової допомоги, звернення боржника (ТзОВ “Лівайн Торг”) з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.

- те, що провадження у справі № 914/1360/24(914/937/25) ініційоване ПАТ “Укрнафта” як кредитором в справі про банкрутство ТОВ “Вільєна” відповідно до ст. 42 КУзПБ, а не безпосередньо ТОВ “Вільєна”, жодним чином не змінює факту того, що кредитором в ньому виступає ТОВ “Вільєна”, а боржником ТОВ “Лівайн Торг”, і саме на користь ТОВ “Вільєна” заявляється вимога по стягненню коштів за вищезазначеним Договором про надання поворотної фінансової допомоги. Те, що ПАТ “Укрнафта” не є стороною за оспорюваним Договором про надання поворотної фінансової допомоги, не позбавляє його права звертатися до суду з метою захисту своїх прав, оскільки ПАТ “Укрнафта” як і будь-який інший кредитор в будь-якій іншій справі про банкрутство наділений таким правом відповідно до положень ст.42 КУзПБ.

Узагальнені доводи апелянта, заперечення інших учасників.

Не погоджуючись із висновками місцевого господарського суду Товариство з обмеженою відповідальністю “Лівайн Торг” подало до суду апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржене рішення є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з нез`ясуванням обставин, які мають значення для вирішення справи по суті (п.1 ч.1 ст. 277 ГПК України), недоведеністю обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими (п.2 ч.1 ст.277 ГПК України), з порушенням норм процесуального права (п.4 ч.1.ст.277 ГПК України), з огляду на наступне:

- позов за позовними вимогами ТОВ “Лівайн Торг” по справі № 914/1360/24(914/1517/25) не охоплюється позовними вимогами АТ “Укрнафта” по справі № 914/1360/24(914/937/25), і навпаки. ТОВ “Лівайн Торг” захищає свої права (відсутність прав до нього) висуваючи вимоги щодо усіх своїх можливих кредиторів за договором фінансової допомоги, в той же час як АТ “Укрнафта” захищає свої права (чи то права боржника ТОВ “Вільєна”) висуваючи вимоги щодо контрагентів боржника – ТОВ “Вільєна”, які на його думку не провели розрахунків за наведеними у позові договорами.

- позов ТОВ “Лівайн Торг” спрямований і проти кредитора, який не заявляв на цей час позовів проти ТОВ “Лівайн Торг”, і таким кредитором є - ТОВ “Опті-Ком”.

- отже, позовна заява ТОВ “Лівайн Торг” по справі № 914/1360/24(914/1517/25) не є неналежним способом захисту прав ТОВ “Лівайн Торг” у зв`язку з тим, що предмет цього позову не відповідає предмету позову АТ “Укрнафта” по справі № 914/1360/24(914/937/25); захист позивачем у цьому спорі своїх прав у справі № 914/1360/24(914/937/25) за позовом АТ “Укрнафта” не замінить його вимоги, що були ним висунуті за позовом по справі № 914/1360/24(914/1517/25).

- за позовом АТ “Укрнафта” по справі № 914/1360/24(914/937/25) позивачем по цій справі є ніхто інший, як кредитор – ТОВ “Укранафта”, який захищає саме своє порушене право, і подання ним позову не може вважатися позовом поданим від імені боржника – ТОВ “Вільєна” або самим таким боржником, що підтверджує обрання позивачем належного способу захисту порушеного права та не вірне тлумачення місцевим господарським судом правових висновків Верховного Суду, що є релевантними до застосування до цих правовідносин.

Заперечуючи вимоги апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю “Вільєна” подало відзив на апеляційну скаргу, в якому виклала свої заперечення щодо доводів скаржника, та вказує наступне:

- предметом позовної заяви у справі № 914/1360/24(914/937/25) за позовною заявою Публічного акціонерного товариства “Укранафта” до ТОВ “Вільєна”, ТОВ “Лівайн Торг” є немайнові вимоги про визнання недійсними: договору відступлення права вимоги № ЛТ-20/02 від 20.02.2023, який укладено між ТОВ “Вільєна” та ТОВ “Опті-Ком”; договору про надання поворотної фінансової допомоги №13/01-23 від 13.01.2023 на суму 150 000 000,00 грн., укладеного між ТОВ “Вільєна” та ТОВ “Лівайн Торг”, а також похідна від вказаних вище вимога майнового характеру про стягнення з ТОВ “Лівайн Торг” 105 211 946,21 грн. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

- судова практика з питань вирішення спорів щодо визнання фраудаторними правочинів, які були вчиненні боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство свідчить про те, що предметом доказування у таких спорах є серед іншого, обставина виконання зобов`язання за оспорюваним правочином в частині здійснення оплати.

