Рішення від 03 травня 2026 р. у справі №127/9596/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/9596/26

Провадження 2/127/2824/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борисюк І.Е.,

за участю: секретаря судового засідання Обертун Н.М.,

позивачки ОСОБА_1 ,

адвоката позивачки – Острика С.О.,

відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням.

Позов мотивований тим, що 07.01.2026 приблизно о 23 год. 00 хв. ОСОБА_2 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , під час раптового виниклого конфлікту, маючи намір на спричинення фізичного болю, шкоди здоров`ю та нанесення тілесних ушкоджень позивачці, діючи умисно, усвідомлюючи та бажаючи настання задуманих наслідків, реалізовуючи свій протиправний умисел підійшов до неї та схопивши правою рукою за волосся голови вирвав його частину, після чого наніс декілька ударів руками по кистях рук. Внаслідок таких протиправних дій відповідач спричинив позивачці тілесні ушкодження у вигляді: травматичної екстракції волосся в правій тім`яній ділянці синець по зовнішній поверхні правої кисті навпроти п`ятого пальця, синець на тильній поверхні лівої кисті навпроти 2-3 пальців, що належать до легких тілесних ушкоджень, які не спричинили короткочасного розладу здоров`я. 16.01.2026 вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_2 було визнано виним у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 125 КК України і обрано йому покарання у виді штрафу в розмірі 30 (тридцять) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510, 00 гривень. Внаслідок незаконних винних дій відповідача позивачка отримала ушкодження здоров`я, зазнала матеріальних втрат (витрати на лікування) та моральну шкоду, яка виразилась у психоемоційних стражданнях та переживаннях. Особливої моральної шкоди, як особі жіночої статі, позивачці завдали тимчасові негативні зміни у її зовнішності, пов`язані із частковою втратою волосся.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивачки із вимогами про стягнення на її користь з відповідача матеріальної шкоди завданої кримінальним правопорушенням в розмірі 6 370, 00 гривень та моральної шкоди в розмірі 100 000, 00 гривень. Також позивачка просила стягнути на її користь з відповідача понесені нею судові витрати.

Ухвалою суду від 26.03.2026 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено провести у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.

З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення із копією ухвали суду від 26.03.2026, копією позовної заяви та доданими до неї документами і судовою повісткою, направлене відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, було вручене відповідачу особисто 31.03.2026, що підтверджується наявним у справі відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. (а.с. 24)

Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 3 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 26.03.2026 вважається врученою відповідачеві 31.03.2026.

У строк, визначений судом ухвалою від 26.03.2026, від відповідача відзив на позов не надійшов.

Ухвалою суду від 27.04.2026 було відмовлено позивачці у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог від 27.04.2026 із доданими до неї документами до розгляду і повернуто її позивачці.

У судовому засіданні позивачка та її адвокат позовні вимоги підтримала в повному обсязі, аргументуючи мотивами викладеними у позовній заяві, та просили їх задовольнити.

Відповідач позовні вимоги визнав частково, а саме в частині розміру матеріальної шкоди. Щодо вимог про стягнення з нього моральної шкоди зазначив, що визначений позивачкою розмір такої шкоди є завищеним і необґрунтованим.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з ЄДРСР, доступ до якого є публічним, вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16.01.2026 у справі № 138/131/26, який набрав законної сили 06.03.2026, ОСОБА_2 було визнано виним у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 125 КК України і обрано йому покарання у виді штрафу в розмірі 30 (тридцять) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п`ятсот десять) гривень.

Згідно із ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Так, вищевказаним вироком суду в кримінальному провадженні було встановлено наступне:

«… ОСОБА_2 07.01.2026 приблизно о 23 год 00 хв, перебуваючи у власному помешканні, що за адресою: АДРЕСА_1 , під час раптового виниклого конфлікту, маючи намір на спричинення фізичного болю, шкоди здоров`ю та нанесення тілесних ушкоджень останній, діючи умисно, усвідомлюючи та бажаючи настання задуманих наслідків, реалізовуючи свій протиправний умисел підійшов до своєї матері своєї цивільної дружини – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та схопивши правою рукою за волосся голови вирвав його частину, після чого, наніс декілька ударів руками по кистях рук.

