Рішення від 29 квітня 2026 р. у справі №438/1156/25 — Бориславський міський суд Львівської області

Справа № 438/1156/25

Провадження 2/438/45/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30 квітня 2026 року м. Борислав

Бориславський міський суд Львівської області

у складі судді Дудар О.В.,

за участю секретаря Валькович Г.К.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивачів ОСОБА_1 – адвоката Романів І.Б.,

представника відповідача – адвоката Петруняк О.Б.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах як законний представник неповнолітньої ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 про усунення перешкод,

встановив:

До Бориславського міського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах як законний представник неповнолітньої ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 про усунення перешкод.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/2 частки житлового будинку на АДРЕСА_1 , загальною площею 201 кв м. на підставі свідоцтва про право власності. Інша 1/4 частки житлового будинку належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Даний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд кадастровий номер 4610300000:18:046:0374 площею 0,0645 га. Власниками земельної ділянки по 1/2 частки у праві власності є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відповідно до свідоцтво про право на спадщину за законом. По сусідству на АДРЕСА_1 , проживає відповідач ОСОБА_4 , яка успадкувала житловий будинок від колишньої власниці ОСОБА_5 . У 2021 році колишня власниця ОСОБА_5 за допомогою своїх родичів, які з нею проживали скориставшись відсутністю позивачів побудувала ворота впритул до вхідних воріт та хвіртки позивачів, тим самим зробивши собі заїзд (виїзд) до свого подвір`я, що спричинює незручності у спільному користуванні проїзду, який існує понад 40 років, а саме перегороджується прохід та загороджується ворота позивачів автомобілями, попри те, що у них є інший захід та заїзд до свого домоволодіння, від вулиці з проїзду загального користування дальше, тим самим, який не спричинює незручності позивачам, і яким вона раніше користувалася. Підтвердження того, що у позивача є інший заїзд до будинковолодіння підтверджується планом з інвентарної справи будинковолодіння на АДРЕСА_1 , виданого КП ЛОР «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки». Крім цього, для з`ясування правомірності влаштування проїзду до будинковолодінь на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , 27 квітня 2023 року звернулася із заявою до судового експерта про надання висновку експерта та укладено з експертом відповідний договір на виконання робіт. За результатами проведення будівельно-технічної експертизи з визначення відповідності влаштування в`їзду-виїзду ДБН на АДРЕСА_1 зі сторони будинковолодіння на АДРЕСА_1 судовий експертом ОСОБА_6 складено висновок експерта від 27 квітня 2023 року №2/3. Експертне дослідження проводилося ще коли власником була ОСОБА_5 , проте з станом на день подання позову, новий власник - відповідач ОСОБА_4 не усунула перешкод, які чиняться ОСОБА_1 . З посиланням на статті 91, 96, 103 ЗК України та ДБН Б.2.2-12.-2019 «Планування та забудова територій», позивачі просили зобов`язати ОСОБА_4 не чинити перешкоди позивачам шляхом перенесення влаштованого в`їзду-виїзду на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , з сторони існуючої хвіртки, входу-виходу (в`їзних-виїзних воріт) земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 1 серпня 2025 року вказана позовна заява (справа № 438/1156/25) передана судді Бориславського міського суду Львівської області Дудар О.В.

Ухвалою судді від 5 серпня 2025 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви.

14 серпня 2025 року на виконання ухвали суду надійшла уточнена позовні заява в якій позивачі просять зобов`язати ОСОБА_4 усунути перешкоди шляхом перенесення влаштованого в`їзду-виїзду на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , з сторони існуючої хвіртки, входу-виходу (в`їзних-виїзних воріт) земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 14 серпня 2025 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у даній цивільній справі. Розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження. Призначено відкрите підготовче засідання на 4 вересня 2025 року .

22 жовтня 2025 року від ОСОБА_4 надійшло клопотання про закриття провадження у справі. Клопотання мотивовано тим, що ухвалою Бориславського міського суду Львівської області від 3 січня 2023 року у справі № 438/767/22 прийнято відмову представника позивачів ОСОБА_7 від позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах як законний представник неповнолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод. Закрито провадження у вказаній справі. Оскільки відповідач є спадкоємцем ОСОБА_5 , а отже є правонаступником своєї матері у справі № 438/767/22, а тому на підставі положень пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України провадження у даній справі підлягає закриттю.