- тобто, ТОВ “Лівайн Торг”, як відповідач у справі № 914/1360/24(914/937/25) повинно довести, що ним було здійснено оплату за оспорюваними договорами про відступлення права вимоги.

- таким чином, у ТОВ “Лівайн Торг” якраз і наявний єдиний законний та ефективний спосіб захисту своїх прав саме в межах провадження №914/1360/24(914/937/25), а подання позовної заяви щодо визнання відсутнім у ТОВ “Вільєна” та ТОВ “Опті-Ком” права вимоги до ТОВ “Лівайн Торг” за Договорами є неналежним способом захисту, про що правильно виснував суд першої інстанції.

- твердження ТОВ “Лівайн Торг” про те, що: “питання щодо проведення самим ТОВ “Лівайн Торг” розрахунків з усіма набувачами прав вимоги до нього за договором про відступлення права вимоги та наявності перед ними заборгованості за цим позовом АТ “Укрнафта” не висуваються – є помилковим та таким, що не відповідає дійсності. Відповідно, навіть з формулювання позивача, вбачається, що останній звертається до суду з позовною заявою виключно для встановлення певних обставим, які є предметом дослідження у іншій справі.

- суб`єктивна позиція ТОВ “Лівайн Торг” про склад учасників даної справи суперечить висновкам ВС та не може спростовувати законності рішення суду першої інстанції.

Не погоджуючись із вимогами апеляційної скарги Акціонерне товариство “Укрнафта” подало відзив на апеляційну скаргу, в якому виклало свої заперечення щодо доводів скаржника, в якому вказує наступне:

- помилковими є твердження позивача, щодо можливості кредитора за договором відступлення права вимоги звернути стягнення на майно боржника без звернення до суду, оскільки жодним законом або підзаконним нормативно правовим актом не встановлено прав кредитора у позасудовому порядку стягувати з боржника майно за наслідками відступлення права вимоги іншій особі, передачі права вимоги фактору, реалізації заборгованості на торгах (аукціоні), тощо.

- з формулювання позивача, вбачається, що останній звертається до суду з позовною заявою виключно для встановлення певних обставин, які є предметом дослідження у іншій справі. Що свідчить про обрання позивачем способу захисту, який не є ефективним та належним в розумінні ГПК України.

- варто зазначити, що міркування ТОВ “Лівайн Торг” щодо процесуального статусу сторін у справі №914/1360/24(914/937/25) жодним чином не спростовують того, що останній має доводити факт розрахунку за договором про відступлення права вимоги № БТ01-02 від 01.02.2023 у межах розгляду справи №914/1360/24(914/937/25).

- щодо зловживання скаржником своїми процесуальними правами зазначає, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.04.2025 відкрито провадження у справі № 914/1360/24(914/937/25), одним з відповідачів у вказаній справі - є ТОВ “Опті-Ком”. Разом з тим, провадження у справі №914/1360/24(914/1517/25) відкрито ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.05.2025. З вказаного випливає, що до звернення АТ “Укрнафта” з позовною заявою, у тому числі до відповідача - ТОВ “Лівайн Торг”, останній не звертався до суду за захистом порушеного права. Отже вважає, що позов у справі №914/1360/24(914/1517/25) має штучний характер та спрямований на встановлення обставин, які можуть бути використаними ним при розгляді іншої справи.