Внаслідок вказаних вище протиправних дій ОСОБА_2 потерпілій ОСОБА_1 , згідно висновку судово-медичної експертизи, спричинено тілесні ушкодження у вигляді: травматичної екстракції волосся в правій тім`яній ділянці синець по зовнішній поверхні правої кисті навпроти п`ятого пальця, синець на тильній поверхні лівої кисті навпроти 2-3 пальців, що належать до легких тілесних ушкоджень, які не спричинили короткочасного розладу здоров`я.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_2 кваліфіковано за ч. 1 ст. 125 КК України – умисне легке тілесне ушкодження…».

Позивачка стверджує про спричинення їй майнової і моральної шкоди відповідачем внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, у вчиненні якого його було визнано винним вищевказаним вироком суду.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 – ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви , а відповідач - разом з поданням відзиву.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі від 26.03.2026 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 – п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи в судовому засіданні, дослідивши письмові пояснення викладені позивачкою у позові та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи наведене нижче, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Так, в ході розгляду справи судом було встановлено, що 07.01.2026 приблизно о 23 год. 00 хв. відповідач, перебуваючи у помешканні, що за адресою: АДРЕСА_1 , під час раптового виниклого конфлікту, маючи намір на спричинення фізичного болю, шкоди здоров`ю та нанесення тілесних ушкоджень, діючи умисно, усвідомлюючи та бажаючи настання задуманих наслідків, реалізовуючи свій протиправний умисел підійшов до матері своєї цивільної дружини – ОСОБА_1 та, схопивши правою рукою за волосся голови, вирвав його частину, після чого наніс декілька ударів руками по кистях рук. Внаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_2 . ОСОБА_1 було спричинено тілесні ушкодження у вигляді: травматичної екстракції волосся в правій тім`яній ділянці, синець по зовнішній поверхні правої кисті навпроти п`ятого пальця, синець на тильній поверхні лівої кисті навпроти 2-3 пальців, що належать до легких тілесних ушкоджень, які не спричинили короткочасного розладу здоров`я. Водночас, вказані тілесні ушкодження, а саме травматична екстракція волосся, викликали необхідність лікування позивачки, що спричинило відповідні витрати, які вона понесла для відновлення пошкодженої волосистої ділянки голови.

За правилами ч. 1 і ч. 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, цивільно-правова деліктна відповідальність - це забезпечений державним примусом обов`язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.

Аналіз положень ст. 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Отже, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому особа, яка заявляє вимоги щодо відшкодування майнової шкоди доводить лише факти заподіяння такої шкоди.

Вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16.01.2026 у справі № 138/131/26 встановлено, що відповідачем відносно позивачки було вчинене умисне кримінальне правопорушення, яке є проступком.

Частиною першою статті 1177 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно - курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

В судовому засіданні відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення з нього на користь позивачки майнової шкоди в розмірі 6 370, 00 гривень, якої вона зазнала у зв`язку з лікуванням спричиненої відповідачем травматичної екстракції її волосся.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 49 та ч. 1 ст. 206 ЦПК України, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Судом встановлено, що визнання позовних вимог відповідачем в частині стягнення з нього на користь позивачки майнової шкоди є безумовним, не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому приймається судом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивачки майнову шкоду в розмірі 6 370, 00 гривень без з`ясування і дослідження інших обставин справи щодо цієї частини вимог, тим самим задовольнивши визнану відповідачем частину позовних вимог.

Щодо вимоги позивачки про стягнення на її користь із відповідача моральної шкоди, суд прийшов до наступного висновку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц дійшла висновку, що виходячи з положень ст.ст. 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 та п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з ч. 1 і ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 і ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У відповідності до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Встановлені судом обставини на переконання суду призвели до спричинення позивачці моральної шкоди, яка виразилася в душевних стражданнях та психологічних переживаннях, яких вона зазнала у зв`язку із травматичною екстракцією волосся і вимушеною необхідністю проходження лікування та відстоювання своїх законних прав та інтересів в судовому порядку.