31 жовтня 2025 року від представника позивачів – адвоката Романів І.Б., надійшло заперечення на клопотання про закриття провадження, оскільки у справі № 438/767/22 предметом спору було усунення перешкод з боку ОСОБА_5 шляхом перенесення встановлених нею воріт впритул до воріт позивачів та кута огорожі між будинковолодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , оскільки саме відповідач на той час чинила такі перешкоди. Підставою позову були статті 91, 96, 103 ЗК України. У цій справі відповідачем визначено ОСОБА_4 , яка успадкувала майно матері, а на час подання позову перешкоди фактично вчиняються нею. ОСОБА_4 не є правонаступником ОСОБА_5 , а є її спадкоємцем. Крім того, предмет у даній справі – усунення перешкод шляхом перенесення влаштованого виїзду-в`їзду на земельну ділянку на АДРЕСА_1 зі сторони існуючої хвіртки, входу-виходу (в`їзних-виїзних воріт) земельної ділянки на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 . Підставами позову визначено норми ЗК України та норми ДБН Б.2.2.-12-2019.

4 листопада 2025 року надійшов відзив на позовну заяву в якому вказано, що відповідач позов не визнає, вважає його надуманим, безпідставним, необґрунтованим, неспроможним та таким, що до задоволення не підлягає. Відповідач як спадкоємець першої черги успадкувала після смерті матері земельну ділянку площею 0,0691га по АДРЕСА_1 та житловий будинок загальною площею 112,5 кв м. по АДРЕСА_1 . Позивачі вже зверталися до суду позовом до матері ОСОБА_5 , однак зрозумівши безпідставність заявлених позовних вимог, відмовилися від свого безпідставного позову і така їх відмова була прийнята судом. ОСОБА_5 у 2021 році, вирішивши обновити огорожу свого будинку на місці старої огорожі, зі сторони проїзду загального користування встановила розсувну металеву огорожу, яка розсувається у протилежний бік від огорожі позивачів, і яка не чинить нікому, в тому числі і позивачам, жодних перешкод у користуванні проїздом загального користування та не перегороджує ворота та прохід позивачам до їхнього будинковолодіння. Відновлена ОСОБА_5 огорожа не виходить за межі приватної земельної ділянки відповідача, та не порушує чинні будівельні норми щодо встановлення огорож. Наданий позивачами на підтвердження порушення їхніх прав висновок експерта від 27 квітня 2023 року №2 /3, складений судовим експертом Дідовським Ю.Б. за результатами проведення будівельно-технічної експертизи за заявою ОСОБА_1 є неналежним та недостовірним доказом та не може бути взятий судом до уваги, оскільки не відповідає фактичним обставинам справи, у резолютивній частині висновку експертом викладено висновки на припущеннях, та з умовами, він не містить інформації, що стосується предмета доказування, на підставі даного висновку не можливо встановити дійсні обставини справи. Крім того такий висновок складено більше ніж два роки тому. Відновлена ОСОБА_5 розсувна огорожа для заїзду на свою прибудинкову земельну ділянку не перевищує висоти 2-х метрів, знаходиться на земельній ділянці, що належить відповідачу на праві власності, та не порушує жодних прав добросусідства позивачів. Також, чинне законодавство України не містить зобов`язань щодо оформлення дозвільних документів на будівництво парканів (огорож) на присадибних (садових, дачних) ділянках. Постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 року № 406 затверджено Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію. Так, згідно з пунктом 6 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд без влаштування фундаментів, зокрема навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, гаражів, а також свердловин, криниць, люфт-клозетів, вбиралень, вигрібних ям, замощень, парканів, відкритих басейнів та басейнів із накриттям, погребів, входів до погребів, воріт, хвірток, приямків, терас, ґанків (щодо індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків), не потребує оформлення дозвільних документів на будівництво. Враховуючи наведене, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Підготовче засідання призначено на 6 листопада 2025 року.

Підготовче засідання 6 листопада 2025 року не відбулося у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги. Підготовче засідання призначено на 20 листопада 2025 року.

11 листопада 2025 року представник позивачів – адвоката Романів І.Б. подала клопотання про долучення документів до клопотання про заперечення закриття провадження. Зокрема, долучила копію позовної заяви у справі № 438/767/22.

Підготовче засідання 20 листопада 2025 року не відбулось у зв`язку з відсутністю електроенергії. Підготовче засідання призначено на 2 грудня 2025 року.

