Рішення від 30 квітня 2026 р. у справі №541/1738/25 — Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/1738/25

Номер провадження 2/541/74/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01 травня 2026 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді – Городівського О.А.

за участю секретаря судового засідання – Ніколаєнко М.В.,

представника позивача – адвоката Ломанова Д.О.,

представника відповідача – адвоката Науменко С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації у зв`язку з відчуженням спільного майна,

встановив:

01 травня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Ломанов Денис Олександрович, звернулась до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації у зв`язку з відчуженням спільного майна. В обґрунтування позову зазначила, що з 04 травня 2007 року по 12 серпня 2024 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Перебуваючи в шлюбних відносинах сторони придбали наступне майно: 30 листопада 2013 року – легковий автомобіль NISSAN NOTE, 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 . Правовстановлюючі документи на вказаний автомобіль було зареєстровано на відповідача; 9 січня 2021 року – легковий автомобіль NISSAN QASHQAI, 2020 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 , який зареєстрований за відповідачем та перебуває у його володінні. 29 липня 2023 року, під час перебування сторін у шлюбі, відповідач ОСОБА_2 , без згоди позивача ОСОБА_1 , здійснив відчуження автомобілю NISSAN NOTE, 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_5 , VIN-код НОМЕР_2 проти волі іншого з подружжя, і не в інтересах сім`ї. Вказаний автомобіль був відчужений без згоди позивача ОСОБА_1 , яка з 16 березня 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення рф виїхала з малолітнім сином з України до Турецької Республіки, в Україну до даного часу не поверталася, та на момент відчуження автомобіля перебувала у Республіці Туреччина і згоду на продаж автомобілю NISSAN NOTE, 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_6 , 2013 року випуску не давала. З огляду на зазначене та довідки судового експерта Коваля Ігора Миколайовича від 30 квітня 2025 року щодо середньої ринкової вартості вищенаведених легкових автомобілів, позивач просила стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя – 1/2 ринкової вартості автомобіля марки NISSAN QASHQAI, 2020 року випуску, VIN-код НОМЕР_7 , що становить 452846 грн 18 коп. та грошову компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя – 1/2 ринкової вартості автомобіля марки NISSAN NOTE, 2013 року випуску, VIN-код НОМЕР_2 , відчуженої без її згоди, що становить 135 070 грн, а всього – 587916 грн 18 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 703,34 гривень.

Ухвалою суду від 08 травня 2025 року відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації у зв`язку з відчуженням спільного майна, та призначено підготовче судове засідання.

30 червня 2025 року до суду надійшла заява позивача про уточнення та збільшення позовних вимог, в обґрунтування якої остання зазначила, що після відкриття провадження у справі було проведено судову транспортно-товарознавчу експертизу, відповідно до висновку експерта № 130/25: ринкова вартість КТЗ NISSAN QASHQAI, 2020 року випуску, VIN-код НОМЕР_8 , становить 900249,20 грн 20 коп.; ринкова вартість КТЗ NISSAN NOTE, 2013 року випуску, VIN-код НОМЕР_2 , становить 268520 грн, а тому просила збільшити загальний розмір позовних вимог які підлягають до стягнення з відповідача на її користь до 592686 гривень 60 копійок, а витрати зі сплати судового збору – до 4741,50 гривень.

Ухвалою суду від 08 липня 2025 року підготовче провадження у даній цивільній справі закрито та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

22 липня 2025 року до суду надійшло клопотання відповідача, в інтересах якого діє представник – адвокат Науменко Світлана Борисівна, про повернення до стадії підготовчого провадження, з огляду на те, що у зв`язку з несенням військової служби, відповідач не перебував за зареєстрованим місцем проживання та не отримав копії ухвали про відкриття провадження і позовної заяви, тому він був позбавлений можливості належним чином реалізувати свої процесуальні права, зокрема, на надання відзиву на позовну заяву, доказів на обґрунтування своєї позиції у справі тощо.

