Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №159/885/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 159/885/26 Головуючий у 1 інстанції: Шишилін О. Г.

Провадження № 22-ц/802/498/26 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Шевчук Л. Я.,

з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому просила суд змінити спосіб стягнення аліментів, встановлений рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2020 року у справі № 159/5067/20, на підставі якого стягуються аліменти із ОСОБА_2 у твердій грошовій сумі в розмірі 2000 грн, та стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) останнього щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред?явлення позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2026 року відкрито провадження у даній справі.

Оголошено розшук відповідача ОСОБА_2 та провадження у справі зупинено до його розшуку.

Виконання цієї ухвали доручено Ковельському районному управлінню поліції ГУНП у Волинській області та зобов`язано при встановленні місця знаходження відповідача ОСОБА_2 негайно письмово повідомити про це суд, а відповідачу вручити під розписку копію ухвали з подальшим наданням оригіналу розписки до суду разом із повідомленням про виконання даної ухвали.

Роз`яснено Ковельському районному управлінню поліції ГУНП у Волинській області, що згідно ст. 132 ЦПК України витрати на проведення розшуку відповідача стягуються з останнього в дохід держави за рішенням суду.

Вважаючи дану ухвалу суду першої інстанції незаконною, представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що зупиняючи провадження у даній справі з підстави оголошення розшуку відповідача ОСОБА_2 , суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки ця справа не відноситься до категорії справ, визначених статтею 132 ЦПК України, у яких суд оголошує розшук відповідача, якщо місце його перебування невідоме. Крім того, на думку апелянта, місцевий суд не позбавлений можливості здійснювати виклик відповідача через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, а зупинення провадження на невизначений строк не відповідає принципу дотримання розумних строків розгляду справи та є порушенням інтересів дитини, яка має право на отримання аліментів у більшому розмірі.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Учасники справи, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились.

Від представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та її представника.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки місце проживання відповідача невідоме, то наявні правові підстави для оголошення його розшуку на підставі статті 132 ЦПК України, а тому, з урахуванням вимог п. 8 ч. 1 ст. 253 ЦПК України, на час проведення розшуку провадження у справі слід зупинити.

Проте погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 лютого 2026 року представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 , діючи в інтересах останньої, звернулася до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів.

З відповіді на запит Ковельського міськрайонного суду Волинської області до Єдиного державного демографічного реєстру № 2356598 від 18 лютого 2026 року встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знятий з адреси реєстрації 31 травня 2024 року ( АДРЕСА_1 ) (а. с. 57).

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2026 року відкрито провадження у даній справі, оголошено розшук відповідача ОСОБА_2 та зупинено провадження у справі до його розшуку.

Зі змісту вказаної ухвали суду слідує, що врахувавши неможливість розгляду справи за відсутності відповідача, суд дійшов висновку про необхідність оголошення його розшуку на підставі статті 132 ЦПК України та відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 253 ЦПК України зупинив провадження у цій справі.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59).

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України», заява № 19164/04).

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Вимога щодо дотримання розумного строку розгляду справи спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту, а відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

Зупинення провадження у справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.

Питання зупинення провадження у справі врегульовано у Главі 8 Розділу III ЦПК України.

Зокрема, в статтях 251-252 ЦПК України сформовано вичерпний перелік, за яких суд зобов`язаний або може зупинити провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі: 1) смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; 2) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції; 3) призначення або заміни законного представника у випадках, передбачених статтею 63 цього Кодексу; 4) надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення подружжя, крім випадків, передбачених частиною другою статті 111 Сімейного кодексу України; 4-1) звернення обох сторін з клопотанням про зупинення провадження у справі у зв`язку з проведенням медіації; 5) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді; 6) об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках: 1) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі; 2) захворювання учасника справи, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу; 3) перебування учасника справи у довгостроковому службовому відрядженні; 4) розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності; 5) призначення судом експертизи; 6) направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 87 цього Кодексу; 8) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави; 9) прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом; 10) перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Аналіз наведених норм процесуального закону дає підстави вважати, що обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи у стані невизначеності, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку.

З матеріалів справи встановлено, що позивач, в інтересах якої діє представник, звернулася до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів. Однак суд оскаржуваною ухвалою зупинив провадження у справі до розшуку відповідача, зіславшись на статтю 132 ЦПК України, якою визначено категорії справ, у яких суд своєю ухвалою оголошує розшук відповідача, якщо місце його перебування невідоме, а саме такий розшук може бути оголошено у справах за позовами: про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи.

Таким чином, враховуючи, що справи за позовами про зміну способу стягнення аліментів, не передбачені у вичерпному переліку справ, визначених законодавцем у ст. 132 ЦПК України, місцевий суд безпідставно ініціював розшук відповідача ОСОБА_2 і як наслідок неправомірно зупинив провадження у даній справі на підставі п. 8 ч. 1 ст. 253 цього Кодексу.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, оскільки висновок суду першої інстанції про необхідність зупинення провадження у справі було зроблено з порушенням норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка відповідно до ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до цього ж суду.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді