Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №385/431/26 — Гайворонський районний суд Кіровоградської області

Справа № 385/431/26

Провадження № 2/385/242/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.05.2026 року м. Гайворон

Гайворонський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Венгрина М. В.,

за участі:

секретаря судового засідання Шевченко Л.О.,

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Дмитрієва М. О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства “Заваллівське управління комунального господарства” про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати за індексом інфляції,

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувсяв суд з позовом до ДП “ЗУКГ” в якому просив стягнути з відповідача на свою користь нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 217275,58 грн; середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 120000,00 грн та компенсацію заборгованості за час затримки заробітної плати з урахуванням індексу інфляції за квітень 2024 року - вересень 2025 року в розмірі 32183,84 грн, а всього 379459,42 грн.

В обґрунтування позову покликався на те, що працював в ДП “ЗУКГ” з 04.10.2022 по 05.04.2024, коли був звільнений на підставі п.1 ст. 36 КЗпП за угодою сторін. В день звільнення з ним не було проведено повного розрахунку та заборгованість, згідно довідки від 06.01.2025 по заробітній платі становить 217275,58 грн. З березня 2024 року його заробітна плата становила 20000,00 грн на місяць. В повному обсязі заборгованість не сплачена до цього часу. У зв`язку з цим просив стягнути середньомісячний заробіток за час затримки згідно ст. 117 КЗпП за 6 місяців, що згідно розрахунку становить 120000,00 грн, а також інфляційні втрати в розмірі 32183,84 грн. До цього просив стягнути судові витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Відповідач правом подання відзиву не скористався.

Ухвалою від 23.03.2026 позов залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

27.03.2026 позивач заявою усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 30.03.2026 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судовому засіданні 27.04.2026 позивач підтримав позовні вимоги з підстав зазначених в позові.

В судовому засіданні 27.06.2026 представник відповідача просив в позові відмовити. Покликався на те, що підприємство має заборгованість з заробітної плати у зв`язку з важким матеріальним становищем. Пояснив, що частково заборгованість перед ОСОБА_1 погашалась за наявності коштів, що відображено у долученій позивачем довідці про заборгованість.

Протокольною ухвалою від 27.06.2026 суд відклав ухвалення та оголошення такого до 04.05.2026.

Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, надавши оцінку зібраним доказам, дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював у ДП «ЗУКГ» та був звільнений з 05.04.2024 наказом № 3-К на підставі ч. 1 п. 2 ст. 36 КЗпП, що вбачається з наказу № 3-К та трудової книжки НОМЕР_1 .

Згідно довідки ДП «ЗУКГ» № 1 від 06.01.2025 (а.с. 26) заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 на квітень 2024 року становить 210942,48 грн, при цьому в квітні було виплачено 4548,09 грн, в травні 2024 року - 1321,05 грн, в серпні 2024 року - 2500,00 грн, в вересні 2024 року - 1725,96 грн, в листопаді 2024 року - 786,09 грн та залишок заборгованості після цього становив 210942,48 грн.

З довідки ДП “ЗУКГ” (а.с. 25) середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 в ДР “ЗУКГ” за період з жовтня 2023 року по березень 2024 року становила 20000,00 грн за місяць, 655,74 грн - за день.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Згідно із ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (ст. 22 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно до вимог ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як свідчить довідка ДП «ЗУКГ» № 1 від 06.01.2025 заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 на квітень 2024 року становить 217275,58 грн, а отже вказана заборгованість мала бути виплачена позивачу в день звільнення, що не відбулось. Після цього, по листопад 2024 року підприємством було здійснено кілька платежів на погашення заборгованості, у зв`язку з чим така зменшилась до 210942,48 грн. Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про протиправність такої невиплати. Враховуючи, що позивач заявив про стягнення 217275,58 грн заборгованості по заробітній платі, позов в цій частині підлягає задоволенню частково.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Як встановлено судом наказ про звільнення ОСОБА_1 датований 05.04.2024, а до суду з позовною вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку позивач звернувся 20.03.2026, тобто він просить стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку за шість місяців, а отже в межах строку встановлено статтею 117 КЗпП. З довідки наданої відповідачем вбачається, що середньомісячний заробіток позивача становив 20000,00 грн. З огляду на те, що із ОСОБА_1 не було проведено розрахунку в день звільнення, суд приходить до висновку про те, що йому належить до сплати середній заробіток за весь час затримки розрахунку. Суд приймає розрахунок позивача суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та зазначає, що відповідачем суду не надано іншого розрахунку.

