Рішення від 20 квітня 2026 р. у справі №705/111/26 — Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/111/26

2/705/1615/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м.Умань Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого – судді Піньковського Р.В.

при секретарі Заповітряної Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

У С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, в обґрунтування зазначивши наступне.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 25 липня 2014 року перебували у шлюбі, від якого у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Подружнє життя не склалось тому в судовому порядку шлюб між ними було розірвано.

У період перебування у шлюбі придбано двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на цю квартиру зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 за згодою ОСОБА_5 .

Позивач тривалий час працював за кордоном з метою купівлі нерухомості для спільного проживання подружжя, надсилав грошові кошти дружині, яка в свою чергу займалася пошуком, оформленням та облаштуванням вищеописаної квартири.

Проте, з початку 2022 року ОСОБА_2 разом з спільною дитиною проживає та працює у Федеративній Республіці Німеччина, відповідно проживання у різних країнах з відповідачем, їх шлюб припинив своє існування.

У вказаній квартирі проживає позивач, який користується комунальними послугами, проводить за них оплату. На поділ майна відповідачка погоджується та не заперечує, адже майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, частки майна дружини та чоловіка є рівними, а тому, вимоги позивача, про визнання у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, право власності за кожним по 1/2 частині квартири є обґрунтовані та підлягають до задоволення.

У зв`язку з чим, просить позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.

У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4465 гривень судового збору.

Від представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_6 , надійшов відзив на позовну заяву, у якому посилається на наступне.

Відповідач дійсно зараз проживає у Федеративній Республіці Німеччина, де має статус біженки. Відповідачкою визнаються обставини, вказані позивачем у позовній заяві, а саме ті, що позивач та відповідачка з 25.07.2014 перебували у шлюбі та те, що у цьому шлюбу у них народився син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Подружнє життя не склалось, тому рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26.05.2025 шлюб між сторонами було розірвано.

У період перебування у шлюбі придбано двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку дійсно зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 .

Проте, відповідач має інше бачення справедливого розподілу спірної квартири, тому позовна вимога позивача про розподіл спірної квартири у рівних частках відповідачкою не визнається.

Так, рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 26.05.2025 у справі № 705/507/25, провадження № 2/705/1446/25, окрім розірвання шлюбу, було встановлено проживання спільного сина з матір`ю та стягнуто аліменти з батька, позивача по цій справі, на користь її довірителя на утримання спільного сина у розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 24.01.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

Проте позивач станом на дату подання цього відзиву сплачувати аліменти не розпочав, добровільної матеріальної допомоги сину не надавав, участі у його вихованні не брав та не бере, взагалі сином не цікавиться. Жодних виплат від позивача відповідачка не отримала. Тобто, спільний син сторін перебуває виключно на утриманні матері.

Статтею 70 СК встановлено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Також, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Отже, такі обставини як наявність спільного сина, проживання його з матір`ю були встановлені при розгляді судової справи 705/507/25, провадження 2/705/1446/25, а також визнаються обома сторонами, ніким не оспорюються та не потребують доведення.

Відповідачка погоджується з наданою позивачем оцінкою квартири у сумі 893 720 грн. і звертає увагу суду що збільшення її частки до 2/3 у грошовому еквіваленті означатиме збільшення лише на 148 953 грн. Ця сума еквівалентна мінімальному фінансовому утриманню дитини всього лиш протягом 1-2 років.

Несплату присуджених аліментів позивачем, відсутність добровільної допомоги на утримання сина, небажання брати участь у його вихованні і взагалі відсутність інтересу позивача до дитини, необхідно розглядати як обставину, що має істотне значення – ухилення від участі в утриманні та вихованні дитини, що є підставою для збільшення частки відповідачки згідно ч. 2 ст. 70 СК України.

Так само як проживання спільного сина з відповідачкою, зважаючи на відсутність сплати аліментів позивачем, що явно є «розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування» є підставою для збільшення частки відповідачки.

Іншого шляху забезпечити фінансову участь позивача (батька) в утриманні сина у відповідачки немає, тому просять суд врахувати ці обставини та збільшити частку відповідачки у спільній квартирі з 1/2 до 2/3.

Також заперечують щодо стягнення судового збору з відповідачки, оскільки остання, як описано вище, є одинокою матір`ю, іншого чоловіка не має, самостійно забезпечує та виховує спільного з позивачем сина, тимчасово проживає та має статус біженки у ФРН, постійної роботи не має через необхідність догляду за дитиною, отримує лише соціальні виплати ФРН, тому просить судовий збір залишити за позивачем.

У зв`язку із зазначеним, просить суд відмовити у визнанні за позивачем права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Відступити від засад рівності часток у праві спільної сумісної власності подружжя та визнати за відповідачкою ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 , а за позивачем ОСОБА_1 – право власності на 1/3 частину цієї ж квартири.

Судові витрати залишити за позивачем.

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 направила на адресу суду відповідь на відзив, згідно якої заперечує проти викладених у ньому доводів, посилаючись на наступне.

Так, категорично не погоджуються з твердженням відповідача про те, що позивач не цікавиться сином, оскільки таке є неправдивим та спростовується доданими доказами.

Позивач підтримує постійний зв`язок із сином ОСОБА_4 через відеозв`язок (Telegram). Вони спілкуються, обговорюють його навчання та життя. Наявність стабільного емоційного зв`язку доводить його активну участь у житті сина, а згідно зі ст. 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від проживання окремо.

Також зазначають, що заборгованість по аліментах не є наслідком умисного ухилення позивача. Про рішення суду йому стало відомо лише у червні 2025 року. Показовим є те, що протягом майже цілого року після винесення рішення, відповідач не вчиняла жодних дій для отримання реквізитів і лише 09.02.2026 нарешті сформувала довідку в банку. Проте, навіть маючи ці реквізити на руках, понад півтора місяця, не надала їх позивачу, що призвело до штучного накопичення заборгованості та використання цього факту як маніпулятивного аргументу для збільшення своєї частки у майні, що прямо суперечить вимогам ст. 613 ЦК України (прострочення кредитора).

Лише 20.03.2026, після його чергового звернення, відповідач нарешті надала номер рахунку (IBAN) і ним було негайно здійснено платіж (квитанція додається), що остаточно спростовує твердження про його нібито «ухилення».

До того ж, на сьогодні будь яке виконавче провадження відсутнє, оскільки відповідачка не пред`являла виконавчий документ до виконання, що ще раз підтверджує штучність створеної нею ситуації.

Питання аліментів має вирішуватися у межах виконавчого провадження, а не шляхом позбавлення його конституційного права власності на 1/2 частку квартири.

Маніпуляцією відповідача вважає її твердження про її статус «одинокої матері», оскільки таке твердження є необґрунтованими. Дитина має офіційно визнаного батька, що підтверджується самим фактом стягнення аліментів. Отримання допомоги в Німеччині не надає їй статусу одинокої матері в Україні.

Спірна квартира в м. Умань не є і не буде місцем проживання дитини. У приватних розмовах відповідачка багато разів наголошувала, що не планує повертатися в Україну сама і не планує повернення дітей.

Отже, збільшення її частки у майні жодним чином не сприятиме захисту інтересів сина, а призведе лише до безпідставного збагачення відповідачки за рахунок позивача.

Вимоги відповідачки про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу, враховуючи, що її вимоги про збільшення частки у майні є необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами, вважає неспівмірними та такими, що не підлягають задоволенню.

Окремо наголошує, що згідно з принципами диспозитивності, сторона, яка ініціює необґрунтовані додаткові вимоги, має нести витрати на них самостійно.

У зв`язку з цим, просить суд відмовити у задоволенні вимог відповідача щодо збільшення її частки у спільному майна.

Позовні вимоги позивача про поділ майна у рівних частках (1/2 на 1/2) просить задовольнити у повному обсязі.

Крім того, на адресу суду представником відповідача надано заперечення на відповідь на відзив, та зазначають, що відповідач не погоджується з твердженням позивача про те, що нею нібито навмисно створювалась ситуація, за якої позивач не міг сплачувати аліменти сину. Затримка з примусовим стягненням аліментів у рамках виконавчого провадження пов`язана виключно з перебуванням відповідача за кордоном і необхідності або прибуття в Україну для подачі заяви про початок виконавчого провадження особисто, або найманням представника для подачі ним такої заяви.

Відповідач не змогла прибути в Україну раніше лютого 2026 року, а також не мала фінансової можливості найняти представника для подачі такої заяви ним.

Відповідач неодноразово повідомляла позивачу про цю проблему та просила оформити добровільну сплату аліментів.

Крім того, звертає увагу суду, що ОСОБА_2 не є позивачем в даній справі, тобто вона не готувалася подавати до суду про розподіл спірної квартири, а отже, не могла навмисне створювати підстави для збільшення її частки, як це стверджує позивач ОСОБА_1 .

Окрім цього, відповідач стверджує, що через збройну агресію російської федерації виїхала разом із сином з України спочатку в Австрію, що підтверджується довідками про реєстрацію в Австрії з 22.04.2022, а потім з 04.03.2024 вона з сином переїхали у ФРН, що підтверджується датами на ІД-картках ФРН відповідачки та сина, поданими разом з відзивом на позовну заяву.

Шлюб між відповідачем та позивачем було розірвано 26.05.2025, отже, у період з квітня 2022 року до 26.05.2025 шлюб між сторонами юридично продовжував існувати.

Обов`язки батька щодо утримання сина не могли «стати на паузу» в цей період, тобто батько повинен був брати участь в утриманні сина та дбати про матеріальне забезпечення сім`ї як до розірвання шлюбу, так і після. Проте, позивач жодного разу не надав коштів на утримання сина (ні на їжу, ні на одяг, ні на будь які інші цілі), тобто фактично не брав жодної участі в утриманні спільного сина, всупереч вимог ч. 1 ст. 180 СК України. Тобто фактично позивач, як батько ухилявся від виконання свого обов`язку по утриманню сина не лише після винесення рішення суду про розлучення та стягнення аліментів від 26.05.2025, але й до цього – у період з квітня 2022 року до 26.05.2025.

Окрім цього, відповідач стверджує, що незважаючи на перебування їх з сином за кордоном, бабуся – мати позивача, передавала онуку подарунки на новорічно-різдвяні свята, тоді як батько не спромігся зробити навіть цього, а зараз стверджує що не брав участі в утриманні спільного сина тільки тому, що відповідач не скористалася своїм правом звернутися до виконавчої служби за примусовим стягненням аліментів з нього.

У відповіді на відзив позивач правильно посилається на ст. 141 СК України, стверджуючи що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

При цьому, представник відповідача стверджує, що позивач забув врахувати, що права та обов`язки щодо дитини включають не лише спілкування з дитиною, але й обов`язок матеріально утримувати дитину, забезпечувати їй достатній рівень життя і таке утримання, у відповідності до вимог законодавства має бути рівним як від матері, так і від батька. Позивач не виконує даного обов`язку з квітня 2022 року до цього часу.

У період з квітня 2022 року до 20.03.2026 позивач сплатив аліментів на утримання спільного сина у розмірі 2000 гривень. Очевидним є те, що розмір сплачених позивачем аліментів є явно «недостатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування сина», що саме по собі є достатньою підставою для збільшення частки відповідачки у спірній квартирі.

Також, вважають твердження позивача про те що нібито, спірна квартира в м. Умань не є і не буде місцем проживання дитини, таким, що не відповідає дійсності. Так, спільний син має місце реєстрації в Україні саме в цій квартирі, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_4 і до виїзду за кордон проживав і буде проживати в даній квартирі після повернення в Україну після закінчення військових дій.

Просить суд відмовити позивачу у його позовних вимогах, відступити від засад рівності часток у праві спільної сумісної власності подружжя та визнати за відповідачкою ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 , а за позивачем ОСОБА_1 – право власності на 1/3 частину цієї ж квартири.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, на адресу суду від представника позивача ОСОБА_3 надійшла письмова заява, у якій просить суд розгляд справи проводити у її відсутність та у відсутність її довірителя, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять суд позов задовольнити. Крім того, просила суд заявлене ними клопотання про витребування доказів, залишити без розгляду.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, від представника відповідача ОСОБА_6 надійшла письмова заява, у якій просить суд розгляд справи проводити у її відсутність та у відсутність її довірителя ОСОБА_2 .

Суд, врахувавши позицію сторін по справі, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 60 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 статті 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частинами 1, 2 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Суд враховує, що чинне законодавство надає право подружжю на поділ належного йому майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, в добровільному порядку за взаємною згодою за рішенням самого подружжя або в судовому порядку за наявності спору між подружжям. Такий поділ майна може відбуватись як під час шлюбу, так і після його розірвання, оскільки само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб, за винятком того майна, яке згідно із законом не може належати подружжю (виключене з цивільного обороту). При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Поділ неподільних речей, тобто тих, які неможливо поділити в натурі, проводиться в ідеальних частках, або неподільна річ присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. При поділі майна подружжя суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що згідно рішення суду від 26.05.2025 у справі № 705/507/25 провадження № 2/705/1446/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 25 липня 2014 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Умані реєстраційної служби Уманського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області, актовий запис №355 – розірвано.

Цим же рішенням з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 24.01.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

Тобто, у період з 25.07.2014 до 26.06.2025 сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованого 26.08.2025 за № 440020637, власником квартири АДРЕСА_2 , є ОСОБА_2 . Таке право власності за останньою було зареєстроване 29.11.2016 приватним нотаріусом Марченко Н.М., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32657274 від 01.12.2016 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна б/н, виданого 28.11.2016, видавник: Сторони; Довідка, серія та номер: 198, виданий 19.08.2016, видавник ОК ЖБК «ОЗОН-УМАНЬ»; Витяг, серія та номер: 335, виданий 18.11.2016, видавник: Затверджений загальними зборами членів ОК ЖБК «ОЗОН УМАНЬ», посвідченого приватним нотаріусом Марченко Наталією Миколаївною, Уманський районний нотаріальний округ, Черкаська область від 29.11.2016. Вказане також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 02.12.2016 за № 74679794 приватним нотаріусом Марченко Н.М. Уманського міського нотаріального округу Черкаської області та витягом зі списку № 3 членів обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ОЗОН-УМАНЬ» від 18.11.2016 за № 335, багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 , затвердженого загальними зборами членів ОК ЖБК «ОЗОН-Умань».

Враховуючи, що сторони перебували у зареєстровану шлюбі з 25.07.2014 до 26.06.2025, зазначене майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу в порядку статті 70 СК України.