У відповіді на відзиви подані сторонами скаржник спростовуючи їхні заперечення, зазначив наступне:

- відповідно до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 по справі №522/1528/15-ц вбачається, що у наведеній ситуації йде мова про “прямі” вимоги кредитора до боржника за договором між ними, коли кредитор вважає, що за таким договором між ними, борг боржника існує, а боржник стверджує, що такого боргу немає. Натомість, у цій справі не боржник, а кредитор АТ “Укрнафта” звернувся до суду за захистом своїх прав, і він не є потенційним кредитором у розумінні зазначених висновків Верховного Суду, оскільки: не є стороною договорів фінансової допомоги; у нього не існує прямих чи набутих прав вимоги до ТОВ “Лівайн Торг” за договорами фінансовою допомоги, принаймні на момент подання ним позову; не мав та не має право без застосування судових органів розпорядитися заборгованістю ТОВ “Лівайн Торг”; не мав та не має самостійного права висунути претензію, вимогу, виставити рахунок на оплату; його вимога не є очевидною, а може лише виникнути за певних умов.

- вказує, що вимога АТ “Укрнафта” не є вимогою щодо стягнення боргу за договором, а є вимогою що стягнення отриманого за договором, тобто є реституційною вимогою.

- AТ “Укрнафта” намагається визнати недійсним договір про надання фінансової допомоги, як фраудаторним через відсутність проведення розрахунків з ТОВ “Вільєна”, і предметом дослідження є борг перед ТОВ “Вільєна”, в той же час як ТОВ “Лівайн Торг” намагається довести відсутність у нього заборгованості в цілому за договорами фінансової допомоги перед потенційними кредиторами, і предметом дослідження є заборгованість за договорами фінансової допомоги. За цими позовами різні за суттю способи захисту своїх прав.

- розгляд справи №914/1360/24 (914/937/25) не гарантує отримання для ТОВ “Лівайн Торг” саме того юридичного результату, який досягається негативним позовом - остаточного усунення невизначеності щодо можливості подальших вимог з боку осіб, які пов`язують себе з правом вимоги за відповідними договорами та ланцюгом відступлення. Тобто, навіть частковий збіг фактичних обставин не робить обраний нами спосіб захисту автоматично неналежним.

- запобігання подвійному стягнення заборгованості з особи за одними і такими же правовідносинами, шляхом поданням ним самостійного позову про відсутність права вимоги, в жодному разі не може з боку такої особи вважатися зловживанням правом та застосуванням неналежного способу захисту такого права.

Фактичні обставини справи вірно встановленні місцевим господарським судом.

13.01.2023 між ТОВ “Вільєна” та ТОВ “Лівайн Торг” укладений Договір про надання поворотної фінансової допомоги № 13/01-23 на підставі якого станом на 20.02.2023 ТОВ “Вільєна” перерахувала ТОВ “Лівайн Торг” фінансову допомогу на загальну суму 109 938 237,95 грн. за наступними платіжними інструкціями: № 122259 від 13.01.2023 на суму 93 441 126,95 грн., № 12260 від 13.01.2023 на суму 887 111,00 грн., № 12264 від 16.01.2023. на суму 15 500 000,00 грн., № 12467 від 17.02.2023 на суму 110 000,00 грн.

До 20.02.2023 ТОВ “Лівайн Торг” здійснив часткове повернення фінансової допомоги на загальну суму 5 110 126,91 грн., що підтверджується платіжними інструкціями, що містяться в матеріалах справи. Таким чином, станом на 20.02.2023, а саме станом на дату укладання Договору відступлення, заборгованість ТОВ “Лівайн Торг” перед ТОВ “Вільєна” за Договором фінансової допомоги становила (109 938 237,95 грн. 5 110 126,91 грн.) = 104 828 111,04 грн.

20.02.2023 між ТОВ “Вільєна” та ТОВ “Опті-Ком” укладено договір про відступлення права вимоги № ЛТ-20/02 за умовами якого заборгованість ТОВ “Лівайн Торг” за Договором фінансової допомоги на суму 104 753 802,01 грн., разом з іншою заборгованістю ТОВ “Лівайн Торг” по іншим договорам, всього на загальну суму 115 543 103,03 грн., ТОВ “Вільєна” відступлена на ТОВ “Опті-Ком”.