24 липня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнав позовні вимоги частково, а саме: у частині стягнення на користь позивача грошової компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя – 1/2 частини ринкової вартості автомобіля марки NISSAN QASHQAI, 2020 року випуску, VIN-код НОМЕР_8 – на суму 182906,65 грн. В обґрунтування відзиву зазначив, що вимагаючи здійснити поділ майна подружжя шляхом стягнення на свою користь грошової компенсації за 1/2 частину вартості автомобіля марки NISSAN QASHQAI, 2020 року випуску, VIN-код НОМЕР_8 (далі за текстом – транспортний засіб № 1), позивачка взагалі не ставить питання про припинення права спільної сумісної власності подружжя на зазначене майно і про виділення автомобіля як неподільної речі у власність відповідача. Водночас, вирішення питання про стягнення грошової компенсації за частку у спільному майні подружжя має своїм наслідком припинення права на частку у спільному майні того з подружжя, який отримує з іншого подружжя (колишнього подружжя) такої грошової компенсації. Також позивачка просить стягнути з відповідача на її користь грошової компенсації за 1/2 частину автомобіля марки NISSAN NOTE, 2013 року випуску, VIN-код НОМЕР_9 (далі за текстом – транспортний засіб № 2), який відчужено відповідачем в період перебування у шлюбу, але за твердженням позивачки – без її згоди. Транспортний засіб № 2 дійсно було відчужено відповідачем, але таке відчуження було здійснено фактично в грудні 2020 року, з відома і волі позивачки, а грошові кошти, отримані від покупця за транспортний засіб № 2 (в сумі, еквівалентній сумі 6 300 доларів США) були використані за спільною згодою подружжя позивачки і відповідача, в інтересах їх сім`ї – на придбання в січні 2021 року транспортного засобу № 1. І договір продажу транспортного засобу № 2 (NISSAN NOTE), і договір купівлі транспортного засобу № 1 (NISSAN QASHQAI) були укладені відповідачем ОСОБА_2 в інтересах сім`ї, при цьому письмових заяв про згоду на укладення обох цих договорів позивачка не надавала, ці договори укладались відповідачем виключно в інтересах сім`ї за усною домовленістю з дружиною, з її відома і за її згодою. Що ж стосується транспортного засобу № 1 NISSAN QASHQAI, то відповідач визнає це майно спільним майном подружжя, що підлягає поділу між сторонами, проте категорично не погоджується з розміром грошової компенсації за 1/2 частини цього майна, визначеним в позовній заяві (заяві про уточнення і збільшення позовних вимог). Висновок експерта № 130/25 від 30 травня 2025 року, складений судовим експертом Ковалем І.М. (міститься в матеріалах справи), яким визначено, що середня ринкова вартість транспортного засобу № 1 становить 900 249,20 грн, є неналежним і недопустимим доказом, оскільки експертне дослідження здійснювалось без фактичного огляду транспортного засобу № 1, внаслідок чого експертом не перевірявся дійсний технічний стан автомобіля, комплектація, об`єм двигуна, пробіг, умови експлуатації і зберігання, здійснені за час експлуатації ремонтні роботи, в тому числі заміна певних запчастин, що безпосередньо впливає на дійсну вартість автомобіля. З метою визначення дійсної (ринкової) вартості автомобіля NISSAN QASHQAI 2020 року випуску на момент розгляду справи, відповідач ОСОБА_2 звернувся до оцінювача. Згідно із Звітом оцінювача № 105-07-25, складеним оцінювачем ОСОБА_3 , сертифікат суб`єкта оціночної діяльності Фонду державного майна України № 353/20 від 05.05.2020 року, ринкова вартість автомобіля Nissan Qashqai, державний номер НОМЕР_10 , станом на 16.07.2025 року становить 486335,19 грн. Відповідно, вартість 1/2 частини автомобіля, грошову компенсацію якої просить стягнути позивачка, складає 243 167,60 грн. Крім того, після розірвання шлюбу відповідачем ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 в період з 09.10.2024 по 07.01.2025 було переказано грошових коштів в загальній сумі 1 350 євро, що з урахуванням курсу гривні до іноземних валют, встановленого Національним банком України на дати здійснення платежів, становить еквівалент 60 260,95 грн. Вказані грошові кошти перераховувались відповідачем на користь колишньої дружини саме як грошова компенсація за її частку у спільному майні подружжя. З огляду на вищезазначене відповідач просив позов ОСОБА_1 задовольнити частково, а саме: стягнути з нього на користь позивача грошову компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя – 1/2 ринкової вартості автомобіля марки NISSAN QASHQAI, 2020 року випуску, VIN-код НОМЕР_8 , з урахуванням раніше сплачених сум, 182906,65 грн.; припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на автомобіль марки NISSAN QASHQAI, 2020 року випуску, VIN-код НОМЕР_8 ; присудити автомобіль марки NISSAN QASHQAI, 2020 року випуску, VIN-код НОМЕР_8 , відповідачеві ОСОБА_2 .

