Рішення від 22 квітня 2026 р. у справі №740/6326/25 — Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/6326/25

Провадження № 2/740/385/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2026 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі

головуючого судді Шевченко І. М.,

за участі секретаря судового засідання Хомінець Т. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» (далі - ТОВ «ФК «Гелексі), поданим представником - адвокатом Рудзеєм Юрієм Володимировичем, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики; за зустрічним позовом ОСОБА_1 , поданим представником - адвокатом Павленком Віктором Миколайовичем, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» про визнання договору позики недійсним,

установив:

У листопаді 2025 року позивач ТОВ «ФК «Гелексі» звернувся до суду з указаним позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 10.10.2019 № 109611, укладеним між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 , у розмірі 24 434,27 грн, а також судового збору у розмірі 2422,40 грн та 5000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.10.2019 між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 109611 в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу позику в розмірі 5000,00 грн, стандартна процентна ставка 0,01 % у день, комісійна винагорода за користування позикою – 1595,00 грн.

У зв`язку з невиконанням відповідачем належним чином своїх зобов`язань за вказаним договором утворилася заборгованість у розмірі 24 434,27 грн, із яких: 5000,00 грн - заборгованість за сумою позики; 19 434,27 грн - заборгованість за процентами та комісією за користування позикою, яку позивач просив стягнути на свою користь.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 листопада 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження за наявними в справі матеріалами без повідомлення (виклику) сторін.

10.12.2025 через систему «Електронний суд» представник відповідача – адвокат Павленко В. М. подав до суду зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору позики від 10.10.2019 № 109611, укладеного між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 .

Зустрічний позов мотивовано тим, що між ОСОБА_1 та ТОВ “ ФК “Гелексі” ніколи не існувало будь-яких правовідносин, він ніколи не звертався до цього товариства з метою укладення договору позики. Ані в договорі, ані в анкеті позичальника не зазначені банківські реквізити відповідача та в графі “банківська картка отримувача” вказаний номер картки, яка йому не належить. Також ОСОБА_1 не уповноважував третіх осіб на вчинення таких дій від його імені та не передавав нікому свої персональні дані та документи. ТОВ “ФК “Гелексі” не надало жодних доказів на підтвердження того, що рахунок № НОМЕР_1 , на який перераховано кошти, належить ОСОБА_1 . Крім цього, в оспорюваному договорі та паспорті позики відсутня інформація про номер мобільного телефону, тому відсутні підстави вважати, що одноразовий ідентифікатор 509хfх69 надіслано саме на номер ОСОБА_1 . Договір укладений ТОВ “Гелексі” не з позичальником ОСОБА_1 , а з іншою особою, і грошові кошти перераховані на банківську картку, яка йому не належить.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 16 грудня 2025 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов ОСОБА_1 , поданий представником – адвокатом Павленком В. М., до ТОВ «ФК «Гелексі» про визнання договору позики недійсним, здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 06 січня 2026 року 14-00 год.

19.12.2025 представник ТОВ «ФК «Гелексі» - адвокат Рудзей Ю. В. подав до суду відзив на зустрічну позовну заяву, а також клопотання про витребування доказів з АТ КБ «Приватбанк». Зокрема, зауважив, що позивач уклав договір з надавачем платіжних послуг - ТОВ «ФК «Елаенс», яке є компанією, що мала право на надання платіжних послуг. На підставі договору №04/08-17-ПК від 04.08.2017 року ТОВ «ФК «Елаенс» надавало ТОВ «ФК «Гелексі» послуги з переказу фізичним особам грошових коштів без відкриття рахунку. Довідка ТОВ «ФК «Елаенс» містить ключові реквізити (платник, отримувач за іменем, дата, сума, номер транзакції) і у сукупності з договором та розрахунком є належним доказом надходження коштів. Отже, грошові кошти було перераховано на картковий рахунок відповідача. У випадку, якщо відповідач заперечує належність йому карти/рахунку чи призначення платежу, це є питанням доказування, яке відповідач має підтвердити документально. Відповідач у відзиві не надав жодного документа, який би доводив, що карта з наведеним у довідці маскуванням належить іншій особі або що перерахування здійснено з інших підстав. Крім цього, персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта, зареєстрована адреса місця проживання), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем. Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав. Посилаючись на вказане, представник позивача просив відмовити у задоволення зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.