Ухвалою суду від 2 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про закриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 2 грудня 2025 року задоволено клопотання відповідача про витребування доказів. Витребувано у КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО», оригінал інвентаризаційної справи на будинковолодіння АДРЕСА_1 .

Судове засідання 23 грудня 2025 року не відбулося у зв`язку з відсутністю електроенергії. Підготовче засідання призначено на 8 січня 2026 року.

29 грудня 2025 року від КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО» на виконання ухвали суду надійшов оригінал інвентаризаційної справи на будинковолодіння АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 8 січня 2026 року закрито підготовче провадження у цивільній справі № 438/1156/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 27 січня 2026 року.

Ухвалою суду від 27 січня 2026 року відкладено судове засідання на 10 лютого 2026 року у зв`язку з клопотанням представника відповідача – адвоката Петруняк О.Б. та неявкою решти учасників справи.

У судовому засіданні 10 лютого 2026 року оголошено перерву у зв`язку з необхідністю підготовки представником позивача - адвокатом Романів І.Б. клопотання про виклик експерта.

Ухвалою суду від 18 лютого 2026 року задоволено клопотання представника позивача – адвоката Романів І.Б. про виклик судового експерта. Викликано у судове засідання судового експерта Дідовського Юрія Богдановича для надання усних пояснень щодо висновку експерта від 27 квітня 2023 року № 2/3.

У судовому засіданні 18 лютого 2026 року оголошено перерву у зв`язку неявкою експерта ОСОБА_6 .

Судове засідання 16 квітня 2026 року не відбулось у зв`язку з неявкою учасників. Судове засідання призначено на 30 квітня 2026 року.

Позивач ОСОБА_1 через канцелярію суду було подане клопотання про долучення доказів – фото, яке повернуто останній, оскільки подано з порушенням строків, визначених ЦПК України для подання доказів, на стадії судового розгляду, а саме перед дебатами, без будь-якого обґрунтування.

Позивач ОСОБА_1 та її представник у судових засіданнях підтримали позовну заяву з підстав, викладених у ній, та просили її задовольнити.

Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову, у зв`язку з його необґрунтованістю, навівши доводи, викладені у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Судом встановлено, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/2 частки житлового будинку на АДРЕСА_1 , загальною площею 201 кв м. на підставі свідоцтва про право власності від 10 червня 2020 року, виданого приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Паньків Г.О.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 липня 2022 року, виданого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Матолич-Обрізко Г.С., ОСОБА_1 та ОСОБА_3 також належить по 1/4 частки вказаного житлового будинку.

Зазначені обставини також підтверджуються витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації права власності.

Даний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд кадастровий номер 4610300000:18:046:0374 площею 0,0645 га.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві приватної власності належить по 1/2 частки земельної ділянки у АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд кадастровий номер 4610300000:18:046:0374 площею 0,0645 га на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 19 липня 2022 року, виданих приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Матолич-Обрізко Г.С.

Зазначені обставини також підтверджуються витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації права власності.

Власником житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , є відповідач ОСОБА_4 , яка успадкувала його від ОСОБА_5 (на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 9 травня 2024 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Кучеренко Т.О.).

У позовній заяві вказано, що у 2021 році колишня власниця ОСОБА_5 скориставшись відсутністю позивачів побудувала ворота впритул до вхідних воріт та хвіртки позивачів, тим самим зробивши собі заїзд (виїзд) до свого подвір`я, що спричинює незручності у спільному користуванні проїзду, який існує понад 40 років, а саме перегороджується прохід та загороджується ворота позивачів автомобілями, попри те, що у них є інший захід та заїзд до свого домоволодіння, від вулиці з проїзду загального користування далі, тим самим, який не спричинює незручності позивачам, і яким вона раніше користувалася. Підтвердження того, що у позивача є інший заїзд до будинковолодіння є план з інвентарної справи будинковолодіння на АДРЕСА_1 , виданого КП ЛОР «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки». Крім, того у судових засідання позивач ОСОБА_1 стверджувала, що паркан домоволодіння по АДРЕСА_1 , встановлений на її земельній ділянці.

Крім цього, на думку позивачів, влаштування в`їзду-виїзду на земельну ділянку відповідача на АДРЕСА_1 , з сторони існуючої хвіртки, входу-виходу (в`їзних-виїзних воріт) земельної ділянки на АДРЕСА_1 , є та таким, що порушує умови добросусідства.