Відповідач ОСОБА_2 у поданих до суду відзиві та запереченні на відповідь на відзив, не заперечує проти того, що дійсно спірна квартира ними була придбана у період шлюбу з позивачем у справі. Разом з тим, вважає, що розмір її частки у спільній квартирі має бути більшим, оскільки від цього шлюбу вони з позивачем мають спільного сина, який на цей час проживає разом з нею та перебуває на її утриманні, позивач не бере належної участі в житті сина, в тому числі не надає і достатнього матеріального утримання сина, в зв`язку з цим пропонує відійти від рівності часток. В підтвердження такої позиції відповідач надає лише рішення суду про стягнення з позивача аліментів на її користь на утримання сина, не надаючи при цьому будь якого підтвердження наявності заборгованості по сплаті аліментів, звернення з виконавчим документом про примусове стягнення таких коштів, у зв`язку з невиконанням рішення, претензійних звернень до позивача щодо його неучасті у житті та утриманні сина тощо. Крім того, відповідач стверджує, що син проживає з нею, в зв`язку з чим вона є одинокою матір`ю, але таку позицію відповідача суд оцінює критично, оскільки, як зазначає сама відповідач, з початком війни вона добровільно разом із сином виїхала за кордон, враховуючи погіршення стосунків із позивачем. Також, суд враховує, що у законодавстві як такого визначення терміну «одинока мати» немає, але враховуючи посилатися на п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9, одинокою матір`ю вважають жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама. Отже, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є виховання та утримування дитини без участі батька. Разом з тим, як встановлено в ході розгляду справи, позивач є батьком спільного з відповідачем сина, сплачує аліменти на утримання останнього за рішенням суду, не позбавлений батьківських прав стосовно сина і таке питання відповідачем у справі не ініціювалося. Також, згідно наданих скріншотів переписки за допомогою мобільного додатку, позивач вживає заходів для спілкування з сином шляхом повідомлень та відеодзвінків.

Сутність поділу майна полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшенням, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11).

Відповідно до п.30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р., рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких роз`яснено, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

У постанові ВС у справі № 128/1761/15-ц зазначено, що, встановивши, що на момент розгляду справи судом першої інстанції заборгованість по аліментам погашена, спільна з позивачем дитина досягла повноліття, позивач не зверталась з позовом про збільшення розміру аліментів, а доказів того, що стягнутий судовим рішенням розмір аліментів був недостатнім для забезпечення фізичного і духовного розвитку дитини під час розгляду справи суду не надано, апеляційний суд правильно виходив з відсутності підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу №570/685/19 та встановив, що проживання дітей з одним із подружжя, з огляду на положення ст. 70 СК України, само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 3 ст. 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Згідно ч.1 та ч.6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для відступлення від принципу рівності часток при поділі квартири, оскільки її посилання на невиконання рішення суду про стягнення аліментів нічим не підтверджується, а навпаки спростовується наданими позивачем доказами, між іншим його повідомленням-запитом щодо визначення рахунку на який потрібно перевести кошти для сина, квитанцією про сплату аліментів. Вказуючи на те, що сплачена позивачем сума аліментів є недостатньою для забезпечення потреб сина, таку позицію не підтверджує, оскільки саме такий розмір аліментів був визначений судом, і відповідач не ставила питання про збільшення розміру стягуваних аліментів, у зв`язку із виникненням додаткових витрат на утримання сина. Довідки про наявність заборгованості по аліментам відповідачем суду також не надано.

Спірна квартина, відповідно до ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу. Оскільки добровільно сторони не домовилися про розмір часток, які мають бути визначені кожному з них, суд вважає, що частки дружини та чоловіка у даному майні є рівними, тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. Підстав для відступлення від принципу рівності часток при поділі спірного майна, суд не вбачає.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із зазначеним, оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 сплачений останнім судовий збір у розмірі 4465,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією 1.366068749.1 від 21.10.2025.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Так, ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30.03.2026 застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони ОСОБА_2 відчужувати у будь-який спосіб належну їй квартиру АДРЕСА_2 , до набрання законної сили рішенням суду по цивільній справі.

Підставою для застосування заходів забезпечення стало ймовірність ускладнення чи неможливість виконання рішення суду, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Ураховуючи те, що захід забезпечення позову продовжує діяти і такий було застосовано для захисту прав позивача та, враховуючи те, що позовні вимоги задоволені, суд приходить до висновку, що заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 30.03.2026 підлягають скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 60, 61, 63, 70, 71, 74 СК України, ст. ст. 16, 316, 317, 319, 321, 355, 368, 369, 372 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя:

- визнати за ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 4465 гривень 00 копійок.

Скасувати заходи забезпечення позову застосовані згідно ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської від 30.03.2026 шляхом накладення заборони ОСОБА_2 відчужувати у будь-який спосіб належну ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_2 ) квартиру АДРЕСА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Р. В. Піньковський