18 серпня 2025 року до суду надійшли заперечення позивача на клопотання відповідача про повернення до стадії підготовчого провадження, оскільки з матеріалів справи вбачається, що 26 травня 2025 року, тобто за півтора місяця до проведення підготовчого судового засідання та строку на надання відзиву на позов, відповідач ОСОБА_2 навмисно подав до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області заяву про зупинення провадження. Відповідач особисто брав участь у підготовчому засіданні, тобто йому достеменно було відомо про час та місце розгляду справи. В підготовчому судовому засіданні відповідачу було роз`яснено його права та обов`язки, суд з`ясував у відповідача чи зрозумілі вони йому, на що останній надав ствердну відповідь. В подальшому, судом на обговорення було поставлено питання про закриття підготовчого засідання та роз`яснення наслідків такого закриття. Відповідач не заперечував щодо закриття підготовчого засідання. Клопотання про залучення адвоката було заявлено ним після з`ясування його думку, щодо можливості закриття підготовчого засідання.

Ухвалою від 19 серпня 2025 року суд постановив повернутися до стадії підготовчого провадження та призначив підготовче судове засідання.

01 вересня 2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечувала проти доводів відповідача, викладених ним у відзиві на позовну заяву. Так, посилання представника відповідача на те, що наданий висновок експерта № 130/25 від 30 травня 2025 року є неналежним та недопустимим підлягає відхиленню, оскільки звіт проводився експертом, який попереджений про кримінальну відповідальність. При проведенні експертизи представником позивача надсилалися прохання до відповідача надати до огляду об`єкт оцінки, разом з тим останнім його надано не було, а тому експерт правомірно, відповідно до вимог Інструкції та методології провів оцінку вказаного майна. Натомість, наданий відповідачем звіт про оцінку майна належним та допустимим доказом визнавати не можна, оскільки при проведенні оцінки, на підставі якого був складений звіт, позивач чи її представник для проведення огляду автомобіля перед його оцінкою не запрошувалися, автор звіту не попереджався про кримінальну відповідальність перед складенням звіту. Підлягають відхиленню також і посилання відповідача на недостовірність висновку експерту в частині визначення вартості транспортного засобу № 1, оскільки подружжя придбало вказаний автомобіль за 582 000,00 грн. в січні 2021 року, а експерт оцінив його в 900 249,20 грн., однак курс долара США, станом на 21.01.2021 року становив 28.20 грн., а на час проведення судової авто-товарознавчої експертизи становив 41,53 коп. Як вбачається з матеріалів справи, транспортний засіб № 2 був відчужений відповідачем у 2023 році, в той час коли позивач перебувала за межами України, що підтверджується матеріалами справи. Посилання відповідача на те, що позивач надавала згоду на відчуження даного автомобіля та вказане може підтвердити свідок є нікчемним. Крім того, за усною домовленістю подружжя з вересня 2022 року відповідач надсилав для підтримки та розвитку власного сина майже щомісяця по 500 доларів. Наприкінці 2023 року і в переписках і в усному вигляді відповідач визнав, що гроші він брав з зібраних на квартиру коштів подружжя. В переписках та банківському додатку відповідач зазвичай зазначав, що переказ цих коштів здійснює на сина. Після розлучення відповідач продовжив надсилати домовлену суму, тільки вже у євро, бо на цей момент перебував і працював по договору за кордоном.