20.02.2023 ТОВ “Вільєна” повідомив ТОВ “Лівайн Торг” про відступлення права вимоги, і з цього моменту позивачу у цій справі стало відомим, що за договором про відступлення права вимоги №ЛТ-20/02 від 20.02.2023 заборгованість позивача перед кредитором – ТОВ “Вільєна” всього на загальну суму 115 543 103,03 грн. відступлена ТОВ “Опті-Ком”.

При цьому, залишок непогашеної заборгованості з повернення фінансової допомоги на суму 74 309,03 грн. залишався за ТОВ “Вільєна”, яка за твердженням позивача, в подальшому, станом на 23.03.2023 була повернута ТОВ “Вільєна”, що засвідчено Актом звіряння взаємних розрахунків між сторонами.

28.04.2023 між ТОВ “Опті-Ком” та ТОВ “Лівайн Торг” укладений Акт про проведення зарахування взаємних однорідних вимог, згідно якого, за твердженням позивача, між сторонами цієї угоди зараховувалися зустрічні однорідні вимоги на суму 115 543 103,03 грн., в тому числі і за Договором про надання поворотної фінансової № 13/01-23 р. від 13.01.20203 на суму 104 753 802,01 грн., право вимоги за яким перейшло до ТОВ “Опті-Ком” за Договором відступлення.

Окрім того, судом встановлено, що у провадженні Господарського суду Львівської області, в межах справи № 914/1360/24 про банкрутство ТОВ “Вільєна”, розглядається справа №914/1360/24(914/937/25) за позовною заявою Публічного акціонерного товариства “Укрнафта” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Вільєна”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Опті-Ком”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Лівайн Торг” про визнання недійсними: договору відступлення права вимоги №ЛТ-20/02 від 20.02.2023, який укладено між ТОВ “Вільєна” та ТОВ “Опті-Ком”; договору про надання поворотної фінансової допомоги №13/01-23 від 13.01.2023 на суму 150 000 000,00 грн., укладеного між ТОВ “Вільєна” та ТОВ “Лівайн Торг”. А також похідна від вказаних вище вимога майнового характеру про стягнення з ТОВ “Лівайн Торг” на користь ТОВ “Вільєна” 105 211 946,21 грн. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції рішення у справі №914/1360/24(914/937/25) не прийнято.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі “Чахал проти Сполученого Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі “Афанасьєв проти України” (заява № 38722/02)).

Підсумовуючи, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

В межах цієї справи судом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Вільєна”, відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Опті-Ком”, в якому просить визнати відсутнім у ТОВ “Вільєна” та ТОВ “Опті-Ком” права до ТОВ “Лівайн Торг” за Договором про надання поворотної фінансової допомоги № 13/01-23 від 13.01.2023, укладеним між ТОВ “Вільєна” та ТОВ “Лівайн Торг”, та кореспондуючому йому обов`язку ТОВ “Лівайн Торг” до ТОВ “Вільєна” та ТОВ “Опті-Ком” за цим договором.

З позовної заяви вбачається, що обставиною, яка на думку позивача потребує встановленню окремо, є обставина щодо відсутності/наявності у ТОВ “Лівайн Торг” заборгованості за договором в загальному, та перед ТОВ “Вільєна” зокрема. Метою позовних вимог за цим позовом є дослідження питання наявності дебіторської заборгованості ТОВ “Лівайн Торг” за договором фінансової допомоги задля запобігання подвійного розрахунку (стягнення) за одним і тим самим договором у разі виявлення відсутності такої заборгованості за особою, за фактом її погашення.

Тобто, як зазначає ТОВ “Лівайн Торг” за цим позовом позивач має мету захистити свої права від подвійного стягнення заборгованості за однією і тією ж підставою (за одним оскарженим договором) шляхом визнання відсутності у нього заборгованості за договорами надання фінансової допомоги перед попереднім кредитором – ТОВ “Вільєнa” та новим кредитором ТОВ “Опті-Ком”, та відсутності кореспондуючого свого обов`язку перед цими кредиторами за вказаними договорами.

Разом з тим, як вірно зазначено місцевим господарським судом та досліджено судом апеляційної інстанції у провадженні Господарського суду Львівської області, в межах справи № 914/1360/24 про банкрутство ТОВ “Вільєна”, розглядається справа №914/1360/24(914/937/25) за позовною заявою Публічного акціонерного товариства “Укрнафта” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Вільєна”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Опті-Ком”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Лівайн Торг” про визнання недійсними: договору відступлення права вимоги №ЛТ-20/02 від 20.02.2023, який укладено між ТОВ “Вільєна” та ТОВ “Опті-Ком”; договору про надання поворотної фінансової допомоги №13/01-23 від 13.01.2023 на суму 150 000 000,00 грн., укладеного між ТОВ “Вільєна” та ТОВ “Лівайн Торг”. А також похідна від вказаних вище вимога майнового характеру про стягнення з ТОВ “Лівайн Торг” на користь ТОВ “Вільєна” 105 211 946,21 грн. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції рішення у справі №914/1360/24(914/937/25) не прийнято.

Особливість спорів про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань полягає в тому, що позивач просить суд підтвердити (визнати) існуючий стан прав і обов`язків у договірних відносинах з іншою стороною для правової визначеності сторін договору в цих відносинах, однакового розуміння ними своїх прав та обов`язків за цим договором.

Саме цим спори про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань відрізняються від спорів про зміну, припинення правовідносин (наприклад, зміну, розірвання договору), коли договірні відносини між сторонами змінюються або припиняються внаслідок судового рішення.

Одним зі способів захисту, який передбачений частиною другою статті 16 ЦК України, є визнання права. Норми частини другої статті 20 ГК України визначають такі способи захисту, як визнання наявності або відсутності прав.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Отже, зобов`язання містить дві нерозривно поєднані складові – обов`язок боржника вчинити дію або утриматись від її вчинення та право кредитора вимагати виконання цього від боржника.

Виходячи з наведеного способами захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань можуть бути: 1) визнання права позивача; 2) визнання відсутнім (припиненим) обов`язку позивача; 3) визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача.

Схожі висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 21.11.2012 у справі № 6-134цс12 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц.

Також слід ураховувати, що наведені вище способи захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань будуть належними лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. Зокрема, у таких випадках: кредитор у правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право в межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював.

У разі якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора або кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту, що вірно висновано місцевим господарським судом.

Вказані висновки свідчать про доведеність того, що позивач з метою ефективного захисту свого права та інтересу повинен доводити факт відсутності свого зобов`язання перед ТОВ “Вільєна” та ТОВ “Опті-Ком” за договором про надання поворотної фінансової допомоги №13/01-23 від 13.01.2023 у межах розгляду справи № 914/1360/24(914/937/25).

Колегія суддів при вирішенні цього спору також враховує, що ініціювання спору не з метою домогтися відновлення власного порушеного права, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України (частині першій статті 2 ЦПК України).

Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи судова колегія виснує, що позивач використовуючи правовий інструментарій шляхом ініціювання судового спору у цій справі, звернувся із позовом про визнання відсутнім права вимоги з метою встановлення обставин, які можуть мати преюдиційне значення, зокрема, під час розгляду господарським судом справи № 914/1360/24 (914/937/25) в частині встановлення наявності або ж відсутності ознак фраудаторного правочину, оспорюваного у зазначеній судовій справі, що як вказано вище суперечить завданню господарського судочинства.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52)).

З урахуванням наведеного судова колегія, погоджуючись із висновками місцевого господарського суду виснує, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Загальні висновки суду апеляційної інстанції.

В порядку положень ч.1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України” (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у цьому рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються долученими доказами, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а оскаржене рішення Господарського суду Львівської області від 14.10.2025 у справі №914/1360/24 (914/1517/25) скасуванню.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновки суду про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування рішення місцевого господарського суду, в оскарженій частині судова колегія виснує про наявність підстав для покладення судового збору на скаржника.

Керуючись ст.ст.86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1 В задоволенні вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Лівайн Торг” б/н від 07.11.2025 (вх.ЗАГС. №01-05/3276/25 від 10.11.2025) – відмовити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 14.10.2025 у справі №914/1360/24 (914/1517/25) –- залишити без змін.

3. Судові витрати покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повна постанова складена 04.05.2026

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Галушко Н.А.

суддя Орищин Г.В