Також відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру , зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Статтею 3 цього Закону визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно із п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Позивачем до позовної заяви доданий розрахунок компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, які належать до виплати ОСОБА_1 за період з квітня 2024 року по вересень 2025 року із врахуванням індексу інфляції за кожен місяць прострочення, відповідачем не надано суду доказів на спростування цього розрахунку. З огляду на вказану вище законодавчу вказівку на обов`язок компенсувати втрату частини невиплаченого доходу суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

При цьому суд врахував, що рішенням Конституційного суду України справа № 1-7/2024(337/24) від 11 грудня 2025 року визнано такою, що не відповідаєКонституції України(є неконституційною),частину першустатті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частина першастатті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином суд доходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог. Будь-яких заперечень чи спростувань позиції позивача відповідачем не надано та не здобуто в судовому засіданні, отже суд вважає правильним задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 частково.

Згідно п. 2 ч. 1ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Розподіл судових витрат

Згідно положень ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому за позовні вимоги про стягнення заробітної плати та інфляційних втрат позивач був звільнений від сплати судового збору, а отже судовий збір за такі, з врахуванням часткового задоволення вимоги про стягнення заробітної плати, слід стягнути з відповідача в дохід держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог - в сумі 2431,26 грн (243126,32/249459,42х2494,59).

Сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1331,20 грн за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також позивач просив стягнути 10000,00 грн витрат на правничу допомогу.

В підтвердження долучено угоду про надання професійної правничої допомоги від 22.12.2024 з адвокатом Гончаруком О. О. та Додаток № 1 до такої. За умовами таких - за надання правової допомоги довіритель (Мельник В. В.) зобов`язується виплатити адвокату гонорар у розмірі 10000,00 грн до 22.12.2024.

Інших доказів понесення витрат на правничу допомогу позивачем не надано.

Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені (постанова ВП ВС від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано акту прийому-передачі наданих послуг, детального опису наданих послуг, доказів сплати гонорару. Суд зауважує, що згідно положення Додатку № 1 до Угоди про надання правничої допомоги ОСОБА_1 повинен був сплатити гонорар адвокату до 22.12.2024.

Таким чином суд доходить висновку про те, що позивач не надав достатніх доказів понесення витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн, а отже в стягненні таких з відповідача слід відмовити.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 141, 223, 263-265, 268ЦПК Украї.ни, суд,

УХВАЛИВ:

позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Державного підприємства “Заваллівське управління комунального господарства” (місцезнаходження: селище Завалля Голованівського району Кіровоградської області, вул. Соборна, 4, ЄДРПОУ 31143622) задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства “Заваллівське управління комунального господарства” на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 210942,48 грн; середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 120000,00 грн, компенсацію заборгованості за час затримки заробітної плати з урахуванням індексу інфляції в розмірі 32183,84 грн, що в сумі становить 363126,32 грн та 1331,20 грн сплаченого судового збору, а всього 364457(триста шістдесят чотири тисячічотириста п`ятдесят сім) грн 52 коп.

В решті позову - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства “Заваллівське управління комунального господарства” на користь держави 2431 (дві тисячічотириста тридцять одну) грн 26 коп. судового збору.

Допустити негайне виконання рішення в межах суми заробітної плати за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст судового рішення складено 04.05.2026.

Суддя: /підпис/ М. В. ВЕНГРИН

Згідно з оригіналом

Суддя Гайворонського

районного суду М. В. Венгрин

Дата документу 04.05.2026