07 жовтня 2025 року, на підставі розпорядження керівника Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 07 жовтня 2025 року № 58/25, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 541/1738/25 (провадження № 2/541/956/2025), в результаті якого головуючим суддею визначено Городівського О.А..

18 листопада 2025 року до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, в якому останній зазначив, що висновок, наданий позивачем, було складено без фактичного огляду автомобіля, без врахування технічного стану автомобіля, його комплектації, пробігу тощо. Зокрема, як зазначено в передостанньому абзаці стор. 8 висновку, «оскільки вихідні дані для експертизи не містять інформації про фактичних пробіг досліджуваних КТЗ, їхній технічний стан, укомплектованість тощо, то визначення їхньої ринкової вартості є неможливим». Із висновку експерту вбачається, що ним визначено не дійсну ринкову вартість майна (зокрема, Транспортного засобу № 1), а середня ринкова ціна. Водночас, Звіт № 105-07-25 про оцінку транспортного засобу, наданий відповідачем разом з відзивом на позов, складений 16 липня 2025 року суб`єктом оціночної діяльності у відповідності до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». У Звіті № 105-07-25 зазначено відомості про кваліфікацію оцінювача та відповідні документи, які підтверджують таку кваліфікацію, серед іншого наведено відомості про те, що оцінювач ОСОБА_3 має також кваліфікацію судового експерта з правом проведення транспортно-товарознавчих експертиз по спеціальності 12.2 «Визначення вартості колісних транспортних засобів, розміру збитку, нанесеного власнику транспортного засобу» (Свідоцтво судового експерта № 37-23/П від 04.05.2023 р., видане Міністерством юстиції України. Строк дії – до 04.05.2026 р.). У Звіті № 105-07-25, всупереч твердженням позивачки, міститься застереження про те, що «у відповідності до вимог п. 5 ст. 106 ЦПК України звіт підготовлено для подання до суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України». Але головне – Звіт № 105-07-25 про оцінку транспортного засобу містить інформацію, яка входить до предмету доказування – про дійсну вартість майна подружжя, про поділ якого заявлено позов. Додатково відповідач відхилив аргумент позивачки про те, що «представник відповідача чи то свідомо, чи навмисно не враховує факт того, що курс долара США станом на 21.01.2021 року становив 28,20 грн., а на час проведення судової авто-товарознавчої експертизи становив 41,53 коп.». У відзиві відповідача чітко зазначено, що вартість нового автомобіля на момент його придбання становила еквівалент близько 20 500 доларів США. Водночас, еквівалент вартості авто, зазначений у Висновку експерта № 130/05, становить 21 677 доларів США (900 294,20 грн. : 41,53 грн./дол. = 21 677,08 дол.). Також відповідач повідомив, що під час фактичної передачі (продажу) автомобіля NISSAN NOTE, 2013 року випуску, відповідачем ОСОБА_2 для покупця ОСОБА_4 була складена розписка – на підтвердження факту отримання грошових коштів за цей автомобіль. У своїй відповіді на відзив позивачка в обґрунтування своїх доводів посилається, серед іншого, на листування нібито з відповідачем в електронних месенджерах, однак згідно із ст. 306 ЦК України, фізична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції. Листи, телеграми тощо є власністю адресата. Листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть використовуватися, зокрема шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка направила їх, та адресата. Відповідач як ймовірний адресат листування, витримку з якого надано суду позивачкою, своєї згоди на використання (опублікування) цього листування не надавав. До відзиву на позовну заяву відповідачем додано докази лише тих переказів, які стосувались виплати позивачці компенсації вартості 1/2 частки автомобіля NISSAN QASHQAI (згідно її побажання, висловленого ще наприкінці 2021 року та підтвердженого в спілкуванні з відповідачем після розірвання шлюбу). Ці перекази на суму 1 350 євро здійснювались відповідачем саме після розірвання шлюбу і саме як компенсація вартості частки колишньої дружини в їхньому спільному майні – автомобілі ОСОБА_5 . Проте за весь час перебування дружини (колишньої дружини) з сином за кордоном відповідач дійсно періодично – раз на місяць чи два місяці надсилав їй кошти, в тому числі і на утримання їх спільного з позивачкою сина ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 ). При цьому, переказуючи кошти на утримання сина, на подарунки до свят, відповідач завжди зазначав в призначенні платежу відповідну інформацію. Перекази коштів в період перебування у шлюбі з позивачкою, відповідач здійснював без особливих позначок.