У відповіді на відзив представник відповідача – адвокат Павленко В. М. зазначив, що представник ТОВ “ФК “Гелексі” не надав жодних доказів на підтвердження того, що вказана картка емітована саме на ім`я ОСОБА_1 , також відсутня інформація про ідентифікацію відповідача при вході в особистий кабінет. У свою чергу зазначені у тексті договору позики даних ОСОБА_1 не підтверджує підписання останнім договору в електронній формі.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 06 січня 2026 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, задоволено клопотання представника позивача ТОВ «ФК «Гелексі» – адвоката Рудзея Ю. В. про витребування доказів: витребувано з Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро): інформацію про те, чи було емітовано та відкрито рахунок на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з платіжною карткою № НОМЕР_1 , і якщо так, то зазначити дату відкриття рахунку, номер рахунку, тип, валюту рахунку, кредитний ліміт, стан рахунку, дату закриття; виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів, відкритого до платіжної картки № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), за період з 09.10.2019 по 11.10.2019 з відображенням часу зарахування коштів; інформації про номер телефону, на який надсилається інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансового номера телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_1 за період з 09.10.2019 по 11.10.2019; підготовче засідання в справі – відкладено на 12 лютого 2026 року 15:00 год.

28 січня 2026 року до суду надійшла відповідь з Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на виконання вимог вищевказаної ухвали суду про витребування доказів.

12 лютого 2026 року підготовче засідання відкладено на 05 березня 2026 року 12:00 год.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 березня 2026 року підготовче провадження у справі – закрито, справу призначено до судового розгляду по суті - на 23 квітня 2026 року 09:00 год.

У судове засідання учасники справи не з`явилися.

У позовній заяві представник ТОВ «ФК «Гелексі» - адвокат Рудзей Ю. В. просив розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача - адвокат Павленко В. М. подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за відсутності його та відповідача.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази кожного окремо та в сукупності, керуючись законом і своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, що за умовами договору позики від 10.10.2019 № 109611 позикодавець надає позичальнику позику в розмірі 5000,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою.

У договорі позики встановлено плату за користування у вигляді: процентів у розмірі 0,01 % у день від поточного залишку позики; комісії у розмірі 1,1 % у день від початкового розміру позики (п. 1.1.2 договору позики).

Відповідно до п. 1.1.3, 1.1.4 договору позики нарахування процентів здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою; нарахування комісії за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

У п. 1.1.5 договору позики встановлено, що строк повернення позики (термін платежу) 08 листопада 2019 року.

Згідно з п. 2.1 договору позики строк дії цього договору до повного виконання позичальником зобов`язань за договором.

У випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0 % у день від суми позики за кожен день прострочення (п. 5.3 договору позики).

До позовної заяви додано розрахунок заборгованості за договором позики № 109611 від 10.10.2019 за період з 10.10.2019 по 30.07.2025, зі змісту якого вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 становить 24 434,27 грн, із яких: 5000,00 грн - заборгованість за сумою позики; 19 434,27 грн - заборгованість за процентами та комісією за користування позикою.

Згідно з довідкою від 01.09.2025 № 109611, виданою директором ТОВ «ФК «Елаєнс», 10.10.2019 у результаті платіжної операції, ініційованої ТОВ «ФК «Гелексі», на картковий рахунок ОСОБА_1 успішно перераховано грошові кошти в розмірі 5000,00 грн, номер транзакції в системі 1153025129, номер операції 170436260 (а. с. 26).

Згідно з повідомленням АТ КБ «Приватбанк», яке надійшло до суду 28.01.2026 на виконання ухвали суду про витребування доказів за клопотанням представника позивача, на ім`я ОСОБА_1 в банку не емітовано карту № НОМЕР_1 , у зв`язку з чим відсутня можливість надати запитувану інформацію, оскільки картка в банку не обслуговується за клієнтом ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

У силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального повідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномуст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію).

Відповідно до п. 6 ч. 1ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У силу ч. 1 ст. 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Верховний Суд у постанові від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Обов`язком позивача, який стверджує про надання відповідачу безготівкових кредитних коштів, є надання доказів, що підтверджують зарахування позичальнику таких коштів.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з правовою позицією, яка висловлена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналогічні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 20.05.2022 у справі № 336/4796/18 та від 30.08.2022 у справі № 509/2976/19.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, а відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, при цьому інформаційні довідки технологічного оператора платіжних послуг про проведення успішної транзакції через платіжний сервіс послуг, листи із повідомленням про успішність операцій по грошовому переказу коштів за вказаним номером транзакції, або подібні їм докази з частково прихованим номером платіжної картки або його відсутністю, з яких неможливо встановити належність позичальнику відповідної платіжної картки, а також платіжні доручення небанківських фінансових установ про переказ коштів без доказів фактичного виконання цих доручень, не вважаються належними та допустимими доказами надання кредитних коштів, і для встановлення цієї обставини додатково витребовуються докази від банку-емітента платіжної картки щодо її належності відповідачу та виписка з рахунку позичальника. Лише за умови встановлення, що платіжна картка дійсно належить відповідачу і на його рахунок надійшли кошти, слід вважати доведеним факт надання кредиту і відповідно факт укладення договору між сторонами.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За положеннями ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України д оказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що н алежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, суд вважає первісний позов ТОВ «ФК «Гелексі» недоведеним та відсутніми підстави для його задоволення.

На підтвердження виконання обов`язку кредитора щодо переказу відповідачу коштів за зазначеним договором позики позивачем не надано документів, які передбачені ст. 22, 25 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 13 ЗУ «Про електронну комерцію», які підтверджують переказ позивачем кредитних коштів на рахунок відповідача.

Надані позивачем інформаційні довідки технологічного оператора платіжних послуг про проведення успішної транзакції із вказаним номером транзакції та частково прихованими номерами платіжної картки є неналежними доказами в справі, оскільки з них неможливо встановити належність позичальнику відповідної платіжної картки.

Більше того, згідно з повідомленням АТ КБ «Приватбанк», яке надійшло до суду 28.01.2026 на виконання ухвали суду про витребування доказів за клопотанням представника позивача, на ім`я ОСОБА_1 в банку не емітовано карту № НОМЕР_1 , у зв`язку з чим відсутня можливість надати запитувану інформацію, оскільки картка в банку не обслуговується за клієнтом ОСОБА_1 .

Отже, позивач ТОВ «ФК «Гелексі» не довів факту перерахування кредитних коштів відповідачу за договором позики від 10.10.2019 № 109611, і не довів існування в ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 10.10.2019 № 109611, за невиконання умов якого позивач звернувся із цим позовом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ТОВ «ФК «Гелексі» за недоведеністю заявлених вимог.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 слід зазначити таке.

Так, згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частина 3 ст. 203 ЦК України визначає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині 1 статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Як вже зазначалося судом, ч. 1 ст. 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

Вирішуючи питання про те, чи може бути визнано недійсним кредитний договір, який позивач не підписував, суд керується також правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду щодо неможливості визнавати недійсним договір, який не укладено.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) дійшла висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

У випадку оспорення самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає, порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Як установлено судом, договір позики від 10.10.2019 № 109611 не укладався відповідачем та кредитні кошти останній не отримував і не користувався ними, а тому суд дійшов висновку, що такий кредитний договір не може бути визнано недійсним, оскільки він не укладався, отже, спірний договір слід вважати неукладеним.

Згідно із статтею 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зазначила, що "Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Також позов не може містити вимогу, у якій йдеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту, застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося (…). У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (…). Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується".

Представник відповідача за первісним позовом у зустрічній позовній заяві пред`явив вимогу про визнання кредитного договору недійсним з мотивів його неукладеності (непідписання договору та неотримання коштів за ним), а отже, обрав неефективний спосіб захисту прав та інтересів, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним, що також є самостійною підставою для відмови у позові.

Зважаючи на те, що позивачем за зустрічним позовом заявлено вимогу про визнання недійсним договору позики, який ним не укладався, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права (визнання договору недійсним) не може бути застосовано до правочину, який фактично не відбувся, а отже, ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту його порушеного права.

За таких обставин, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позовів, то понесені сторонами судові витрати слід залишити за позивачем та відповідачем.

Керуючись ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76 - 81, 89, 141, 263 – 265, 272 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні первісного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі», поданого представником - адвокатом Рудзеєм Юрієм Володимировичем, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики – відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , поданого представником - адвокатом Павленком Віктором Миколайовичем, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» про визнання договору позики недійсним – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І. М. Шевченко