Враховуючи наведене, позивачі звернулися до суду за захистом своїх порушених прав та просять зобов`язати ОСОБА_4 усунути перешкоди шляхом перенесення влаштованого в`їзду-виїзду на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , з сторони існуючої хвіртки, входу-виходу (в`їзних-виїзних воріт) земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частина 1 статті 4 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2026 року у справі № 910/3604/25 вказано, що статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Суб`єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11 лютого 2025 року справі № 922/985/24, від 12 листопада 2024 року у справі № 911/3292/23, від 3 вересня 2024 у справі № 907/358/20.

Право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога щодо захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Позовом у процесуальному розумінні є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Предмет і підстави позову мають ґрунтуватись на певних матеріально-правових відносинах.

В свою чергу, на суд покладений обов`язок перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Отже, предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Тобто правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення, під якими розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати економічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з частиною 1 статті 316 ЦК України правомвласності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавства виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України).Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18)).

Захист речового права шляхом пред`явлення позову про усунення перешкод у користуванні власністю (негаторного позову) є можливим носієм речового права і передбачає доведення позивачем наступних обставин: 1) належність позивачу речового права, з приводу захисту якого він звертається до суду; 2) порушення цього права, його невизнання чи оспорювання; 3) вчинення цих дій саме відповідачем.

Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

При цьому порушення прав та інтересів позивача повинні мати не абстрактний характер чи ґрунтуватись на припущеннях про можливість виникнення негативних наслідків для позивача у майбутньому, а повинні існувати на момент звернення з позовом до суду та бути доведеними.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 у справі № 924/1220/17.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2021 року у справі № 947/30277/19 (провадження № 61-12547св21) вказано, що «у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю».

Отже, при розгляді даної справи підлягає доказуванню та обставина, що саме діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується право власності чи законного володіння позивачів.

Згідно з частиною1 статті 76 ЦПК України,доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Як на доказ порушення своїх прав позивачі посилаються на висновок експерта від 27 квітня 2023 року № 2/3, складний судовим експертом Дідовським Ю.Б. за результатом проведення будівельнотехнічної експертизи за заявою ОСОБА_1 та укладеній угоді № 02-01/23 з визначення відповідності влаштування в`їзду-виїзду нормам ДБН на АДРЕСА_1 з сторони будинковолодіння на АДРЕСА_1 .

На вирішення питання було поставлено наступні питання:

1) Чи є влаштований проїзд до будинковолодінь ОСОБА_5 на АДРЕСА_1 та ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 , якщо гак то який саме це проїзд?

2) Чи буде відповідати Державним будівельним нормам (ДБН) влаштований в`їзд виїзд на земельну ділянку ОСОБА_5 на АДРЕСА_1 з сторони існуючої хвіртки, входу-виходу (в`їзних-виїзних воріт) земельної ділянки ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 , при влаштуванні відкритої автостоянки та гаражу на земельній ділянці ОСОБА_5 на на АДРЕСА_1 зі сторони земельної ділянки ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 ?

3) 3. Чи будуть чинитись перешкоди у вигляді складування будівельних матеріалів на існуючому проїзді перед в`їздом-виїздом до будинковолодіння на АДРЕСА_1 з сторони влаштованих воріт, в`їзду-виїзду до будинковолодіння на АДРЕСА_1 ?

За результатами проведених досліджень судовий експерт Дідовський Ю.Б. дійшов наступних висновків:

1. Проїзд до будинковолодінь ОСОБА_5 на АДРЕСА_1 та ОСОБА_1 на АДРЕСА_2 є влаштований. Проїзд до будинковолодінь ОСОБА_5 на АДРЕСА_1 та ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 є тупиковим (див, додаток № 1, табл.№1; №3).

2. Влаштований в`їзд-виїзд на земельну ділянку ОСОБА_5 на АДРЕСА_1 з сторони існуючої хвіртки, входу-виходу (в`їзних-виїзних воріт) земельної ділянки ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 при влаштуванні відкритої автостоянки та гаражу на земельній ділянці ОСОБА_5 на АДРЕСА_1 з сторони земельної ділянки ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 не буде відповідати Державним будівельним нормам (ДБН) а саме не відповідатиме пункту 6.1.39 розділу «Садибна забудова» ДБН Б.2.2- 12-2019 «Планування та забудова територій» та таблиці 10.6. «Відстані від гаражів і відкритих автостоянок до житлових і громадських будинків» ДБН Б.2.2-12-2019 «Планування та забудова територій».