23 грудня 2025 року до суду надійшли додаткові пояснення у справі, в яких позивач зазначила, що відповідач був обізнаний про розгляд справи, неодноразово відвідував м. Миргород (власноручно подавав заяви до суду, був присутній в підготовчому засіданні), тож мав змогу отримувати надіслану йому кореспонденцію, але не робив цього з власних міркувань. Відповідач підтверджує підписи «на Єгорчика» в призначеннях платежів на квитанціях. Та ні одного підпису ні в платіжних підтвердженнях, ні в переписці про те, що хоч якісь кошти, надіслані відповідачем позивачу є коштами на повернення боргу – немає. Тому, дійсно, всі усні домовленості між позивачем та відповідачем залишаються усними, не юридичними домовленостями, та переказ цих сум йшов на утримання спільної дитини. Надану суду «розписку» вважають неналежним та недопустимим доказом, оскільки він не містить нотаріально завіреної згоди відповідача на позивача на продаж автомобіля, вказана розписка могла бути складена в будь-який час з зазначенням будь-якої суми продажу. Допит свідка, відповідно до практики ВС щодо передачі грошових коштів не має підтверджувати такі обставини. Єдиним та належним доказом відчуження автомобілю є документи надані у відповідь на адвокатський запит та які містяться в матеріалах справи, з яких вбачається, що автомобіль було продано після розірвання шлюбу.

Представник позивача – адвокат Ломанов Д.О., у судовому засіданні наполягав на повному задоволенні заявлених позовних вимог та стягненні з відповідача всіх понесених позивачем судових витрат, з огляду на обставини та доводи викладені у позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових поясненнях у справі.

Представник відповідача – адвокат Науменко С.Б., у судовому засіданні наголосила на частковому визнанні позову відповідачем та просила відмовити у задоволенні решти позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснив, що зі сторонами знайомий давно, восени 2020 року отримав доручення на автомобіль NISSAN NOTE та передав відповідачеві кошти, про що останній написав розписку. Також відповідач у розмові повідомив, що гроші від продажу даного авто йому необхідні для купівлі нового. У 2023 році між ним та відповідачем було укладено нотаріально посвідчений договір-купівлі продажу зазначеного автомобілю та право власності було зареєстровано за ОСОБА_4 ..

Заслухавши представників сторін, свідка, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята статті 71 СК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) зауважила, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Інакше кажучи, вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 299/2587/15-ц). Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.

Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц і від 9 червня 2021 року у справі № 760/789/19).

Суд встановив, що 04 травня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_11 від 07 жовтня 2011 року (а.с. 5 т. 1).

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 серпня 2024 року у справі № 541/2680/24 (провадження № 2/541/1005/2024), що набрало законної сили 12 вересня 2024 року, шлюб між сторонами розірвано (а.с. 6 т. 1).

За час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, подружжям було придбано два легкових автомобілі:

- NISSAN NOTE, 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 ;

- NISSAN QASHQAI, 2020 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 .

Обидва транспортні засоби були зареєстровані на ім`я ОСОБА_2 , що підтверджується листами Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях від 03 квітня 2025 року та 10 квітня 2025 року (а.с. 7 т. 1).

29 липня 2023 року відповідачем ОСОБА_2 було відчужено легковий автомобіль NISSAN NOTE, 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_4 , що підтверджується листом Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях від 10 квітня 2025 року.

Однак, в ході розгляду справи, судом було встановлено, що фактично вищевказаний транспортний засіб перебував у володінні ОСОБА_4 ще з 2020 року, відтоді як останній передав грошові кошти у розмірі 6300 доларів США ОСОБА_2 , який в свою чергу видав генеральну довіреність на авто, що підтверджується, зокрема, розпискою від 04 грудня 2020 року (а.с. 183 т. 1). А у 2023 році відповідні особи належним чином здійснили офіційну реєстрацію відчуження автомобіля.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).

У постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 947/31704/19 (провадження № 61-1723 св 23) Верховний Суд зазначив, що правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов:

1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї;

2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору, він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц, від 15 вересня 2023 року у справі № 466/10235/18.

З матеріалів справи вбачається, що грошові кошти, отримані ОСОБА_2 від продажу легкового автомобіля NISSAN NOTE, 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , були ним використані для купівлі нового транспортного засобу – NISSAN QASHQAI, 2020 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_4 , яким подружжя користувалось декілька років до розірвання шлюбу та який перебуває у спільній сумісній власності сторін, що підтверджується договором купівлі-продажу від 21 січня 2021 року № А-21/01-09 та банківськими квитанціями (а.с. 101-104 т. 1).

Таким чином суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині стягнення грошової компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя – 1/2 ринкової вартості автомобіля марки NISSAN NOTE, 2013 року випуску, VIN-код НОМЕР_2 , оскільки вищезазначений правочин щодо продажу транспортного засобу було вчинено, а отримані грошові кошти використані відповідачем в інтересах сім`ї.

Щодо легкового автомобіля NISSAN QASHQAI, 2020 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , VIN-код НОМЕР_8 ,суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що сторони не заперечують проти того, аби вказаний транспортний засіб був виділений в особисту приватну власність ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 було присуджено грошову компенсацію у розмірі 1/2 ринкової вартості автомобіля.

Однак, сторонами було надано два висновки експертів, в яких вартість автомобілю істотно відрізняється:

- позивачем надано висновок експерта судової транспортно-товарознавчої експертизи № 130/25, складений 30 травня 2025 року судовим експертом Ковалем Ігорем Миколайовичем, згідно з яким середня ринкова ціна КТЗ Nissan Qashqai номерний знак НОМЕР_12 , VIN-код НОМЕР_8 , 2020 року випуску станом на дату відкриття провадження у справі про поділ майна подружжя (08 травня 2025 року) становить 900249,20 грн (а.с. 46-59 т. 1);

- відповідачем надано звіт про оцінку колісного транспортного засобу № 105-07-25, складений 18 липня 2025 року оцінювачем ОСОБА_3 , згідно з яким ринкова вартість КТЗ Nissan Qashqai, державний номер НОМЕР_12 , станом на дату оцінки (16 липня 2025 року) становить 486335,19 грн (а.с. 105-112 т. 1).

У даному випадку, суд вважає за доцільне визначати розмір грошової компенсації належної позивачу саме за звітом про оцінку колісного транспортного засобу № 105-07-25, складеним 18 липня 2025 року оцінювачем ОСОБА_3 , оскільки розрахунок ринкової вартості транспортного засобу проводився з урахуванням результатів зовнішнього візуального огляду автомобіля, його технічного стану, а тому даний звіт є більш обґрунтованим та об`єктивним.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про необхідність поділу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 автомобіля марки NISSAN QASHQAI, 2020 року випуску, VIN-код НОМЕР_8 , шляхом його виділення в особисту приватну власність відповідача та стягнення з останнього на користь позивача грошової компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя – 1/2 ринкової вартості автомобіля, у розмірі 243 167 гривень 60 копійок.

Доводи відповідача щодо переказу грошових коштів на банківські рахунки позивача як грошової компенсації за її частку у спільному майні подружжя суд не приймає до уваги, оскільки стороною не надано жодних належних та достатніх доказів, що свідчили б про наявність між колишнім подружжям відповідної домовленості та зобов`язань.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) констатувала, що внаслідок виділення у власність відповідачеві автомобіля і стягнення на користь позивачки відповідної грошової компенсації, право спільної сумісної власності на автомобіль припиняється. Тому окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту.

Сторонами заявлена вимога про розподіл судових витрат.