Отже, судом встановлено наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача.

Судом враховано характер моральних страждань позивачки, глибину її психічних переживань (страждань), тривалість негативних наслідків (страждань).

Судом прийнято до уваги, що відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивачка не зазнала страждань, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Психологічне напруження та незручності, що виникли внаслідок протиправних дій відповідача, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння позивачці моральної шкоди.

При цьому, судом прийнято до уваги, що рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.

Суд звертає увагу, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її збагачення.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Тому, враховуючи вищезазначене, беручи до уваги характер моральних страждань, які перенесла позивачка, враховуючи певні її турботи і хвилювання, пов`язані з наслідками протиправних дій відповідача, час та зусилля, які потрібні для відновлення волосистої частини голови і, відповідно, зовнішнього вигляду позивачки, що для неї, як для жінки, є ще більш травмуючим фактором, необхідність звернення до суду щодо захисту своїх прав, відношення відповідача до даних правовідносин, а також виходячи із принципів розумності та справедливості при даних обставинах, суд вважає, що вимоги позивачки про стягнення моральної шкоди з відповідача на її користь підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 7 000, 00 гривень, що буде справедливою сатисфакцією потерпілої сторони.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивачки шляхом стягнення на її користь з відповідача майнової шкоди в розмірі 6 370, 00 гривень і моральної шкоди в розмірі 7 000, 00 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити, враховуючи їх необґрунтованість та недоведеність належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 77-79 ЦПК України, які б були достатніми, в розумінні ст. 80 ЦПК України, для задоволення позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачка була звільнена від сплати судового збору, який станом на час звернення до суду за подання цього позову становив 1 331, 20 гривень.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 141 ЦПК України, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 167, 33 гривень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (12, 57 %).

Крім того, згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати, зокрема, на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Склад та розмір витрат, пов`язаних, зокрема, з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Адвокатом позивачки було повідомлено суд про неможливість подання доказів, що підтверджують розмір понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на умови договору про надання правничої допомоги, а тому адвокат просив суд вирішити дане питання після ухвалення рішення по суті позовних вимог, посилаючись на ч. 8 ст. 141 ЦПК України. При цьому, слід врахувати, що вимога ч. 8 ст. 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні. Така позиція узгоджується із правовим висновком здійсненим Великою Палатою Верховного Суду 19.02.2020 у постанові по справі № 755/9215/15-ц.

Згідно із ч. 1 ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Згідно із ч. 2 і ч. 3 ст. 246 ЦПК України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог, у зв`язку із чим, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому ст. 270 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі і в тому самому порядку, що й судове рішення.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне встановити позивачці п`ятиденний термін після ухвалення рішення по суті позовних вимог для надання суду доказів щодо розміру понесених нею витрат на професійну правничу допомогу і призначає судове засідання для вирішення питання про ці судові витрати.

Також судом прийнято до уваги, що до ухвалення рішення у справі учасники справи не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат, крім розміру витрат позивачки на професійну правничу допомогу; про причини неможливості надання таких доказів. Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

Відповідно, враховуючи вищезазначене, суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених інших судових витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про інші судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст.ст. 3, 12, 13, 15, 16, 22, 23, 1166-1168, 1177, 1195 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 49, 76-83, 89, 133, 141, 206, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354-355 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 6 370, 00 гривень та моральну шкоду в розмірі 7 000, 00 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 167, 33 гривень.

ОСОБА_1 протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (до 11.05.2026) надати суду докази щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 21 травня 2026 року о 12 год. 30 хв. в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області за адресою: 21050, м. Вінниця, вул. Грушевського, 17 (зал судових засідань № 17).

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку заява залишається без розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .

Рішення суду складено 04.05.2026.

Суддя