Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №180/734/26 — Марганецький міський суд Дніпропетровської області

180/734/26

3/180/292/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 р.

Суддя Марганецького міського суду Дніпропетровської області Тананайська Ю.А., розглянувши матеріали, які надійшли з відділення поліції № 1 Нікопольського РУП ГУНП в Дніпропетровській області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого: АДРЕСА_1 , пенсіонера-

за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, -

В С Т А Н О В И В:

Як зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 958508 від 18 березня 2026 року, 15 березня 2026 року о 09 год. 00 хв. гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив у відношенні своєї співмешканки гр. ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, а саме висловлювався нецензурною лайкою в її бік, чим завдав шкоди психологічному здоров`ю. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що відбулася звичайна сімейна сварка, вони вже помирилися.

Згідно зі ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Відповідно до ст. 256 КУпАП протокол є єдиним документом, у якому зазначається суть правопорушення, тобто це є фактично те обвинувачення, яке висунуто особі від імені держави відповідним державним службовцем.

Згідно із ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення - адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтями 10, 11 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Диспозиція ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

У відповідності з пунктом 14 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Отже, не кожен сімейний конфлікт, словесна сварка, використання нецензурної лексики чи висловлення емоційних погроз, допущених у межах побутової ситуації, самі по собі утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП.

Для притягнення особи до адміністративної відповідальності за вказаною статтею необхідно встановити, що такі дії мали стійкий або інтенсивний насильницький характер, були чітко спрямовані на конкретну особу та реально заподіяли або створили обґрунтовану загрозу заподіяння шкоди психічному здоров`ю, що має бути доведено належними, допустимими та переконливими доказами.

Об`єктивна сторона вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі виражається в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Тобто, виходячи з тлумачення диспозиції даної норми КУпАП, орган поліції зобов`язаний при складанні протоколу про адміністративне правопорушення зазначати конкретно в чому саме полягало психологічне насильство, а також вказати яка шкода заподіяна фізичному чи психологічному здоров`ю потерпілого, що прямо витікає з диспозиції статті (погрози, образи, чи переслідування, позбавлення житла, їжі, тощо) і це є обов`язковим.

Згідно з вимогами ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (ч. 2 ст. 251 КУпАП).

Посадова особа, яка складає протокол про адміністративне правопорушення, ставить у вину особі вчинення конкретного протиправного діяння, яке містить в собі ознаки того чи іншого адміністративного правопорушення, що відображається у протоколі. Суддя ж, розглянувши справу повинен переконатись у наявності чи відсутності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за конкретні дії.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувається в межах протоколу про адміністративне правопорушення стосовно конкретної особи.

На підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення працівниками поліції надано протоколи про адміністративне правопорушення; рапорт про реєстрацію заяви; письмові пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ..

При цьому жодних доказів наявності шкоди психічному здоров`ю потерпілої, яка завдана особою, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , суду не надано.

Забезпечення доведеності вини є складовою частиною однієї із засад судочинства відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Конституції України.

Згідно зі ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Орган (посадова особа) при розгляді справ про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, як це визначено ст. 252 КУпАП.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини`суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Зокрема, в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008 року, заява № 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (п. 161 рішення від 18.01.1978 у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom); п.65 рішення від 21.07.2011 у справі «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine), заява № 39598/03). Така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Згідно з правовими позиціями Європейського суду з прав людини «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. «Поза розумним сумнівом» має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в ч. 2 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою, може мати місце лише за умови доведеності її вини.

За таких обставин висновки, доводи працівників поліції, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. першою статті 173-2 КУпАП, не ґрунтуються на достатніх доказах, що суперечить вимогам статті 62 Конституції України та принципу доведеності вини поза розумним сумнівом, який застосовується у справах про адміністративні правопорушення.

Підсумовуючи наведене, враховуючи такі засади провадження як диспозитивність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини особи, суд дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, вчинення якого інкримінується ОСОБА_1 , що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП є підставою для закриття провадження у справі.

Керуючись ч. 1 ст. 173-2, п. 1, ч. 1 ст. 247, ст.ст. 221, 283 КУпАП, суддя

п о с т а н о в и в :

Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стосовно ОСОБА_1 закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Марганецький міський суд Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня її винесення.

Суддя: Ю. А. Тананайська