Позивач ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4741 грн 50 коп., витрати на експертизу – 8000 грн 00 коп., а також витрати на правничу допомогу – 55000 грн 00 коп..

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати позивача зі сплати судового збору підтверджуються квитанцією від 01 травня 2025 року № 4937-8446-6458-3617 та від 30 червня 2025 року № 6926-6348-6335-3662 (а.с. 1, 63 на звороті т. 1).

У зв`язку з частковим задоволенням позову на 41,03% (243167,60 грн х 100% / 592686,60 грн), з відповідача на користь позивача слід стягнути 1945 гривень 44 копійки – витрат зі сплати судового збору.

Щодо витрат позивача, пов`язаних з розглядом справи: за проведення судової транспортної-автотоварознавчої експертизи, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами шостою, сьомою статті 139 ЦПК України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Позивачем на підтвердження понесених витрат за проведення судової транспортної-автотоварознавчої експертизи, окрім висновку експерта судової транспортно-товарознавчої експертизи № 130/25, складеного 30 травня 2025 року судовим експертом Ковалем Ігорем Миколайовичем, надано суду рахунок від 26 травня 2025 року № 130/25 для оплати за проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи автомобілів Nissan Note держ. № В18164BO та Nissan Qashqai держ. № В12372НВ у цивільній справі № 541/1738/25, згідно договору від 22.05.2025 р., та платіжну інструкцію від 26 травня 2025 року № А14Н-Т9PE-735E-OK04 на суму 8000,00 гривень (а.с. 44-45 т. 1).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 712/4126/22 (провадження № 14-123цс23) зазначила, що, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд ураховує не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта – до чи після звернення позивача до суду з позовом, а те, чи пов`язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи.

Відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Тому сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо суд урахував відповідний висновок експерта як доказ.

Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалено судове рішення (особливо, якщо суд урахував відповідний висновок експерта як доказ), не узгоджується із засадами розумності, добросовісності, справедливості та правової визначеності, а також не забезпечує конструкцію передбачуваності застосування процесуальних норм, отже не є такою, що відповідає принципу верховенства права.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат за проведення судової транспортної-автотоварознавчої експертизи у розмірі 3282 гривні 40 копійок – пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (8000,00 грн х 41,03% / 100%).

Вирішуючи, питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд керується положеннями статті 137 ЦПК України.

Так, відповідно до ч. 1-5 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

До матеріалів справи позивачем долучено договір про надання правничої допомоги від 19 червня 2024 року № 19062024-1ЦС, додаткову угоду до договору № 19062024-1ЦС про надання правової (правничої) допомоги від 01 березня 2025 року № 1, квитанцію від 31 грудня 2025 року № А5МТ-А1Е9-ККН0-21Р2, виписку про отримання коштів, квитанцію від 09 березня 2026 року № ВН5Е-ВР39-5А9В-5Х6С, виписку про отримання коштів та акт виконаних робіт від 09 березня 2026 року (а.с. 1-8 т. 2).

Зважаючи на часткове задоволення позову та конкретні обставини справи, суть наданих послуг, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування позивачеві витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог – 22566 гривень 50 копійок (55000,00 грн х 41,03% / 100%).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 141, 178, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації у зв`язку з відчуженням спільного майна – задовольнити частково.

Поділити між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_13 , зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_14 , зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2 , автомобіль марки NISSAN QASHQAI, 2020 року випуску, VIN-код НОМЕР_8 , виділивши його в особисту приватну власність ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_13 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_14 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , грошову компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя – 1/2 ринкової вартості автомобіля марки NISSAN QASHQAI, 2020 року випуску, VIN-код НОМЕР_8 , у розмірі 243167 (двісті сорок три тисячі сто шістдесят сім) гривень 60 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_13 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_14 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , судові витрати у сумі 27794 (двадцять сім тисяч сімсот дев`яносто чотири) гривні 34 копійки, з яких: 1945 гривень 44 копійки – витрат зі сплати судового збору, 3282 гривні 40 копійок – витрат за проведення судової транспортної-автотоварознавчої експертизи, 22566 гривень 50 копійок – витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя О. А. Городівський