3. Перешкоди у вигляді складування будівельних матеріалів на існуючому проїзді перед входом (виходом), в`їздом (виїздом) до будинковолодіння на АДРЕСА_1 з сторони влаштованих воріт, вїзду (виїзду) до будинковолодіння на АДРЕСА_1 будуть чинитися.

Вказана судова будівельно-технічна експертиза була проведено саме за заявою сторони позивача – ОСОБА_1 у даній справі, а поданий до суду висновок експерта відповідає вимогам статті 102 ЦПК України.

Під час розгляду справи, за клопотанням представника позивачів у судовому засідання було здійснено виклик судового експерта Дідовського Ю.Б., яким були надані відповіді і пояснення на усі поставлені сторонами справи питання щодо складеного ним висновку.

Експерт Дідовський Ю.Б., вказав, що у висновку від 27 квітня 2023 року № 2/3 ним надано відповідь на сформульовані заявником питання. Він виїздив для огляду об`єктів дослідження двічі, при цьому на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , він не перебував, а здійснив дослідження, оглянувши в`їзд-в`їзд ззовні.

Статтею 110 ЦПК України , висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Вказаний висновок експерта не є належним та допустимим доказом порушення відповідачем прав позивачів про які вказано у позовні заяві, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивачі звернулися до суду 1 серпня 2025 року, а висновок складено 27 квітня 2023 року, тобто більше ніж за два роки, а тому не може підтверджувати наявність порушення у момент подання позову.

Крім того, з висновку експерта вбачається, що по першому питанню чітко встановлено, що проїзд до будинковолодінь відповідача та ОСОБА_1 є влаштований і є тупиковим.

Разом з тим надаючи відповіді на друге та трете питання, поставлені заявником, експерт дійшов висновку, що влаштований в`їзд-виїзд не буде відповідати ДБН, а саме пункту 6.1.39 розділу «Садибна забудова» ОСОБА_8 2.2- 12-2019 «Планування та забудова територій» та таблиці 10.6. «Відстані від гаражів і відкритих автостоянок до житлових і громадських будинків» ДБН Б.2.2-12-2019 «Планування та забудова територій» при влаштуванні відкритої автостоянки та гаражу на земельній ділянці ОСОБА_5 на АДРЕСА_1 з сторони земельної ділянки ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 , також перешкоди у вигляді складування будівельних матеріалів на існуючому проїзді перед входом (виходом), в`їздом (виїздом) до будинковолодіння на АДРЕСА_1 з сторони влаштованих воріт, вїзду (виїзду) до будинковолодіння на АДРЕСА_1 будуть чинитися.

Тобто висновки експерта щодо порушення норм ДБН та створення перешкод зроблені за умови складування будівельних матеріалів на існуючому проїзді перед входом (виходом), в`їздом (виїздом) до будинковолодіння відповідача та при влаштуванні відкритої автостоянки та гаражу на земельній ділянці відповідача.

Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Експерт ОСОБА_6 , надаючи пояснення у судовому засіданні, повідомив, що при виїзді на місце обстеження, будівельні матеріали на існуючому проїзді перед входом (виходом), в`їздом (виїздом) до будинковолодіння відповідача були відсутні, а відкритої автостоянки та гаражу на земельній ділянці відповідача про які йдеться у висновку, відсутні.

Також експерт пояснив, що такі висновки під умовою по другому та третьому питанням надані ним як відповіді на поставленні перед ним заявником ОСОБА_1 .

Інших доказів на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, позивачами не надано.

Посилаючись на норми статей 91, 96 та 103 ЗК України позивачі не надали доказів порушення відповідачем умов добросусідства.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Наведені положення кореспондується з нормами частини 3 статтею 12 ЦПК України.

За викладених обставин, суд дійшов висновку, що позивачами не доведено суду належними та допустимими доказами наявності своїх порушеного права та/або інтересу відповідачем при влаштуванні в`їзду-виїзду на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , з сторони існуючої хвіртки, входу-виходу (в`їзних-виїзних воріт) земельної ділянки на АДРЕСА_1 , а тому задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 76-81, 263-268, 273, 354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах як законний представник неповнолітньої ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 про усунення перешкод – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення виготовлено 4 травня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач-1: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;

Позивач-2: ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Суддя Олена ДУДАР